Творчі завдання

1. Оберіть тему науково-дослідної роботи і визначте основні елементи дослідження (тему, об’єкт, предмет, мету, завдання).

Вказівка: Тему можна обрати з переліку тем курсових робіт, ІНДЗ чи рефератів до семінарів та лабораторних занять.

2. Складіть анкету для визначення рівня готовності учнів до самовиховання. Проведіть анкетування під час педагогічної практики і проаналізуйте результати.

3. Складіть анкету для визначення позанавчальних інтересів і захоплень школярів, враховуючи їхній вік. Проведіть анкетування під час педагогічної практики і проаналізуйте результати.

4. Зробіть письмовий огляд тижневика “Освіта” чи іншого педагогічного часопису за останній тиждень. Напишіть відгук (анотацію, рецензію) на одну із статей.

5. Напишіть реферат на одну з педагогічних тем, якою Ви зацікавились (див.вказівку до завдання 1).

6. Доберіть систему методів, яку, на Вашу думку, слід використати для визначення рівня згуртованості класного колективу.

7. Доберіть систему методів, яку, на Вашу думку, слід використати для визначення рівня вихованості учня.

8. Доберіть систему методів, яку, на Вашу думку, слід використати для вивчення мотивів навчання учня.

9. Доберіть систему методів, яку, на Вашу думку, слід використати для визначення ефективності застосовуваної методики навчання.

10. Доберіть систему методів, яку, на Вашу думку, слід використати для визначення результативності роботи класного керівника впродовж семестру

Тема 3. Розвиток, формування, соціалізіція і виховання особистості.

	Тема 3. Розвиток, формування, соціалізіція і виховання особистості. 1. Розвиток і формування особистості як педагогічна проблема. 2. Напрямки і фактори розвитку. Їх взаємозв’язок. 3. Вікові етапи в розвитку школяра. Поняття про акселерацію. 4. Аналіз зарубіжних теорій розвитку. 1. Розвиток і формування особистості як педагогічна проблема. Розвиток – складне динамічне явище, яке спрямоване на збільшення фізичних та інтелектуальних сил особистості, що дозволяють сформувати творчі здібності школяра, його активну громадську позицію. З розвитком пов’язаний процес формування. Під формуванням особистості розуміють ті якості та властивості, які виникають в результаті розвитку. Взаємозв’язок цих процесів, а отже, і відповідних понять, полягає в тому, що розвиток і формування впливають на виховання особистості і формують ті якості, які необхідно.Розвиток особистості з педагогічної точкі зору включає такі аспекти: 1. Навчально – пізнавальна діяльність. 2. Розвиток творчих здібностей (пререхід задатків в здібності). 3. Громадська діяльність особистості (дитячі та молодіжні організації, діяльність за власним вибором і бажанням – шефство, волонтерство, гуртки.). 4. Системне виховання дітей в сім’ї. Рушійними силами розвитку є певні закономірності, які виражаються реалізацією функцій: 1. Навчальної. 2. Освітньої. 3. Виховної 4. Розвиваючої. В основі рушійних сил лежать суперечності (процеси збудження і гальмування, протиріччя між можливостями і реальним навчанням та інші). Одним з основних шляхів розвитку особистості є навчання в школі. Розвиток особистості школяра – це складний динамічний процес, який відбувається у часі і просторі і передбачає: · Формування високих інтелектуальних сил; · Формування моралі на засадах позитивних загальнолюдських якостей; · Підготовка до творчої праці в суспільстві; · Виконання функцій громадянина незалежної держави; · Виконання функцій сім’янина. 2. Напрямки і фактори розвитку. Їх взаємозв’язок. Особистість розвивається в анатомо – біологічному, психічному і cоціальному напрямку. Анатомо – біологічний напрямок включає в себе розвиток біологічних систем організму – кістково – м’язевої, дихальної, серцево – судинної, кровоносної, та інших. Під психічним напрямком розвитку ми розуміємо розвиток пам'яті, здатності виконувати різні мислительні операції ( аналіз, синтез, узагальнення та інші ), швидкість проходження психічних реакцій. Під соціальним напрямком розвитку розуміємо соціалізацію людини, її взаємоз'вязки з колективом, суспільством, сім'єю. Напрямки і фактори розвитку взаємопов'язані між собою: людина повинна розвиватися одночасово на всі боки (по можливості рівномірно) з врахуванням всіх факторів. Фактор – це умова, причина будь – якого процесу. Розвиток має свої фактори , основну роль серед яких відіграють : біологічний (спадковість), середовище, діяльність, навчання, саморозвиток, активність особистості. Провідну роль сеерд цих всіх факторів відіграє виховання. 1. Біологічний – людина біологічна істота і належить до класу ссавців. По спадковості людині передаються: • Загальнолюдські якості (будова скелету, мозку, здатність до розвитку другої сигнальної системи, здатність до прямоходіння); • Індивідуальні якості (темперамент, морфологічні ознаки, особистсісний тип установки.). 2. Середовище – буває біологічне і соціальне. Основною характеристикою біологічного середовища є його фізичні дані, що включають повітря, воду, їжу, оточуючу природу. Тобто, біологічне середовище включає оптимальний рівень розвитку організму відповідно до кліматичних умов. Соціальне средовище визначає формування особистості не само по собі, а в залежності від того, як складаються відношення цієї особистості з оточуючими її людьми. Взаємовідношення особистості з середовищем характеризуються не впливом зовнішніх умов на особистість, а відношенням особистості до цих умов. 3. Діяльність - існує наступна класифікація діяльності :ігрова, навчально – пізнавальна, творча праця особистості, художньо-естетична, спортивна. 4. Навчання – дозволяє розвивати особистість в приватних і державних школах. 5. Саморозвиток особистості. 6. Виховання – це провідний фактор розвитку особистості. Тому, що: - по – перше, він дає змогу знівелювати всі негативні впливи інших факторів; - по – друге, виховання, на відмінну від інших факторів цілеспрямоване, тому результати його передбачувальні. Як вирішальний чинник розвитку виховання виконує такі функції: · Організовує діяльність, в якій розвивається і формується особистість; · Підбирає зміст навчання і виховання, який сприяє розвитку і формуванню особистості; · Усуває негативні впливи на розвиток особистості; · Ізолює особистість від негативних умов для її розвитку. Виховання створює умови для розвитку успадкованих фізичних особливостей і природних задатків та набуття нових рис і якостей впродовж життя особистості. Виховання не може змінити конституцію тіла людини, але може навчити людину пристосувати цю конституцію до життя, що зробить особистість здоровою, загартованою. Виховання не може змінити тип темпераменту, але навчити людину розуміти прояви його, вносити в них корективи, або гальмувати негативні чи підсилювати позитивні. Діалектика виховання та розвитку полягає в тому, що вони взаємозалежать одне від одного. Розвиток впливає на виховання, а виховання визначає розвиток. Ця ідея була сформована Л. С. Виготським – російським психологом. Він обгрунтував тезу про провідну роль у розвитку особистості. Суть її в тому, що в розвитку дитини є два рівні: - рівень актуального розвитку (це рівень підготовленості дитини – які завдання вона може виконати самостійно ); - другий рівень – “зона ближнього розвитку”, (охоплює завдання, які дитина не може виконати самостійно сьогодні, а виконує під керівництвом вчителя). Те що сьогодні дитина не може виконати самостійно, завтра вона буде виконувати. За таких умов, навчання пробуджує інтерес до життя і приводить в рух низку процесів розвитку. Отже, виховання формує особистість, сприяє її розвитку, орієнтує на процеси, які ще не визріли. Ефективність розвитку і формуванння особистості підвищується за умови, що вона стає не лише об’єктом, але і суб’єктом виховання. Дитина повина прояаляти активність у виховному процесі, тоді він ефективний, цінний і забезпечує її розвиток. Для цього слід враховувати індивідуальні особливості дитини та її інтереси та захоплення. 3. Вікові етапи в розвитку школяра. Поняття про акселерацію. У сучасній педагогіці шкільний вік поділяється на молодший, средній (підлітковий), юнацький. Кожній віковій групі властиві певні анатомо – фізіологічні, психічні, соціальні ознаки, які називаються віковими особливостями. Але межі вікових періодів відносно рухомі, тому що природні задатки і виховний вплив на них різні. • Молодший шкільний вік в анатомофізіологічному напрямку характеризується бурхливим але гармонійним розвитком всіх систем організму. Скелет ще неповністю окостенів, що викликає схильність до порушень постави. В соціальному напрямку інститутом соціалізації є школа і перший вчитель. В психічному напрямку показниками розвитку є готовність дитини до навчання, навички розумових зусиль, вміння слухати вчителя і виконувати його завдання, пам'ять наочно – образна. • Підлітковий вік характеризується бурхливим але нерівномірним розвитком кістково- м'язевої і серцево – судинної систем. Інститутом соціалізації є вулиця і товариші.Процеси збудження превалюють над процесами гальмування. Пам'ять стає більш продуктивною. Статеве дозрівання вносить нові переживання в життя підлітка. • Юнацькій вік характеризується нормалізацією і гармонізацією розвитку всіх анатомо – фізіологічних систем організму Пам'ять стає зрілою, мислення здатне до абстрагування і узагальнення. Мовлення збагачується науковими термінами. Старшокласники активно спілкуються з оточуючими людьми, переживають почуття кохання. Останнім часом спостерігається явище акселерації та ретрадації. Під акселерацією розуміється прискорений індивідуальний розвиток особистості. Як правило при акселерації спостерігається випередження анатомо–фізіологічного розвитку над психічним і соціальним. Існує декілька теорій виникнення явища акселерації: геліогенна теорія, теорія гетерозії, теорія урбанізації, нітритивна теорія, теорія опромінювання. Геліогенна теорія – вплив космічного випромінювання на дітей. По деяких джерелах суто сонячного але в північних районах, акселерація теж спостерігається, хоча сонця там дуже мало. Теорія гетерозії – причина акселерації укладення міжнаціональних шлюбів, до яких приводять стрімкі соціальні зміни – руйнування соціальних, релігійних та інших кордонів. Теорія урбанізації – причина акселерації стрімкий ріст кількості міст і переселення до них сільських дітей. Згідно цієї теорії, це прискорює статевий та інтелектуальний розвиток організму, що призводить до акселерації. Нітритивна теорія – причина акселерації поліпшення харчування і підвищення в ньому вітамінів. Теорія опромінювання – причина акселерації прискорений поділ клітин, він стимулюється підвищеними фонами випромінювання під впливом дії рентгенівських пристроїв, об’єктів атомної енергетики, випробувань ядерної зброї на полігонах. Протилежний процесу акселерації – процес ретрадації – фізичне відставання дитини в розвитку. Його причина – алкоголізм батьків, народження дітей в пізньому віці, спадкові хвороби. 4. Аналіз зарубіжних теорій розвитку Усі теорії розвитку особистості можна поділити на три групи згідно поєднання факторів розвитку. • Представники біологічного напрямку рахують, що людина народжується з набором відповідних моральних та етичних якостей, таких як :доброта, злість, чесність, брехливість, порядність, агресивність, жорстокість та інші. Представниками цієї течії є : М. Монтессорі, К. Лоренц, Е. Фромм, А. Чічерліх. • Представники соціологічного напрямку вважають, що вирішальним фактором у розвитку і формуванні особистості є середовище, а головним – вплив сім’ї. До них належали : Ж.-Ж. Руссо, К.-А. Гельвецій, Д. Дідро та інші. • Представники теорії конвергенції дотримуються думки, що психічні процеси (відчуття, сприймання, мислення та інші) мають біологічну природу, а спрямованість інтереси, здібності формуються під впливом середовища. До них відносяться Д. Шаттлеворт, Ж. Піаже та інші. Залежно від поглядів на роль спадковості чи середовища в розвитку особистості представники цих педагогічних теорій відводять різну роль вихованню: від визнання його повного безсилля до активного втручання в поведінку особистості. Правильним вірогідно є те, що особистість треба виховувати з врахуванням біологічних факторів і впливу соціального середовища. Література: 1. Конюхов Б. В., Пашин Ю. В. Наследственность человека – М. 1971. 2. Костюк Г. С. Учебно–воспитательний процесс и психологическое развитие личности . – К. 1989. 3. Падалка О. С. Педагогічні технології. – К. 1995. 4. Подласий И. П. Педагогика. Новий курс. Учебник для студентов педвузов. В двух кн. – М. 1999. 5. Фіцула М. М. Педагогіка. – К. 2001. 6.Чайка В. Педагогіка в кросвордах, чайнвордах і тестових завданнях. ‑ Тернопіль- 1998. Опорні поняття: Особистість – людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського суспільно значущого та індивідуально неповторного. Розвиток особистості – процес становлення та формування під впливом зовнішніх та внутрішніх, керованих і некерованих факторів, серед яких провідну роль відіграють цілеспрямоване виховання та навчання. Формування особистості – це становлення людини як соціальної істоти внаслідок цілеспрямованого впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку. Вікова періодизація – поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки, що вимірюються роками. Здібності – психічні властивості індивіда, що є передумовою успішного виконання певних видів діяльності. Схильність – стійка орієнтація людини на щось, бажання виконувати певні дії. Акселерація – прискорений індивідуальний розвиток, за якого середньофізичні та психофізіологічні константи дитини випереджають оптимальні. Ретрадація – відставання дитини в розвитку. Спадковість – відновлення в нащадків біологічної схожості з батьками. Середовище – комплекс зовнішніх явищ, які стихійно діють на людину впливаючи на його розвиток. Виховання – один із чинників під впливом якого здійснюється розвиток дитини. Діяльність – спосіб буття людини у світі, її здатність вносити в дійсність зміни. Контрольні питання: 1. Дайте визначення понять ріст, розвиток, формування, виховання. 2. Проаналізуйте фактори розвитку особистості за схемою : • Роль географічного середовища; • Суть і значення спадковості; • Фізичні елементи середовища; • Роль другої сигнальної системи; • Особливості спілкування учня в колі сім’ї, друзів, в процесі навчання. 3. Прокласифікуйте види діяльності. 4. Визначіть структуру діяльності. 5. Виділіть умови ефективності діяльності. 6. Поясніть дію рушійних сил розвитку. 7. Проаналізуйте вікову періодизацію. 8. Дайте характеристику кожного шкільного вікового періоду. 9. Поясніть явище акселерації. 10. Проаналізуйте причини ретрадації. 11. Виділіть основні позиції зарубіжних теорій розвитку. Тестові завдання I рівня: 1. Хто обгрунтував ідею провідної ролі навчання в розвитку особистості: 1.Дістервег. 2. Піаже. 3. Корчак. 4. Стоунс. 5. Виготський. 6. Гальперін. 7. Лурія. 8. Гербарт. 2 Яка течія в зарубіжній педагогіці висувае ідею поєднання, пізнання і практичної діяльності .1. Екзистенціалізм. 2. Неотомізм. 3. Прагматизм. 4. Неотомізм. 5. Фрейдизм. 6. Персоналізм. 7. Біхевіоризм. 8. Прагматизм. Тестові завдання II рівня: Творчі завдання: 1. Проілюструйте на конкретних прикладах врахування факторів розвитку особистості в діяльності вчителя початкової школи. 2. Складіть виступи перед учнями, вчителями, батьками на тему: ”Найбільше щастя людини ‑ це можливість спілкування”. (Сент–Екзюпері). Порівняйте зміст та методику цих виступів. 3. Запропонуйте своє пояснення явища акселерації.
Тема 4. Мета та ідеал виховання.

	Тема 4. Мета та ідеал виховання. 1. Поняття мети виховання. Загальна мета і завдання виховання. 2. Мета виховання в сучасній українській школі. Ідеал національного виховання. 3. Програма виховання особистості як система цілей виховання. 4. Зарубіжна педагогіка про мету виховання. 1. Поняття мети виховання. Загальна мета і завдання виховання. У різні епохи розвитку суспільства проблема мети виховання розв’язувалася по різному. Цільова спрямованість виховного процесу змінювалася відповідно до основних історичних типів або систем виховання. Зміна цілей виховання на різних стадіях історіі людства не була випадковою чи довільною,вона відбувалася в силу закону обумовленості виховання характером суспільних відносин. Мета виховання має об'єктивний характер і виражає ідеал людини в загальній формі . Загальною метою виховання є всебічний розвиток особистості: розвиток особистості в анатомо-фізіологічному, психічному і соціальному напрямку. Таку мету виховання ставило перед собою суспільство завжди. Людина повинна бути завжди фізично, розумово і духовно розвинута. Проблема мети виховання в педагогічній діяльності є вузловою, корінною проблемою педагогічної науки. Педагогіка може успішно вирішувати всі свої питання тільки тоді, коли вона неухильно керується завданнями виховання людини завтрашнього дня. Про значення чіткого уявлення кінцевої мети своєї діяльності писав великий педагог К. Ушинський: « Щоб Ви сказали про архітектора, який закладаючи новий будинок, не зумів би вам відповісти на питання, що він хоче побудувати… Теж саме повинні ви сказати і про вихователя, який не зуміє ясно і точно визначити вам мету своеі виховноі діяльності. Доручаючи вихователю чисті і вразливі душі дітей для того, щоб він привив в них перші і тому найглибші риси, ми маємо право спитати вихователя яку мету він буде переслідувати в своїй діяльності і вимагати на це питання ясної і категоричної відповіді.» Всебічний розвиток особистості – звичайний наслідок розвитку людства. Тому він є кінцевою метою виховання, як об'єктивна необхідність і знаходиться в органічному зв'язку з розвитком суспільства. Такий всебічний розвиток характеризуеться єдністю розумового розвитку, високого рівня загальної і політехнічної освіти, психологічної і практичної підготовленості до фізичної і розумової праці, морального, естетичного, фізичного розвитку, різнобічними матеріальними і духовними потребами. Всебічний розвиток людини – це важкий і довготривалий процес, рельтат якого залежить від багатьох об’єктивних і суб’єктиних чинників. Наприклад: для забезпечення високого рівня розумового і естетичного розвитку членів суспільства, необхідна не тільке наявність відповідних матеріальних умов, щоб зробити культурну спадщину доступною до широких верств населення,створити умови для засвоєння накопиченої людством культури, але і забезпечити активну участь людей в культурному будівництві і створенню нових культурних надбань, розвитку науки, техніки, мистецтва. У зв’язку з цим, надзвичайно важливо розвивати духовні потреби, пізнавальні інтереси і естетичні відчуття всіх членів суспільства і глибоке усвідомлення ними засобів і шляхів іх задоволення. Всебічний розвиток особистості проходитьть не тільке в школі,але і під впливом всієї системи організаційно-виховної роботи держави, суспільно-політичних сил, в процесі безпосередньої участі особи в в суспільно-політичному житті краіни, в процесі праці. В краіні, після здобуття незалежності,незважаючи на труднощі, весь час поступово розширюються можливості для розвитку своіх здібностей кожною особою. Невпинно розширюється сітка учбових закладів різного типу, розвиваються альтернативні форми навчання. На сучасному єтапі суспільного розвитку Украіни, свідома і творча активність іі громадян, підвищення рівня іх громадської і соціальної підготовленості стає все більш дієвим прискорювачем просунення до пободови могутньої незалежної держави. Система виховної роботи в нинішній школі базується на ідеях гуманізму, оновлення, демократичності і передбачає ряд основних аспектів: А) ідею реалістичних цілей виховання та різнобічний розвиток особистості учня, який базується на здібностях та обдаруваннях; Б) ідею спільної життедіяльності дітей і дорослих –заміну авторитарності впливу вчителя на безпосередне співробітництво з учнями, яке базується на національній самовизначеності собистості; В) ідею самовизначеності учня - процес інтеграції (об’єднання) окремих позитивних якостей в єдине ціле; Г) ідею спрямування особистості – центр всієї виховної роботи повинен бути спрямований на учня; Д) ідею добровільності – щоб вчитель домагався вияву інтересу, прагнення до саморегуляції своїх природних сил, власної ініціативи і творчості у виконанні дій. Формування загальнолюдських якостей носить закономірний об’єктивний характер. А система організованих впливів на особистість з боку сім’ї, вчителів, друзів становить сб'єктивний характер. Конкретизує мету виховання ідеал виховання. Кожен напрямок всебічного розвитку особистості наповнюється своїм змістом, який вирішує свої конкретні завдання. 1. Завдання фізичного виховання: • Виховання здорової зміни; • Підготовка до захисту Батьківщини; •Підготовка до фізичної праці. 2.Завдання розумового виховання: •Озброєння учнів знаннями основ наук; •Фомування наукового святогляду; •Оволодіння основними мислительними операціями; •Вироблення вмінь і навичок культури розумовоі праці. 3.Завдання морального виховання: • Формування в учнів моральних понять, поглядів і переконань; • Виховання моральних почуттів; • Вироблення навичок і звичок моральної поведінки. 4. Завдання трудового виховання: • Психологічна підготовка особистості до праці; • Практична підготовка до праці; • Підготовка школярів до свідомого вибору професіі. 5. Завдання естетичного виховання: • Формування естетичних понять поглядів і переконань; • Виховання естетичних почуттів; • Виховання потреби і здатності створювати прекрасне в житті та мистецтві. Ідеал виховання - це взірець людської поведінки, оснований на реалізації завдань всебічного розвитку особистості. Ідеал виховання залежить від умов життя і діяльності людини, від особливостей власного досвсіду. Ідеал характеризується змістом, структурою і дієвістю. Зміст ідеалу – це те, які якості особа вважає ідеальними і в яких героях або людях вони втілені. Структура ідеалу – це рівень його узагальнення. Тобто, це риси втілені в одній особі,чи це сукупність рис окремих особ, узагальнених в окремому образі. Дієвість ідеалу –це ступень його впливу на поведінку особи. На основі мети та ідеалу виховання формуються цілі виховання. Цілі виховання не бувають вічними, один раз на все життя встановленими. Вони змінюються в процесі історичного розвитку. Цілі класификуються за часом і за змістом. А) за часом досягнення - загальні (за весь час навчання); поетапні (початкова школа, неповна середня, повна средня або молодший шкільний вік, середній шкільний вік, старший шкільний вік; оперативні (цілі конкретного виховного заходу, або системи виховних заходів). Б) за змістом ‑ постановка цілей щодо формування якостей особистості згідно напрямкам розвитку. 2. Мета виховання в сучасній українській школі. Ідеал національного виховання. Ідеал національного виховання найглибше розкрито у працях українського педагога Г. Ващенка. В основі ідеалу національного виховання лежать загальнолюдські та національні цінності. До загальнолюдських відносяться добро, зло, справедливість, людяність, любов.До національних – мова, культура, звичаї. За Г.Ващенком, ідеал національного виховання грунтується на двох головних цілях: служіння Богові та своїй нації. Він включає в себе таку систему компонентів духовного світу украінців: - національну психологію – психологію працьовитого господаря, вмілого хлібороба, поборника прав людини і державної незалежності, духовної спадщини народу; - національний характер і темперамент - одвічне правдошукання, гостинність і щедрість, лагідність, талановитість, ніжність і глибокий ліризм, волелюбність і душевне багатство; - національний спосіб мислення – самобутність, завдяки чому із століття в століття розвивається українська самобутня культура і духовність; - народну мораль – етику, людяність, доброту, милосердя, співпереживання, як найвищі духовні надбання; - народну естетику – красу поведінки, привабливий стиль життя, доброзичливе ставлення до людей, уміння вишивати одяг, готувати смачну іжу; - народну правосвідомість – життя за законами добра і краси, правди і справедливості,гідності і милосердя; - національну філософію – самобутну систему ідей, поглядів на природу, суспільство, всесвіт, на духовний світ людини, проблему долі людини; - національний світогляд – систему поглядів, переконань, ідеалів, яка є основою національної духовності; - національну ідеологію – ідейне багатство нації, систему філософських, політичних, правових, економічних, моральних, естетичних та релігійних ідей,поглядів і переконань.; - національну свідомість та самосвідомість – відчуття гордості за незалежність украінської націі. 3. Програма виховання особистості як система цілей виховання. Програма виховання грунтується на загальних цілях виховання і відображає якості, які необхідно сформувати у школярів.Це короткий виклад основних положень і цілей діяльності навчально-виховного процесу. В роботі з кожною віковою групою ставлять конкретні вікові завдання залежно від здібностей, рівня вихованості дітей відповідно до загальної мети виховання. Зміст програми виховання випливая з основних напрямків всебічного розвитку особистості. Орієнтиром для складання програми виховання може бути «Орієнтовний зміст виховання в національній школі». Методичні рекомендаціі складаються з восьми розділів. Перший - виховання, як чинник цілісного формування особистості; другий – основні напрямки виховання в національній школі; третій – шостий – характеристика головних особливостей учнів різного віку та завдання іх виховання, орієнтовні види діяльності та форми занять. Кожен розділ присвячений одній віковій категоріі – 1-4 класи; 5-6; 7-9; 10-11. Сьомий розділ – рекомендаціі по формуванню учнівського колективу та організації самоврядування. Восьмий - характеризує основні умови підвищення ефективності спільної виховної роботи школи, сім’ї та громадськості виділяє особливості цієї роботи. Ця програма носить рекомендаційний, орієнтовний характер. Працювати з нею треба творчо. Але її наявність дає можливість уникнути випадковостей в плануванні виховної роботи. Форма написання програми довільна. Але в ній слід відобразити форми роботи по реалізації завдань всіх напрямків розвитку особистості. У програмі треба вказати терміни виконання. Виходячи з цього вона може бути загальною, поєтапною і оперативною (згідно класифікаціі цілей виховання). 4. Зарубіжна педагогіка про мету виховання. Сучасна зарубіжна педагогіка вбачає реалізацію цілей виховання в адаптаціі людини до умов сучасного постіндустріального суспільства. У зв’язку з цим, можна виділити декілька напрямків зарубіжної педагогіки з особливими підходами до реалізаціі цілей виховання в системі мети виховання. Педагогіка неопозитивізму метою виховання вважає підготовку індивіда до діяльності в системі індустріального виробництва. Вони не визнають ідеали пов’язані з традиційно- релігійними та світоглядницькими орієнтирами. Педагогіка прагматизму рекомендує виховувати людину в пристосованості до умов життя участі в бізнесі та вмінню робити кар’єру. Педагогіка екзистенціалізму передбачае створення умов для самореалізаціі особистості. Цей напрямок особливо популярний останнім часом, оскільке дає теоретичну основу для індивідуалізації навчання та реалізації природних задатків кожної особи. Гуманістична педагогіка ставить за мету формування людини-гуманіста. Згідно цього напрямку в людині слід формувати високі загальнолюдські якості, вміння встановлювати контакти з іншими людьми, об’єднання людства заради захисту життя на Землі, вміння встановлювати ділові стосунки та стосунки соціального партнертсва. Серед всіх цих течій можна виділити загальні риси, притаманні в цілому зарубіжній педагогіці: виховання законослухняної людини; людини, яка поважає норми моралі демократичного суспільства; людини, яка знае своі права та обов’язки; людини, яка свідомо й відповідально ставиться до виконання своїх прав та обов’язків. Література: 1. Ващенко Г. Виховний ідеал. _ Полтава. 1992. 2. Вищневський О. Сучасне українське виховання. Педагогічні нариси.- Львів, 1996. 3. Державна національна програма “Освіта” (“Україна 21 століття”). – Київ.,1994. 4. Кравець В.П. Зарубіжна школа і педагогіка XX століття.- Тернопіль 1998. 5. Концепція безперервної системи національного виховання.- К., 1994р. 6. Стельмахович М.Г. Теорія і практика українського національного виховання.- Івано – Франківськ, 1996 7. Орієнтовний зміст виховання в національній школі. Методичні рекомендації. – К., 1996р. 8. Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання. Вибр. Пед. Твори : у 2-х т.- Т.1. 9. Фіцула М.М. Педагогіка .- К., 2001. 10. Янів В. Українська вдача і наш виховний ідеал.- Мюнхен- Тернопіль. 1992. Опорні поняття: Мета виховання – сукупність властивостей особистості до виховання яких прагне суспільство. Ідеал виховання – уявлення про взірець людськоЇ поведінки і стосунки між людьми, що виходять із розуміння мети життя. Програма виховання – короткий виклад основних положень і цілей діяльності навчально-виховного закладу щодо виховання учнів упродовж всього періоду їх начання, що виходять із розуміння мети життя. Контрольні питання: 1.Визначіть поняття мета, ідеал, мета виховання. 2.Які фактори впливають на формування мети виховання. 3. Хто і в яких працях визначив особливості мети виховання в украінській педагогіці. 4.Визначіть суть поняття едукація. 5. Охарактеризуйте складові частини програми виховання. 6. Охарактеризуйте основний документ який є основою для написання програми виховання. 7. Прокласифікуйте цілі виховання. 8. Охарактеризуйте напрями педагогіки з точки зору іх відношення до мети виховання. Тестові завдання I рівня: 1. Який фактор перш за все зумовлює мету, цілі, зміст та напрямки виховання? А. Уявлення та прагнення прогресивно думаючих людей суспільства. Б. Матеріальні умови життя в суспільстві. В. Рівень цивілізаціі суспільства. Д. Стан педагогічної теоріі і практики в даному суспільстві. Е. Правильної відповіді немає. 2.Яке з формулювань найбільш повно і точно відображає основну мету виховання: А. Виховання громадянина незалежної України. Б. Виховання ділової людини. В.Виховання активного борця за становлення держави. Г. Виховання всебічно розвиненої особистості. Д. Виховання щасливої особистості. Тестові завдання II рівня: Творчі завдання 1 На конкретних прикладах проілюструйте можливість врахування системи компонентів духовного світу українців при складанні програми виховання. 2 Кого з літературних героїв ви вважаєте всебічно розвинутою особистістю. Обгрунтуйте свою думку. 3 У довільній формі, проаналізуйте вклад школи у розвиток вашої особистості.
Тема 5. Педагогічний процес. Технологія цілісного педагогічного процесу.

Тема 5. Педагогічний процес. Технологія цілісного педагогічного процесу. 1. Сутність та рушійні сили педагогічного процесу 2. Педагогічний процес як система. Цілісність педагогічного процесу 3. Закономірності та організація педагогічного процесу 1. Сутність та рушійні сили педагогічного процесу Термін процес(від лат. ргоcessus — просування) означає рух уперед, послідовну зміну станів, стадій розвитку; сукупність послідовних дій з метою досягнення якогось результату. Словосполучення педагогічнийпроцес означає виховний рух, проходження, просування вперед. Хто ж рухається в педагогічному процесі? Педагог ставить завдання виховання і прагне їх реалізувати. Вихованець, сприймаючи виховний вплив, проявляє власну активність, впливає на педагога й самого себе. Взаємна активність вихователів і вихованців у педагогіці позначається термінами педагогічна взаємодія, педагогічне співробітництво, педагогічне партнерство. Взаємодія — це своєрідне втілення зв'язків, взаємин між людьми, котрі, вирішуючи спільні завдання, взаємовпливають, доповнюють один одного і досягають успіху в розв'язанні поставлених завдань. Природно, що змін зазнають і суб'єкти, і ті об'єкти, на які спрямована взаємодія. Разом — означає не сумарно, а взаємодоповнюючи. Педагогічний процес — це динамічна взаємодія вихователів і вихованців, спрямована на досягнення поставленої виховної мети. Педагогічна взаємодія своєрідна: її зміст та способи визначаються завданнями виховання і навчання людей. Завдання заздалегідь передбачають зміну стану, перетворення властивостей і якостей вихованців. Тому можна констатувати, що педагогічний процес є процесом, у якому соціальні ідеї перетворюються в якості особистості. У педагогічній практиці та педагогічній літературі попередніх років вживається поняття «навчально-виховний процес». В основному терміни «навчально-виховний процес» і «педагогічний процес» тотожні. Однак, поняття «навчально-виховний процес не відображає, як показали дослідження П.Ф. Каптерева, А.П. Пінкевича, Ю.К. Бабанського, М.М. Скаткіна та інших педагогів, усієї складності процесу і, найперше, його найважливіших рис — цілісності та спільності. Головна ж суть педагогічного процесу — єдність навчання, виховання та розвитку на основі цілісності й спільності. Педагогічний процес не є нерозривним ланцюгом розвиваючих взаємодій вихователів і вихованців. В одному випадку в формуванні взаємин між ними виявляється позитивна тенденція, в іншому — виникають перешкоди, конфлікти. Так само суперечливо і нерівномірно відбувається розвиток вихованця. Він може добре опанувати необхідний обсяг наукових знань, але не зробити світоглядних і моральних висновків, що випливають з них. Він прагне поводити себе відповідно до вимог загальнолюдської моральної норми, проте йому не вистачає сили волі й відповідних навичок. Отже, суперечності є неодмінною умовою педагогічного процесу. Як же вирішити їх? Педагог не може і не повинен йти шляхом «зняття» протилежностей. Такі спроби, як переконує життя, залишаються безрезультативними. Сьогодні збільшився обсяг знань людства про закони розвитку природи і суспільства. В основу еволюційних теорій покладена концепція додатковості видатного датського фізика Нільса Бора. Домінуючим у цій концепції є принцип компліментарності (втішне зауваження на чиюсь адресу, похвала), відповідно до якого протилежності зникають не шляхом зняття, а за рахунок поєднання, взаємодоповнення, компромісу. Тому педагог повинен уміти розпізнавати особливості й основні причини протилежностей, знаходити компроміс, поєднувати інтереси, будувати партнерство з вихованцем. Лише за умов взаємоповаги, бажання та уміння вірити одне одному взаємодія педагога і вихованця стає досяжною. Це є найбільш надійним «соціальним клеєм» (А.С. Макаренко), людською основою педагогічного процесу, якщо він прагне бути людським. 2. Педагогічний процес як система. Цілісність педагогічного процесу Сучасна педагогічна теорія представляє педагогічний процес як динамічну систему. Слово «система» (від гр. systema — ціле, що складене з частин) означає цілісність, яка являє собою єдність закономірно розташованих і взаємопов'язаних частин. Основними ознаками системи є: а) наявність компонентів, які можна розглядати у відносній ізольованості, поза зв'язками з іншими процесами і явищами; б) наявність внутрішньої структури зв'язків між цими компонентами, а також їхніми підсистемами; в) наявність певного рівня цілісності, ознакою якої є те, що система завдяки взаємодії компонентів одержує інтегральний результат; г) наявність у структурі системоутворюючих зв'язків, які об'єднують компоненти, як блоки, частини в єдину систему; д) взаємозв'язок з іншими системами. Системне бачення педагогічного процесу дозволяє чітко виділяти складові компоненти, проаналізувати всю різноманітність зв'язків і відносин між ними, кваліфіковано управляти педагогічним процесом. Педагогічний процес як система протікає в інших системах: освіті, школі, класі, на окремому уроці тощо. Кожна з таких систем функціонує в певних зовнішніх, зокрема природно-географічних, суспільних, виробничих, культурних тощо та внутрішніх умовах, якими для школи є матеріально-технічні, морально-психологічні, санітарно-гігієнічні та інші умови. Кожна з систем має власні складові. Компонентами системи, в якій протікає педагогічний процес, є педагоги, вихованці та умови виховання. Яка ж будова педагогічного процесу? У педагогічній діяльності педагог висуває мету навчання й виховання. Для того, щоб її досягти, він конкретизує свої дії, тобто визначає завдання; для реалізації завдань застосовує відповідні педагогічні засоби. Якщо при цьому достатньо враховуються закономірні зв'язки й умови, то між педагогом і вихованцями встановлюється співробітництво, педагог викликає й організовує активну діяльність учнів, спрямовану на засвоєння людського досвіду, домагається певного прогресу в індивідуальному розвитку відносно мети навчання й виховання, що потенційно виявлятиметься в результатах. До педагогічних засобів у широкому розумінні належать: зміст, що підлягає засвоєнню; методи й організаційні форми навчання й виховання, за допомогою яких педагог викликає активну діяльність вихованців, встановлює взаємозв'язки, організовує процес. Отже, педагогічний процес характеризують: мета, завдання, зміст, методи, форми взаємодії педагогів і вихованців, досягнуті при цьому результати. У такому вигляді визначаються структурні компоненти цілісного педагогічного процесу як системи. З функціональної точки зору виокремлюються цільовий, змістовий, діяльнісний (форми організації і методи), результативний (контрольно-оцінний) компоненти, що утворюють систему. Цільовий компонент процесу містить усю різноманітність цілей і завдань педагогічної діяльності: від загальної мети — всебічного і гармонійного розвитку особистості — до конкретних завдань формування певних якостей чи їх елементів. Змістовий компонент відображає смисл, що вкладається як у загальну мету, так і в кожне конкретне завдання; зміст освіти, який необхідно засвоїти. Діяльнісний компонент передбачає взаємодію педагогів і вихованців, їх співробітництво, організацію й управління процессом через визначення доцільних форм організації і методів взаємодії. Результативний компонент процесу характеризує досягнуті зрушення відносно поставленої мети. Він визначається через використання засобів контролю і діагностики, процедур оцінювання й аналізу отриманої інформації. Другою важливою ознакою педагогічного процесу як системи є наявність у ньому внутрішньої структури зв'язків між компонентами та їх підсистемами. З метою наукового аналізу і характеристики педагогічного процесу ми говоримо про цей процес взагалі. Насправді ж педагог має справу з багатьма виховними процесами, сутність яких полягає в тому, що соціальний досвід перетворюється в якості людини, яка формується (М.О. Данилов). Педагогічний процес є не механічним поєднанням процесів виховання, навчання, розвитку, а новим якісним утворенням, у якому всі складові процеси підпорядковуються єдиній меті Складна діалектика відносин у середині педагогічного процесу полягає в єдності й самостійності процесів, що його утворюють; у цілісності та ієрархічності систем, що входять до нього; в наявності загального й збереженні специфічного. Специфіка процесів зумовлена їх домінуючими функціями. Домінуючою функцією процесу навчання є навчання, процесу виховання — виховання, процесу розвитку — розвиток. Проте кожен з названих процесів у цілісному педагогічному процесі виконує і супутні функції. Так, зокрема, виховання здійснює не лише виховну, а й розвиваючу та освітню функції; навчання — виховну і розвиваючу. Цей характер взаємозв'язків відбивається на меті, завданнях, змісті, формах і методах органічно невіддільних процесів. Так, наприклад, у змісті навчання переважає формування наукових уявлень, засвоєння понять, законів, принципів, теорій, які згодом значно впливають на розвиток та вихованість особистості. У змісті виховання домінує формування переконань, норм, правил, ідеалів, ціннісних орієнтацій, установок, мотивів та ін., проте водночас формуються й уявлення, знання та вміння. Обидва процеси ведуть до головної мети — формування особистості, але кожен з них сприяє досягненню цієї мети властивими йому засобами. Специфіка процесів виявляється у виборі форм і методів досягнення мети. Якщо в навчанні здебільшого використовують уроки, семінари, практичні, лабораторні роботи, трудові навчальні завдання тощо, то у вихованні переважають більш вільні, різнохарактерні форми. Методи (шляхи) навчання і виховання, хоча мають у своїй основі багато спільного, але відрізняються акцентом: якщо навчання використовує здебільшого способи впливу на інтелектуальну сферу, то виховання, не відкидаючи їх, використовує засоби, які впливають на мотиваційну і діяльнісно-емоційну сферу. Методи контролю та самоконтролю теж мають свою специфіку. У навчанні обов'язково застосовується усний контроль, письмові роботи, заліки, екзамени. Контроль за результатами виховання менш регламентований. Інформацію про вихованість учня педагог отримує з допомогою спостереження за ходом діяльності й поведінки вихованців, громадської думки, життєвих ситуацій та інших характеристик. Отже, педагогічний процес не можна зводити лише до навчання чи виховання. Він є новим якісним утворенням, для якого характерні цілісність, спільність та єдність. 3. Закономірності та організація педагогічного процесу У такій складній, великій динамічній системі, якою є педагогічний процес, проявляються численні різноманітні зв'язки й залежності. У закономірностях, пригадаємо, відбиваються об'єктивні, суттєві, необхідні зв'язки, що повторюються. Ці зв'язки мають різні рівні. Виховання занесено до суспільних процесів розвитку і є їх складовою частиною. Зв'язки педагогічного процесу з цими процесами вважаються найбільш широкими, закономірними зв'язками. Наступним рівнем закономірних зв'язків є взаємодія вихователів і вихованців. У самому виховному процесі існує взаємозв'язок між його метою, завданнями, засобами і результатами. До цілісного педагогічного процесу входять і окремі процеси. На розвиток і виховання школярів зарівно діють численні свідомі й випадкові, незаплановані виховні впливи. Залежно від мети і завдань, що висуваються на перший план, способу організації педагогічного процесу, в центр уваги потрапляють ті чи інші закономірності. Відповідно до функцій, які виконує педагог (викладання певного предмета, керування гуртком), визначається мета, обирається зміст, організаційні форми і методи, які щоразу враховують закономірності різного рівня. Успіху ж педагог досягне лише тоді, коли враховуватиме найважливіші закономірні зв'язки. Серед загальних закономірностей педагогічного процесу найсуттєвішими є: 1. Закономірність зумовленості педагогічного процесу потребами суспільства й особистості, можливостями (матеріально-технічними, економічними та ін.) суспільства, умовами протікання процесу (морально-психологічними, санітарно-гігієнічними, естетичними та ін.). 2. Закономірність розвитку особистості в педагогічному процесі. Темпи і досягнутий рівень розвитку особистості залежить від спадковості, виховного і навчального середовища, залучення до навчально-виховної діяльності, засобів і способів педагогічного впливу. 3. Закономірність управління педагогічними процесом. Ефективність педагогічного впливу залежить від інтенсивності зворотних зв'язків між вихованцем і педагогом; обгрунтованості й характеру корегуючих впливів на вихованців. 4. Закономірність стимулювання Результативність педагогічного процесу залежить від дії внутрішніх стимулів і мотивів навчально-виховної діяльності, доцільності, своєчасності й інтенсивності зовнішніх (суспільних, педагогічних, моральних, матеріальних та ін. ) стимуляторів. 5 Закономірність єдності чуттєвого, логічного і практики в педагогічному процесі. Ефективність навчально-виховного процесу залежить від інтенсивності та якості чуттєвого сприймання, логічного осмислення сприйнятого, практичного застосування осмисленого 6. Закономірність єдності зовнішньої (педагогічної) і внутрішньої (пізнавальної) діяльності Ефективність педагогічного процесу зумовлюється якостями педагогічної діяльності та власної навчально-пізнавальної діяльності вихованців. 7 Закономірність єдності завдання, змісту, організаційних форм, методів і результатів виховання. Правильно визначене завдання (пов'язане з суспільно зумовленою загальною метою виховання), зрозуміле і сприйняте всіма учасниками педагогічного процесу, значно впливає на вибір педагогічних засобів; аналіз результатів виховання допомагає встановити доцільність обраного варіанта організації педагогічного процесу. 8. Закономірність динаміки педагогічного процесу. Педагогічний процес як розвиваюча взаємодія між педагогами і вихованцями має поступовий, етапний характер; чим вищі проміжні досягнення, тим вагоміші кінцеві результати. Величина всіх наступних змін зумовлюється величиною попередніх. 9. Закономірність інтегрального (нерозривно зв'язаного, суцільного, єдиного) результату педагогічного процесу. Кінцевий результат педагогічного процесу є наслідком взаємозв'язків результатів усіх етапів процесу. Кожний результат етапу — наслідком взаємозв'язків усіх компонентів етапу. Теоретичні положення про педагогічний процес повинні знайти своє практичне застосування в педагогічній діяльності. Вони покликані допомогти педагогу спроектувати педагогічний процес, організувати співробітництво, оперативно контролювати хід процесу, вносити відповідні корективи, уважно аналізувати досягнуті результати, виявляти причини можливих недоліків і, нарешті, організувати цей процес на рівні, який забезпечує досягнення вищих цілей. Організація педагогічного процесу містить, отже, три головних етапи: підготовчий, основний і заключний. На етапі підготовки педагогічного процесу створюються належні умови для протікання процесу в заданому напрямку. З цією метою вирішуються такі важливі завдання: цілепокладання, діагностика умов, прогнозування досягнень, проектування та планування розвитку процесу. Сутність цілепокладання (обґрунтування і постановки цілі) полягає в тому, щоб трансформувати загальну педагогічну мету, що стоїть перед системою народної освіти, в конкретні завдання, які можливо реалізувати на даному етапі педагогічного процесу в наявних конкретних умовах. Цілепокладання завжди «прив'язане» до конкретної системи здійснення педагогічного процесу — школи, класу, уроку, виховної ситуації і под. Правильно визначити завдання процесу неможливо без діагностики. Педагогічна діагностика (від гр. — здатний розпізнавати) — це дослідницька процедура, спрямована на вияснення умов і обставин, у яких протікатиме педагогічний процес. Її головною метою є отримання чіткого уявлення про ті причини, які будуть сприяти чи перешкоджати досягненню накреслених результатів. Діагностика забезпечує усією необхідною інформацією про реальні можливості педагогів і учнів, рівень їх попередньої підготовки, умови протікання педагогічного процесу тощо. Часто конкретні умови коректують завдання, визначені спочатку. Наступний крок етапу підготовки — прогнозування результатів педагогічного процесу. Сутність прогнозування в тому, щоб завчасно, до початку процесу оцінити його можливу результативність у даних умовах. Це потрібно для того, щоб своєчасно втрутитися в проектування та хід педагогічного процесу, не допустити небажаних наслідків. Завершується цей етап скорегованим на основі результатів діагностики і прогнозування проектом організації процесу, який після остаточного опрацювання перетворюється в план. План, як і сам процес, завжди «прив'язаний» до конкретної системи. План — це документ, у якому точно визначено, кому, коли і що потрібно робити. У педагогічний практиці застосовуються різні плани: проведення уроків, окремих виховних справ, виховної роботи в класі, управління навчально-виховним процесом у школі та ін. Основним етапом є етап здійснення педагогічного процесу. Він передбачає: постановку і роз'яснення мети та завдань діяльності, які необхідно виконати; взаємодію педагогів і вихованців; використання визначених методів, засобів і форм педагогічного процесу; створення сприятливих умов; стимулювання діяльності школярів; забезпечення зв'язку педагогічного процесу з іншими процесами. Результативність педагогічного процесу залежить від того, наскільки доцільно ці елементи пов'язані між собою, наскільки їх спрямованість та практична реалізація відповідають загальній меті. На цьому етапі організації педагогічного процесу важливе значення мають зворотні зв'язки, які дають змогу знайти раціональне співвідношення педагогічного управління і самоуправління власною діяльністю з боку вихованців. Оперативні зворотні зв'язки дозволяють своєчасно здійснити корекцію, надати педагогічній взаємодії необхідного спрямування. Завершальний етап організації педагогічного процесу — етап аналізу досягнутих результатів. Він необхідний для того, щоб проаналізувати хід і результати педагогічного процесу, зрозуміти причини їх відхилення від плану, визначити, де, як і чому допущені помилки. Практика свідчить, що найбільше помилок допускається тоді, коли педагог ігнорує діагностику й прогнозування процесу і працює «навпомацки». Такий процес нічого, крім втрати інтересу, часу, зусиль, учням не дає. Література: 1. Амонашвили Ш.А. Психологические основы педагогики сотрудничества. – К., 1991. 2. Діалогічна взаємодія в навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи: Кн.для вчителя / За ред. Г.О.Балла, В.О.Киричука, Р.М.Шамонашвілі. – К.,1997. 3. Касьяненко М.Д. Педагогіка співробітництва. – К.: Вища школа, 1993. 4. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. – К.: Рад.школа, 1989. 5. Лутай В.С. Філософія сучасної освіти. – К.,1996. 6. Педагогика / Под ред. Г.Нойнера, Ю.К.Бабанского. – М.,1984. 7. Подласый И.П. Педагогика. – М.,1996. 8. Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа // Вибр. твори: В 5 т. – К.,1977. – Т.4. Опорні поняття: Педагогічний процес, педагогічна взаємодія, педагогічне співробітництво, педагогічне партнерство, рушійні сили педагогічного процесу, компоненти педагогічного процесу, мета, завдання, засоби педагогічного процесу, цілісність та функції педагогічного процесу, закономірності педагогічного процесу, етапи педагогічного процесу, педагогічна діагностика. Контрольні питання: 1. Що означають поняття “процес”, “педагогічний процес”? 2. Якими термінами у педагогіці позначається взаємна активність вихователів і вихованців? 3. Що таке рушійна сила педагогічного процесу? 4. Яка будова педагогічного процесу? 5. У чому полягає зміст і сутність компонентів педагогічного процесу? 6. Чим зумовлена специфіка педагогічного процесу? 7. Що таке закономірність педагогічного процесу? 8. Що таке педагогічна діагностика? Питання для роздумів 1. У чому полягає своєрідність педагогічної взаємодії? 2. У чому полягає різниця між поняттями “навчально-виховний процес” і “педагогічний процес”? 3. Чому успіх у діяльності педагога залежить від врахування найважливіших закономірностей педагогічного процесу? 4. Чому педагогічний процес не можна зводити лише до навчання чи виховання? Творчі завдання 1. На основі аналізу досліджень П.Ф. Каптерева, А.П. Пінкевича, Ю.К. Бабанського, М.М. Скаткіна розкрийте сутність поняття “педагогічний процес”. 2. Доведіть, що педагогічний процес є системою? 3. Охарактеризуйте компоненти педагогічного процесу. 4. Виділіть і проаналізуйте основні етапи організації педагогічного процесу. 5. Охарактеризуйте найважливіші закономірні зв’язки педагогічного процесу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Характеристика окремих методів педагогічного дослідження.	\|	Джерела кон.права

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.