МИСТЕЦТВО СХІДНИХ СЛОВ'ЯН

МИСТЕЦТВО КРИМУ РАННЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

МИСТЕЦТВО ГРЕЦЬКИХ МІСТ-КОЛОНІЙ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР'Я

Яскравий слід у давній культурі України залишило мистецтво грецьких міст-колоній Північного Причорномор'я. Херсонес, Феодосія, Пантікапей та інші міста в Криму, Тіра в гирлі Дністра (нині м. Білгород-Дністровський Одеської обл.), Ольвія на Бузькому лимані були значними ремісничими, торговельними и культурними осередками. Етапи розвитку мистецтва причорноморських античних полісів відповідають етапам розвитку мистецтва Давньої Греції.

Провідним видом образотворчого мистецтва Північного Причорномор'я була скульптура, якою прикрашали площі й будівлі міст. Вона мала істинно громадське значення, втілюючи у прекрасних образах богів, богинь та героїв античний ідеал досконалої, гармонійно розвиненої людини.

Вагоме місце посідав також монументальний живопис. Різноманітні розписи (портрети, міфологічні сюжети, сцени з реального життя) прикрашали громадські і житлові будівлі, склепи заможних громадян. Високохудожні зразки цього мистецтва знайдено в Керчі. На стіні однієї з поховальних споруд-склепів цього міста зображено голову богині Деметри. Сучасного глядача вражає висока майстерність виконання, з якою художник написав прекрасне жіноче обличчя з великими виразними очима. Цікавий розпис зберігся на одному із саркофагів: на ньому зображено художника, який пише портрет у техніці енкаустики. Це підтверджує існування у Північному Причорномор'ї станкового живопису, зокрема портретного жанру, зразки якого до наших днів, на жаль, не дійшли.

Наприкінці античної доби, в I-II ст. н. є., внаслідок великого переселення народів грецькі міста-колонії занепали. В Криму поширилися християнська релігія та мистецтво, що прийшли туди з Візантії. Пам'ятки цього періоду – печерні міста Мангуп, Ескі-Кермен, Чуфут-Кале та ін. - вражають гармонійним поєднанням з навколишньою природою. В Херсонесі та інших містах збереглися залишки ранніх християнських храмів УІ^_Х ст. їх інтер'єри були пишно оздоблені розписами, скульптурними прикрасами, мозаїчною підлогою.

У І тис. н. є. Північне Причорномор'я було своєрідним містком між Візантією та Близьким Сходом, з одного боку, і слов'янами - з іншого. Саме по ньому нова релігія прокладала собі шлях далі на північ, знайомлячи слов'янські племена з християнським мистецтвом.

Якою ж була культура предків українців? До прийняття християнства іони мали багату своєрідну культуру, основу якої становили розвинена міфологія, поетичне сприйняття світу, обожнення сил природи, прадавні традиції, що сягають часів трипільської культури. Джерелами знань про неї слугують фольклор, народне мистецтво, археологічні знахідки, свідчення ранньосередньовічних авторів.

На думку істориків, найдавніша археологічна культура, пов'язана безпосередньо з антами, сягає II ст. до н. є. і мас назву зарубинецької (від назви с. Зарубинці на Київщині). Вона дає уявлення про житлове та оборонне будівництво, в якому знайшли подальший розвиток скіфські традиції. Основним будівельним матеріалом було дерево. В його обробленні досягли високої майстерності. Вони володіли різноманітними прийомами різьблення, використовували знаки-символи. Найпоширенішими з-поміж них були так звані солярні знаки (символи Сонця), що дійшли до наших днів. У традиціях українського народного мистецтва вони найбільшою мірою збереглися на Гуцульщині.

Високого рівня розвитку досягли наші предки в декоративно-ужитковому мистецтві: гончарстві, ткацтві, вишивці, виготовленні прикрас. Вироби щедро оздоблювалися орнаментами, що, на думку людей, мали оберігати від злих сил.

Мистецтво скульптури у слов'ян мало релігійний характер. У святилищах та капищах¹ вони ставили стовпоподібні статуї богів, так звані ідоли, або кумири. Залишки одного з таких святилищ знайдено в Києві поблизу колишнього князівського палацу. Статуї виготовляли з дерева або каменю, іноді - з металу.

Як свідчать історичні джерела, після запровадження християнства ідолів знищували, тому до нашого часу збереглася лише незначна кількість пам'яток язичницької слов'янської ' скульптури. Найвідоміша з них так званий Святовит (IX ст.), знайдений у річці Збруч поблизу міста Гусятина на Тернопільщині. У цій статуї відображено цілу систему язичницького світогляду, її виконано у вигляді чотиригранного стовпа заввишки близько З м. На трьох рівнях кожної грані викарбувано зображення, що символізують три світи: вищий (небесний), середній (земний) та нижній (підземний). На верхньому рівні зображено образи богів (на думку дослідників, це Мокош, Лада, Перун та Дажбог), на середньому маленькі фігурки людей, що взялися за руки, на нижньому бога, який тримає Землю. Вчені припускають, що це Велес. Завершує стовп гостроверха шапка, що об'єднує лики усіх чотирьох богів.

Після запровадження християнства традиції язичницького . мистецтва не зникли безслідно. Вони продовжували існувати поряд із християнським мистецтвом. Таке поєднання двох традицій дістало назву «двовір'я». Саме в культурному просторі двовір'я упродовж багатьох століть розвивалося українське народне мистецтво, поєднуючи старе з новим, зберігаючи зв'язок культур.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
МИСТЕЦТВО СКІФІВ	\|	МУЗИЧНА І ТЕАТРАЛЬНА КУЛЬТУРА ГРЕЦЬКИХ М1СТ-КОЛОНІЙ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР'Я

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.