Особливості українського правопису

Тема 4.1. Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української літературної мови

Розділ IV. Нормативність та правильність фахового мовлення

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Дайте визначення слову як основній одиниці мовлення.

2. Які особливості використання лексичних засобів в офіційно-діловому стилі?

3. Схарактеризуйте поняття «полісемія», «омоніми», «синоніми», «антоніми», «пароніми». Наведіть приклади вживання їх у діловому мовленні.

4. Сформулюйте принципи правопису складноскорочених слів і абревіатур у зв’язку з правилами словотвору?

5. Як часто використовуються абревіатури у вашому професійному мовленні?

6. Вкажіть особливості застосування графічних скорочень.

Українська орфографія побудована на кількох принципах: фонетичному, морфологічному, історичному (традиційному) та диференціюючому.

1. Якщо написання слова точно відображає його вимову, звучання та сприймання, то вважається, що це слово пишеться за фонетичним принципом. Так пишеться більшість слів і частин слів української мови: добрий, мудрий, чотири, сім, скинути, спитати, сказати.

2. Якщо написання слова розходиться з його звучанням і треба точно знати будову слова (морфеми), щоб правильно його передати, то це означає, що слово пишеться за морфологічним принципом. Так, щоб правильно написати слова возз'єднання, роззброєння, треба знати, що в них є збіг приголосних на межі префіксів воз-, роз- і коренів, що ці слова є іменниками середнього роду на -а (орф. -я) і в них перед закінченням приголосний подовжується, отже, пишеться подвоєння літер, як і в словах знання, читання, писання, буття, життя. Фактично це правопис морфем. Одні й ті ж самі морфеми пишуться однаково, незалежно від неоднакового звучання їх у різних формах слова: безжурно [бе^иж:урно], смієшся [смійес':а], зустрічаються [зустрічайуц′:а].

За морфологічним принципом пишуться слова: з ненаголошеними е, и в коренях слів: се^ило — села, ви^ешневий — вишня, ти^ехесенький — тихо; з суфіксами -еньк-, -есеньк-: гарненький, гарнесенький.

3. Якщо написання слова не можна пояснити ні вимовою, ні морфологічною будовою, то таке написання називають традиційним, воно не пояснюється певним правилом. За традицією використовуються літери я, ю, є, ї для позначення двох звуків на початку слова й після голосних та для позначення м'якості приголосного й одного голосного звука після приголосних. За цим принципом передаємо звукосполучення шч однією літерою щ (читається шча), пишемо м'який знак для позначення м'якого приголосного звука. Традиційно використовуємо невластиві українській мові звук і літеру ф

у запозичених словах: факт, формула тощо. Традиційним українським звукосполученням є хв: хворий, хвиля, хвилювати, а також написання більшості іншомовних слів — Гюго, бюро, Шіллер, тонна та ін.

4. Якщо написання слова залежить від того, що це слово означає, то вважають, що воно пишеться за смислорозрізнювальним, або семантичним чи диференціюючим принципом. За цим принципом вживаються велика та мала літери: орел (птаха), Орел (місто); гончар, Гончар (прізвище); написання слів разом або окремо: проте — сполучник, про те — прийменник із займенником; на зустріч — іменник з прийменником, назустріч — прислівник.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Складноскорочені слова і графічні скорочення	\|	Основні орфограми

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.