Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

Переяславська Рада і Березневі статті 1654 року, їх оцінка в сучасній історіографії.

Висновки

У середині ХVІІ ст. на арену суспільно-політичного життя Східної та Південно-Східної Європи рішуче виступила мало кому відома до того людина — Богдан-Зіновій Михайлович Хмельницький. І ось уже понад три століття навколо цього імені нуртують пристрасті, точаться гранично напружені суперечки, під час яких висловлюються абсолютно протилежні думки та оцінки. Це й зрозуміло, адже розпочата великим українським гетьманом війна за визволення своєї батьківщини з-під чужоземного поневолення і створення національної держави справила серйозний вплив на політичний розвиток Східної і Південно-Східної Європи.

Величезна роль Богдана Хмельницького у процесах формування Української національної держави, функціонування її уряду, розробки та здійснення соціально-економічної політики.

Українська держава Богдана Хмельницького викликала захоплення численних сучасників — дипломатів, мандрівників, літописців. Італієць Альберто Віміна, який особисто бачив гетьмана 1656 року й неодноразово розмовляв з ним, у своїх спогадах пише про український народ у період його найвищого злету в часи Хмельниччини. Особливо його вразила демократична форма правління козаків — скликання Ради для обговорення важливих державних питань, коли козаки у присутності гетьмана спільно їх вирішують. Подорожні нотатки сирійського архідиякона Павла Алеппського, який описав подорож антіохійського патріарха Макарія по Україні у 1654 і 1656 роках, зафіксували для нас подробиці побуту і звичаїв українців, які здивували його тим, що скрізь зустрічали хлібом-сіллю як символом добробуту.

Основним військово-політичним союзником Української держави протягом першого та другого етапів війни було Кримське ханство, однак постійна зрада хана ставала фатальною для реалізації державної ідеї. У цій ситуації поставала проблема пошуку нового союзника з метою розгрому Речі Посполитої й возз’єднання в межах держави усіх етнічних українських земель.

На його думку існувало два потенційних кандидата на цю роль – турецький султан та московський цар. Більшість старшини надавала перевагу союзу з Московією, що пояснюється кількома причинами:



Интернет реклама УБС

- приналежність московського царя до православного віросповідання;

- наявність в історичній пам’яті українського народу ідеї спільної політичної долі за часів Київської Русі;

- відсутність у суспільстві антимосковських настроїв;

- близькість мови і культури;

- військово-політична слабкість Московського царства у порівнянні з Туреччиною.

Останнє давало надію на збереження Україною державної самостійності.

Треба зазначити, що Московія з самого початку війни надавала козацькому війську допомогу продовольством, фуражем та сукном. Однак відкрито виступити на боці України московський цар Олексій Михайлович Романов не поспішав. Зазнавши тяжких втрат у війні з Річчю Посполитою, цар вважав за необхідне почекати та подивитися, як козаки й поляки виснажать один одного. Проте у 1653 р. під загрозою укладання союзу між Україною і Туреччиною і в результаті тривалих переговорів Олексій Романов скликав Земський собор. 11 жовтня 1653 р. Земський собор вирішив прийняти Військо Запорізьке (офіційна назва Української держави) під “государеву високу руку” й оголосити війну Речі Посполитій.

29 жовтня московське посольство на чолі з думним боярином Василем Бутурліним виїхало в Україну з метою юридичного оформлення військово-політичного союзу з гетьманом і старшиною. Така рішучість у діях Москви була викликана побоюванням московського царя щодо зближення України з Туреччиною та небажанням зміцнення Польщі у разі її перемоги.

В грудні 1653 р. московське посольство зустрілося з гетьманом, старшиною та його полковниками в Переяславі, поблизу Києва. 18 січня 1654 р. Хмельницький після наради зі старшиною та полковниками, скликає Загальновійськову раду, на якій було ухвалено остаточне рішення про перехід України під протекторат царя. Далі переговори ледь не зайшли у глухий кут. Це було спричинено відмовою московської делегації приймати присягу на вірність Україні. Тільки усвідомлення цілковитої безвиході, неспроможності власними силами зберегти державність та довести війну до переможного кінця, змусили Б. Хмельницького погодитися на однобічну присягу цареві.

Протягом січня-березня 1654 р. мешканці 177 населених пунктів приймали присягу московській делегації. Однак не завжди цей процес проходив без конфліктів. За різними причинами не склали присяги козаки Уманського та Брацлавського полків, київський митрополит Косов взагалі відмовився її приймати, в деяких селищах Полтавського та Кропивнянського полків побили представників царя, Чорнобильські міщани неохоче приймали присягу. До Москви доходили також свідчення про складення присяги українцями під чужими іменами. Незважаючи на вказані випадки, більшість населення України присягала з вірою, що союз з Москвою допоможе вирішити українські проблеми.

Слід відзначити, що ані на Переяславській раді, ані на переговорах з московськими послами гетьман та старшина не отримали ніяких гарантій, були тільки усні обіцянки щодо підтвердження царем українських прав та вільностей. Задля юридичного оформлення військово-політичного союзу до Москви було відправлено українську делегацію на чолі з Генеральним суддею С. Зарудним і переяславським полковником П. Тетерею. На жаль, на переговорах Зарудний та Тетеря замість дотримання українських інтересів виторгували привілеї для себе. Цар подарував їм маєтки в Україні та затвердив замість 23 пунктів тільки 11 статей, а також видав “Жалувану грамоту.”

Зазначені 11 статей в історії відомі як “Березневі статті” або “Статті Богдана Хмельницького”. На жаль, оригінал договору не зберігся, до нас дійшли тільки копії, тому угода була предметом частих суперечок учених.

Щодо змісту “Березневих статей”, то вони передбачали збереження в Україні існуючої форми правління, й устрою інституцій державної влади, території, судочинства, армії в 60 тисяч реєстрових козаків, фінансової системи, територіально-адміністративного поділу, нової моделі соціально-економічних відносин, цілковитої незалежності в проведенні внутрішньої політики. Суверенітет України частково обмежувався узгодженням кандидатури в Москві, контролем за внутрішньополітичною діяльністю (гетьман через посередництво Москви мав відносини з Річчю Посполитою та Туреччиною), а також податки збиралися під контролем Москви і частина їх спрямовувалася до Москви. Московське царство у свою чергу зобов’язувалося захищати Україну від поляків, турок та татар.

Таким чином, за своїми формально-правовими ознаками договір нагадував угоду про встановлення протекторату, але, як вважають сучасні історики, за змістом передбачав створення конфедеративного союзу під верховенством Москви.

Слід також акцентувати увагу на тому, що договір кваліфікувався як вічний, проте правова частина його була лише чинною на період гетьманування Б. Хмельницького. Кожний наступний гетьман укладав нові статті, які складалися з двох частин: перша – “Статті Богдана Хмельницького”; друга – “Нові статті” (додаткові).

В історичній та юридичній літературі “Березневі статті” оцінюються по-різному. Причиною цього є, як вже зазначалося, втрата оригіналу та конфлікти, що пізніше виникали між росіянами та українцями стосовно статусу України.

Деякі дослідники (переважно російські) вбачали в угоді повну чи неповну інкорпорацію України Росією або ж автономію України у складі Московського царства (В. Мякотин).

Інші дослідники вважали, що угода 1654 року являє собою або реальну унію двох держав (М. Дьяконов) або персональну унію в особі московського царя Олексія Романова (В. Сергєєвич). Існує також думка, що статті є договором васалітету (М. Грушевський, І. Крип’якевич, Д. Дорошенко), згідно з яким сильніша сторона (московський цар) погоджувалася захищати слабшу (українців), не втручаючись в її внутрішні справи. Українці ж в обмін зобов’язувалися сплачувати цареві податки та надавати військову допомогу.

Б. Галайчук вважає статті псевдопротекторатом, квазіпротекторатом.

В. Липинський вказує на оформлення військового союзу двох держав, скріпленого протекцією московського царя. О. Оглоблин оцінює угоду як воєнно-політичний союз.

Останнє тлумачення “Березневих статей” з’явилося у 1954 р. під час пишних святкувань трьохсотріччя Переяславської ради. У радянській історіографії було оголошено, що визвольна війна та підписання угоди стали кульмінаційним моментом у віковому прагненні українців та росіян до возз’єднання і саме возз’єднання цих двох народів було основною метою війни 1648-1657 рр., але це тлумачення не відповідає історичним фактам.

Однак, незважаючи на невизначену оцінку угоди, Переяславська рада та “Березневі статті” були для України ані трагедією, ані гоньбою. Їх історичне значення полягало у наступному:

- статті засвідчили юридичне відокремлення й незалежності Війська Запорізького від Речі Посполитої;

- Росія юридично визнавала суверенітет України;

- перед Україною відкривалася перспектива довести війну з Польщею до переможного кінця і возз’єднати усі українські землі;

- для нащадків він був доказом суверенності України.

Водночас слід пам’ятати, що Московська держава проводила політику жорстокої централізації і мала на меті перетворити Україну в одну зі своїх провінцій. Тому відразу після підписання угоди цар почав обмежувати суверенітет України, відміняючи права і привілеї населення.

Отже, війна була обумовлена комплексом об’єктивних та суб'єктивних чинників і стала закономірним явищем в історії. Визвольна боротьба охопила усі соціальні верстви українського суспільства. Вони об’єдналися під гаслом “За православ’я”. Еволюція поглядів Б. Хмельницького щодо майбутнього статусу Війська Запорозького визначала динаміку та різновекторність зовнішньої політики.


Читайте також:

  1. IV. Оцінка вигідності залучення короткотермінових кредитів
  2. Активи, що реалізуються повільно (А3) – це статті 2-го розділу активу балансу, які включають запаси та інші оборотні активи (рядки 100 до 140 включно, а також рядок 250).
  3. Аналіз виявлених проблем і їхня оцінка
  4. Аналіз і оцінка рівня соціальної відповідальності бізнесу
  5. Аналіз і оцінка стану охорони праці
  6. Аналіз рейтингових підходів і оцінка інвестиційної
  7. Аналіз руху грошових коштів у контексті нової фінансової звітності Важливим завданням аналізу фінансового стану підприємства є оцінка руху грошових коштів підприємства.
  8. Аналіз стану й оцінка рівня нормування праці
  9. Аналіз та оцінка виробничого травматизму в галузі
  10. Аналіз та оцінка інвестування в умовах ризику. Якісні та кількісні методи оцінювання проектних ризиків.
  11. Аналіз та оцінка організаційних структур управління
  12. Аналіз та оцінка проведеного уроку

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Формування Української козацької республіки в добу Хмельниччини, її суспільний лад та особливості державної організації | Державна діяльність гетьмана України І. Мазепи. Участь у Північній війні. Союз Мазепи з Швецією

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.