Історичні аспекти розвитку місцевого запозичення

Місцеві позики, як джерело доходів місцевих органів влади

Формування й розвиток механізмів місцевих запозичень в Україні тісно пов'язані з процесами зміцнення місцевого самоврядування на території нашої країни, які відбулися у другій половині XIX ст. Саме в цей час на українських землях у складі Російської імперії було проведено земську (1864) та міську (1870) реформи, а в Галичині, що входила до складу Австрійської держави (з 1867 р. − Австро-Угорщини), введено в дію державний закон про місцеве самоврядування (1862) та прийняті галицьким сеймом закони про сільське (1866) та міське (1889) самоврядування.

Наприкінці XIX − напочатку XX ст. у царській Росії, до складу якої тоді входила більша частина України, були розвинуті різні форми муніципального кредиту: облігаційні та безоблігаційні позики, кредити державного, земельних, комерційних та громадських банків, починаючи з 1912 р. − позики з державної каси міського та земського кредиту. Проте, незважаючи на те, що міста Російської імперії використовували різноманітні інструменти місцевих запозичень, більшу частину міської заборгованості становили облігаційні позики

У дореволюційній Росії випуск муніципальних облігаційних позик був досить поширеним та ефективним засобом залучення коштів до міських бюджетів, обсяг витрат яких у ті часи з кожним роком зростав випереджальними темпами.

Муніципальні облігаційні позики, як правило, емітувалися на тривалі терміни − в середньому від 30 до 50 років, іноді й на довший період.

Важливою особливістю облігаційних позик було те, що всі вони, як правило, мали цільовий характер. Основну категорію (понад 60 %) становили позики, призначені для реалізації дохідних проектів або покриття витрат на обслуговування боргу. Однак близько 22 % позик були спрямовані на реалізацію суспільно важливих неприбуткових проектів. Окремі позики спеціально емітувалися з метою викупу облігацій попередніх випусків.

Нова інституція у сфері муніципального кредиту з'явилася в Російській імперії в 1912 р. з прийняттям закону про створення окремої каси міського та земського кредиту. З каси містам і земствам надавалися довго− та короткотермінові позики. Довготермінові позики надавалися тільки на капітальні видатки, пов'язані з придбанням і розширенням комунальної власності; короткотермінові − як під конкретні проекти, так і для поповнення місцевих бюджетів.

На території Західної України, яка перебувала у складі Австро-Угорщини, а пізніше − Польщі, у другій половині XIX − на початку XX ст. набула поширення практика надання муніципалітетам позик банківськими установами.

Отже, досвід місцевих запозичень в Україні в дорадянський період був досить широким та багатогранним. Нині обов'язково мають враховуватися і позитивні, і негативні його результати. Безумовно, потрібно застосовувати усі можливості для зміцнення фінансової бази місцевого самоврядування, що сприятиме удосконаленню інвестиційних механізмів, покращанню комунальної інфраструктури та якості надання суспільних послуг. Сьогодні одним з таких напрямів залишається комунальний кредит, можливості якого в Україні досі повною мірою не реалізовані.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Порівняння характерних ознак місцевих запозичень

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.