Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Державотворча роль мови

Вступ

ТЕМА 1.1. ВСТУП. ДЕРЖАВОТВОРЧА РОЛЬ МОВИ. ФУНКЦІЇ МОВИ. СТИЛІ, ТИПИ І ФОРМИ МОВЛЕННЯ

РОЗДІЛ І. КУЛЬТУРА ФАХОВОГО МОВЛЕННЯ

1. Вступ. Державотворча роль мови. Функції мови.

2. Предмет і структура курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)».

3. Мова як генетичний код нації, засіб пізнання, мислення, спілкування, як показник рівня культури людини. Нормативні документи про державний статус української мови.

4. Стилі сучасної української літературної мови.

5. Типи мовлення.

Глибоке знання української мови, відповідний рівень культури усного й писемного мовлення є необхідною, обов’язковою ознакою й показником високого інтелекту освіченої людини, громадянина нашої країни.

З наданням українській мові статусу державної реально виникла потреба фахівців різних галузей господарства досконало володіти державною мовою задля ефективного виконання посадових обов'язків. Уміння спілкуватись мовою професії сприяє швидкому засвоєнню спеціальних дисциплін, підвищує ефективність праці, допомагає орієнтуватися у професійній діяльності та ділових контактах.

Предметом курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)» є мова як соціально-культурний феномен і засіб спілкування, зокрема у професійній сфері.

Мета курсу - ознайомитися з нормами сучасної української мови в професійному спілкуванні, з основними вимогами до складання та оформлення професійних документів, навчити їх професійного мовлення, збагатити словник термінологічною, фаховою лексикою; підвищити загальномовний рівень майбутніх фахівців, формувати практичні навички ділового усного і писемного спілкування в колективі, розвивати комунікативні здібності.

Курс складається з 5 розділів: «Культура фахового мовлення», «Етика ділового мовлення», «Лексичний аспект сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні», «Нормативність і правильність фахового мовлення», «Складання професійних документів».

Предметом вивчення практичного курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)» є мова фахової галузі, тому велика увага під час вивчення всіх тем приділяється засвоєнню мовних стереотипів комунікацій певного фаху. Робота над культурою мови студентів проводиться з урахуванням двох аспектів: підвищення загальномовної культури майбутніх спеціалістів та їх фахової мовної культури.

Основна увага на заняттях зосереджується на різних видах словникової роботи, що має на меті навчитистудентів працювати з різними видами словників, збагатити словниковий запас термінологічною, фаховою лексикою,складати тексти фахової документації.

При опрацюванні термінологічної, фахової та інших груп лексики звертається увага на правопис, вимову й стилістичні функції аналізованих слів, що сприяє підвищенню загальномовної культури майбутніх спеціалістів.

Програма дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)» визначає загальну спрямованість курсу й обов'язковий обсяг знань і умінь, якими повинні оволодіти студенти.

Після вивчення курсу студент повинен знати:

Ø Значимість вивчення курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)».

Ø Особливості стилів та жанрів сучасної української літературної мови.

Ø Поняття «літературна мова», «мовна норма», функції мови.

Ø Основні умови ефективного мовленнєвого спілкування, композицію публічного виступу.

Ø Прийоми мислення, вимоги до мовлення і мислення, як правильно читати й осмислювати прочитане.

Ø Сутність, види, завдання етики ділового спілкування, етичні норми та нормативи.

Ø Основні функції, рівні ділового спілкування, міжособові стосунки.

Ø Мову професії, термінологію свого фаху, джерела поповнення лексики сучасної української літературної мови.

Ø Особливості використання багатозначних слів, паронімів та омонімів у професійному мовленні, правила написання складноскорочених слів, абревіатур, географічних скорочень.

Ø Основні правила українського правопису.

Ø Синтаксичні аспекти професійного мовлення, основні форми викладу матеріалу, структуру речень і словосполучень, труднощі узгодження підмета з присудком.

Ø Призначення, кваліфікацію документів, вимоги до складання та оформлення різних видів документів та правила їх оформлення.

Студент повинен вміти:

Ø Здійснювати регламентування спілкування, застосовувати орфоепічні та акцентологічні норми української літературної мови в усному спілкуванні, доречно використовувати моделі звертання, привітання, ввічливості,

Ø Володіти різними видами усного спілкування; готуватися до публічного виступу.

Ø Знаходити в тексті й доречно використовувати в мовленні власне українську та іншомовну лексику, термінологічну лексику та виробничо-професійні, науково-технічні професіоналізми; користуватися словником іншомовних слів, термінологічними словниками та довідковою літературою.

Ø Знаходити в тексті і доречно використовувати у професійному мовленні синоніми, пароніми, омоніми; користуватися різними видами словників.

Ø Перекладати тексти українською мовою, використовуючи термінологічні двомовні словники, електронні словники.

Ø Правильно записувати числівники та цифрову інформацію у професійних текстах; узгоджувати числівники з іменниками.

Ø Правильно використовувати найпоширеніші дієслівні форми у професійному спілкуванні; користуватися додатковою літературою.

Ø Правильно вживати прийменникові конструкції у професійних текстах, перекладати прийменникові конструкції українською мовою; користуватися довідковою літературою.

Ø Користуватися синтаксичними нормами у професійному спілкуванні.

Ø Правильно використовувати синтаксичні конструкції при складанні документів.

Народ або грецькою мовою етнос - це історично сформована людська спільнота, яка відрізняється від сусідів окремою власною територією (батьківщиною), культурою, мовою, психічним складом та самосвідомістю. Народ, що історично дозрів до створення власної держави, називають нацією. Отже, нація - це вища стадія розвитку етносу, на якій останній творить - національну державу. В сучасному світі народ може цивілізовано існувати лише у формі нації, тобто у власній державі.

Ці думки є дуже близькими до тверджень педагога К. Ушинського, який у статті «Рідне слово» стверджував: «Коли зникає народна мова, - народу нема більше! Відберіть у народу все - і він усе може повернути; але відберіть мову, і він ніколи більше вже не створить її; нову батьківщину навіть може створити народ, але мови - ніколи: вимерла мова в устах народу - вимер і народ». Бо ж «мова народу - кращий, що ніколи не в'яне й вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії».

Мова як одна з головних ознак кожної нації є її генетичним кодом, який поєднує минуле із сучасним, програмує майбутнє і забезпечує буття людської спільноти у вічності.

Незважаючи на складні умови тривалих періодів бездержавності української нації та її територіальної роз’єднаності, українська мова зберегла свою самодостатність і, врешті-решт, стала важливим чинником возз’єднання українських земель і відновлення соборної незалежності України.

Українська мова – не лише засіб спілкування, а й скарбниця духовного і культурного спадку українського народу. У витворених протягом віків різноманітних формах буття української мови (старовинні усні перекази і літописи, народні пісні і думи, казки і міфи, поетичні і прозові твори тощо) зберігаються історична пам’ять і досвід нації, глибинні витоки її світоглядних і моральних цінностей, віддзеркалюються національні традиції і узвичаєння, звичаї і навички, тобто ознаки, що притаманні саме цій спільноті.

Українська мова – невід’ємний державницький атрибут, що зберігає свою історичну спадкоємність від давньокиївської доби. Як мова найчисленнішого, найстаршого етносу українська мова відповідно до загальноприйнятої світової практики виконує функцію єдиної державної мови в Україні.

Розглянемо поняття«мова», «національна мова», «державна мова».

Мова виступає перш за все у свідомості її носіїв як національна, хоча поняття «мова» і «національна мова» - не зовсім тотожні. Вони розрізнюються з точки зору зовнішнього і внутрішнього (форми і змісту) і не завжди збігаються.

Якщо мова є ідеальною уніфікованою системою й основним засобом спілкування, який реалізується у мовленні, то національна мова - засіб і свідоцтво спільності нації. Це тип національного мислення, який може матеріалізовуватися не тільки в різних мовних системах, а й у різноманітних витворах національної культури.

З цього погляду національна мова може ототожнюватися з національною культурою, а видатні діячі літератури і мистецтва належати до певних національних культур не за їх походженням, місцем проживання або типом мовної системи, якою вони користуються для передачі свого внутрішнього світу, а за здатністю якомога повніше передати національну специфіку навіть у тому випадку, коли описується інша культура й інша національна дійсність. Згадайте, наприклад, аварського поета Расула Гамзатова, який писав твори російською мовою, але від того не став росіянином.

Формальна субстанція мови виявляється у специфіці фонетичної, лексичної або граматичної систем, тобто у мовленні (зовнішній прояв), а духовність і культура - в особливостях національного світосприйняття, тобто у національній мові.

Таким чином, національна мова - це тип національного мислення, національної культури, філософії і психології, що може реалізовуватися у різноманітних варіантах мовної, мовленнєвої і національно-культурної діяльності.

Що стосується державної мови, то вона пройшла довгий і тернистий шлях свого становлення. Повернемося до історичного минулого..

У системі сучасних мов світу (за різними джерелами їх нараховують від 2,5 до 5 тисяч) українська мова має своє визначене місце і складну історію розвитку. Українська мова належить до індоєвропейської мовної сім’ї, слов’янської групи, східнослов’янської підгрупи, до якої, крім української, належать російська й білоруська мови.

Усі слов’янські мови мають одне джерело – праслов’янську мовну основу, яка існувала у вигляді племінних діалектів (полян, древлян, сіверян, тиверців, угличів та ін.) на території сучасної України приблизно з середини ІІІ тисячоліття до н.е і до V століття н.е. З перетворенням і формуванням слов’янських племен в окремі народності формувалися й усі слов’янські мови. Ось чому кожна із слов’янських мов не тільки зберегла спільні риси, а й набула за час окремого розвитку багато нового у лексиці, граматиці, фонетиці.

За функціональним призначенням, виражальними можливостями, емоційно-експресивною насиченістю та милозвучністю українська літературна мова належить до найрозвиненіших мов світу і має давні писемні традиції. Найдавніший період функціонування української літературної мови засвідчено писемними пам’ятками Київської Русі (ХІ – ХІІІ ст.). У писемних пам’ятках цього періоду, написаних старослов’янською мовою, що була запроваджена просвітителями Кирилом і Мефодієм, досить виразно простежуються риси українського живого мовлення.

Становлення нової української літературної мови відбувалося на основі середньонаддніпрянських діалектів. Початком нової української літературної мови умовно вважається 1798 рік, коли вийшли друком три перші частини «Енеїди» І.П. Котляревського – зачинателя нової української літературної мови.

У творчості Т.Г. Шевченка, який є основоположником нової української літературної мови, було відшліфовано і закріплено загальнолітературні норми національної мови, розширено її стильові межі.

Закон про державність української мови було прийнято тільки 1989 року, у зв’язку з численними урядовими указами та циркулярами, що суттєво гальмували розвиток української мови. Державно-імперські антиукраїнські заходи царизму такі, як Валуєвський циркуляр (указ міністра внутрішніх справ П.Валуєва, 1863), Емський указ (указ Олександра ІІ, 1876), Заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою (1881), Заборона українських театральних вистав у всіх губерніях Малоросії (1884), Заборона видавати українською мовою книжки для дитячого читання (1895) та багато інших ускладнювали процес становлення єдиної літературної української мови. Єдина українська літературна мова для всієї України, за яку виступав Іван Франко, стала можливою після возз’єднання всіх українських земель 1939 року. Разом з тим, створення словників, граматик, правописів, діяльність письменників та інших культурних діячів сприяли становленню унормованої, а отже, літературної української мови та її вжитку в усіх сферах суспільного життя.

Сьогодні в Україні статус державної має тільки українська мова, що закріплено Законом «Про мови в Українській РСР» і Конституцією України: «Українська РСР забезпечує українській мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних творчих сил українського народу, гарантування його суверенної національно-державної самобутності».

Статусу й функціонуванню державної мови на території України присвячені й інші закони. Так, до законодавчої бази належать рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року про застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі вищих навчальних закладів України.

Конституційний Суд ухвалив, що положення частини першої статті 10 Конституції України, за якою «державною мовою України є українська мова», треба розуміти так: «Українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, що визначаються законом.

Поряд з державною при здійсненні повноважень місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим та місцевими органами самоврядування можуть використовуватися російська та інші мови національних меншин у межах і порядку, що визначаються законами України.

Мовою навчання в дошкільних, загальних середніх, професійно-технічних та вищих державних та комунальних навчальних закладах України є українська мова».

Ці проблеми піднімаються і закріплюються також у законах України «Про національні меншини в Україні», «Про освіту», «Про видавничу справу», «Про телебачення і радіомовлення», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» тощо.

Актуальним питанням розвитку і застосування української мови були присвячені парламентські слухання: «Про функціонування української мови в Україні», які відбулися у березні 2003 року.

На виконання зазначеного доручення Комітетом та іншими центральними органами виконавчої влади проведено значну роботу. Урядом затверджено Державну програму розвитку і функціонування української мови на 2004-2010 рр. Разом із проектом Закону «Про розвиток і застосування мов в Україні» - це базові документи, які визначатимуть тактику і стратегію реалізації державної політики у мовній царині.

Крім того, розробляється Концепція державної мовної політики, яка визначить основні засади та напрямки розвитку української мови та мов національних меншин.

Проте реальна практика мовного будівництва свідчить, що Закон про мови, який формально набув чинності 1 січня 1990 року, ще й досі не виконується. Більше того, політична ситуація навколо питань державної (державних), офіційної (офіційних) мов чи мов національних меншин постійно загострюється під час виборчих перегонів. Невизначеність термінів примушує політиків і службовців тлумачити ці поняття на свій власний розсуд.

Розпливчастість і невизначеність термінів, у свою чергу, призводить до спекуляції мовними проблемами і дозволяє приймати на рівні регіонів найсуперечливіші постанови щодо функціонування української, російської чи інших мов.

Отже, державна - це мова (або мови), якою розмовляє або вміє розмовляти більшість населення країни незалежно від національної або територіальної належності її громадян. Найвищою її формою є офіційна мова, яка представляє державу на міжнародному рівні.

Державну мову не слід ототожнювати з рідною мовою, якою відбувається процес мислення людини і яка для кожного представника різних національностей може бути різною. Статус державної або державних мов визначається і закріплюється Конституцією, а механізми і норми їх розвитку й функціонування (як і норми функціонування інших мов) розробляються й описуються в Законі про мови.

Мови національностей - це мови, якими користуються громадяни певної національної, що не мають широкого розповсюдження у межах конкретної місцевості і не належать до державної мови.

Визначення духовного і політичною аспектів функціонування мов дозволяє по-іншому подивитися на сьогоденну національно-мовну політику в Україні і сформулювати принципи, на які треба спиратися при її проведенні, щоб вони не заважали соціальній стабільності, подальшій структуризації суспільства і гармонізації міжрегіональних та міжнаціональних відносин.

Із 47 європейських країн(включаючи Росію, країни Закавказзя і Туреччину) своя національна мова є державною або офіційною в 41 країні (тобто у 85%від загальної кількості). Таким чином, власна мова є в Європі визначальною ознакою національної ідентичності та державності.

Як зазначає швейцарський політолог Урс Альтерматт, «для багатьох європейців сьогодні набагато важливішими від релігії є мова і культура, які в європейських національних державах становлять ключові сфери і принципові розпізнавальні ознаки. Хоча державно-політичні кордони скрізь жодною мірою не збігаються з культурно-мовними, практика більшості національних держав орієнтована на те, щоб створити єдину мовну культуру на спільній державній території».

З цього погляду двомовна ситуація, що склалася в Україні, суттєво відрізняється від європейських стандартів.

Російська мова практично витіснила українську з міст центральної і східної України, в тому числі і з української столиці. На телеканалах України абсолютно переважає російськомовна продукція. Майже цілком витіснено українськомовну культуру з радіо, особливо FМ-ефіру.

Таким чином, мовну ситуацію в Українісьогодні визначають два основні чинники:

а) наявність мовного законодавства, яке закріплює державний статус однієї - української - мови;

б) співіснування двох мов у багатьох сферах суспільного життя, що є наслідком декларативного характеру мовного законодавства, а також спадщиною багаторічної політики лінгвоциду щодо української мови.

Необхідно усіма силами виховувати в собі повагу й любов до мови, якою спілкуємося, і передусім шанувати себе, виявляти повагу до народу, його історії, культури. Адже мова - своєрідний генетичний код нації, а не лише засіб спілкування.

Отже, державотворча роль української мови розкривається в таких положеннях:

1. Мова як одна з головних ознак кожної нації є її генетичним кодом, який поєднує минуле із сучасним, програмує майбутнє і забезпечує буття людської спільноти у вічності.

2. У витворених протягом віків різноманітних формах буття української мови зберігаються історична пам’ять і досвід нації, глибинні витоки її світоглядних і моральних цінностей, віддзеркалюються національні традиції і узвичаєння, звичаї і навички, тобто ознаки, що притаманні саме цій спільноті.

3. Одночасно українська мова створює той мовний простір, який є природнім середовищем буття української нації. Його збереження є неодмінною умовою самого її існування і базовою матеріальною гарантією забезпечення мовних прав українців.

4. Українська мова – невід’ємний державницький атрибут, що зберігає свою історичну спадкоємність від давньокиївської доби. Як мова найчисленнішого, найстаршого, автохтонного і титульного етносу українська мова відповідно до загальноприйнятої світової практики виконує функцію єдиної державної мови в Україні.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ПЕРЕДМОВА	\|	Типи мовлення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.