Визначення поняття.

Для задоволення потреби у формуванні всебічно розвиненої особистості суспільство формує систему фізичного виховання.

Система фізичного виховання – це історично обумовлений тип соціальної практики фізичного виховання, який включає теологічні, науково-методичні, програмово-нормативні та організаційні елементи, що забезпечують фізичне виховання громадян.

Кожному суспільству характерна своя система фізичного виховання, рівень розвитку якої обумовлений рівнем матеріальної і духовної культури суспільства. Розвинені системи фізичного виховання формуються при достатньо високому рівні матеріальної і духовної культури. Якщо в системі відсутні певні елементи та належні матеріальні засоби, причиною якої є невисока культура суспільства, то її можна назвати елементарною.

Система фізичного виховання тісно пов’язана з системами освіти, охорони здоров’я, оборони, матеріального виробництва, культури, науки і розвивається під впливом змін, що відбуваються в них.

Система фізичного виховання входить до суспільного виробництва і впливає на нього через суб’єкта виробничих відносин – людину. Вона задовольняє не тільки біологічні потреби в рухах, але й соціальні.

Реалізуючи свої педагогічні функції, система фізичного виховання здатна також вирішувати завдання морального, естетичного, інтелектуального розвитку, досягаючи успіхів там, де виявляються неефективними інші системи.

Разом з тим у самій системі фізичного виховання відображається все те, що пов’язане з соціальним, економічним та духовним життям суспільства. Чим вищий соціально-економічний рівень розвитку суспільства, тим повніші цінності фізичної культури в житті його громадян, вища частка національного доходу, вищій рівень здоров’я і довголіття людей.

Для нас особливий інтерес становить система фізичного виховання дітей, спрямована на їх всебічне фізичне вдосконалення. Реалізуючи цю головну функцію системи, вчитель повинен сформулювати систему фізичного виховання конкретного колективу школи. Для цього він відповідно до статті 12 Закону України “Про фізичну культуру і спорт”, повинен визначити зміст, форми і засоби рухливої активності учнів, враховуючи місцеві умови, їх інтереси і запити. Далі необхідно визначити методи проведення занять з фізичної культури та організувати позанавчальну фізкультурно-оздоровчу роботу за участю позашкільних навчально-виховних закладів, громадських організацій фізкультурно-спортивної спрямованості.

Українська національна система фізичного виховання має глибокі історичні корені. Найповнішого розвитку в історичному аспекті вона досягла в Запорізькій Січі, де особлива увага приділялась фізичному вихованню дітей і підлітків у січових церковних школах.

2. Основи української національної системи фізичного виховання.

2.1. Телеологічні основи.

Телеологія – це наука, за якою розвиток є здійсненням наперед визначеної мети, а все в розвитку природи і суспільства доцільне. Телеологія має особливе значення у системі виховання.

Визначаючи мету, роль і місце фізичного виховання в загальній системі виховання, керуються визначальними загальнолюдськими цінностями. Тому наші погляди на фізичне виховання необхідно базувати на принципах гуманізму природовідповідності і демократизму, його змісту, мети, засобів та методів.

Принцип природовідповідності передбачає врахування у процесі фізичного виховання закономірностей циклічності побутових, трудових і святкових явищ і процесів, характерних для життєдіяльності певної етнічної спільноти людей у конкретному природному середовищі.

Демократизація процесу фізичного виховання відрізняється тим, що проблеми учнів вирішуються з їх активною участю. Вони обговорюють плани своєї діяльності, приймають рішення, обирають оптимальний варіант, але при цьому залишають за вчителем право приймати остаточні рішення.

Педагогічні ідеї гуманізму народилися в епоху Відродження. Однією з важливих рис її ідеології був індивідуалізм. Важливе не походження, а особисті якості окремої людини, її розум, спритність, енергія, які забезпечують успіх у житті. Саме через те, що діячі епохи ставили в центр уваги людину, їх світогляд позначають терміном “гуманізм”, а саму епоху називають епохою гуманізму. Риси епохи Відродження визначили характер педагогічних ідей гуманізму, а саме:

велика увага до дитини передбачає врахування вікових і психологічних особливостей, заперечення тілесних покарань;
турбота про здоров’я і належний фізичний розвиток людини;
посилення розумового розвитку, врахування інтересів дитини в навчанні;
підкреслення ролі морального виховання;
піднесення ролі вчителя в суспільстві.

2.2. Науково-методичні основи.

Сучасна система фізичного виховання базується на широкому комплексі наукових даних. Науково-методичну основу системи фізичного виховання утворюють суспільні, природничі, та психолого-педагогічні науки, які безпосередньо обслуговують практику фізичного виховання. Вони сформувались і розвиваються разом з практикою фізичного виховання завдяки діяльності спеціалізованих наукових закладів і лабораторій, кафедр фізичного виховання ВНЗ аспірантур і докторантур. Що готують науково-педагогічні кадри.

Розповсюдження науково-методичної інформації реалізується через видання спеціальної літератури(монографій підручників, посібників, рекомендацій, збірників*; проведення науково-методичних та науково-практичних конференцій і виставок; періодичну пресу (газети, журнали, інформаційні бюлетені*. Вирішенню завдання подальшого розвитку фізичної культури і спорту сприяє мережа науково-методичних центрів, успішне функціонування Олімпійської Академії України; МОН України.

2.3. Правові, програмні та нормативні основи.

До них належать:

закон України “Про фізичну культуру і спорт” прийнятий 12.1993 р. Процес фізичного виховання у сфері освіти регламентується 12-ю статтею. Відповідно до статті 41 особи, винні в порушені законодавства про фізичну культуру і спорт, несуть дисциплінарну адміністративну або кримінальну відповідальність;
постанова Верховної Ради України “Про порядок введення в дії Закону України “Про фізичну культуру і спорт” зобов'язала Кабінет Міністрів України до 1.6.1994 року прийняти Державну програму розвите фізичної культури і спорту. Така перша програма була затверджена Указом Президента України в червні 1994 року. 1 вересня 1998 року в Україні була прийнята друга програма - “Фізична культура - здоров’я нації”. Діюча програма складена на період до 2005 року.
державні вимоги до фізичного виховання містять основні концептуальні положення, характеристику рівнів, змісту та форм фізичного виховання, оцінку діяльності тих, хто займається, кадрове забезпечення та керівництво фізичним вихованням. Вони визначають мету фізичного виховання у навчально-виховній сфері та його завдання, принципи побудови педагогічного процесу з фізичної культури в освітніх установах.
однією з центральних проблем формування системи фізичного виховання є підготовка навчальних програм. Навчальна програма - це сукупність теоретичного і практичного матеріалу, спеціально підібраного для вирішення освітніх, оздоровчих і виховних завдань фізичного виховання;

Тому для забезпечення державних інтересів у фізичному вихованні дітей і учнівської молоді, з одного боку, та захисту прав навчальних закладів щодо визначення змісту і засобів фізичного виховання учнівської молоді, передбачених статтею 12 Закону України “Про фізичну культуру і спорт”, з іншого боку, сьогодні розробляються програми трьох рівнів: базові, регіональні і робочі.

Базові програми визначають мінімальний рівень фізкультурної освіти, яку держава зобов'язується забезпечити всім дітям, учням, студентам і військовослужбовцям незалежно від типу і форми власності навчально-виховного закладу якому вони навчаються, регіону проживання, національності, індивідуальних особливостей.
На основі базових програм розробляються регіональні навчальні програми, які враховуючи регіональні і національні особливості та традиції, кліматичні та екологічні умови, визначають рівні рухової підготовленості учнів і студентів у навчальних закладах різних регіонів України. В якості регіону можуть виступати область, район чи група районів однієї або різних областей.
Зміст робочих програм визначається викладачами конкретного навчального закладу. При їх розробці враховуються: місцеві кліматичні й екологічні умови; традиції й матеріальна база навчально-виховного закладу, спеціалізація викладачів. Інтереси учнів тощо.

5. „Національна спортивна класифікація”. Єдина спортивна класифікація України видається на 4 роки і є нормативним документом галузі фізичної культури і спорту. Вона забезпечує єдину систему оцінки рівня спортивної майстерності і спортивних досягнень та встановлює нормативи і вимоги для присвоєння спортивних розрядів і звань.

Розрядні нормативи.

Розрядні вимоги.

6. Державні тести та нормативи оцінки фізичної підготовки населення України.

Національна система фізичного виховання передбачає функціонування Державних тестів і нормативів оцінки фізичної підготовки населення. Її метою є стимулювання і спрямування подальшого розвитку фізичної культури серед населення для забезпечення здоров’я нації на рівні вищих світових стандартів.

2.4. Організаційні основи.

Вони передбачають функціонування відповідних організацій, установ і товариств, що керують розвитком фізичної культури і спорту України.

центральним органом державної виконавчої влади у сфері фізичної культури і спорту є Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму. Він забезпечує реалізацію державної політики в галузі фізичної культури і спорту;
галузеві міністерства здійснюють контроль і керівництво фізичним вихованням у закладах своєї галузі;
держава сприяє суспільній активності і залучає громадські організації до управління в галузі фізичної культури і спорту.

До громадських організацій фізкультурно-спортивної спрямованості належать спортивні клуби, спілки і товариства, національні спортивні федерації, Національний Олімпійський комітет України.

Всі організації, що забезпечують функціонування галузі “Фізична культура і спорт”, об’єднані спільною метою і завданнями, що полягають у задоволенні індивідуальних та суспільних запитів і потреб громадян України у фізичній і спортивній підготовці.

3.Умови функціонування системи фізичного виховання.

Для функціонування системи необхідні певні умови:

бажання громадян реалізувати свої права на фізичний і духовний розвиток, передбачені статтею 4 закону України “Про фізичну культуру і спорт”;
належна матеріально-технічна база та фінансове забезпечення галузі;
забезпечення галузі “Фізична культура і спорт” висококваліфікованими фахівцями-професіоналами. Фахівцями у школі є вчитель фізичної культури.

Мета системи фізичного виховання в Україні.

Мета – це очікуваний результат діяльності, до якого прагне людина. Вона, як і система в цілому, впливає на певні потреби людини, групи людей, всього суспільства. Якщо мета не відповідає потребам людини чи суспільства в цілому, або якщо для її реалізації не створені належні умови, то така мета не буде досягнута, бо поставлена неправильно. Це важливо усвідомити фахівцям, оскільки, формуючи системи фізичного виховання своїх колективів, їм належить визначити і мету цих систем.

Серед потреб які спонукають людину до руху є:

біологічна потреба. При її реалізацію необхідно враховувати інтереси і бажання учнів щодо використання засобів, забезпечувати їх належний руховий режим (8-12 годин на тиждень*;
потреба у всебічному гармонійному розвитку особистості. У цьому однаково зацікавлені і кожна окремо взята особа і суспільство в цілому;
потреба пов’язана із здоров’ям. Заняття фізичними вправами сприяють поліпшенню фізичного і духовного здоров’я. За даними ВООЗ здоров’я людини на 50% залежить від активного способу життя. Зрозуміло, що повноцінно прожити життя і бути корисним для суспільства, за всіх інших рівних умов, більше шансів у здорової людини. Оздоровчий ефект фізичних вправ також залежить від дозування. Воно може бути недостатнім, оптимальним і надмірним. Саме у здатності захищати свій організм від “хвороб цивілізації” полягає одна з найважливіших потреб і стимулів до широкого використання засобів фізичної культури і спорту. Отже, ця потреба диктує фахівцям одну вимогу: будь-яке заняття незалежно від конкретного завдання, засобів і форм організації повинно сприяти зміцненню і збереженню здоров’я або, принаймні, не шкодити йому;
потреба по підготовці членів суспільства до високопродуктивної праці та оборони своєї Батьківщини;
потреба пов’язана з необхідністю навчитись раціонально організовувати дозвілля і проводити вільний час, наповнюючи його фізичними вправами, іграми, розвагами;
потреба передбачає прагнення людей до спілкування та згуртовування у групи для здійснення спільних дій.

Отже, мета системи фізичного виховання може бути визначена як задоволення певних потреб суспільства та окремих його громадян, пов’язаних з біологічним і духовним розвитком, здоров’ям та високопродуктивною працею і захистом від несприятливих природних та соціальних факторів.

5. Основні завдання фізичного виховання.

У процесі фізичного виховання вирішується багато завдань, але всі вони можуть бути умовно об’єднанні у три групи: освітні, оздоровчі, виховні.

5.1. Освітні завдання.

Ця група завдань, що вирішується у процесі фізичного виховання, полягає в тому, щоб:

зробити надбанням кожного базові науково-практичні знання, нагромаджені у сфері фізичної культури;
забезпечити раціональне формування індивідуального фонду рухових умінь і навичок, необхідних у житті, та довести їх до необхідного рівня досконалості;
навчити кожного застосовувати набуті знання і навички у повсякденному житті з метою самовдосконалення.

Вирішення освітніх завдань, їх реалізація спрямована на одержання максимального ефекту від занять фізичними вправами в напрямку їх впливу на фізичну і духовну сферу людини, її здоров’я та творче довголіття. В цьому контексті освіти завдання виступають як обслуговуючі щодо оздоровчих та виховних.

5.2. Оздоровчі завдання спрямовані на:

забезпечення оптимального розвитку властивих людині фізичних якостей і на їх основі вдосконалення фізичного розвитку;

зміцнення і збереження здоров’я. Завдання із зміцнення здоров’я вирішується у процесі фізичного виховання на основі вдосконалення властивій кожній людині фізичних якостей, особливо тих, розвиток яких призводить до піднесення загального рівня функціональних можливостей організму;

удосконалення будови тіла і формування постави;

забезпечення творчого довголіття як наслідок вирішення попередніх завдань.

5.3. Виховні завдання.

Вирішення виховних завдань передбачає:

розвиток інтелекту й утвердження життєвого оптимізму;

патріотичне та моральне загартування молоді, виховання волі;

виховання любові до праці;

розширення сфери естетичного впливу навколишнього середовища на особу.

Інтелектуальний розвиток учнів у процесі фізичного виховання.

Інтелектуальний розвиток вимагає відповідного фізичного стану. Продумана шкільна система фізичного виховання може бути надійною основою високого рівня розумової працездатності протягом всього навчального дня. В перспективі систематичні заняття фізичними вправами позитивно позначаються на творчому інтелектуальному довголітті.

Моральне виховання учнів у процесі фізичного виховання.

Великі можливості має навчально-рухова діяльність для вирішення завдань морального виховання, що обумовлено її змістом, який включає в себе розмаїття інтелектуальних, пізнавальних, емоційних і моральних компонентів, які можна використовувати для виховання почуття поваги до слабкого, почуття обов’язку і відданості, почуття відповідальності, власної гідності, гордості, сором’язливості тощо.

Дотримання принципу індивідуального підходу передбачає відповідальність педагогічних впливів до життєвого досвіду, сил і можливостей учнів.

Добре відоме значення у виховній роботі яскравого морального прикладу.

Учитель фізичної культури – це не професія, це спосіб життя. Про можливість патріотичного виховання у процесі занять фізичними вправами свідчить діяльність спортивно-просвітницьких товариств і організацій Східної Галичини на початку ХХ століття.

Пам’ятаємо, що якими б значними не були результати, досягнуті в удосконаленні фізичних якостей і рухових можливостей особи, вони можуть виявитись некорисними для суспільства, якщо їх власник не вихований морально і якщо у нього немає активного прагнення прикласти свої сили на користь суспільства.

Виховання волі в процесі занять фізичними вправами.

Вольовими якостями, які найбільше піддаються впливові у процесі фізичного виховання є: цілеспрямованість, наполегливість і впертість, витримка, рішучість і сміливість, ініціативність.

Для виховання волі використовуються (особливо у спорті* спеціальні завдання і установки, що вимагають подолання додаткових труднощів. У процесі занять фізичними вправами проявляються такі основні типи вольових зусиль:

вольові зусилля при концентрації уваги. Вони необхідні для подолання відволікаючих факторів (суперники, публіка та ін.*. вольові зусилля потрібні і для збереженні уваги при втомі;

вольові зусилля при інтенсивних м’язових напруженнях. М’язові напруження, які проявляються у процесі виконання фізичних вправ, зазвичай, перевищують рівень тих, що мають місце а побуті. Це особливо виражено в ігровій та змагальній діяльності;

вольові зусилля, пов’язані з необхідністю долати втому під час тренувань і, особливо змагань. У цих випадках вольові зусилля, спрямовані на подолання труднощів, обумовлених функціональними зрушеннями в організмі;

вольові зусилля пов’язані з подоланням негативних емоцій (страху, невпевненості, розгубленості*, які виникають внаслідок психічних травм, падінь, зустрічі з “незручними” суперниками тощо;

вольові зусилля, пов’язані з дотриманням певного режиму життя, тренування та харчування.

Оскільки процес фізичного виховання немислимий без прояву вольових зусиль, то вже самі заняття фізичними вправами сприяють вихованню вольових властивостей.

Фізичне і господарсько-трудове виховання учнів.

Забезпечуючи підвищення функціональних можливостей організму, фізичне виховання створює найважливіші передумови високої працездатності для всіх видів праці.

фізичне виховання крім загальнопідготовчого, має прикладне значення для господарсько-трудової діяльності, формуючи рухові навички і вміння, що безпосередньо застосовуються в ній. Разом з тим, фізичне виховання, розвиваючи фізичні здібності і створюючи великий запас рухових навичок і вмінь, гарантує високу продуктивність у будь-якому виді праці.

у процесі фізичного виховання вдосконалення, яке досягається роками наполегливої праці, формується позитивне ставлення до праці взагалі.

деякі види фізичної праці є складовою частиною процесу фізичного виховання, тобто при певній організації дають ефект, схожий з ефектом фізичних вправ, сприяючи розвитку фізичних якостей і зміцненню здоров’я, або у формі обслуговуючої праці підвищують ефективність навчально-тренувальних занять.

Велике значення в господарсько-трудовому вихованні мають спортивно-трудові літні табори відпочинку, що організовуються на час канікул дитячими спортивними школами або регіональними управліннями освіти.

Вплив занять фізичними вправами на естетичне виховання учнів.

Фізичне виховання розширює сферу естетичного впливу навколишнього середовища на особу. З естетичним вихованням можна вирішувати такі питання:

виховувати здатність сприймати, відчувати й оцінювати красу в сфері фізичної культури та в інших галузях її прояву;

формування естетично зріле прагнення до фізичної досконалості;

формувати естетику поведінки і міжлюдських стосунків у фізкультурній діяльності;

виробляти активну позицію в утверджені прекрасного, непримиренності до повторного, бридкого.

Головними засобами естетичного виховання в процесі занять фізичними вправами є:

краса фізичної зовнішності людини: правильна будова тіла, гармонійний розвиток мускулатури, природна витонченість постави, пластична виразність тіла;

цілеспрямовані досконалі рухи;

складнокоординаційні рухи, розміреність зусиль, динаміка ритмів та інші риси раціональних рухових дій;

гімнастичні виступи, спортивні змагання, фізкультурні паради, які за силою естетичного впливу межують з мистецтвом;

естетичні елементи навколишнього природного середовища в якому проходять заняття;

сама атмосфера та умови занять.

8. Особливості національних програм фізичного виховання

в межах руху „Спорт для всіх.”

Рух „Спорт для всіх” започатковано в Європі у 60-ті роки ХХ століття.

Метою роботи Центру є:

Створення сприятливих умов для реалізації права громадян на заняття фізичною культурою і спортом, задоволення їх потреб в оздоровчих послугах за місцем проживання та в місцях масового відпочинку населення.

„Спорт для всіх” сприяє формуванню сучасного стилю життя шляхом охоплення населення доступними видами рухової активності.

Рух „Спорт для всіх” покликаний сформувати у людей бажання до систематичних занять фізичною культурою і спортом протягом всього життя.

Рух „Спорт для всіх” знаходиться під егідою Всесвітньої ради зі спорту і фізичного виховання при ЮНЕСКО, МОК та Комітету спорту Ради Європи.

Ідея „спорту для всіх” реалізується Всеукраїнським, регіональними та міськими центрами у тісній співпраці з фізкультурно-спортивними товариствами, спортивними федераціями, іншими громадськими організаціями та зацікавленими підприємницькими структурами.

Центр реалізує такі завдання:

бере участь у розробці та реалізації державних програм з організації і проведення фізкультурно-оздоровчої діяльності серед різних груп населення за місцем проживання та в місцях масового відпочинку;

залучає широкі верстви населення до регулярних оздоровчих занять за місцем проживання та у місцях масового відпочинку;

сприяє формуванню потреб рухової активності та створює умови для їх задоволення;

організовує та проводить змагання, конкурси, показові виступи, фестивалі, спортивні свята тощо;

веде просвітницьку роботу з питань оздоровлення населення засобами фізичної культури і спорту;

організовує конференції, семінари, „круглі столи” з питань фізкультурно-оздоровчої діяльності за місцем проживання та в місцях масового відпочинку;

проводить розробку, апробацію фізкультурно-оздоровчих та загальнодоступних спортивних технологій, нових форм рекреаційної та реабілітаційної роботи;

здійснює рекламну та видавничу діяльність, засновує газети, журнали, інші засоби масової інформації.

Функції Центру:

обладнує та утримує фізкультурно-оздоровчі і спортивні споруди за місцем проживання та у місцях масового відпочинку;

надає методичну допомогу регіональним центрам;

вивчає і узагальнює досвід роботи кращих центрів;

сприяє організації підвищення кваліфікації та атестації керівників, спеціалістів, методистів, тренерів центру,

проводить соціальний моніторинг щодо рівня залучення різних груп населення до фізкультурно-оздоровчих та спортивних занять;

сприяє зміцненню та розвитку матеріально-технічної бази фізкультурно-оздоровчої діяльності всіх груп населення за місцем проживання та в місцях масового відпочинку;

сприяє розвитку підприємництва, залученню приватних інвестицій, здійснює консультативно-методичну роботу стосовно ліцензування у сфері фізкультурно-оздоровчої роботи за місцем проживання та в місцях масового відпочинку населення;

організовує соціальну рекламу здорового способу життя;

налагоджує зв’язки з міжнародними організаціями, які підтримують рух „Спорт для всіх”.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Класифікація пристроїв знімання інформації в телефонній лінії.	\|	Банки даних

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.