Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Категорії „трагічне” і „комічне”.

Категорії „піднесене”, „героїчне”, „низьке”.

До загальних категорій естетики належить категорія "піднесеного", яка має давню історію і по-різному тлумачиться естетичною наукою.

„Піднесене” розглядається і як самостійна естетична категорія, що має специфічний естетичний зміст, і як модифікація категорії „прекрасне”.

В свою чергу, модифікацією „піднесеного” є категорія „героїчного”, а її протилежністю – категорія „низьке”.

Саме тому розглядати ці категорії слід лише в системі інших естетичних категорій, до того ж розуміючи їхній діалектичний взаємозв’язок та взаємоперехід.

Варто одразу зауважити: якщо категорії „піднесеного” і „низького” мають найширшу сферу прояву, бо характеризують естетичну якість явищ природи, суспільства і мистецтва, то „героїчне” відбиває лише спосіб людської діяльності, а тому пов’язане тільки зі сферою суспільства і мистецтва.

Ось чому слід тлумачити „героїчне” як модифікацію категорії „піднесене” і розглядати її в ряду „піднесене – героїчне – низьке”.

Етимологія понять „піднесене” та „низьке” пов’язана з протиставленням верху, до якого люди тягнуться, про який мріють, і низу – тобто того, що хочуть подолати, чого хочуть позбутися.

Живе росте і тягнеться догори, мертве падає і поринає вниз.

Саме тому релігійно-міфологічна свідомість поселяє богів наверху, а нечисту силу – внизу, під землею.

Поняття „піднесеного” та „низького” мають ще один відтінок – співвідношення великого і малого, для людини значущого і незначного.

Звернувшись до людини, до її моральних та соціальних проблем, мистецтво стимулювало виникнення особливого його виду – драми у двох різновидах: трагедії і комедії, з якими пов’язане становлення ще двох естетичних категорій – „трагічного” і „комічного”.

Розвиток драми і драматичного пов’язаний з пізнанням закономірностей і рушійних сил людської поведінки.

Найважливішим досягненням драматичного мистецтва є виявлення протиріччя як рушійної сили людської історії.

Драматичне мистецтво зародилося у Давній Греції на грунті культових свят, пов’язаних зі смертю та воскресінням бога Діоніса.

Скорбота з приводу смерті і радість у зв’язку з воскресінням, емоційне збудження та звільнення від емоційної напруги – такі основні передумови драматичної дії, що сформувалися ще в древніх міфах.

Драматичне мистецтво виникло спочатку у формі трагедії, потім з’явилася і комедія.

Нові часи дали нам ще один різновид – драму у вузькому значенні слова.

Визначаючи різницю між цими видами драматичного мистецтва, Гегель наголошував на таких найбільш значущих її особливостях: в основі трагедії лежить конфлікт між свободою дії людини і об’єктивною необхідністю, яка протистоїть цій свободі; в комедії – навпаки, конфлікт пов’язаний з суб’єктивністю або зовнішнім випадком, які сприймаються помилково як суттєві.

Драма у вузькому значенні слова є чимось середнім між трагедією і комедією.

Класичні форми трагічних конфліктів, втілені у творах мистецтва, свідчать про зростаюче розуміння людством протиріччя між свободою людської діяльності і вчинків та об’єктивною дійсністю, яка протистоїть волі людини.

Історично першою формою трагічного конфлікту є конфлікт життя та смерті.

Трагічність смерті могла усвідомлюватися лише на тлі вже усвідомлюваного безсмертя людського роду, яке стало можливим лише завдяки історії, тобто трагічна самосвідомість була естетичною формою історичної свідомості.

Проте істинний трагізм виникає в ситуації, коли в центрі трагічної колізії – вільно діюча особистість.

Гегель, у зв’зку з цим, роз’яснює різницю між нещастям і трагедією: прикрі неприємності можуть трапитися з людиною без усякого сприяння з її боку, просто внаслідок збігу якихось обставин (хвороба, втрата багатства ...).

Справді ж трагічне страждання накладається на індивідів тільки як наслідок їхніх особистих дій, спрямованих на відстоювання чогось усім своїм існуванням; це такою ж мірою виправдано, як і сповнено провини.

Отже, лише особиста дія героя створює трагічну колізію свободи і необхідності.

Розвиток загального світогляду, вихід на історичну арену широких соціальних верств, наростання особливих кардинальних подій зробили зрозумілішими причини трагічних колізій, що їх Ф.Енгельс дуже чітко визначив як колізію між історично необхідною вимогою і практичною неможливістю її здійснення. (Колізія – (лат. сollisio) – зіткнення протилежних сил, прагнень або інтересів.)

У ХХ ст. західна естетика змінила свої уявлення про трагічне порівняно з класичним його розумінням.

Увага зосередилася здебільшого на внутрішньо особистих переживаннях.

У класичних системах трагічне уявлялось якимось перехрестям найзагальніших протиріч між ідеальним і реальним, індивідом і суспільством, старим і новим порядками, між прагненням людини і „хитрістю” світового розуму.

Історія ніби наповнювала трагічне змістом. Творці ж нового мистецтва та автори сучасних естетичних теорій вказують на іншу причину глобальної важливості, яка обумовлює трагічність людського життя.

Знаходять вони її в якихось постійних, вічних умовах існування.

При цьому зауважимо, що сучасне розуміння трагічного позначене крайнім песимізмом.

Убогість індивідуального існування, поразки, що постійно переслідують людину, зовсім позбавлені виправдувального космічного і справедливого порядку, як це було в античності, або якоїсь історичної доцільності, що непідвладна розумінню окремої особи.

То є спроби осягнути трагізм без його позитивного розв’язання або виправдання.

Реальна історія здійснюється не тільки як трагедія, а й як комедія.

З цього приводу К.Маркс писав, що „історія діє ґрунтовно і проходить через численні фази, збираючи до могили застарілу форму життя.

Останньою фазою всесвітньо-історичної форми є її комедія.

Такий хід історії потрібен для того, щоб людство весело розлучалося зі своїм минулим.” (К.Маркс).

Сміх, як відомо, звільняюче діє на людину, а почуття гумору вважається одним з найблагородніших людських почуттів.

Звичайно, комічне і смішне – не одне й те саме, як і не все смішне – комічне.

Останнє скоріш є продуктом розвинутої людської культури, здатністю поглянути на себе збоку, піднятися над повсякденними своїми інтересами.

Комічне, як і трагічне, пов’язане зі свободою людини, впевненістю її в безумовній можливості піднятися над собою, над власними інтересами.

Г.Гегель вважав, що загальне підґрунтя комедії – це світ, в якому людина як суб’єкт зробила себе повним господарем того, що є значущим для неї як сутнісний зміст її знань і здійснень; це світ, цілі якого руйнують самі себе своєю несуттєвістю.

Протиріччя між значущістю форми і нікчемністю змісту, що вгадується критично спрямованим розумом, створює комічність колізії.

Почуття гумору, як і будь-яке інше естетичне почуття, не дається людині таким від народження, воно розвивається разом із розвитком особистості і стає показником динамічної пружності людського розуму й фантазії.

За визначенням Канта, гумор у позитивному значенні є саме здатність, талант людини без усяких на те підстав набувати доброго настрою, коли про все судять не так, як звичайно, а навіть навпаки, але звичайно ж, за певними принципами розуму.

Сміх буває різним. Найбанальніші речі можуть викликати сміх, але так само сміються і над значними, глибокими явищами, якщо в них з’явиться якась несуттєва сторона, яка суперечить звичкам і повсякденному досвіду людей.

Сміх буває самовдоволений, знущальний, дошкульний, сміх з відчаю тощо.

Комічному ж навпаки, властива безкінечна доброзичливість і впевненість у своєму безумовному піднесенні над власними протиріччями, а не сумне переживання.

Зашкарублий розум не здатний до цього якраз у тому випадку, коли він найбільш смішний для інших.

Комічне найчастіше пов’язується із ситуацією, коли самі по собі незначні і неважливі цілі здійснюються з виглядом великої серйозності та зі значними приготуваннями.

Комічною є і ситуація, коли індивід бере на себе вирішення якихось надзвичайних завдань, але абсолютно не здатний до цього.

Сміх є необхідним елементом комічного, завдяки якому відбувається розв’язання самої колізії, а водночас і душевна розрядка глядача, читача, слухача від напруги співпереживання.

Джерело комічного – це не тільки підміна змісту, значення, а й порушення міри, створення ілюзії.

Тому сміх супроводжує викриття нікчемності, що претендує на якусь значущість, сміх зміцнює гідність людини.

Комічне є різноманітним, має різні ступені і форми вираження, такі, зокрема, як гумор, сатира, сарказм.

Усі вони є знаряддям подолання недоліків у людини та соціальних процесах, руйнації хибних ілюзій людей про себе, засобом ствердження торжества ідеалу через заперечення старого, того, що віджило.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Категорії „прекрасне” і „потворне”.	\|	Категорія „естетичне”.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.