• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Сфери його застосування

План:

1. Основні види ораторського мистецтва, їх жанри, сфери функціонування.

2. Академічне красномовство, його жанри.

3. Соціально-політичне красномовство.

4. Судове (юридичне) красномовство.

5. Церковне красномовство.

6. Суспільно-побутове красномовство.

Література:

1. Абрамович С. Д. Риторика та гомілетика. — Чернівці, 1995.

2. Абрамович С. Д., Чікарькова М. Ю. Риторика: Навч. посіб. - Львів, 2001.

3. Андреев В. И. Деловая риторика. Практический курс. -М.,1995.

4. Апресян Г. З. Ораторское искусство. - М., 1978.

5. Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови: Навч посіб.. - Львів, 2003.

6. Бондаренко П.С. Судова промова. — Львів, 1972.

7. Гурвич С. С., Погорелко В. Ф., Герман М. А. Основы риторики. — К.,1988. - С.119 - 215.

8. Клюев Е. В. Риторика (Инвенция. Диспозиция. Элокуция). — М., 2001.

9. Коваленко С. М. Сучасна риторика: Навчально-практичний посібник - Тернопіль, 2007. - 184 с.

10. Колотілова Н. А. Риторика – К., 2007. - 232 с.

11. Кохтев Н.Н. Риторика. - М., 1994. - С.40-50.

12. Мацько Л. І., Мацько О. М. Риторика: Навч. посіб. – К., 2003. - С. 190 - 232.

13. Молдован В.В. Судова риторика. — К., 1998.

14. Онуфрієнко Г. С. Риторика: Навч. посіб. - К., 2008. - 592 с.

15. Рождественский Ю.В. Риторика публичной лекции. — М., 1989.

16. Сагач Г. М. Золотослів. - К., 1993. - С. 33 - 45.

17. Сагач Г. М. Риторика. К., 2001.

Перша наукова класифікація оратор­ських промов була запропонована Аристотелем. Він поділяв їх на три види:

• дорадчі (політичні);

• судові;

• епідейктичні (урочисті).

Політичні промови зорієнтовані на майбутнє й тісно пов'язані з практикою. Мету цих промов у найбільш загальному вигляді можна визначити через поняття «користь — шкода». Оратор на­магається показати, що один спосіб дії є прийнятним, оскільки веде до користі, а інший, навпаки, неприйнятним, оскільки веде до шкоди.

Судові промови зорієнтовані на минуле. Основним тут є вста­новлення того, чи мало місце протиправне діяння. Відповідно, мета оратора полягає в обґрунтуванні винності або невинності певної людини. У найбільш загальному вигляді мета цих промов визначається через поняття «було — не було».

Епідейктичні промови зорієнтовані на теперішнє, у най­більш загальному вигляді їх мету можна визначити через поняття «похвальне — ганебне» («прекрасне — потворне»).

Впродовж подальшого розвитку ораторського мистецтва до цих видів приєдналися ще академічні та гомілетичні про­мови.

Загальна мета академічних промов, або промов наукового ха­рактеру, окреслюється через поняття «істина — хиба»; гомілетичних — через поняття «добро — зло». Гомілетичні промови дуже схожі з тими, які Аристотель називає дорадчими, оскільки вони покликані вказати людині на правильні дії.

Таким чином, ключові дієслова у завданні оратора залежно від вищенаведених типів промов:

• політичні та гомілетичні — «спрямувати до того, що...»;

• судові— «звинуватити в тому, що...», «виправдати в тому, що...»;

• епідейктичні— «зацікавити тим, що...», «запалити тим, що...»;

• академічні— «повідомити про те, що...», «пояснити те, що...».

Роди і види професійної публічної мови

У сучасній риториці роди і види публічної мови виді­ляють залежно від сфери комунікації — наукової, ділової, інформаційно-пропагандистської, соціально-побутової, релігійної.

Академічне красномовство — рід професійної публічної мови, що спрямований на формування наукового світогляду і характеризу­ється науковим викладом, глибокою аргументованістю, логічною культурою.

До цього роду належать наукова доповідь, лекція, нау­ковий огляд, наукове повідомлення, науково-популярна лекція.

Наукові доповіді, огляди, повідомлення, лекції міс­тять теоретичні положення з актуальної проблеми чи пи­тання, докази і факти, ілюстративний матеріал. Виклад матеріалу в них має бути об'єктивним, глибоким, неза­лежним від уподобань доповідача, добре аргументованим. Вони позбавлені емоцій, їм властива доказовість, логіч­ність міркувань і закономірність результатів. Промовець також має бути стриманим. Такі доповіді, лекції, як пра­вило, монологічні.

Науково-популярні лекції, крім логічно викладеного об'єктивного змісту, вимагають ще емоційно-експресив­них доповнень з метою задіяти всі психічні можливості сприйняття слухачів. Залежно від наявності елементів мовного спілкування виділяють: лекцію-показ, лекцію-огляд, лекцію-бесіду, лекцію-інформацію, лекцію-підсумок тощо. Кожний з різновидів лекцій має свої композиційні особливості і прийоми активізації слухачів, і кожний оратор повинен знати про них і володіти ними. Лекція-показ — це роз­повідь з демонстрацією того, що і в який спосіб слід робити. Сутність лекції-інформації полягає в послідовному викладі теоретичних положень з великим фактажем. Лекція-бесіда передбачає вмілу комбінацію монологу і діа­логу, що значно активізує увагу і мислення слухачів, ро­бить їх співучасниками творчого пізнання.

До якого б виду не належала лекція, її слід вибудовува­ти за певним планом, використовуючи різноманітні рито­ричні засоби активізації уваги слухачів.

Соціально-політичне красномовство — рід професійної публічної мови, який характеризується оцінністю та обґрунтуванням, гос­тротою порушених питань.

Розрізняють такі види соціально-політичних промов: виступи на соціально-політичні, політично-економічні, со­ціально-культурні, морально-етичні теми, виступи з пи­тань науково-технічного прогресу, звітні доповіді на з'їз­дах, зборах, конференціях, парламентські, мітингові, вій­ськово-патріотичні, політичні, агітаційні промови.

Звітна доповідь — це звіт офіційної особи про ви­конану роботу та її результати на уповноваженому зібран­ні. Така доповідь має офіційний характер. У ній відсутня агітація і пропаганда, натомість йдеться про майбутню ді­яльність, формулюються нові завдання. Зміст доповіді не тільки обговорюється, а й коригується в якихось части­нах, схвалюється і може прийматися як програма подаль­ших дій. Звітна доповідь являє собою заздалегідь підготов­лений текст, який зачитується слухачам. У ній не буває експромтів чи імпровізацій, можливих чи необхідних в ін­ших видах промов. Доповідь відзначається чіткістю струк­тури, продуманістю і аргументованістю всіх положень, пе­реконливістю висновків, обґрунтованістю рекомендацій.

Парламентський виступ є публічним намаган­ням переконати аудиторію в доцільності певної ідеї, захо­дів, дій. Для цього використовують оригінальні пропози­ції, аргументи, несподівані думки, залучають емоції, швидку реакцію на репліки і запитання тощо.

Мітингова промова — запальний виступ на полі­тичну, актуальну для суспільства або якоїсь частини грома­дян тему дохідливою для мас мовою, з емоційно-експресив­ними оцінками. Промовець має на меті спонукати людей до дії (часто протиправної), а законотворців — до прийняття певних законів. Мітингова промова має гострополітичний характер і завжди присвячена важливій суспільній темі.

Військово-патріотична промова виголошу­ється командиром перед вирішальним боєм. Вона дуже ко­ротка і має закличний патріотичний характер, сувора за змістом і завжди перейнята ідеєю героїзму, налаштовує на особистий подвиг. Така промова не підлягає обговоренню і тим більше критиці. Пафосне і закличне звучання, лако­нічна форма, чіткість і ясність настанов визначають вій­ськово-патріотичну промову як наказ. Така промова здатна особливо вразити і надихнути слухачів, якщо її виголосить людина, відома своєю мужністю.

Політичні промови майже завжди гостропубліцистичні, бо в них є утвердження певних ідей, поглядів, ідеологічних позицій, що означає відхилення інших. З ог­ляду на це політична промова завжди потребує пафосу, який може виражатися по-різному: вдалими, «ударними» перифразами, порівняннями і зіставленнями, епітетами й метафорами, морально-етичними антитезами, ствердними запереченнями; повторенням певних ідеологем; гіпербола­ми, актуалізацією окремих слів і висловів, влучних і до­тичних до ситуації, оказіональним новотворенням; арит­мічним синтаксисом, експресивним інтонуванням. Підго­товлена і написана соціально-політична промова завжди повинна бути розрахованою на живе виголошення. Лише за такої умови вона може досягнути поставленої мети.

Дипломатичне красномовство — рід професійної публічної мови, спрямований на налагодження або збереження добросусідських відносин між державами.

До нього належать промови на міжнародних та міждер­жавних конференціях, зборах, засіданнях, зустрічах тощо.

Протягом віків міжнародне співробітництво виробило певні правила і норми дипломатичного спілкування, пору­шення яких не допускається й тепер. Сукупність таких за­гальноприйнятих правил, традицій, умовностей назива­ють дипломатичним протоколом, який охоплює практично всі сфери дипломатичної діяльності: визнання нових держав, встановлення дипломатичних відносин, відкриття місій і представництв, призначення глав дипло­матичних представництв, вручення вірчих грамот, здій­снення дипломатичних візитів, бесід, переговорів, скли­кання міжнародних нарад і конференцій, підписання кон­венцій, комюніке, заяв, угод, договорів, зустрічі і проводи офіційних делегацій, реагування на святкові та трагічні події, на державну символіку країни-представника і країни перебування, дипломатичні прийоми і листування. Дипло­матичний протокол ґрунтується на правилах міжнародної ввічливості, закріплених Віденською конвенцією про дип­ломатичні відносини 1961 р. Окрім правил дій, вчинків, поведінки, дипломатичний протокол містить морально-етичні правила поводження і мовний етикет.

Судове красномовство — рід професійної публічної мови, звер­неної до суду та інших, учасників судочинства і присутніх при роз­гляді кримінальної, цивільної, адміністративної справи, що містить висновки щодо справи, яку розглядають.

У сучасному судовому красномовстві виділяють кілька видів промов, кожний з яких характеризується наявністю стичної рамки і специфічних мовних формул: обвинувачувальна (прокурорська промова), захисна (адвокатська промова), самозахисна промова, промова громадського обвинувача, про­мова громадського захисника, промова цивільного позивача.

Судове красномовство є одним з найдавніших видів ораторського мистецтва. Нині воно набуло особливої акту­альності у зв'язку з будівництвом в Україні правової де­мократичної держави. Судові промови впливають на фор­мування внутрішнього переконання судді, допомагають суду глибше розібратися у справі, всебічно, повно та об'єк­тивно дослідити її, встановити істину і прийняти правиль­не рішення. Тому небхідною умовою успішної професійної діяльності правника є поєднання фахових знань з майстер­ним володінням словом.

Характер судового красномовства визначає природа правосуддя. Обов'язковим компонентом судового красно­мовства є змагання між прокурором як державним обвину­вачем, що виступає від імені суспільства, і адвокатом як за­хисником, який виступає від імені обвинувачуваного. Мета цього змагання полягає в установленні істини і винесенні юридично обґрунтованого і тому справедливого вироку.

Будь-яка судова промова ґрунтується на психологіч­них, етичних і логічних засадах. Саме судове засідання є передусім психологічним актом, бо на нього істотно впли­вають психологічний стан учасників, ставлення присутніх до результатів слідства, особливості сприйняття інформа­ції, переконаність чи непереконаність у правильності зроб­лених висновків тощо. Промови обох сторін (обвинувача і захисника) стосуються долі особи, що стала об'єктом юри­дично-правової і судово-процесуальної характеристики й оцінки. Але ці ж промови звернені до суддів, до совісті і свідомості громадськості. На результат судового засідання значною мірою впливають психологічні якості промовця та особливості сприйняття промови слухачами.

Судова етика виявляється в дотриманні законних прав людини, втягненої в сферу дії кримінального і цивільного судочинства. Роль етичних засад у судочинстві визначаєть­ся можливими істотними обмеженнями прав і законних ін­тересів особистості. Ще в XIX ст. російський правозахис­ник А. Коні зауважував, що судова етика є пристосуванням загальних понять моральності до судової діяльності. Сучас­на судова етика є сукупністю правил поведінки суддів та ін­ших професійних учасників кримінального і цивільного су­дочинства, що забезпечують моральний характер їх професійної діяльності і позаслужбової поведінки. У судових промовах недопустимі приниження людської гідності, упе­редженість, однобокість у висвітленні справи. І державний обвинувач, і захисник не тільки оперують параграфами ко­дексів, а й звертаються до моральних принципів і норм суспільства, домагаючись справедливого вироку суду. Адво­катська і прокурорська промови мають бути тактовними і коректними. У прокурорській промові недоречні не тільки знущальний тон, жартування стосовно обвинувачуваного, а навіть гумор. Судова етика виявляється також у викорис­танні промовцем багатьох етикетних формул: Ваша честь (звертання до судді); Шановний суд, сторони, треті особи; На підставі викладеного та керуючись.., прошу суд... та ін.

У судовій промові думки виклада­ють чітко й послідовно, точно формулюють тези і обґрун­товують їх, показують місце і роль кожного доказу в мате­ріалах справи, подають аналіз і оцінку доказів, підводять базу для юридичної оцінки встановлених фактів тощо.

Отже, судова промова — це форма відстоювання учасни­ками судочинства своїх процесуальних позицій. Промова кожного учасника дебатів має містити не лише відомості про досліджувані події, а й дані, які підтверджують пра­вильність тлумачення цих подій, обґрунтованість висновків і пропозицій.

Соціально-побутове красномовство — рід публічної мови, що використовується в побуті і має виразно окреслений національ­ний характер, обслуговує, зберігає й продовжує традиції і звичаї народу.

До цього роду публічної мови належать ювілейна (по­хвальна) промова, застільне слово (тост), а також похорон­на (поминальна) промова. Найдавнішими серед них є тост і поминальна промова, які виникли в більшості народів світу разом з формуванням у них певного укладу життя.

Соціально-побутове красномовство, хоч і не відіграє та­кої ролі в суспільному і державному житті, як інші види красномовства, але має важливе значення для розвитку національної культури загалом і культури мови зокрема. Красномовними звертаннями завжди супроводжуються родини, хрестини, сватання, заручини, одруження, юві­леї, віншування й привітання зі святами та пам'ятними подіями і датами. Тому суспільно-побутове красномовство має масовий характер і помітний вплив на культуру живої народної мови.

З огляду на функціонування соціально-побутового красномовства виокремлюють офіційне соціально-побу­тове красномовство і неофіційне. Офіційне соціаль­но-побутове красномовство розглядають як рід професійної публічної мови, а неофіційне належить до публічної мови, але не професійної, за винятком обрядо­во-ритуальних промов, які виголошують професійні роз­порядники (тамада, сваха, шоумен та ін.).

Сучасна ювілейна, або похвальна, промова може бути присвячена якійсь знаменній даті, ювілею підприємс­тва, організації, закладу, установи тощо або окремій за­служеній людині. Ювілейна промова завжди святкова, уро­чиста, водночас у ній підсумовують досягнення за певний період. Якщо промова присвячена ювілею організації, то вона має суто діловий характер.

Промова, виголошена на честь окремої особи, наприк­лад у зв'язку з її ювілеєм, сповнена добрих почуттів до юві­ляра і гарних побажань йому. У ній доречними будуть жарт, дотепність, спогади про цікаві факти життя ювіля­ра. Такі промови часто доповнюють зачитуванням віталь­них колективних листів, віршів. Ювілейну промову при­крашає імпровізація.

Застільна промова, або тост, має два різнови­ди: промова, виголошена на офіційних, корпоративних прийомах, і промова, виголошена в неофіційній ситуації. Офіційна застільна промова пафосна, часто сповнена дружніх почуттів, але має діловий або й політичний ха­рактер і рідко відрізняється від соціально-політичного красномовства.

Тост, виголошений у неофіційних умовах, — це пере­важно заздоровне слово, яке є частиною фольклору. Слово «тост» прийшло до нас в першій половині XIX ст. з Брита­нії, де його появу пов'язували з давнім англійським звича­єм ставити перед промовцем склянку і підсмажений шма­точок хліба. Перш ніж випити вино чи інший міцний на­пій, промовець умочав у нього хліб, щоб збагатити напій ще й хлібним ароматом. Згодом ця традиція зникла, але з'явилася інша: виголошувати промову перед тим, як ви­пити вина. Цю промову назвали тостом.

Тостом може бути і багатовіковий народний витвір, і експромт. Тост має відповідати загальній тематиці, стилю і атмосфері зустрічі — заручини, весілля, новосілля, хрес­тини, день народження, професійне свято тощо. Він має бути недовгим. У ньому допустимі славослів'я, жарти, до­тепи, але заборонена будь-яка критика. Характерними оз­наками такої застільної промови є вираження сердечних почуттів, побажання здоров'я, добра, успіхів у всьому.

Поминальна промова присвячена померлій лю­дині. Така промова сповнена суму, часом супроводиться трагедійною інтонацією. У ній дається коротка характе­ристика померлої людини, згадуються її заслуги. Поми­нальна промова обов'язково виголошується тоді, коли по­кійний був видатною людиною і залишив помітний слід у громадському житті, науці, мистецтві. Сила емоційно-екс­пресивного впливу слова, сказаного над труною померлої людини, значною мірою залежить від його об'єкта, кон­кретної ситуації й того, хто і як говорить.

Церковно-богословське красномовство — рід професійної пуб­лічної мови, якою користуються у християнських церковних від­правах та проповідницькій діяльності.

Зародилося воно разом із християнством і за час свого існування нагромадило значний досвід впливу на маси. Ос­новним видом церковно-богословського красномовства є проповідь — виголошувана на релігійному зібранні промова, що має на меті: закликати невірників до віри і покаяння; повчати і утверджувати вірників у вірі і добро­чесності; роз'яснювати вчення Христа. Крім того, існують різні види лекцій, які використовують у духовних семіна­ріях і академіях, промова на соборах, присвячених різним теологічним проблемам, тлумаченню канонів, апостоль­ських послань тощо.

Вчення про проповіді називають гомілетикою. Першим і найкращим учителем гомілетики у християн­ській релігії вважають Ісуса Христа. Його проповіді про­низані мудрістю й любов'ю до людей. Яскравим свідчен­ням того є притча про блудного сина, одна із найцінніших перлин Євангелія. Достоїнством сучасної проповіді є її церковно-біблійний характер, глибокий зміст і доступна форма викладу.

За змістом проповіді бувають чотирьох видів:

гомілія — роз'яснення текстів Святого Письма;

слово, яке ґрунтується на ідеї церковного року;

катехізисне повчання, яке викладає елементарні уроки віри, моралі і богослужіння;

публіцис­тична проповідь, яка відповідає на запитання сучасності.

Успішність проповіді, на думку вчених-гомілетів, зале­жить від того, наскільки вона відображає волю Божу і нас­кільки Бог її благословляє, а також від особи проповідни­ка і його ставлення до своїх обов'язків, змісту проповіді, форми і способу вираження думок.

Видове різноманіття сучасного публічного мовлення не підлягає чіткому й вичерпному поділу. Наведена класифікація не охоплює усіх видів красномовства. Існу­ють ще репліка, довідка, інтерв'ю, види публічної мови, застосовувані на прес-конференціях, за «круглим столом» та ін. Але загалом запропонований родо-видовий поділ формує загальне уявлення про публічне мовлення.

Читайте також:

1. V. Виконання вправ на застосування узагальнювальних правил.
2. А.1 Стан , та проблемні питання застосування симетричної та асиметричної криптографії.
3. Автомобільні ваги із застосуванням цифрових датчиків
4. Акти застосування норм права в механізмі правового регулювання.
5. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
6. Акти правозастосування, їх види
7. Акти правозастосування.
8. Алгоритм із застосування річної процентної ставки r.
9. Алгоритм із застосуванням річної облікової ставки d.
10. Альтернативні шляхи охорони атмосфери
11. Альтернативні шляхи охорони атмосфери
12. Альтернативні шляхи охорони атмосфери

Переглядів: 1892