Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Повоєнна відбудова народного господарства в Україні (1945-1955 рр.).

Відбудова народного господарства почалася відразу ж після вигнання німецько-фашистських загарбників. В 1946 р. на основі закону СРСР про п’ятирічний план відбудови народного господарства було прийнято закон про відбудову народного господарства України. У відповідності з цим законом відбудову н/г планувалося завершити до 1950 р. В першу чергу відбудовувалась важка промисловість, транспорт, енергетика. В ці галузі спрямовувалося 88 % капіталовкладень. Сільське господарство отримувало 7 % вкладень і відбудовувалось за рахунок більш жорсткої дисципліни в колгоспах. Збільшився сільськогосподарський податок. Колгоспникам не сплачувалась заробітна плата. Для відбудови н/г використовувались репарації з Німеччини (сировина, устаткування), примусова праця військовополонених, колгоспників, робітників, інтелігенції. Відбудовувати н/г України допомагали всі республіки СРСР. Наприклад Дніпрогес відбудовували 120 підприємств СРСР та представники 26 національностей. Відбудова н/г проходила в умовах патріотичного піднесення народу. Заводи, шахти дороги електростанції були відбудовані ціною не ймовірних зусиль, самовідданої праці мільйонів людей. П’ятирічний план відбудови н/г в цілому було виконано. Але не відміну від країн Західної Європи відбудова економіки України здійснювалась без впроваджень нових технологій і матеріалів. Виключались ринкові відносини, зміцнювався адміністративно-командний стиль керівництва економікою. Так було закладено підґрунтя техніко-технологічної відсталості як України так і СРСР від розвинутих країн Західної Європи та Північної Америки. Зростання промисловості проте не привело до підвищення життєвого рівня. Традиційно для радянського режиму нехтування випуском товарів споживання дійшло до крайнощів:купити пару взуття, зубну щітку чи навіть буханку хліба було проблемою. На 1950 легка промисловість досягла 80%довоєного рівня.Купувати продукти споживання стало ще складніше внаслідок грошової реформи 1947р що девальвувала карбованець і призвела до вилучення грошей у тих, хто заощадив певні суми.Але ніде невдачі відбудови не виявилися з такою очевивидністю, як у сільському господарстві цій хронічно хворій галузі радянської економіки.З кінця 1940 років у державних установах запроваджено по суті цілодовий режим праці.Зроблено це було на догоду Сталіну, який, страждаючи від безсоння, тішив себе нічними телефонними дзвінками до підлеглих.Відбудова промисловості була неможливою без широкого розгортання житлового будівництва.Мільони робітників, селян і службовців залишалися без житла.У роки повоєнної п'ятирічки з руїн та попелу піднялися спалені міста, робітничі селища,села України.



Интернет реклама УБС

 

41.Західна україна у 1918-1821рр. Після розпаду Австро-Угорської імперії на зборах політичних і громадських діячів Галичини і Буковини у Львові 18—19 жовтня 1918 р. була створена Укр Нац Рада, яка 1 листопада проголосила утворення національної держави. її назву й територію уточнив закон, ухвалений Радою 13 листопада 1918 p.: держава отримала назву «Західно-Українська Народна Республіка» (ЗУНР) зі столицею у Львові. ЗУНР, у тому числі Буковина та Закарпаття, займала територію майже 70 тис. кв. км з 6-мільйонним населенням.Польща з допомогою військової сили відвойовувала свої позиції і наприкінці листопада оволоділа Львовом та контролювала 10 із 59 повітів, у яких ЗУНР оголосила свою владу. Світове співтовариство, особливо країни Антанти, не поспішали визнавати українську державність. З метою протидії агресивній політиці Польщі 3 січня 1919 р. Національна Рада у Станіславі затвердила проект договору про возз'єднання ЗУНР з УНР, а 22 січня 1919 р. в Києві на Софійському майдані відбулося урочисте проголошення Злуки (об'єднання) двох частин України, Акт якої ратифікував Трудовий Конгрес. Водночас це було тільки формальне об'єднання. Кожна частина України мала свої органи влади і місії за кордоном і втрачала в цей час і свої позиції, і свою територію.Після Акту злуки армія (майже 60 тис.) Західної області Української Народної Республіки (ЗОУНР) — такою була назва ЗУНР після об'єднання з УНР — разом з військами УНР протистояла збройним силам більшовиків і Польщі. Однак необхідної згоди в їх політиці не було. Керівництво ЗОУНР орієнтувалося на союз з Денікіним при підтримці Антанти в боротьбі проти більшовиків, а Директорія і уряд УНР вважали основним противником білу і червону Росію, і через те для отримання допомоги від Антанти готові були укласти союз з Польщею. Проте Денікін не збирався особливо рахуватися з формальними урядами Є. Петрушевича і С. Петлюри. Наприкінці листопада 1919 р. він видав наказ про розпуск Державного секретаріату ЗОУНР, міністри якого емігрували в Польщу і Румунію, а УГА перейшла тимчасово в його підпорядкування.Після поразок польської армії і військ УНР у листопаді 1920 р. територія польської Галичини, згідно з Ризьким договором 1921 p., була відокремлена від Східної Галичини і відійшла до Польщі.Рішенням конференції міністрів закордонних справ Великобританії, Франції, Італії та Японії, що відбулася 14 березня 1923 р. в Парижі, за Польщею визнавалися всі права суверена над Східною Галичиною.

 

 

42. Початок Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу.План БАРБАРОСА Український напрям у плані “Барбароcса”.Радянсько-німецька угода про ненапад, укладена 23 серпня 1939 р. строком на десять років, як показали подальші події, не могла бути гарантом надійної безпеки для народів СРСР. 18 грудня 1940 p. А. Гітлер підписав секретну директиву №21 під кодовою назвою «план Барбаросса». Це був план знищення Радянського Союзу і перетворення його території на життєвий простір для Німеччини. У планах нацистських стратегів Українамала стати аграрною колонією «третього рейху» і забезпечувати Німеччину і європейський континент продуктами харчування і сировиною.Назва «Барбаросса» («Barbarossa Fall») визначає характер війни як жорстокий, винищувальний, руйнівний. Такою війна і задумувалася фашистською верхівкою, «Мова йде про боротьбу на знищення. Ми ведемо війну не для того, щоб консервувати свого противника. Було сказано про те, що необхідно знищити ЗО млн. слов'ян, потім чисельність населення регулюватиметься в кількості, необхідній для обслуговування арійської раси. На здійснення плану «Барбаросса» відводилося півтора-два місяці. Німецький наступ на Радянський Союз повинен був розвиватися на трьох основних стратегічних напрямках.Реалізація нацистських планів світового панування почалася раптовим нападом на СРСР 22 червня 1941 p. В основу війни проти радянських народів була покладена стратегія блискавичної воєнної кампанії, розрахованої на кілька місяців. З нападом фашистської Німеччини на Польщу Друга світова війна стала фактом. Вона охопила майже всі континенти і всі океани. Зародилася вона в глибинних суперечностях, які існували між державами і випливали з їх цілей: політичних — прагнення керівних кіл великих капіталістичних держав перерозподілити сфери впливу, забезпечити неподільне панування своєї системи; економічних—розширити сфери прикладання капіталу, отримати дешевіджерела сировини і робочої сили. Сучасна українська історіографія подає таку періодизацію участі України у Другій світовій війні: 1) 1 вересня 1939 р. — 22 червня 1941 р. (від нападу Німеччини на Польщу до агресії проти СРСР);2) 22 червня 1941 р. — листопад 1942 р. (від нападу Німеччини та її союзників на СРСР, часу, коли в Західній Україні сформовано національні збройні сили, до наступу під Сталінградом);3) грудень 1942 р. — жовтень 1944 р. (бої за визволення українських земель від окупантів).

43.Боротьба за владу у 1919-1921 рр. Утвердження радянської форми державності в Україні.Окупаційна політика більшовиків спричинила спалах повстанського руху у 1919-1920 р.р. Соціальний склад повстанців - селянство, робітництво, інтелігенція. За твердженням доктора Матвія Стахіва, "Ідейно-програмову підставу цього масового руху давали українські антибільшовицькі соціалістичні партії, зокрема українську соціалісти-революціонери, що мала здавна сильні впливи серед селянських мас" На повстанську позицію стали також незалежні соціал-демократи" і місцеві діячі соціал-боротьбистів". Більшість повстанських організацій виступали за підтримку уряду Української Народної Республіки. Для координації повстанським рухом при уряді УНР восени 1919 року було створено навіть спеціальну окрему установу - Центральний Український Повстанський Комітет, до якого входили по одному представникові від обох українських соціалістичних партій та один від "Селянської Спілки" . У 1919 р. Україну поглинув цілковитий хаос.
Шість різних армій діяли на її території: українська, більшовицька, біла, Антанти, польська та анархістська. Менш ніж за рік Київ п'ять разів переходив із рук у руки. Численні фронти розділяли одне від одного міста й цілі регіони. З приходом до влади в Україні Рад ситуація почала швидко змінюватися. За царя і Тимчасовому уряді України була лише сировинним придатком Росії, країна була аграрного типу, індустріальні об'єкти були відсталими і невеликими. Основу населення становили селяни. Але відбуваються зміни не мали благотворного характеру. Був введений «Військовий Комунізм» - економічна політика рад. Була встановлена ​​загальна трудова повинність. В цей час головним було гасло: «Хто не працює, той не їсть!». УНР в цей час беззаперечно підкорялася Москві. На її території йшли бої з білогвардійцями. Війска на чолі з Денікіним і Врангелем утримували південні райони України і Крим. Їх постійно фінансували і допомагали матеріально інтервенти. Емігрували на захід представники ЦР вели з за кордону пропагандистську діяльність. Але більшовики теж пропагували свої ідеали на західних територіях України і серед білогвардійців. Ближче до середини 1920 року, коли червона армія розбила загони Колчака в Сибіру і Денікіна на півдні Росії, Врангель був «замкнений» у Криму. У листопаді 1920 року був розбитий і втік на захід.

44. Оборонні бої на території України на початку Великої Вітчизняної війни СРСР.Маючи значну перевагу в живій силі й техніці, значні потужні угруповання німців глибоко вклинилися на територію СРСР. Наприкінці третього тижня кровопролитних боїв вони просунулись від 350 до 600 км, захопивши значну частину України.Під Уманню (серпень 1941 р.) в полон потрапили 103 тис. радянських бійців, під Києвом (вересень 1941 р.) —665 тис. осіб. У 1941 р. полонені становили 64,5% всіх втрат Південно-Західного фронту, 60,3% — Південного. Вже за перші два дні бойових дій на аеродромах та в повітрі Червона армія втратила понад дві тисячі літаків, залишившись без прикриття. Контрнаступ радянських мотомеханізова-них корпусів у районі Луцьк—Броди—Рівне успіху не мав. Здобувши Київ, німецькі армії розгорнули наступ на Донбас і Крим, 30 жовтня вони підійшли до Севастополя. Кровопролитними, з неймовірними жертвами з обох боків були бої за Київ (7 липня — 26 вересня 1941 p.), Одесу (5 серпня — 16 жовтня 1941 p.), Керч (30 грудня 1941 р. — 19 травня 1942 p.), Севастополь (ЗО жовтня 1941 р. — 4 липня 1942 p.).Витримавши довгу і виснажливу битву під Смоленськом, фашистські війська наприкінці вересня 1941 р. розгорнули масований наступ на московському напрямку. Але взимку 1941—1942 pp. під Москвою й на західному напрямку було завдано нищівного удару. Тут було розгромлено до 50 дивізій. Німці були відкинуті на 150—400 км. Вермахт зазнав першої великої поразки з початку Другої світової війни.Особливо відчутною була поразка в районі'Харкова, де в травні 1942 р. було оточено майже три радянські армії. Спроби прорвати кільце оточення були марні. В полон потрапили 240 тис. червоноармійців і командирів. Загалом під час весняного наступу 1942 р. зазнали поразки шість армій.Поразки в Україні та в Криму (здача Керчі у травні та Севастополя в липні 1942 р.) започаткували нові невдачі радянських військ. Наприкінці червня 1942 р. німецькі армії розгорнули наступ на півдні й завдали нищівних ударів військам Південно-Західного та Південного фронтів.Незважаючи на відчайдушні зусилля радянських військ (було визволено багато великих населених пунктів), 22 липня 1942 р. Червона армія залишила м. Свердловськ Луганської області. Відтоді вся Україна була окупована ворогом.Отже, попри те що Червона армія чинила героїчний опір, сковуючи значні сили противника, поразки під Києвом, Харковом, у Криму та в інших бойових операціях призвели до загибелі та полону сотень тисяч солдатів та офіцерів; окупації України; різкого зниження військово-промислового потенціалу СРСР; завоювання фашистами вигідного стратегічного плацдарму для подальшої експансії; переходу стратегічної ініціативи до рук Гітлера.

 

 

45. Причини поразок Червоної армії на початку Великої Вітчизняної війни СРСР. У значній мірі перші поразки Червоної армії були зумовлені злочинною політикою комуністичного режиму напередодні війни. Серед багатьох її компонентів виділимо два. Усього каральні органи знищили понад 47 тис. офіцерів і 1 800 генералів (з названої кількості 1/3 припадала на Київський військовий округ). Загальна кількість репресованих по Наркомату оборони з 1937 по 1939 pp. складала 3,5 — 4 млн. осіб. Другим фактором була самовпевненість И.Сталіна, що його союзник А.Гітлер у 1941 р. на Радянський Союз не нападе {ця безпечність згодом вилилася у мільйони людських жертв). Хоча підстав для такого оптимізму не було жодних. Свідченням агресивних намірів були постійні порушення німцями радянського кордону. Але замість того, щоб відповідним чином відреагувати, Сталін напередодні війни пішов на безпрецедентні поступки Гітлеру. Він дозволив німцям розшукувати на радянській території могили солдатів, що загинули в роки Першої світової війни. Найбільш великі помилки відбувалися в стратегічному ланці керівництва військами. І багато хто з них - особисто І. В. Сталіним, який, за оцінкою маршала Г. К. Жукова, і перед війною, і на початку її мав досить туманне уявлення про військову справу. Наступною причиною такого становища СРСР є відставання від Німеччини по професійної підготовки (армія була отмобілізірована і мала дворічний досвід ведення війни) і з озброєння (Німеччина перевела свою економіку на виробництво новітньої бойової техніки і, крім того, вона використовувала ресурси майже всієї Західної Європи, захопила озброєння понад 200 дивізій розгромлених і капітулювали армій: Франція - 4930 танків бронетранспортерів, 3 тис. літаків).

 

 

46. Передача Кримської області до складу УРСР: мотиви та правова основа.19 лютого 1954 року ПрезидіяВерховної Ради СРСР, ураховуючи спільність економіки, територіальну близькість, тісні господарські й культурні зв’язки між Кримом та Україною, позицію урядів РРФСР та УРСР, прийняла Указ «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР». 26 квітня 1954 року прийнято закон «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР. Президія ВР УРСР чітко діяла відповідно до статті 15-6 Конституції УРСР 1937 року, а Президія ВР РРФСР – відповідно до статті 16-а Конституції РРФСР, які надавали їм право укладати такі договори. СРСР укладав чимало угод у такій формі. 26 квітня 1954 року прийнято закон «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР». Подарунок здійснювався поспіхом і регламентувався украй сумнівними правовими документами. Вирішення Президії Верховної Ради - не того рівня резолюції для таких істотних питань. А необхідного за законом загальнореспубліканського референдуму в РРФСР не провели зовсім. Та навіть перебуваючи у складі РРФСР, Кримська область лишалася в економічному просторі України. Паливно-енергетичний комплекс, металургія, машинобудування талегка промисловість, залізничний транспорт України і Криму фактично були єдиними. Україна ще до 1954 року надавала Кримській області велику допомогу у відродженні міст, відбудові заводів та фабрик, у вирішенні проблем водопостачання, будівництва. 26 квітня 1954 року прийнято закон «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР». Подарунок здійснювався поспіхом і регламентувався украй сумнівними правовими документами. Вирішення Президії Верховної Ради - не того рівня резолюції для таких істотних питань. А необхідного за законом загальнореспубліканського референдуму в РРФСР не провели зовсім. Та навіть перебуваючи у складі РРФСР, Кримська область лишалася в економічному просторі України. Паливно-енергетичний комплекс, металургія, машинобудування талегка промисловість, залізничний транспорт України і Криму фактично були єдиними. Україна ще до 1954 року надавала Кримській області велику допомогу у відродженні міст, відбудові заводів та фабрик, у вирішенні проблем водопостачання, будівництва.

 

 

47. Штучний голодомор 1932-1933 рр. в Україні. Причини та наслідки. Голодомо́р 1932—1933 років — масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод 1932—1933 років, що призвів до багатомільйоних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР) та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу іУкраїнської СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян. Основні передумові і причини Голодомору.Основними передумовами і причинами Голодомору були:- штучна організація сталінським керівництвом голоду для того, щоб зломити опір українського села політиці суцільноїколективізації та «соціалістичним перетворенням» взагалі; - непосильні для селян плани хлібозаготівлі; - політика примусових, із застосуванням репресій, хлібозаготівель; конфіскація владою продовольчих запасів;- небажання колгоспників працювати в громадському господарстві.Хлібозаготівлі в 1931 р. в Україні становили 400 млн пудів, a В 1931 р. - 380 млн пудів. Це стало можливим за рахунок виснаження села. У селян вилучали все зерно, у тому числі й посівний фонд. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну компанію 1932 р. Посіяно було трохи більше половини запланованих площ. При цьому врожай 1932 p., будучи ненабагато менше середнього, міг би забезпечити населення України мінімумом продовольства. Наслідками Голодомору 1932-1933 pp. були:- масові жертви; дослідники називають кількість жертв злочинної політики сталінського режиму до 10 млн чоловік; - завершення колективізації, утвердження колгоспної системи, розорення села; - придушення опору українського селянства; -масове переселення селян з Росії в Україну; - сталінським режимом було підірвано сили в обстоюванні споконвічних національних прав українського народу.

 

 

48. Завершальний етап Другої Світової війни та Великої Вітчизняної воєн.Великими наступальними операціями на землях України був відзначений 1944 рік. У січні-лютому війська 1 та 2 Українських фронтів оточили і розгромили під Корсунь-Шевченківським 80-тисячне угруповання німців. Утворилися сприятливі умови для швидкого просування радянських військ на захід. Вже 25 березня частини генерала І.Конєва вийшли на кордон України з Румунією. Навесні були проведені Рівненсько-Луцька, Нікопольсько-Криворізька та Одеська операції. Більша частина Правобережної України була звільнена від німецьких окупантів. Улітку розгорілися битви на західноукраїнських землях. Найбільш кровопролитним були бої за Тернопіль та в районі Бродів, де схрестила зброю з Червоною армією українська стрілецька дивізія „Галичина”. У результаті успіху Львівської наступальної операції та прориву через перевали Карпат радянські війська у жовтні 1944 р. вийшли на кордони Польщі, Чехословаччини, Угорщини. Розгром нацистських військ у Криму викликав хвилю піднесення у місцевого населення, але досить швидко її заступили заціпеніння і жах. Усе кримськотатарське населення було звинувачено в співробітництві з окупантами і за рішенням Державного комітету оборони у травні 1944 р. виселено в Середню Азію. Майже половина кримських татар у 1944-1945 рр. вимерла. Ще раніше, в 1941 р., з території України в східні райони Радянського Союзу були виселені німці, сотні тисяч з яких здавна жили в південних областях України. Десятиліттями над ними висіло звинувачення в зраді. Формування дивізії „Галичина” розпочалося у Львові в квітні 1943 р. за ініціативою голови УЦК В.Кубійовича та німецького військового керівництва, зокрема галицького намісника О.Вехтера. Акцію підтримував і полковник А.Мельник, який вважав дивізію зародком української армії у складі вермахту на зразок легіону УСС часів першої світової війни. Провід ОУН-Б і командування УПА виступили проти і закликали її солдат переходити до повстанців. Та близько 60 тис. добровольців зголосилися до дивізії, що отримала назву „Галичина”. Після вишколу у спеціальних таборах Австрії і Франції та нетривалого перебування у Словенії дивізія була перекинута на Східний фронт під Броди. Наприкінці липня 1944 р. у ході Львівської наступальної операції радянських військ „Галичина” потрапила в оточення і була розгромлена. Близько трьох тисяч її солдат приєдналися до УПА, а з рештки пізніше була утворена Перша Українська дивізія.На початку 1944 р. командування вермахту намагалося привернути на свій бік багатотисячні загони УПА та підпілля ОУН. Були випущені з концтабору С.Бандера, Я.Стецько та інші провідні українські діячі. Відразу після звільнення С.Бандеру запросили на нараду до Розенберга за участю командуючого Російською Визвольною Армією генерала Власова, але голова проводу ОУН відмовився. Протистояння німецьким окупаційним властям та військам вермахту тривало до останніх днів їх перебування в Україні. Це не завадило деяким повстанським командирам вступати в переговори, найчастіше з угорськими частинами, та діставати від них зброю. Взимку і навесні 1945 р. радянські війська спільно зі союзниками завдали вермахту нищівних ударів, внаслідок яких були визволені з-під німецької окупації Польща, Болгарія, Франція, Бельгія та інші країни Європи. У квітні розгорнулася фінальна Берлінська операціях. Після падіння Берлина і самогубства Гітлера у ніч на 9 травня в передмісті столиці Карлхорст представники армій союзних держав і командування вермахту підписали акт про капітуляцію Німеччини. Війна, яка принесла народам Європи величезні страждання і втрати, закінчилась.

 

49. Українська Народна Республіка: від проголошення до гетьманського перевороту. Украї́нська Наро́дна Респу́бліка — українська держава, що існувала в1917 — 1921 роках на території Центральної, Східної та Південної України зі столицею в Києві. Постала на місці південно-західних губернійРосійської імперії, заселених українцями. До квітня 1918 року очолювалася Центральною Радою на чолі з Михайлом Грушевським; після грудня 1918 року — Директорією. Проголошена 7 листопада 1917 року, після більшовицького жовтневого перевороту, як автономна республіка у складі Російської республіки. 22 січня 1918 року, після українсько-більшовицької війни, проголошена незалежною державою. До березня 1918 року користувалася міжнародною підтримкою Німецької імперії. Після поразки останньої в Першій світовій війні опинилася в міжнародній ізоляції. Проводила внутрішню політику, спираючись на соціалістичну популістичну ідеологію. 22 січня 1919 рокуоб'єдналася із Західно-Українською Народною Республікою. Ліквідована в ході поразки українських визвольних змагань 1917 — 1920років. В 1921 році територія республіки була поділена між Польщею з одного боку УРСР і Радянською Росією з другого. Протягом 12 листопада 1920 — 22 серпня 1992 року Уряд республіки перебував у вигнанні.

 

 

50. Розвиток радянського підпільного та партизанського руху на окупованій Україні (1941-1944 рр.).радянський партизанський рух в окупованих районах України у своєму розвитку пройшов кілька етапів, від зародження до широкого розгортання та активного протистояння фашистам. Стримуючими чинниками його розвитку (особливо в початковий період) стали: наступальна воєнна доктрина, що почала домінувати наприкінці 30-х років і призвела до згортання підготовки кадрів та вироблення засобів для ведення «малої війни», ліквідації документації та партизанських схованок і баз; дефіцит підготовлених партизанських кадрів; відсутність координаційного центру, погане постачання загонів зброєю, боєприпасами, медикаментами; жорстоке придушення окупаційними властями будь-яких виявів опозиції фашистському режиму. Створення Центрального партизанського штабу, координація дій, матеріальна підтримка з Великої землі, застосування партизанами ефективних методів боротьби («рейкова війна») і значна підтримка місцевого населення дали змогу партизанському руху перейти на якісно вищий щабель і перетворитися на важливий фактор війни, на справжній другий фронт. На початковому етапі партизанського руху дуже гостро відчувався дефіцит підготовлених партизанських кадрів, яким було завдано відчутного удару в роки репресій 1937—1938 pp. До кінця 1941 р. так звану підготовку до «малої війни» пройшли лише 15% усіх тих, хто залишився на окупованій території для боротьби в тилу ворога чи був засланий за лінію фронту. Серйозною перешкодою розгортанню партизанського руху була хронічна відсутність кваліфікованих командних кадрів, військових фахівців — радистів, мінерів-підривників, шифрувальників. Нове покоління партизанських лідерів значною мірою сформувалося уже під час радянсько-німецького збройного протистояння. Навіть майбутній начальник Українського штабу партизанського руху Т. Строкач, згадуючи початковий період війни, писав: «...гадки не мав, що з часом моє місце якраз і буде на партизанських рубежах, що... доведеться займатися саме партизанським рухом на Україні». Навесні 1942 р. Сталін остаточно переконався у вагомому політичному значенні боротьби в німецькому тилу. 30 травня при Ставці Верховного Головнокомандування було створено Центральний штаб партизанського руху. Через місяць формується Український штаб партизанського руху (УШПР) на чолі з Т. Строкачем. Всього протягом війни партизанські формування України провели 19 рейдів загальною довжиною 52 тис. км. У період 1941—1945 pp. у партизанських загонах і з'єднаннях налічувалося майже 180 тис. осіб, 30% з них загинули.

 

22.Соціально-економічне становище України у 1956-1985 рр. : досягнення та проблеми. Посилення застійних тенденційНа ці часи припадає спроба змінити методи керівництва економікою. Якщо у 1950 р. в Україні 65 % всього виробництва було підпорядковано центру, то у 1956 р. ця частка зменшилася до 24 %. Решту контролювали республіканські міністерства. У 1957 р. М. Хрущов замість старої т.зв. міністерсько-вертикальної системи ввів нову - територіально-горизонтальну, яка засновувалася на радах народного господарства. Новоутворені органи управління господарством в окремих економічно-адміністративних районах перебрали на себе функції, які раніше належали союзним міністерствам. Ця реформа стала однією з найрадикальніших організаційних змін у радянській економіці. При цьому виходили з того, що в попередній період у керівництві промисловістю і будівництвом переважали відомчі інтереси, а це порушувало нормальні територіальні звязки між підприємствами різних галузей промисловості, розташованих в одному економічному районі, часто не давало змоги оперативно вирішувати господарські питання, раціонально використовувати ресурси.IV сесія Верховної Ради УРСР у червні 1957 р. прийняла Закон про створення у республіці 11 економічно-адміністративних районів на чолі з раднаргоспами, які провели певну роботу по мобілізації виробничих резервів, поглибленню спеціалізації й кооперації підприємств в межах економічних районів, активізації використання місцевих ресурсів.Таким чином під кінець 1957 р. раднаргосп контролював 97 % заводів в країні. Це надало можливість українським економістам почати проводити власну економічну політику.У вересні 1965 р. була проголошена економічна реформа, суть якої полягала в розширенні самостійності підприємств, посиленні прямих договірних звязків між підприємствами; встановленні економічно обгрунтованих цін; матеріальному стимулюванні трудових колективів залежно від результатів їхньої праці; оцінці діяльності підприємств такими “капіталістичними” показниками, як рентабельність і прибуток.Основне протиріччя реформи 1965 р. полягає в намаганні владних структур водночас інтенсифікувати два взаємовиключні процеси: посилити централізм в економіці та задіяти ринкові економічні регулятори.Економічна реформа 60-х рр. не була доведена до кінця. Міністерства і відомства досить швидко звели нанівець госпрозрахунок, ліквідували самостійність підприємств. У 1970-1985 рр. негативні тенденції в економіці республіки наростали, тривало нарощування виробництва засобів виробництва, продовжувався безпрецедентний процес надіндустріалізації суспільства. Розширення виробництва досягалося передусім завдяки більшим затратам праці, залученню додаткових ресурсів. Тобто економіка розвивалася екстенсивним шляхом.За 1966-85 рр. зменшились середньорічні темпи приросту основних показників економічного розвитку республіки. Така ж тенденція спостерігалася і в соціальній сфері, яка протягом тривалого часу вважалась другорядною і фінансувалася за так званим залишковим принципом.Вкрай ускладнила ситуацію і порушила екологічну рівновагу Чорнобильська катастрофа, яка сталася 26 квітня 1986 р. Влада намагалася засекретити цю трагедію: не було введено надзвичайного стану, не попереджено жителів про небезпеку радіоактивного опромінення. Аварією на ЧАЕС виведено з обороту 5 млн. га землі.Таким чином, у 70-80-х роках економіка України перебувала в кризовому стані, причиною якого був прояв глибокої кризи державного соціалізму, що базувався на радянському тоталітаризмі, на всевладді партійно-державних структур. Ця криза показала що старі методи і принципи господарювання неспроможні забезпечити прогрес суспільства; що без пошуку нових форм економічної діяльності, без конкурентності і вільної ініціативи неможливо досягти позитивних зрушень; що тактика жорстокого диктату центру і відвертого ігнорування інтересів республіки скомпрометована самим життям. Вихід з кризи був один - радикальне реформування суспільства і досягнення реальної суверенності України.

23. Колективізація сільського господарства в Україні та її наслідки.Взимку 1927–1928 рр. в СРСР вибухнула хлібозаготівельна криза (селяни відмовлялися здавати хліб за свідомо заниженими цінами при дуже високих цінах на промислові товари – так звані “ножиці цін”). Шлях виходу із кризи сталінське керівництво вбачало не у підвищенні закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію, а у поверненні до методів “воєнного комунізму”, насильницькому вилученні хліба. Під загрозою штрафів і конфіскації майна (для цього в Кримінальний кодекс було внесено відповідні зміни) почалися прямі реквізиції зерна. Окрім цього, доки зберігалась приватна власність і відносна економічна незалежність селянства, тоталітарна система залишалась недобудованою.

У 1929 році на Заході почалася затяжна економічна криза, яка призвела до різкого падіння цін на хліб. Це означало, що більшовицькому керівництву потрібно було збільшити експорт зерна. Листопадовий (1929 рік) пленум ЦК ВКП(б) прийняв курс на здійснення суцільно, масової колективізації, Колективізація в Україні мала завершитись весною 1931-го. Місцеве керівництво скоротило цей термін до осені 1930 року.. Хоча формально передбачався добровільний вступ до колгоспів, селян примушували подавати заяви, погрожуючи репресіями. Той, хто не вступив до колгоспу, прирівнювався до ворога радянської влади і злочинця.Одним із головних напрямків колективізації стала «ліквідація куркуля як класу». Термін “куркуль” окреслювався дуже приблизно: до нього відносили не лише тих, хто використовував найману працю (хоча цей критерій видається дуже сумнівним з огляду на сезонний характер роботи на селі), а й тих селян-одноосібників, які застосовували в своєму господарстві двигун, або просто мали хату, вкриту бляхою. Врешті, "куркулями'' і їх посібниками-"підкуркульниками'' оголошувалися ті селяни-середняки і навіть незаможні селяни, які не хотіли добровільно йти до колгоспу. Тому "ліквідація куркуля як класу'' зачепила широкі маси населення в Україні. Якщо в 1928 році офіційно визнана кількість куркульських господарств в Україні становила 71,5 тисячі, то в дійсності до 1932 року тут було ліквідовано 200 тисяч господарств.“Ліквідація” набрала різних форм:1. Так звані контрреволюційні куркульські активісти – селяни, які активно чинили опір колективізації, підлягали розстрілу або ув'язненню.2. Заможніші "куркулі'', не помічені в акціях опору, виселялися у віддалені райони СРСР (Сибір тощо).3. Менш заможні виселялися в інші повіти в межах України.Щоб унеможливити втечу в міста, в Україні в грудні 1933 року було введено систему внутрішніх паспортів, яка фактично прикріплювала селян до сіл і не дозволяла їх вільно покидати.Опір селянства змусив Сталіна на деякий час пригальмувати темпи колективізації - Селянам дозволялось покинути колгоспи, близько 50% селян скористалися такою можливістю. Але вже у вересні 1930 року відновився наступ на селян-одноосібників через введення непомірного оподаткування та інших заходів (тим, хто вийшов з колгоспу, не повертали реманент і худобу, давались найгірші земельні наділи – причому не в одному місці тощо). В результаті цих заходів до кінця 1932 року в УРСР вдалося колективізувати близько 70% господарств, а в 1935 році – 93%. В 1937 році в УРСР налічувалося 27,3 тисячі колгоспів.Отже,внаслідок колективізації було зламано хребет самостійному українському селянству, знищено найбільш працьовиту верству, вбито мотивацію до праці, почуття господаря. Поневолення останнього відносно незалежного класу селянства призвело до остаточного утвердження тоталітарної системи.

 

24.Економічні реформи в 1960-ті роки та причини їх згортання.14 жовтня 1964 р. пленум ЦК КПРС обрав Першим секретарем ЦК КПРС Леоніда Брежнєва. Реформи 0. Косигіна — система заходів у промисловості та сільському господарстві, яка передбачала запровадження елементів економічного регулювання. їх розробка і здійснення відбувалися за сприяння Голови Ради міністрів СРСР 0. Косигіна.І етап. (1964— 1965 рр.)Перевірка на практиці та відпрацювання нових методів господарювання. Економічні експерименти. У1964 р. деякі об'єднання швейної промисловості УРСР перейшли на роботу за прямими зв'язками з крамницями. Виробництво продукції безпосередньо залежало від її реалізації. Перші результати вселяли оптимізм. Передбачалося поширити цей досвід як на інші галузі легкої промисловості, так і на суміжні галузі. У1965 р. у Львівському раднаргоспі на підприємствах машинобудівної, вугільної, приладобудівної промисловості, галузей легкої промисловості було запроваджено госпрозрахунок, змінено систему планування, поліпшено матеріальне стимулювання. У1965 р. апробовано нову систему преміювання інженерно-технічного персоналу (85 підприємств) і робітників (90 підприємств)Висновок. Позитивні результати експериментів засвідчили необхідність переходу від адміністративних до економічних методів управління господарствомII етап. (1965— 1969 рр.)Сільське господарство.У листопаді 1964 р. були скасовані всі рішення 1959—1963 pp., які обмежували розвиток особистих підсобних господарств. Проте нові документи в цій галузі свідчили, що держава не відмовилася від регламентації особистих селянських господарств. Були запроваджені норми на утримання худоби. У березні 1965 р. відбувся пленум ЦК КПРС, який намітив заходи щодо розвитку сільського господарства. На ньому були визначені причини відсутності прогресу в розвитку сільського господарства (ігнорування економічних законів, порушення принципу єдності суспільних і особистих інтересів, недостатня матеріальна зацікавленість робітників, прояви волюнтаризму та суб'єктивізму в керівництві сільським господарством, особливо в ціноутворенні, плануванні тощо). Пленум змінив практику планування: план заготівлі сільськогосподарськими підприємствами продукції почали складати не на рік, а на тривалу перспективу. Було підвищено основні закупівельні ціни. Скасовувався порядок щорічних змін у заготівельних цінах залежно від урожайності. Вводилася додаткова оплата праці працівників, які вирощували рис, просо, гречку, соняшник. Запроваджувалась вільна заготівля сільськогосподарської продукції у населення за сталими цінами. За здачу колгоспами понадпланової продукції встановлювалася 50% -ва надбавка від вартості. Зросли капіталовкладення в розвиток сільського господарства, обсяги зрошення і меліорації земель. Висновок. Нові ціни, твердий план здачі продукції, надбавки за надплановий продаж, значні капіталовкладення на деякий час стимулювали розширення виробництва. Проте практика довела, що причини відставань аграрного сектору економіки коріняться значно глибше і без розвитку різних форм власності й господарювання, без розкріпачення ініціативи та підприємливості селянства позитивні зрушення в сільському господарстві неможливі. У вересні 1965 р. відбувся пленум ЦК КПРС, який визначив програму реформ у промисловості.На пленумі було прийнято рішення про ліквідацію раднаргоспів і відновлення галузевої системи управління через союзні та союзно-республіканські міністерства (фактично галузеві монополії).У жовтні згідно із Законом СРСР «Про зміни системи органів управління промисловістю і перетворення деяких інших органів державного управління» було утворено 9 нових (існувало 9) загальносоюзних та 11 союзно-республіканських (існувало 2) міністерств. У жовтні 1965 р. пленум ЦК КПУ та засідання сесії ВР УРСР шостого скликання ухвалили рішення про проведення економічних реформ. Так, було проведено реорганізацію органів управління, у результаті якої в УРСР було утворено 22 союзно-республіканських і 7 республіканських міністерств (автомобільного транспорту і шосейних доріг; будівництва; комунального господарства; місцевої промисловості; освіти; охорони громадського порядку; соціального забезпечення). Таким чином, реальні можливості щодо управління економікою республіки зменшилися

 

 

25. Формування культу особи Сталіна. Утвердження тоталітарної системи у 20-30-ті роки.Культ особи Сталіна сформувався в певних історичних умовах. Радянський Союз перебував в оточенні капіталістичних держав, політичні лідери яких здійснювали ворожу, агресивну політику щодо СРСР. У перехідний від капіталізму до соціалізму період зоерігалась соціально-класова основа для опору соціалістичним перетворенням. Техніко-економічна відсталість країни об'єктивно диктувала необхідність форсованих темпів розвитку економіки. Через це багатьом — від найвищого керівництва до рядових робітників — здавалося, що тільки командні методи можуть забезпечити швидкі темпи розвитку. Серед основних причин виникнення культу особи Сталіна слід назвати дрібнобуржуазний характер населення країни, в тому числі робітничого класу. Робітники, які прийшли із села в ході індустріалізації, заполонили старі промислові міста, розмили й розчинили в собі ядро кадрових робітниківВелику (якщо не вирішальну) роль відіграли низький рівень за-гальної культури населення, відсутність належного рівня політичної культури і демократичних традицій у радянському суспільстві. Народи нашої країни століттями були позбавлені можливості брати участь у житті держави, в масах (в тому числі і партійних) були надзвичайно слабо розвинуті демократичні традиції, уміння і навички захищати свої права. Однією з обставин, яка сприяла зміцненю режиму особистої влади Сталіна, було використання ним у своїх корисливих цілях таких якостей радянських людей, як самовідданість, стійкість, безмежна віра в торжество ідеалів революції. Значну роль у створенні і зміцненні культу особи Сталіна відіграла ідеологічна, політико-виховна робота партії, яка формувала суспільну свідомість, в тому числі й історико-партійна науканайхарактерніші риси сталінщини як тоталітарної системи керівництва суспільством. Це — відчуження трудящих від власності, відокремлення уряду від народу, народу від уряду; узурпація влади в партії і державі й зосередження її в руках однієї людини; створення адміністративно-командної системи влади; граничний волюнтаризм у керівництві політикою й економікою, ліквідація колективного керівництва і плюралізму думок у партії, підміна їх одноосібними рішеннями, замаскованими під рішення з'їздів, конференцій і пленумів ЦК; відмова від соціалістичного демократизму і встановлення перманентного терору, спрямованого своїм вістрям проти народу і партії, а також цілковите нехтування загальнолюдськими цінностями; розкол міжнародного комуністичного руху і політика підпорядкування його цілям єдиновладдя.

З 1929 р. масові репресії трьома великими хвилями прокотилися по Україні: перша — у 1929—1931 pp., друга — у 1932—1934 pp., третя — у 1936—1938 pp. Першою жертвою масового терору стало селянство. Дотримуючись, як завжди, класового підходу Сталін розпочав кампанію "ліквідації куркульства як класу". Куркулями оголосили найбільш працьовитих господарів. Зрозуміло, що вони були рішучими противниками колективізації. Тому величезні зусилля й засоби радянської держави спрямовувалися на те, щоб економічно, а то й фізично нищити "куркулів". За підрахунками демографів, постраждало близько 1 млн. людей. У липні 1929 р. почалися арешти провідних українських науковців та інших представників інтелігенції, звинувачених у належності до таємної націоналістичної організації — Спілки визволення України (СВУ). Тоді ж було поставлено поза законом Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ). У 1930 р. на процесі "Спілки визволення України" "доводилося", що УАПЦ була однією з ланок антирадянського підпілля, пов'язаного з емігрантськими буржуазно-націоналістичними колами, які ставили за мету підготовку повалення радянської влади в Україні. Було ліквідовано всі парафії церкви, репресовано всіх митрополитів, 13 архієпископів і єпископів УАПЦ.

 

26. Проблеми розвитку народного господарства України в середині 50-х – першій половині 60-х рр.При загальному падінні промислового потенціалу важка промисловість країни на 12 % перевищила довоєнний рівень. Її частка в загальному обсязі промислового виробництва зросла . Це відбулося, зокрема, за рахунок різкого падіння виробництва і без того слабко розвинутих легкої та харчової промисловості. До цих економічних джерел слід додати величезний ентузіазм і патріотизм людей. Головною продуктивною силою стали жінки, частка яких у народному господарстві зросла. Загальновідомим проектом Хрущова було підняття цілини, що передбачало освоєння для подальшої культивації близько 16 млн. га незайманих земель Казахстану і Сибіру. Розпочатий у 1954 р. проект мав на увазі і використання величезних людських і матеріальних ресурсів, і велику частину цих витрат мала взяти на себе Україна. До 1956 р. звідси на цілину було перекинуто тисячі тракторів і 80 тис. досвідчених сільськогосподарських робітників. Багато з них оселилися там назавжди. Водночас кожної весни на сезонні роботи добровільно їхали з України сотні тисяч студентів. Хоч ця програма дала неоднозначні результати, вона, цілком очевидно, вичерпувала з України ресурси й послаблювала сільськогосподарське виробництво республіки.Інший експеримент передбачав несподіваний перехід до вирощування величезної кількості кукурудзи на загальній площі 28 мли га по всьому Радянському Союзові. За американською моделлю її мали використовувати як корми для збільшення продукції виснаженого тваринництва. Через кілька років Кремль наказав колгоспникам перейти на нову систему сівозміни. Як завжди, більшу частину тягаря цих складних і дорогих нововведень несла Україна.

 


Читайте також:

  1. А. Сміт (1723–1790 рр.).
  2. Автоматизація банківської діяльності в Україні
  3. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
  4. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  5. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  6. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
  7. Адміністративне судочинство в Україні
  8. Адміністративний устрій та окупаційний режим в Україні під час війни 1941-1945 рр
  9. АКТИВІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РУХУ В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ
  10. АНаліЗ СТанУ ЗДОРОВ'Я ДІТеЙ І ДОРОСЛИХ В УКРАЇНІ
  11. Аналіз стану та проблем реалізації Болонського процесу в Україні за ключовими напрямками.
  12. АРХІВНА СПРАВА В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ, НА БУКОВИНІ ТА ЗАКАРПАТТІ У 1920-1930-Х РР.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Становлення владних структур | Суперечливий характер суспільно-політичного життя (1945-1955 рр.).

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.