Соціокультурний розвиток українського суспільства з утвердженням політичної незалежності: загальна характеристика.

Починаючи з 1991 року Україна стає на новий шлях розвитку. Із здобуттям незалежності починаються впроваджуватись реформи, спрямовані на становлення української державності. У суспільстві формується нова соціокультурна ситуація, для якої характерні зовсім нові системи цінностей, форми власності, соціальна структура, новий характер відносин між людьми. Національна культура отримує цілком новий статус.

Конституція України 1996 р. закріпила українську мову як державну. Нове законодавство дало поштовх для процесу переходу державних органів, установ культури, освіти та засобів інформації на українську мову. Але реальний стан справ виявив безліч труднощів та перешкод, які стояли на цьому шляху. Дані перепису населення у 1989 році свідчили, що українці становили 72 % населення країни, але серед цієї кількості українську мову рідною назвали лише 67 %. Також перепис показав, що російська мова переважає на сході України та в Криму. Американський соціолог І. Бремер в 1994 році проводив соціологічні опитування в містах Києві та Львові про ставлення росіян до української освіти своїх дітей. З числа опитаних 65% росіян у Києві та 54% у Львові погоджувалися з тим, щоб їхні діти навчалися в українських школах. При цьому майже всі росіяни визнають, що їхні діти повинні вільно володіти українською мовою. На півдні України так думали лише 54% росіян. Такий стан справ говорить про те, що російське населення на етапі формування державності ставилось лояльно (часто прихильно)до процесу українізації.

Але фактичний стан справ далеко не так добре виглядає. Особливої уваги вимагає книгодрукування. Вважається, що на душу населення необхідно друкувати 12-14 книг на рік. У 1991 році такий показник в Україні був рівний 3,6 книги, а на кінець 90-тих рр. цей показник становив 0,99 – на одну людину. Населення країни через фінансові труднощі фактично позбавлене можливості читати друковані періодичні видання. Згідно останніх даних тільки 8% населення передплачують газети та журнали. Через фінансові проблеми тиражі українських книг постійно зменшуються. Видавництва, що продукують книжки на українській мові знаходяться на межі виживання. Значна частина комерційної літератури привозиться з Росії і вона, відповідно, видана на російській мові. Для вирішення цих питань потрібна копітка культурно-просвітницька робота і, в першу, чергу державна підтримка.

Реформи торкнулися і освітньої галузі. У 1992 р. була розроблена Державна національна програма «Українська освіта в ХХІ ст.», а Верховна Рада прийняла «Закон про Освіту». В цих документах передбачена демократизація освіти, посилення технічного забезпечення шкіл, видання підручників, створення університетських комплексів, мережі ліцеїв. Певних успіхів досягнуто у поступовому переведенні на україномовний режим середньої та вищої школи. За перші три роки незалежності кількість першокласників, які навчаються українською мовою зросла з 43,5% до 67%. Відкрито значну кількість приватних гімназій, ліцеїв, навіть вузів. До 1999 року викладання українською мовою здійснювалося в більш ніж 60% середніх навчальних закладів. Виняток складали деякі регіони східної України. Структура середньої освіти втратила свою одноманітність – з’явилися нові види середніх навчальних закладів – гімназії та ліцеї. Дістала розвиток програма державної підтримки обдарованих дітей.

Але в системі середньої освіти не все так гладко. Особливу роль відіграє соціальне розшарування населення. Державні навчальні заклади постійно зазнають фінансової скрути, доходить до того, що учителям нерегулярно виплачують заробітну плату. Через економічну кризу майже зникла система професійного навчання, оскільки підприємства неспроможні фінансувати систему професійної освіти.

Попри всі негаразди, в освітній галузі продовжуються проводитись реформи. Проведено велику роботу по переведенню на українську мову викладання і вищих учбових закладів. Відновили свою роботу знаменита Києво-Могилянська (1992 р.) та Острозька академії (1994 р.). а також відкрилися нові навчальні заклади – Національна академія управління, Міжрегіональна академія управління персоналом, Дипломатична академія у Києві та багато ін.

Так для підвищення рівня вищої освіти введено система акредитації. Ряд вищих навчальних закладів отримав статус національних. Серед них Києво-Могилянська академія, Київський Національний університет імені Тараса Шевченка, Київський Національний економічний університет, Львівський національний університет імені Івана Франка, «Львівська політехніка» та багато інших. Здійснюється перехід на триступеневу підготовку: бакалавр, спеціаліст, магістр. Через те, що вища освіта перейшла на комерційну основу, крім державних з’являється ряд комерційних вищих учбових закладів. Це спричинило до різкого зростання числа різного виду академій та університетів.

Ще у 1990 році створюється Українська наукова асоціація, яка у своїй діяльності поставила за мету відродити українську науку і поставити її на світовий рівень. Це була одна із визначних подій у наукових колах. Так в результаті клопіткої роботи творчої інтелігенції відкрилась Академія наук вищої школи, створюються ряд галузевих академій, наукових громадсько-культурних організацій. На новий рівень виходить співпраця з науковими колами української діаспори, завдяки чому українська наука дістає гідне визнання на світовій арені.

У системі Національної академії наук України було створено декілька наукових інститутів: Інститут української археографії, Інститут української мови, Інститут народознавства. Завдяки роботі різних міжнародних фондів значно розширилися культурні контакти з багатьма країнами світу. Наукові працівники дістали можливість для організації спільних проектів. З’являється перекладна література провідних закордонних істориків, краєзнавців, мовознавців, культурологів, політологів. Українознавство як предмет станом на 1993 рік викладалося в 12 університетах Канади та 28 університетах та коледжах США.

Розвиток української науки продовжує набирати оберти, не дивлячись на складне фінансове становище. Українські науковці беруть участь у спільних міжнародних наукових програмах таких як «Природа», «Марс-96», «Глобалстар», «Океан», «Спектр», «Морський старт». В Антарктиді розпочала свою роботу українська дослідна станція. Однак економічні проблеми відчутно відбилися на науковому потенціалі. За останні роки фінансування науки з боку держави скоротилося в декілька разів. Перехід ряду підприємств у приватну власність та збитковість державних інституцій негативно позначилися на роботі наукових і проектних організацій. Не проводиться розробка нових видів різного роду передових технологій. Економічна криза спричинила до того, що ряд висококваліфікованих наукових працівників були змушені виїхати за кордон у пошуках кращого життя.

Як негативне явище з’являється поділ культури на елітарну та масову. Вийшовши на міжнародну арену українська культура зіткнулася з таким доволі неприємним явищем як американізація культури. Це яскраво простежується в таких галузях як сучасний кінематограф та популярна музика.

Особливу тривогу викликає те, що через економічну кризу значна частина населення України фактично перестала відвідувати театри, музеї, бібліотеки, кінотеатри. Така картина викликана тим, що на Україні значно скоротився життєвий рівень.

За роки незалежності значно змінилася картина у розвитку культури національних меншин. Національні меншини дістали змогу вільно задовольняти свої культурні запити. На території України, в місцях компактного проживання, виникли національні культурні товариства німців, греків, вірмен, євреїв. Так в Донецькій області, де проживають понад 100 тис. греків, в місті Маріуполі, місцеве радіо регулярно веде передачі грецькою мовою, створено грецький національний університет. В різних регіонах країни відкриваються школи з викладанням на польській, угорській, румунській та інших мовах. Постійно проводяться національні культурні фестивалі, відбуваються обміни культурними делегаціями.

З утвердженням незалежності в Україні зникає таке негативне явище як державний контроль та цензура, які роками тяжіли над творчою інтелігенцією і стримували розвиток національної культури. Це дало поштовх розвитку театрального мистецтва та гастрольної діяльності. Багато театрів перейшли на українську мову. У 80-90 роках на сцену виходять такі новатори театрального мистецтва, як І. Борис, С. Донченко, Р. Віктюк, С. Мойсеєв, В. Петров, Б. Шарварко, Б. Донченко. Особливе визнання та славу здобув режисер-новатор Роман Віктюк. Після ліквідації цензури такі театри, як Київський ім. І. Франка та Львівський ім. Заньковецької на своїх сценах поставили вистави, які показали що настала пора відродження українського театрального мистецтва. Яскравим прикладом міжнародної співпраці стало втілення проекту української опери третього тисячоліття «Мойсей» (музика М.Скорика) (червень 2001).

В кінематографі також починаються зміни. Кіностудія ім. О. Довженка у 1994 р. отримала статус Національної. На екрани нарешті починають виходити україномовні фільми. У 80-90 роках ХХ століття виходять фільми, які здобувають світове визнання. Серед них можна відзначити фільм О. Янчука «Голод-33», а також фільм С. Параджанова та Ю. Іллєнка «Лебедине озеро. Зона», який на кінофестивалі в Каннах у 1990р. вперше в історії українського кінематографу отримав престижну премію. За творами класиків української літератури почали створюватися багатосерійні фільми. Серед них варто відзначити «Пастка» - І. Франка, «Царівна» - О. Кобилянської, та «Сад Гетсиманський» - І. Багряного,телесеріал«Роксолана» та ін.

На 34 кінофестивалі в Сан-Ремо українському фільму «Ізгой» (за мотивами повісті А. Дімарова, режисер В.Савельєв, продюсер А. Браунер, ФРН) присуджено Гран-прі. Подією в кіно мистецькому житті Польщі і України став фільм польського режисера Єжи Гофмана «Вогнем і мечем» за участю кількох українських акторів, зокрема Б.Ступки.

Але не все було так добре. Через скорочення державного фінансування багато театральних колективів та ансамблів опинилися на межі закриття. Щоб якось підтримати своє існування колективам доводиться шукати меценатів та спонсорів.

Складним є розвиток літературного процесу в Україні. З одного боку продовжували творити письменники й поети старшого покоління: І.Драч, Р.Іваничук, П.Загребельний, Л.Костенко, Ю.Мушкетик, Б.Олійник, Д. Павличко. З іншого боку, література відчуває на собі тиск ринку, вона змушена йти за читачем, що сприяє розвитку масової та популярної літератури. Відомими є далеко за межами України пісенники-фантасти Генрі Лайон Олді (колективний псевдонім Д. Громова та О.Ладиженського), А. Валентинов, М. та С.Дяченки, майстром любовно-авантюрного жанру вважається Симон Вілар (Н. Гавриленко).

Особливо великі зрушення відбулися в духовній сфері. В першу чергу це було визвано тим, що докорінно змінилися відносини між державою та церквою. Почалася відбудова багатьох запустілих церковних приміщень, які до того використовувалися як господарські споруди або були напівзруйновані. Положення Конституції України гарантують всім громадянам країни свободу совісті та віросповідання. У 1991 р. в Україні діяло три організації українських церков: УАПЦ підпорядкована Московському патріархату, УГКЦ з центром у Львові (з 2009 у Києві) та УАПЦ з центром у Києві.

Також на теренах України функціонують римо-католицька церква, общини юдеїв, ісламські громади, 32 напрями протестантської віри – баптисти, єговісти, андвентисти сьомого дня, та ін., нетрадиційні віросповідання – буддизм, кришнаїзм, РУН-віра. Станом на 1 січня 2000 року в Україні діяло понад 22 тисячі релігійних організацій, які об’єднані 80 конфесіями, напрямами та течіями. Майже всім релігійним общинам було повернуто націоналізовані радянською владою та російською православною церквою будівлі та майно. Стараннями нової влади було відновлено Михайлівський золотоверхий собор та Успенський собор Києво-Печерської лаври.

Збільшилась кількість віруючих, зростає благотворний вплив церкви на мораль, поведінку громадян України. Відтворена і успішно функціонує мережа навчальних закладів, які готують кадри священників. На кінець 2006 р. їх було близько 150, в яких навчалося майже 19 тис. студентів. Виникла широка мережа церковно-просвітницьких закладів, зокрема майже 9тис. недільних шкіл, де навчаються і дорослі і діти. Відроджується мережа монастирів. Зростає авторитет трьох лавр України: Києво-Печерської, Почаївської, Святогорської.

Історичний розвиток української культури в ХХ столітті був ознаменований подіями та процесами, які свідчили про досягнення та втрати національної культури. У цих процесах розвитку політичний чинник відігравав визначальну роль. Утворення незалежної української держави відкриває перед національною культурою нові можливості для її подальшого розвитку. Варто визнати, що розвиток національної культури ускладнений загальносвітовою економічною кризою. Вихід з такого становища повинні шукати не тільки політичні сили, але й представники сучасної української інтелігенції – еліти національно-культурної ідеології держави.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Модернізм та постмодернізм. Характерні риси українського постмодерну та їх прояви в сучасній українській культурі.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.