Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Лекція 2 Героїчний епос зрілого Середньовіччя

Історичні умови формування народно-героїчного епосу. Характерні особливості героїчного епосу. „Пісня про Роланда": сюжет, особливості конфлікту, система образів, образ Роланда, художні особливості.

1. Умови формування героїчного епосу.Процес становлення феодальних відносин у біль­шості країн Західної Європи завершився наприкінці XI ст. Почалась доба зрілого феодалізму. Європей­ське суспільство розділилось на два класи — землевласників-феодалів і селянство. Феодальна держава складалась із замк­нутих помість-феодів, які були основною клітиною феодального суспільства. Маломаєтні рицарі та рицарі-однощитники були васалами багатших баронів, а ті, в свою чергу, залежними від могутньої феодаль­ної знаті — герцогів, графів, безпосередніх васалів короля — верховного сюзерена, номінального пра­вителя держави. Така ж ієрархія характерна і для духовенства, де главою був папа. Селяни, які до X ст. втратили всі свободи, були остаточно прикріп­лені до землі і своєю працею утримували все су­спільство, несли тягар податків під час війн.

Література цього періоду, порівняно з ранньосередньовічною, більш різноманітна за змістом і жанрами. Вона представ­лена значною кількістю народних пам'яток і творів, які ширше і глибше відображають побут, ідеї, мо­раль свого часу. Народна творчість продовжує роз­виватися в усній формі, оскільки народ майже до кінця середньовіччя не мав доступу до писемності. У цю добу розквітає народно-героїчний епос, в яко­му відбилися загальнонародні інтереси та сподіван­ня. Погляди привілейованого феодального класу відтворені в рицарській літературі; духовенства та церкви — в клерикальній літературі (яка як окре­мий напрям існувала до XII—XIII ст.). З розвитком міст у XII ст. виникає міська (бюргерська) літера­тура, демократична за своїм характером і близька до народної творчості.

Носіями, виконавцями, а значною мірою й авторами обробок народної поезії були професійні співці-потішні, які відіграли велику роль у формуванні європейських літератур. У Франції їх називали жонглерами, в Німеччині—шпільманами, в Іспа­нії — хугларами. Вони дещо нагадують російських скоморохів. Світська влада і церква, які вороже ставились до мирських розваг, жорстоко переслідували жонгле­рів, їх проклинали в проповідях, називаючи «пала­марями сатани», відлучали від церкви, забороняли хоронити на кладовищах. Незважаючи на таку по­зицію властей, народні співці користувались великою популярністю. Мандруючи шляхами середньо­вічної Європи, жонглери збирали і розповсюджували новини, звістки про різні події. Завдяки їм старо­давні пісні та сказання поширювались із країни в країну.



Интернет реклама УБС

Характерні особливості героїчного епосу. Зі всіх жанрів середньовічної народної поезії найкраще зберігся героїчний епос. Зародився епос в умовах первіснообщинного ладу і остаточно офор­мився на ранніх етапах рабовласницького і фео­дального суспільства. Відомі дві форми народного епосу — пісня та епопея. Творцями і носіями епосу в Західній Європі спочатку були дружинні співці, які теж бра­ли участь у подіях, битвах, походах, що оспівували у своїх піснях. З розпадом дружин носіями героїч­ного епосу стали професійні співці, на Заході — жонглери, хуглари, шпільмани. В їх середовищі і виникли широкі розгорнуті форми — поеми (епо­пеї).

Епос створювався в епоху племінних міжусобиць, у період створення державності та боротьби з чужо­земними нашестями. Це й визначило характер його головного героя. Центральним персонажем героїч­ного епосу всіх народів є воїн-богатир. Роланд чи Ілля Муромець, Сід, Марко Королевич чи Давид Сасунський — народний герой завжди виступає як захисник рідної землі від чужоземної навали, як бо­рець за єдність народу і противник сваволі феодалів. Народна фантазія наділяє героя незвичайною си­лою, мужністю і доблестю, в яких якби втілена міць цілого народу. Героями епосу часто виступають представники панівної верхівки (правителі, знать), але це не суперечить його народній суті. Образи героїв епосу на всіх стадіях його розвитку будуються за традиційним принципом - усі вони сміливі й могутні, непохитні борці. З послабленням зв'язків із фольклорними традиціями герої втрачають риси, притаманні казковим персонажам, послаблюється чи зовсім виключається роль надприродних сил, чарів у досягненні перемоги над ворогом, підноситься роль особистих здібностей, вчинків героїв.

Поетика ранніх зразків героїчного епосу має багато спільних рис із поетикою чарівної казки: героїка поєднується з фантастикою, значну роль відіграють міфологічні, казкові образи та ситуації, герої наділяються чаклунською силою, вони спілкуються з богами, духами. Ворожі сили, представлені образами чудовиськ, людожерів, драконів. У процесі розвитку героїчного епосу поступово послаблюється зв'язок із фольклором, посилюється роль історичних фактів переказів, легенд, хоча переосмислення історії залишається характерною рисою героїчного епосу.

На більш пізніх етапах розвитку жанру відбуваються істотні зміни у тематиці й поетиці творів. У пізньофеодальному епосі внаслідок розпаду первинно-общинного устрою, утворення держав на чолі з королем (князем, царем), формування феодальних відносин родоплеменні інтереси поступаються чи зливаються з національними, державними. Тема захисту роду трансформується у тему незалежності держави. Виникає епічний образ короля, що уособлює єдність і незалежність держави. У зв'язку з цим в епосі високо оцінюється вірність сюзерену. Головний персонаж, що був органічною частиною свого етносу (його інтереси не виходили за межі інтересів роду, тому він діяв самостійно, нікому не підкоряючись), посідає певне місце у феодальній ієрархії. У деяких творах він виступає як васал свого сюзерена - короля, який уособлює національні інтереси („Пісня про Роланда").

Виникає мотив військового протистояння іноземцям. Патріотичні мотиви, пов'язані з боротьбою проти завойовників, у період поширення „світових" релігій часто набувають релігійної форми боротьби з „невірними". Все це накладає певний відбиток на трактування героїчної особистості у героїчному епосі і приводить до значних змін у системі поведінки героя й у тому, як виражається його безмежна відданість спільній справі.

На пізньому етапі розвитку епосу з'являються спроби розкрити психічний стан героїв — виникають і набувають все більшого значення мотиви особистих інтересів (кохання, пристрасті, майнові інтереси). Тим самим готується ґрунт для розвитку рицарського роману.

3. Героїчний епос Франції. „Пісня про Роланда". На території сучасної Франції з давніх часів жили галли, племена кельтської групи. У І ст. до н. е. галлів підкорили римляни. Під впливом римської культури почалася швидка романізація Галлії: введення латинської мови, римської дер­жавно-адміністративної системи, практики римських шкіл, римського права, звичаїв тощо. Протягом V ст. на галло-римлян нападали войовничі франки і змішувалися з ними, приймаючи їхню вищу куль­туру і мову. В середині IX ст., після розпаду імперії Карла Великого, за Верденським договором (843) відокремлюється держава «західних франків» — основа майбутньої Франції.

Чіткішим, різноманітнішим і досконалішим був тут і літературний процес.Французький епос зберігся у вигляді поем (їх близько 100), в записах XII—XIV ст., обсягом від 1000 до 20000 віршів. Поеми, які дійшли до нас, відомі під загальною назвою «шансон де жест», що означає «пісні про діяння». Більшість поем написана десятискладовим силабічним віршем; вірші складалися в строфи з різ­ною кількістю рядків, така строфа називалась ти­радою. Рими спочатку не було, існувало лише спів­звуччя голосних (асонанс). Поема декламувалась співучим голосом під акомпанемент маленької арфи або віоли, примітивної скрипки. Якщо поема була велика, то жонглер виконував її протягом кіль­кох днів.

За змістом французькі поеми поділяються на три цикли («жести»).

Королівський цикл. Центральною фігурою в цій жесті є король Франції. Це збірний образ ідеаль­ного короля, символ народної правди і справедли­вості, оплот країни в боротьбі з іноземними «не­христами» і феодальним свавіллям. У цих поемах звичайно зображувався Карл Великий, який в на­родній пам'яті заслонив усіх інших французьких правителів. В поемах королівської жести розповідається про дитинство Карла, його юність, про війну з саксами («Сакси»), завоювання Іспанії, поїздку у святі місця «Паломництво Карла Великого в Єрусалим і Константинополь» - повністю вигадана історія), про останні роки життя імператора «Макер, чи Королева Сбілла»). В центральній поемі королівської жести головним героєм є не Карл Великий, а його племінник, славний рицар Роланд. Цей персонаж діє і в інших поемах цієї групи: «Берта і Мілон», «Роландин», «Пісня про Аспремонт». Але саме в «Пісні про Роланда» найповніше розкривається міжність і відвага родича короля.

Цикл Гарена де Монглана. В жесті прославляється ідеальний васал, який вірно служить слабко­му королю і врятовує державу від зовнішніх і внут­рішніх ворогів.

Цикл Доона де Майанса (або феодальний цикл). У ньому розповідається про своєкорисливі феодальні чвари, які не завжди осуджуються.

Вершиною французького національного епосу є поема «Пісня про Роланда» (королівський цикл). Поема збереглась у декількох записах; найкращий з них, так званий оксфордський рукопис, належить до 1170 р. Сюжет поеми має історичну основу. В 778 р. Карл Великий на прохання одного му­сульманського володаря вторгся в Іспанію. Похід був невдалим. Карл захопив декілька міст, обложив Сарагосу, але змушений був повернутися на бать­ківщину. В Ронсевальському межигір'ї Піренеїв на вузькій гірській дорозі, серед густих лісів ар'єргард французів був розбитий місцевими басками, які зне­нацька напали на французький загін, роздратовані проходженням через їх села і поля чужого війська. Розправитися з басками не вдалося: під покровом ночі вони розсіялися в горах. Про цей драматичний для французів випадок коротко повідомляє історик Егінхард в «Життєписі Карла Великого» (IX ст.), зазначаючи, що в бою серед інших знатних осіб загинув «Хруотланд, маркграф Бретані». В народній творчості ці історичні факти та події переплелися з поетичною видумкою, отримали іншу інтерпрета­цію та забарвлення. Поема розпочинається розповіддю про завоювання Карла Великого, хоча на той час майже вся територія Іспанії була зайнята маврами.

Військовий епізод боротьби правителів сусідніх держав зображено у «Пісні про Ро­ланда» як зіткнення християнського Заходу з мавро-мусульманським (сарацинським) Схо­дом. Ідеї, що визначали суспільно політичні, ідеологічні переконання й настрої епохи, коли утворювалися та укріплювалися держави в Європі, відбувалося становлення й боротьба нових релігій, визначали трактування подій та особливості образної системи.

Сюжет. Твір починається оспівуванням перемоги Карла Великого в Іспанії. Сім років воює славний Карл з сарацинами. Він завоював усі іс­панські міста, крім Сарагоси, де сарацинський цар Марсілій радиться зі своїми знатними васалами, як йому позбутися франків. Найстарший з них про­понує Марсілію брехливо поклястися Карлу у вічній дружбі та пообіцяти, якщо франки виведуть військо, самому прийняти християнство та охрестити всіх підданих. У відповідь на сарацинську пропозицію Карл за порадою свого небожа рицаря Роланда посилає до Марсілія знатного феодала Ганелона, вітчима Роланда. Спесивий Ганелон готовий вико­нати це доручення, але, запідозривши пасинка в на­мірі погубити його, вибухає гнівом і вирішує за всяку ціну помститися Роланду. Уклавши зрад­ницький договір з Марсілієм, Ганелон умовляє Кар­ла повернутися на батьківщину. Франки, повіривши облудним запевненням, покидають Іспанію. За по­радою Ганелона, Карл доручає Роланду прикрива­ти тил французького війська. В горах, у Ронсевальській ущелині, на двадцятитисячний ар'єргард франків, очолений Роландом, нападає стотисячне військо Марсілія. Починається жорстока битва, в якій гине героїчний французький загін. Почувши заклик Роланда, Карл поспішає на допомогу. Фран­ки вщент розбивають ворогів і піддають хрещенню сто тисяч невірних. Поема закінчується стратою зрадника Ганелона.

Особливості конфлікту. У «Пісні» розгортається картина проти­стояння двох ворожих таборів: один очолю­ваний мавром Марсілієм, а інший — королем франків Карлом Великим. Особливості кон­флікту визначили побудову системи образів. Персонажі поеми поділяються на захисників інтересів Франції — християн — та її ворогів — маврів, — що сповідують іслам. В основі систе­ми образів лежить принцип контрасту: служ­ба чи протистояння або зрада Карлу визначає і місце персонажа у системі образів, і його оцінку. Характеристика обмежується рисами, що виявляються у зітк­ненні двох сторін. Карл і всі, хто виступає з ним,— хоробрі, керуються по­няттями честі й патріо­тичного обов'язку. Ті ж, хто протистоїть їм,— зрадливі, підступні, жор­стокі й віроломні.

Головний супротивник франків — володар Са­рагоси, Марсілій, пред­ставлений як підступна людина. Підкреслюється його приналежність до іншої релігії. У часи хрестових походів це було однією з характерних рис ворога:

 

Король Марсілій править там невірний,

Махмеду служить, Аполлона молить,

Та не минуть йому за те біди.

 

У зав'язці твору окреслено суть зрадниць­кої змови у стані Марсілія, де шукали спосо­бу примусити Карла піти геть. Приймають пропозицію барона Бланкандріна:

 

Вже годі в цій землі йому сидіти,

Нехай, скажіть, до Ахена верта,

А ви, мов, пройдете слідом за ним

Якраз в самий Михайлів день святий,

Щоби прийняти там закон Христа.

І відтоді його васалом стати,

Щоб честю і майном йому служити.

 

Промова радника дає уявлення про звичаї, людські риси учасників ворожого франкам табо­ру. Він пропонує дати у заручники, «хоч би й своїх синів », цінуючи їхнє життя нижче власних маєтків:

 

Конфлікт між представниками різних держав і релігій ускладнюється тим, що й серед наближених Карла зароджується зра­да. Виявляється вона після прибуття посла із Сарагоси з підступними пропозиціями. Різні характери людей в оточенні Карла розкрива­ються через їх ставлення до послів і до самого Марсілія. У поетиці ранніх зразків героїчного епосу це було чи не єдиною ви­значальною рисою персонажа.

Пропозиції маврів усі сприйняли з осторо­гою: барони вважають, що «слід остерегтись», «У мене ж сумнівів чимало!» — зауважує Карл. Особливо рішучу позицію зайняв Роланд, він вважає, що «Марсілію ніяк не мож­на вірить!», і нагадує минулі події, коли подібні переговори призвели до загибелі послів:

 

Король Марсілій завжди був зрадливий;

До нас прислав п'ятнадцять сарацинів;

У них були в руках гілки оливи

Й такі ж улесливі слова були.

Спитали ви тоді у нас поради,

І ми тоді, безумні, ухвалили;

Послали ви поганинові двох —

Один був граф Базан, другий — Базілій, —

І мавр стяв голови обом в Альтільї.

 

Він наполягає на необхідності рішучої й безкомпромісної боротьби з ворогами.

У «Пісні про Роланда» відчувається праг­нення не обмежитися загальною характерис­тикою: тут спостерігаються ранні спроби роз­крити психологію персонажів — настрої, їх зміну, нюанси, реакції на те, що відбувається. Портретна характеристика передає настрій Карла:

 

Поник чолом великий імператор,

Він крутить вус і підборіддя гладить,

Роландові ні слова не відкаже.

Замовкли франки.

 

Поведінка Ганелона розкриває не лише його позицію, але й головну рису характеру. Слова його звучать зухвало, він підступно закликав вірити ворогові, всупереч очевидним фактам його зрадливості. Автор використовує прийом контрасту у стилі й емоційній забарвленості висловлювань персонажа. Рішуче і гордовито вступив він у суперечку. У його словах зву­чить зверхність:

 

«...Не вірте похвалькам,

Хто б це не був, хоч навіть і я сам,

А слухайте того, хто раду дасть корисну.

Король Марсілій справді вам кориться:

Іспанію він хоче взять як лен,

Та ще й закон Христа прийняти згоден.

Хто радить вам не вірити йому,

Забув, які тяжкі нас муки ждуть.

Чванлива рада послуху не варта, —

Лишім нерозум, розуму тримаймось!»

 

Настрій і стиль його висловлювань раптово змінюється, як тільки прийняли його пораду і за пропозицією Роланда його обрали послан­цем для переговорів із Марсілієм. Самовпев­неність змінюється переляком, гнівом. Він не­спроможний приховати, що сам не вірить у те, в чому переконував інших, коли небезпека йому не загрожувала. У безсилій злобі він прокли­нає Роланда. Але два зрадники знайшли спільну мову, у них був спільний інтерес — позбутися своїх ворогів. Переконавши Марсілія, що перемо­гам Карла «кінця не буде, поки Роланд ли­шається живий», Ганелон послідовно втілює свій підступний план. Повернувшись до фран­ків, він наполягає, щоб в ар'єргарді залишили Роланда: «Сміліший всіх мій пасинок Роланд, Лишім його!» — озвався Ганелон.

Сюжет «Пісні» відчутно поділяється на три тематичні частини: зрада Ганелона, смерть Роланда й помста Карла за його загибель. Битва в Ронсельванській ущелині — централь­на подія твору.

Система образів. Народна патріотична ідея пісні з найбільшою пов­нотою розкривається в образі Роланда. Відважний рицар, він усією душею відданий своєму сеньйору — королю і «милій Франції». Наказ Карла прикрити відхід армії Роланд сприймає не тільки як обов'я­зок, а й як почесне доручення в ім'я інтересів бать­ківщини. Жага доблесного подвигу, віра в правоту франків і молоде завзяття не дозволяють йому про­сити допомоги в бою. Автор захоплений безрозсудною відва­гою Роланда і разом з тим протиставляє йому мудру передбачливість Олів'єра: «Роланд хоробрий, Олі­в'єр розумний». І все ж нерозсудливість Олів'єра, а саме подвиг Роланда в ім'я Франції вкрили сла­вою ім'я героя і французьке військо.

Самовідданому патріотизмові Роланда та його друзів, для яких інтереси Франції дорожчі за жит­тя, протиставлений знатний феодал Ганелон—вті­лення феодального егоїзму та анархії, його зрад­ництво не випадкове, це типовий приклад феодаль­ної непокірності. Заради особистих інтересів Ганелон зраджує свого короля і батьківщину, що призвело до загибелі десятків тисяч співвітчизників. Це пагубне для країни свавілля феодалів суворо засуджу­ється автором, який для свого часу, безумовно, був людиною передовою, розумів необхідність держав­ної єдності. Він пов'язує васальну вірність королю з ідеєю служіння батьківщині. В проголошенні патріотичної ідеї і полягає висока народність поеми та її глибокий громадянський смисл.

Автор приділяє також увагу об­разу архієпископа Турпіна. В середньовічній літе­ратурі часто зустрічаються воїни у рясі, які однаково добре володіють і «божим словом», і мечем. Образ цей не позбавлений гумористичного забарвлення. Так, архієпископ читає настанови своїй пастві: «Той і гроша не вартий, хто є боягузом. Нехай іде собі в монастир».

Християнський світ у поемі очолює Карл Вели­кий, образ якого поданий гіперболічне й ідеалізо­вано. Це типовий для народного епосу образ пра­вителя — сивобородого, мудрого, справедливого, його епічна ласкавість поєднується з суворістю і невблаганністю до ворогів і зрадників. У поемі Карлу 200 років, хоч під час походу 778 р. йому було тільки 36 років і він не був ще імператором. Очевидно, старість у народній свідомості асоціюва­лася зі зрілою розсудливістю, мудрістю — рисами, необхідними для правителя народу. До того ж у на­родній пам'яті Карл Великий залишився як прави­тель, який не знав військових поразок та невдач.

Крім головних персонажів (Роланд, Карл, Ганелон, Марсілій), у поемі відчутна присутність вели­чезної кількості воїнів, французьких і сарацинських. Усі вони віддані своєму правителю і своїй вірі. І хоча «нехристам» приписують багато вад (брех­ливість, віроломство, жорстокість), у бою вони гідні противники, їхня військова майстерність надає ще більшої ваги перемозі французів.

Образ Роландапослідовно розкривається у його вчинках: він погодився залишитися з ар'єргардом і відмовляється від пропозиції Карла збільшити загін. «Цього не треба,— відповів Роланд. — Себе і рід свій я не посо­ромлю!» Образу Роланда притаманні нові риси самовідчуття епічного героя, зумовлені нови­ми історичними етнокультурними реаліями, які склались у Європі після розвалу Західної Рим­ської імперії, утворення нових держав, вста­новлення феодальних суспільних стосунків васала й сеньйора, сюзерена. З появою епіч­ного образу короля, що уособлював загальні інтереси, формується нова риса кодексу честі епічного героя — відданість сюзерену. Роланд поділяє турботи, почуття і прагнення Карла, пишається одержаними разом із ним перемогами і так висловлює свою від­даність Карлу, ототожнюючи його з «милою Францією»:

 

За короля повинні ми стояти,

Васал повинен за свого сеньйора

Терпіть нестатки, спеку і мороз,

Віддати тіло й кров і все життя!

Глядіть же всі, без жалю бийте маврів,

Вони невірні, з нами ж Бог і правда!

 

Найбільш повно образ Роланда розкри­вається у картині бою. Він виявляє справжній героїзм і самовідданість. «Де більше небезпе­ка, там Роланд, Разить він списом, поки спис придатний, Та спис із п'ятнадцятим зламавсь ударом». Любов до «милої Франції» і нена­висть до ворогів надають йому снаги. Мо­гутність, силу фізичну і силу почуттів переда­но у страшній кривавій картині бою:

 

Тоді Роланд вхопивсь за Дюрендаля,

Пустив коня, наскочив на Шернубля,

Розтяв шишак сталевий і волосся

Лице і очі, груди і кольчугу,

Спинний хребет надвоє розрубав

Враз із сідлом, і луку золотую.

У кінськім крупі тільки меч спинився,

Розтявши й кінські кості всім на диво,—

Два трупи у траву зелену впало.

 

Індивідуальні риси Роланда рельєфно виступають у порів­нянні з його вірним другом Олів'єром. Побачивши, що сили маврів значно переважають фран­ків, сміливий, могутній і помір­кований Олів'єр радить Роланду засурмити у ріг (Оліфант) на знак потреби допомоги. Але у відвазі своїй Роланд не здатний роз­мірковувати, він вважає ганебним для себе просити допомоги і впевнений, що своїми си­лами подолає ворога:

 

На те Роланд: Не мудро б я зробив,

Всю Францію ганьбою б я укрив!

Волію я своїм мечем разити,

Свій Дюрендаль в ворожу кров втопити.

Прийшли сюди на лихо сарацини.

Ручуся вам, що всі вони загинуть!

 

Богатирське свавілля Роланда стає його тра­гічною помилкою і причиною поразки й заги­белі його самого і всього ар'єргарду. Але автор на цьому не акцентує увагу, представляючи вчинок Роланда як вияв безмежної наснаги, готовності здобути перемогу хоч би й ціною життя. Тільки коли відчув наближення смерті, Роланд засурмив, але, не просячи допомоги, а для помсти за загибель відважних воїнів-франків, «щоб не довелося маврам ні одному у радощах вертатися додому».

У драматичній ситуації набли­ження смерті думки й почуття Роланда зосереджені на його пат­ріотичному обов'язку. Він звер­тається до свого меча, згадує свої перемоги і свою вірність королю. Помираючи, він думає про себе лише як про воїна, всі його почуття зосереджуються на його обов'язку захисника «милої Франції»:

 

Мій добрий меч, о Дюрандале вірний,

Коли я вмру, ти будеш не потрібний!

А скільки битв з тобою виграв я,

А скільки царств завоював тобою

Для імператора з сідою бородою!

Ти не потрапиш в руки боягузам,—

Тобою володів такий васал,

Яких не зна вже Франція-краса.

 

Ніяких особистих почуттів, бажань не ви­никає у нього, не згадує він навіть про наре­чену, для якої стане смертельною звістка про його загибель. Єдина його турбота про те, щоб і після смерті не виглядати переможеним:

 

Роланд почув себе в обіймах смерті,—

Смертельний холод в голові і серці.

Лягає під ялину ниць Роланд,

Притис до серця меч і Оліфант.

Він ліг обличчям до країни маврів,

Щоб Карл сказав своїй дружині славній,

...Що граф Роланд умер — та переміг.

 

Релігійні мотиви в творі. У поемі відображена боротьба французів з араб­ськими завойовниками, які у VIII ст. захопили Піре­нейський півострів і загрожували Франції. Ця бо­ротьба набувала релігійної форми і ототожнювалася з подвигом в ім'я християнської віри. Тому франки в поемі виконують особливу, «божественну» місію, а численні небесні знамення, релігійні заклики, мо­литви надихають їх на боротьбу з «поганцями». Постійно підкреслюється «небесна» підтримка, яку бог і святі дають франкам. Так, на прохання фран­ків бог продовжив день, щоб до заходу сонця Карл помстився за смерть Роланда та його загону, са­мого короля від смертельної рани вмить зцілює архангел Гавриїл.

Почувши звуки Роландового Оліфанта, Карл почав молитися, щоб Бог дав можливість помститися сарацинам і Ганелону. Янгол спо­вістив, що Бог почув молитву і виконав про­хання. «Не змеркне сонця світ, бо зна Тво­рець — загинув франків цвіт». Для Карла Бог являє чудеса:

 

Без руху сонце стало в небесах.

Тікають маври, франки їх женуть.

 

У цьому епізоді виявляються важливі оз­наки еволюції героїчного епосу. Роль надпри­родних сил у ранніх зразках героїчного епосу різних народів була надзвичайно важливою. В «Іліаді» боги брали участь у розгортанні конфлікту, що привів до війни, з'являлися навіть серед бою, допомагаючи чи перешкод­жаючи героям. Поступово акцент переносить­ся на індивідуальні риси героя, роль чарів і богів зменшується. У «Пісні про Роланда» поразка чи перемога визначається особисти­ми рисами героїв, їх здібностями, вчинками й об'єктивними умовами, але діють вони в ім'я Бога, керуються Його волею і користуються Його допомогою. Ця нова риса побудови об­разу в героїчному епосі пов'язана з утверд­женням християнського світосприймання. Поступово формується переконання, що люди самі творять свою історію, і на них лягає відпо­відальність за правильний вибір вчинку, по­зиції. А Бог допомагає у добрих ділах. День не закінчувався, поки франки не перемогли і не покарали зрадників.

Образність поеми, деталі описів свідчать про непримиренність і гостроту релігійного протистояння тих часів. Релігійні мотиви до­мінують у картинах поразки маврів. Ті, кому пощастило вижити, зрозуміли, що ні Магомет, ні Аполлон їм не допомогли. Маври йдуть у печеру Аполлона не молитись, а висловити своє розчарування у тому, чому раніше віри­ли, «Клянуть його і зневажають всі»:

 

Поганий боже, нащо нас покинув,

За віщо соромом царя укрив...

Ногами топчуть, палицями б'ють

І на дрібнесенькі шматки січуть.

Із Мехамедом в рів обох звалили,

Щоб рвали їх там пси і свині рили.

 

Жорстоко покараний і зрадник Ганелон:

 

Перед палацом просто на майдані

Став зрадник Ганелон в міцних кайданах.

Він до стовпа прив'язаний ремінням.

Сирцем йому скрутили руки

І жилами з вола без жалю б'ють.

 

Карл скликав васалів з усіх країв на стра­ту Ганелона, «Щоб люта смерть кінець по­клала зраді», і «Вмер Ганелон, як зрадник умирає». Мотив захисту й поширення хрис­тиянства присутній і в заключних картинах. Настрої епохи хрестових походів відчува­ються у тому, що франкам для усвідомлен­ня повної перемоги необхідно не лише по- карати ворогів, але й поширю­вати християнство:

 

Коли король свій правий суд скінчив,

Журбу і гнів великий проявив,

Він наказав хрестити Брамімонду.

 

«Пісні» притаманна характер­на для героїчного епосу риса — бурхлива емоційна реакція при­роди на події, що відбуваються між людьми. У критичний мо­мент, коли військо Роланда по­терпало від навали маврів, природа наче виявляє найвищу схвильо­ваність і розпач. Картина того, «що сталося у франкській стороні», нагадує Біблійний опис природи під чаї розп'яття Христа:

 

Гримлять громи, бушують буруни,

Невпинний град і ливний дощ без краю,

І часті блискавки все небо крають,

І вся навкруг здригається земля...

Серед дня стало темно:

І люди всі вжахнулись з того,

І всі кричать: «Це судний день настав!»

Ніхто не знає, з чого ураган:

Природа тужить, що помре Роланд.

 

В Євангелії від св. Матвія 27 (45, 51) так описано природні явища в час розп'яття Христа: «...Темрява сталась по цілій зем­лі... і земля потряслася, і поча­ли розпадатися скелі».

«Пісня про Роланда» ство­рена за законами військового епосу, для неї характерна по­вна відсутність картин чи дета­лей мирного життя. Навіть кар­тини природи мають військове забарвлення або перетворюються на опис поля бою:

 

Був ясний день, вгорі світило сонце,

Блищала зброя безліччю вогнів,

Сурмили сурми, кличучи на бій...

 

 

Художні особливості твору. «Пісня про Роланда» містить відомості про озбро­єння рицаря XI—XII ст., про військову тактику і то­гочасні звичаї. Так, золото, коштовне каміння при­крашають зброю воїна та збрую коня — бойового товариша рицаря. Не тільки кінь, а й меч, бойовий ріг, персоніфіковані — мають свої імена. Так, меч Роланда називається Дюренталь (твердий), рі­жок— Оліфант (гучний).

Другорядне місце в поемі займають жіночі обра­зи: любовно-побутова тематика не відповідає суворо­му героїзмові «Пісні». І все ж Брамімонда (дружина Марсілія) та Альда (наречена Роланда) справля­ють велике враження душевною стійкістю та вір­ністю серця. Брамімонда оплакує розгром війська і смерть чоловіка. Ніжна Альда не в силах пере­нести навіть звістки про загибель Роланда; вона відкидає турботу Карла про її майбутнє і зі слова­ми, що не хоче жити після смерті Роланда, вмирає.

Змальовує автор і природу, на фоні якої відбу­ваються події. Середньовіччя любить яскраві барви: синє море, кораблі під червоними вітрилами, білі та жовті прапорці на списах воїнів, зелений колір трави, ковили, плодових дерев... Природа в «Пісні» співзвучна настроям героїв та характеру подій. У су­ворих тонах описана природа Ронсеваля, де розігру­ється трагедія: тут високі хребти, бездонні провалля і похмурі скелі. Жахлива картина бурі, смерчу є пророцтвом загибелі Роланда.

У змісті поеми відбилися важливі сторони життя Західної Європи VIII—XI ст. Французькі королі довгий час вели боротьбу з арабо-мавританською експансією, яка загрожувала Європі. Ці війни спри­яли формуванню патріотичної свідомості і разом з тим розцінювались як «богоугодна справа», вико­рінення «язичництва». До того ж наприкінці XI ст. під впливом духовенства рицарство почало збира­тись у хрестовий похід у Палестину. В такому патріотичному і релігійному настрої постає народно-героїчний зміст «Пісні про Роланда».

В поемі відби­лися протиріччя, типові для феодальних відносин X-XI ст. Історично прогресивна тенденція до об'єднан­ня і централізації влади наштовхувалася на фео­дальну анархію і сепаратизм. У цій історичній обстановці народний епос про Карла Великого набував нового суспільного значення, збагачувався новими, потрібними для ідеології того часу мотивами і дета­лями. Так, типовий для того часу військовий випа­док (зіткнення з басками, до того ж — християнами) народна свідомість перетворила в епосі в картину грандіозної битви всього французького війська з маврами-загарбниками та усім мусульманським сві­том. Пафос подвигу в ім'я національної незалеж­ності батьківщини протиставлений феодальному егоїзмові та зрадництву. Ця патріотична ідея за­судження феодального свавілля споріднює старо­французьку «Пісню про Роланда» з пам'яткою древньоруської літератури кінця XII ст. «Словом о полку Ігоревім», в якій також звучить пристрасний заклик до князів припинити чвари і об'єднатися для відсічі грізній навалі кочівників.

«Пісня про Роланда» написана старофранцузьким віршем з характерним для нього асонансом. У поемі проявились основні риси й особливості би­линно-епічного стилю. Широта охоплення подій поєднується з повільністю та наочністю викладу. Для посилення драматизму використані спеціальні епічні прийоми: повторні тиради (повторення змісту майже слово в слово в строфах, що стоять поруч); трикратні повтори — тричі просить Олів'ер покли­кати Карла, тричі відмовляє Роланд, тричі нама­гається Роланд розбити Дюрендаля тощо. Поемі властиві характерні для епосу постійні епітети (Франція — «люба» «прекрасна», Карл — «сивоборо­дий», трава — «зелена», васал — «добрий» та ін.). Про близькість поеми до народної поезії свідчать та­кож епічні плачі (плач Роланда над тілами товари­шів, плач Карла над убитим Роландом) та ін.

Тематика героїчного епосу (прославлення героїч­ного подвигу) зумовлювала монументалізм стилю, ідеалізацію, перебільшення та елемент чудесного. Особливо це помітно в описах битв, які вражають своєю масовістю та жорстокими кровопролиттями. Так, в бою у вузькій ущелині зустрілися дві вели­чезні армії. Сила, витривалість витязів у поемі напівфантастичні. Богатирська міць Роланда на­стільки велика, що навіть смертельно поранений він наганяє страх на все вороже військо. Така гіпербо­лізація сили й хоробрості героя та відповідно жор­стокості ворогів є традиційним фольклорним за­собом.

Загалом поема відзначається композиційною за­вершеністю, стрункістю і лаконізмом. Головні персо­нажі окреслені за чіткою схемою. Монолітність і бла­городна простота стилю, урочисто піднесений тон розповіді відповідають високому патріотизму твору. «Пісня про Роланда» — гідний пам'ятник героїчному подвигу в ім'я батьківщини. Показовим є ріст по­пулярності поеми в роки боротьби з фашизмом.

«Пісня про Роланда» — один із творів, що знаменує вершинний етап розвитку героїчно­го епосу. У ній послідовно відображені і тра­диційні риси жанру, й ознаки його еволюції.

Переклад «Пісні про Роланда» належить В. Щурату, інший переклад (без імені перекла­дача) опубліковано у хрестоматії для 8—10 класів «Західноєвропейська література» (К., 1940), яка була укладена О. Білецьким. М. Терещенко створив переспів «Пісні».

 


Читайте також:

  1. Вид заняття: лекція
  2. Вид заняття: лекція
  3. Вид заняття: лекція
  4. Вид заняття: лекція
  5. Вид заняття: лекція
  6. Відображення господарського розвитку українських земель під владою Польщі та Литви в документальних джерелах середньовіччя
  7. Вступна лекція
  8. Вступна лекція 1. Методологічні аспекти технічного регулювання у
  9. Економічна думка арабського Середньовіччя .
  10. Економічна думка в епоху Середньовіччя
  11. Економічна думка періоду середньовіччя
  12. Економічна думка середньовіччя




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Вимоги до керівника, правила та принцинципи управління | Призначення, вимоги, класифікація

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.011 сек.