• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Типи маркетингового контролю

ТЕМА 8. КАР'ЄРА В БІЗНЕСІ

1. Суть та види кар’єри. Управління кар’єрою.

2. Поняття професії, види професій у сфері бізнесу.

3. Вимоги до спеціалістів-підприємців

1. Суть та види кар'єри. Управління кар’єрою.

Необхідною умовою зростання й розвитку підприємця, працівників є забезпечення можливостей для кар'єрного просування. Кар'єра в загальному розумінні цього слова означає успішне просування в га­лузі суспільної, службової, наукової або виробничої діяльності, до­сягнення популярності, слави. У всіх видах економічної діяльності, які приносять прибуток або інші особисті вигоди, кар'єра розуміється насамперед як ділова кар'єра, яка є підвидом трудової кар'єри. Мотиви ділової кар'єри можуть бути різними і з роками можуть змінюватися. Серед основних мотивів можна виділити прагнення до свободи й неза­лежності, функціональну та управлінську компетентність, підприєм­ницьку креативність, потребу в лідерстві, поліпшення матеріального достатку.

Кар'єра в бізнесі - просування людини по службі, процес зміни рів­ня професійної кваліфікації або майнового статусу, а також позиції та поведінка, пов'язані з досвідом роботи і трудовою діяльністю.

Виділяють такі види кар'єри:

- професійна;

- посадова (службова);

- внутріорганізаційна;

- майнова.

Професійна кар'єра - досягнення вищого рівня кваліфікації і до­свіду в рамках однієї професії.

Професійна кар'єра характеризується поняттями "професія" та "спеціальність" (деталізація професії). Від рівня професійних знань залежить посада. Людина з низькою теоретичною підготовкою не може обіймати високу посаду, навіть якщо має достатній досвід. Професія вказує на загальний напрямок знань і вмінь, спеціальність - на їхню конкретну реалізацію.

Посадова кар'єра - просування по службі в рамках організаційної ієрархії підприємства.

Посадова кар'єра поділяється на потенційну й реальну. Потенційна стосується бажаного трудового шляху людини, її мрії. Реальна - ре­ально досягнутого росту в певній сфері або підприємстві.

Внутріорганізаційна кар'єра - послідовна зміна стадій розвитку працівника в рамках одного підприємства.

Цей вид кар'єри більш широкий і всеохоплюючий, ніж посадова кар'єра.

У цілому кар'єра є прямим поєднанням і взаємодією професійної, посадової та внутріорганізаційної кар'єр.

Майнова кар'єра - процес зміни майнового статусу людини.

Це найбільш цікава і для багатьох приємна кар'єра. Для підприємця цей вид кар'єри дуже важливий, оскільки свідчить про його успішність у бізнесі.

Сам процес кар'єрного росту відбувається по різному, що знайшло своє відображення в таких типах кар'єри:

- прогресивний;

- слабозростаючий;

- лінійний (горизонтальний);

- регресивний.

Прогресивна кар'єра — це рух лише вперед, коли кожна наступна сходинка вища за попередню. Це ідеальний варіант кар'єри.

Слабозростаюча кар'єра - аналогічна кар'єра, тільки значно роз­тягнута в часі. Довготривалими можуть бути як окремі стадії кар'єри, так і вся кар'єра в цілому.

Лінійна кар'єра - це переміщення в межах одного рівня освіти, ква­ліфікації. Це зміна місця роботи (підприємства) або професії. Цей тип кар'єри найбільш розповсюджений.

Регресивна кар'єра - це спад у кар'єрі. При цьому спад, крок назад, може відбуватися як з вини самого працівника, так і від незалежних від нього причин (реорганізація підприємства, хвороба тощо). До цього типу також відноситься звільнення за власним бажанням, перехід з кваліфікованої роботи на некваліфіковану (наприклад, перехід інже­нерів у торгівлю на ринки).

Кар'єра залежить від впливу внутрішніх та зовнішніх факторів.

До внутрішніх відносять цілі й завдання підприємства, професійний характер роботи, технологічні умови, структуру управління підпри­ємством, досвід і стиль керівництва, колектив тощо.

До зовнішніх - законодавство, екологічні умови, сімейні обставини, розташування підприємства тощо.

Основні моделі кар'єри такі: "трамплін", "сходи", "змія", "роздо­ріжжя".

Управління кар'єрою

Успіх у бізнесі посеред інших факторів визначає якість управління персоналом, одним із об'єктів якого повинна бути кар'єра. Управління кар'єрою — це комплекс заходів з планування, органі­зації, мотивації та контролю службового просування персоналу. Реа­лізація цих заходів мас бути спрямована на забезпечення зв'язку між цілями кар'єри персоналу, його потребами, можливостями, здібнос­тями та стратегією управління підприємством.

Процес управління кар'єрою полягає в організації планомірного горизонтального і вертикального просування працівників по системі посад або робочих місць. Якісний процес управління кар'єрою перед­бачає доведення до працівників показників та умов, за яких він може розраховувати на просування по службі. Окрім того кожен працівник повинен знати свої перспективи у даному колективі.

Ефективне управління кар'єрою вимагає постійного відслідкову­вання того, що відбувається з працівниками на різних етапах кар'єри: попередньому, становлення, просування, збереження, завершення, пенсійному. Результати таких спостережень оформляються у вигляді кар'єрограм, які дають змогу наочно простежити шлях, пройдений кар'єрними сходами, і кваліфікаційні характеристики - вимоги до окремих посад.

Кар'єрограма як перелік професійних і посадових позицій, що фік­сує оптимальний розвиток працівника для заняття ним певної позиції у підприємстві, є основою планування кар'єри.

Планування кар'єри полягає у визначенні цілей розвитку працівни­ка та шляхів, що ведуть до їх досягнення. Реалізація плану розвитку кар'єри передбачає, з одного боку, професійний розвиток працівника, а з іншого - послідовне зайняття ним посад, досвід роботи на яких необхідний для виконання трудових обов'язків на новому, більш від­повідальному місці.

Хоча план кар'єри можна визначити як індивідуальний план роботи працівника щодо досягнення особистої мети у своїй сфері діяльності, успішним планування кар'єри може бути лише за умови участі таких зацікавлених сторін як підприємство (несе відповідальність за ство­рення умов для індивідуального зростання, навчання, підготовки і перепідготовки працівників), керівник (вказує правильний напрям діяльності з урахуванням потреб підприємства, стимулює підлеглих, оцінюючи результати їхньої роботи), працівник (визначає наступний етап у розвитку своєї кар'єри, складає план можливих дій).

Планування кар'єри забезпечує:

1) взаємозв'язок цілей і потреб підприємства та працівників;

2) найбільш ефективне використання можливостей працівника; ознайомлення працівників з реальними перспективами та умо­вами досягнення бажаного кар'єрного зростання;

3) створення резерву на підвищення в посаді в межах підприємства.

Планування кар'єри може ґрунтуватись на різних методиках:

- уточнення цінностей (мотиви до праці класифікуються за їхньою значимістю для людини);

- виявлення рівня задоволення роботою (визначається вид діяльності, якому надасться перевага конкретним працівником);

- персональний розвиток і значимість роботи (для оцінки важливості окремих елементів роботи враховуються можливості про­фесійного зростання, виникнення нових проблем, відчуття при­четності до важливої справи, нові перспективи).

2. Поняття професії, види професій у сфері бізнесу.

У сфері підприємництва існує велике різноманіття професійних на­прямків і самих професій. Конкретний їх перелік залежить від ознак, за якими класифікуються професії. Найбільш поширена функціональ­на ознака, за якою професії у підприємництві поділяються на види залежно від функціональної групи:

1) професії в управлінні підприємництвом;

2) професії у сфері маркетингу;

3) професії у сфері фінансів;

4) професії у державних структурах.

До професій у сфері управління відносять такі.

ü Клерк — зміст роботи в межах цієї професії полягає в підготовці різ­номанітних виписок, друці рахунків, відомостей та інших документів. Клерк складає звіти, дає довідки у межах своїх повноважень.

ü Рахівник - веде облік фінансових операцій, складає звіти, працює на обчислювальній та електронній бухгалтерській техніці. Він має відповідну фінансову (бухгалтерську) освіту, навички роботи з обчис­лювальною технікою тощо.

ü Менеджер-стажист - проміжна ланка між професією менеджера і навчальним процесом. Менеджер-стажист навчається виконувати відповідні обов'язки. Під постійним контролем бере участь у роботі різних підрозділів підприємства: збутових, кадрових, фінансових, ви­робничих тощо.

ü Агент з найму робочої сили - посередник між безробітними і ро­ботодавцями. Він підбирає за бажанням роботодавців кандидатів на роботу, проводить попередні співбесіди, формує бази даних вакансій та резюме. Допомагає безробітним знайти роботу, а роботодавцям - кваліфікованих працівників.

ü Виробничий майстер - професія у виробничій сфері. Виробничий майстер навчає робітників та керує ними, спостерігає за правильним використанням обладнання і матеріалів. У межах його компетенції знаходиться заохочення успішних робітників - він дає рекомендації щодо підвищення заробітної плати.

ü Агент з обслуговування споживачів — робота полягає у спілкуванні з клієнтами, дослідженням їхніх характеристик, потреб, інтересів.

ü Агент виявляє і аналізує проблеми, обробляє замовлення клієнтів. При цьому може використовувати спеціалізовані програмні продукти (відповідні комп'ютерні програми).

ü Помічник адміністратора — відносно відповідальна професія. Поміч­ник допомагає координувати роботу адміністратора. Мас багато різних обов'язків, які в основному, лежать у площині чорнової підготовки рішень, які приймає адміністратор.

ü Керівник відділу — керує роботою відділу в межах загального плану діяльності підприємства. Відносно самостійна особа. Прагне виконати завдання відділу максимально швидко і з найменшими витратами.

ü Управляючий виробництвом - досить відповідальна професія. Управляючий відповідає за роботу виробничого і складального під­розділів підприємства, надає їм необхідну допомогу, контролює рівень витрат, виконання виробничого графіку, нормативів тощо.

ü Управляючий матеріально-технічним постачанням — закуповує това­ри, матеріали, сировину, замовляє послуги, необхідні для підприємства. Володіє комп'ютерними програмами для формування замовлень, управ­ління запасами, де зберігається інформація про сучасні товари і ціни на них. У цілому, слідкує за рівнем матеріально-технічних запасів.

До професій у сфері маркетингу відносять такі.

Ø Фахівець із роздрібної закупівлі - приймає рішення щодо кожного виду товару для подальшого збуту. Реєструє рахунки-фактури та по­вернення товарів, веде спостереження за ринковими тенденціями.

Ø Фахівець з оптової закупівлі -- закуповує товари у виробників для комерційних, роздрібних підприємств. Шукає якісну продукцію за найнижчими цінами.

Ø Помічник менеджера з роздрібної торгівлі - надає допомогу в усіх сферах торговельної діяльності магазину: продаж, розміщення товарів, закупівля, контроль за рівнем матеріальних запасів, облік.

Ø Фахівець з оптових продажів - продає товари роздрібним магазинам або окремим підприємствам (лікарням, школам тощо). Подає інформа­цію про товари, вивчає потреби покупців і дає рекомендації.

Ø Представник туристичного агентства - організовує ділові й турис­тичні поїздки, координує цю роботу та іноді супроводжує туристів.

Ø Менеджер з маркетингу — координує рекламні програми, передає інформацію і плани торговим агентам. Здійснює зворотній зв'язок між ними і керівництвом.

Ø Помічник менеджера з просування товару - редагує матеріали для друку, допомагає готувати рекламні оголошення, на конференціях організовує виставки товарів.

Ø Агент з розміщення реклами — розміщує рекламні оголошення в газетах і журналах, допомагає потенційним рекламодавцям отримати таке місце в пресі, яке відповідає їхнім цільовим ринкам.

Ø Помічник керівника рекламного агентства - надає допомогу в по­всякденній роботі рекламного агентства і проведенні рекламної кам­панії.

Ø Фахівець із вивчення ринку - здійснює збір інформації від клієнтів, опитування, дослідження, аналізує результати, готує звіти.

До професій у сфері фінансів належать такі.

§ Консультант з кредитів - аналізує кредитні угоди, отримує і реє­струє платежі, готує звіти про прострочену заборгованість, відповідає на запити стосовно кредитів.

§ Страховий агент-оцінювач - розглядає вимоги про відшкодування збитків, які висуваються страховій компанії, проводить опитування зацікавлених сторін, веде переговори щодо врегулювання спорів, при­сутній на судових процесах.

§ Банківський службовець - мас справу з документами, робить про­водки та реєструє операції в бухгалтерській книзі, нараховує відсотки, веде облік платежів.

§ Економіст - здійснює пошук вирішення економічних проблем під­приємства. Проводить аналітичні дослідження, готує звіти, розробляє плани.

§ Штатний бухгалтер - веде бухгалтерський облік і документацію, здійснює контроль за товарно-матеріальними запасами і закупівлею, займається аудиторською перевіркою контрактів, замовлень, веде по­даткові розрахунки.

§ Зовнішній бухгалтер - надає різні бухгалтерські послуги клієнтам (приватним особам і підприємствам).

§ Фахівець з кредитів - аналізує фінансову інформацію, подає відо­мості про видані клієнтам кредити, готує звіти.

До професій у державних структурах відносять такі.

· Секретар-стенографіст - виконує різні обов'язки секретаря, у тому числі друкує текст, стенографує.

· Податковий інспектор - вивчає документи та здійснює їх перевірку для приватних осіб, підприємств з метою виявлення заборгованості по державним податкам.

· Економіст - аналізує різні економічні програми у сфері трудових ресурсів, сільського господарства, промисловості, матеріальних ресур­сів, фінансів, транспорту.

· Бухгалтер (аудитор) - надає різні бухгалтерські послуги держав­ним відомствам. Проводить аудиторську перевірку контрактів, за­мовлень.

· Фахівець з питань соціального страхування - професія у сфері управління аспектами соціального страхування.

· Фахівець з питань комплектування штату - відповідає за різні стадії формування штату, включаючи класифікацію робочих місць, аналіз заробітної плати, набір робочої сили та наукові дослідження.

Звичайно це не с вичерпний перелік професій у сфері підприємни­цтва. Крім того, у кожній країні і навіть окремому підприємстві може бути своя власна номенклатура професій. Але в цілому перераховані вище професії відповідають загальній картині професійної структури підприємницького сектора.

3. Вимоги до спеціалістів-підприємців

Кожна професія висуває відповідні вимогрі до кандидата. Відповід­ність цим вимогам визначає успішність роботи людини даної професії на даній посаді, кар'єрне зростання, майнову винагороду, повагу з боку колег та керівництва тощо.

Існує пряма залежність між складністю професії та суворістю ви­мог до кандидата на неї. Чим складніша професія. Тим більше вимог висувається до людини для оволодіння нею.

Професії у сфері управління вимагають обов'язкову середню освіту та середньо-професійну освіту. Також потрібно мати певні практичні навички в конкретній сфері. Так, для агента з найму робочої сили ви­магається вміння розпізнавати людей і знаходити відповідну їм роботу, для агента з обслуговування споживачів обов'язковими є комуніка­тивні навички, для виробничого майстра - вміння спілкуватися з під­леглим контингентом.

Середня ланка управлінців повинна мати вищу освіту бакалав­ра або магістра за профілем професії. Бажані практичні навички, а скажімо, для управляючого виробництвом необхідний обов'язковий досвід виробничої практики, управляючого матеріально-технічним постачанням — обов'язковий ступінь магістра з управління бізнесом (менеджмент).

Професії у сфері маркетингу більш вузькі й спеціалізовані, а тому до кандидатів висуваються вимоги маркетингової освіти. Для окремих професій - досвід роботи (наприклад, для фахівця з роздрібної закупівлі). Окремі вимоги до професій, пов'язаних з великими обсягами това­рообороту - оптовими поставками та закупівлями. Для них вимагаєть­ся вища економічна (маркетингова) освіта (не нижче бакалавра).

Фахівці з організації маркетингових процесів (менеджер з марке­тингу, агент з розміщення реклами, фахівець з вивчення ринку, по­мічники менеджерів) повинні мати вищу економічну освіту бакалавра або магістра та мати комунікативні здібності, навички ділового спіл­кування, володіти комп'ютерною технікою.

Професії у сфері фінансів також належать до вузькоспеціалізованих, то ж потребують спеціальних знань і вмінь. Тому до працівників таких професій висуваються вимоги оволодіння середньою спеціальною або вищою фінансовою (бухгалтерською) освітою. Якщо це економіст чи вищий бухгалтер - освіта обов'язково має бути вищою. Специфікою даних професій може бути необов'язковість досвіду роботи та комуні­кативних навичок, оскільки тут значно менше контактів із людьми. Проте бажане проходження додаткових курсів з оволодіння специфіч­ними знаннями і вміннями (наприклад, курси з оподаткування).

Для професій у державних структурах обов'язковою є середня спе­ціальна освіта, а для відповідальних посад - вища освіта (для керівних професій — вища освіта у сфері державного управління). Особливістю вимог до таких професій є оволодіння навичками юриспруденції та знання відповідного законодавства.

У цілому підприємства дотримуються зазначених вимог до професій набираючи персонал. Але бувають випадки, коли недостатність освіти чи знань з певної сфери компенсується великим практичним досвідом, і навпаки - відсутність досвіду компенсується ґрунтовною теоретичною підготовкою кандидата.

Із ростом конкуренції на ринку праці ростуть вимоги до фахівців у сфері підприємництва. Нерідко сьогодні можна зустріти серед вимог до деяких професій наявність наукового ступеня, міжнародних серти­фікатів про навчання, іноземних дипломів про освіту тощо.

Тому потрібно прагнути до самовдосконалення, підтримання акту­альності власних знань, вмінь та навичок, що неодмінно призведе до успіху у сфері підприємницької діяльності.

ТЕМА 9. ЕТИЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМНИЦТВА

1. Ділова етика. Кодекс честі підприємця.

2. Етико – правові взаємини підприємця і найманих працівників.

3. Договірна основа взаємин підприємця і працівника.

4. Інвестори і підприємець : проблеми взаємовідносин

1. Ділова етика. Кодекс честі підприємця.

У процесі господарювання підприємець має справу з ресурсами, обладнанням, продуктами, документами та бізнесовими процесами. При цьому він постійно спілкується .з підлеглими, з контрагентами по бізнесу, веде переговори, формує контакти з трудовим колективом та зовнішнім оточенням.

Від того як буде налагоджений механізм людських відносин у під­приємницькому середовищі (як внутрішньому, так і зовнішньому), залежатиме авторитет підприємця та його успіх на ринку.

Відповідно до цього можна стверджувати, що підприємництво - це особливий стиль ділової поведінки та комерційного мислення.

Етика підприємництва - комплекс норм і правил моральної пове­дінки підприємця, його вміння поєднувати професійні вимоги управ­ління із загальногуманітарними принципами, основою якого (вміння) є дотримання свого слова, чесність, порядність, виконання взятих на себе зобов'язань тощо.

Практична реалізація таких норм визначає поведінку підприємця етичною або неетичною.

Етика підприємництва стосується:

- поведінки суб'єкта господарювання;

- стилю його роботи;

- характеру його спілкування з учасниками підприємницького процесу.

Підприємницькі контакти будуються не лише на основі юридичних документів, комерційної вигоди, але й на основі взаємної довіри і по­ваги до людських цінностей.

Значення етики в підприємництві полягає в тому, що вона дозволяє оцінити і прийняти правильне рішення, вивчає вплив окремих дій на індивіда, підприємство, суспільство, зосереджує увагу на обов'язках і відповідальності, які бере на себе учасник підприємницького процесу.

Основними принципами етики підприємництва є:

- комплексність поглядів на призначення діяльності підпри­ємця;

- історичність;

- відсутність силового втручання.

Етичні норми в підприємництві існують досить давно і їх можна звести до так званого етичного кодексу підприємництва, основними положеннями якого є:

1) впевненість у користі своєї праці не тільки для себе, а й для лю­дей, суспільства, держави;

2) розуміння того, що люди бажають і вміють працювати, намагаються реалізувати себе разом із підприємцем;

3) віра в бізнес, ставлення до нього як до мистецтва, творчої справи;

4) визнання необхідності конкуренції та водночас прагнення до співпраці;

5) повага до себе як до особистості та до будь-якої особистості як до себе;

6) повага до будь-якої власності, державної влади, громадських рухів, соціального устрою, законів;

7) довіра до інших, повага до професіоналізму, компетентності;

8) визнання цінності освіти, науки, техніки, інформатики, куль­тури;

9) турбота про екологію;

10) прагнення до нововведень;

11) гуманізм.

Окреме підприємство також: може розробити власний етичний ко­декс, у якому відображені моральні корпоративні цінності та крите­рії.

Етичні норми можуть бути розроблені й на рівні окремої професії: кодекс брокера, кодекс страховика, кодекс адвоката, кодекс туризму тощо.

Головною складністю дотримання етичних норм у підприємництві є те, що за їх порушення чи недотримання підприємець не несе юри­дичної відповідальності.

Підприємництво та навколишнє середовище. Відповідальність під­приємництва та методи контролю з боку держави

Невід'ємною складовою соціальної відповідальності підприємни­цтва є охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, створення відповідних умов еко­логічної безпеки життєдіяльності людини.

Суб'єкти підприємництва повинні знати і дотримуватись таких принципів охорони навколишнього природного середовища:

1) пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість до­
тримання екологічних стандартів, нормативів тощо при використанні природних ресурсів;

2) забезпечення екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;

3) запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього при­родного середовища;

4) екологізація матеріального виробництва;

5) збереження цілісності природних об'єктів;

6) обов'язковість екологічної експертизи;

7) наукове обґрунтування впливу підприємницької діяльності на навколишнє природне середовище;

8) адміністративна, кримінальна та інша відповідальність за шкоду навколишньому природному середовищу;

9) поєднання заходів стимулювання і відповідальності в справі охо­рони навколишнього природного середовища.

Підприємцям потрібно дотримуватись державних стандартів і нор­мативів у сфері охорони навколишнього природного середовища. Така система екологічних нормативів включає:

- нормативи екологічної безпеки;

- гранично допустимі рівні негативного впливу (викидів, забруднення тощо).

Забезпечення соціальної відповідальності підприємництва в еко­логічній сфері здійснюється на основі економічного механізму, який передбачає такі заходи:

- взаємозв'язок управлінської, науково-технічної, господарської
діяльності підприємств з раціональним використанням природних ресурсів та ефективністю заходів щодо їх захисту;

- визначення джерел фінансування природоохоронних заходів тощо;

- встановлення лімітів використання природних ресурсів, викидів забруднюючих речовин тощо;

- встановлення розмірів платежів за використання природних ресурсів;

- надання підприємствам податкових, кредитних та інших пільг при впровадженні ними екологоорієнтованих заходів, засобів тощо;

- відшкодування завданих збитків.

З метою впорядкування та координації природоохоронних заходів державою здійснюється відповідний нагляд, який полягає в діяльності спеціально уповноважених органів державної виконавчої влади щодо контролю за додержанням підприємцями стандартів, норм і правил при створенні своїх продуктів з метою забезпечення інтересів суспіль­ства, держави, споживачів у її належній якості, яка є безпечною для життя, здоров'я, майна людей і навколишнього середовища.

Повноваження щодо нагляду, формування екологічних стандартів та відповідальності визначаються екологічним правом як комплексною галуззю права, що об'єднує еколого-правові норми з метою регулюван­ня відносин у сфері природокористування.

Підприємництво та споживачі. Основні права споживачів та засоби їх забезпечення

Важливим інструментом взаємодії підприємця і споживача, вза­ємної відповідальності є система прав та обов'язків споживачів перед підприємцями.

При придбанні, замовленні та використанні товарів споживачі ма­ють певні права, які визначаються Законом України "Про захист прав споживачів" (у редакції Закону від 01.12.2005 року).

Закон регулює відносини між споживачами та виробниками і про­давцями, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Основними правами споживачів є:

1) захист своїх прав державою;

2) належна якість продукції та обслуговування;

3) безпека продукції;

4) необхідна, доступна, достовірна та своєчасна інформація про
продукцію та виробника;

5) відшкодування шкоди (збитків), у тому числі моральної;

6) звернення до суду;

7) об'єднання в громадські організації споживачів.

Для того, щоб споживач міг скористатися своїми правами, він по­винен дотримуватися таких обов'язків:

- перед початком експлуатації продукту ознайомитись із правилами експлуатації, викладеними в документації на продукт;

- за необхідності звернутися за поясненнями до продавця (виробника);

- користуватись товаром за призначенням, дотримуватись умов експлуатації;

- застосовувати передбачені виробником у товарі засоби безпеки.

Інформація про продукт повинна містити перелік основних спо­живчих властивостей, дату виготовлення, гарантійні зобов'язання виробника, правила використання, термін експлуатації, назву й адресу виробника. Ця інформація подається в технічній документації та на етикетці.

Виробник зобов'язаний забезпечити технічне обслуговування, га­рантійний ремонт товару, нормальну роботу товару впродовж гаран­тійного терміну. Гарантійний термін зазначається в документації на товар або етикетці.

Споживач може вимагати від продавця (виробника), щоб якість то­вару відповідала вимогам нормативних документів, умовам договорів, а також інформації про товар.

Споживач має право на перевірку якості, комплектності, міри, ваги та ціни товару, демонстрацію безпечного та правильного його вико­ристання.

При виявленні недоліків товару впродовж гарантійного терміну споживач має право вимагати в продавця або виробника:

- безоплатного усунення недоліків або відшкодування витрат на їх

виправлення споживачем чи третьою стороною;

- заміни на аналогічний товар належної якості;

- відповідного зменшення його купівельної ціни;

- заміни на такий же товар іншої моделі з відповідним перерахунком ціни;

- розірвання договору та відшкодування збитків, яких він за­ знав.

Споживач має право обміняти непродовольчий товар належної якос­ті на аналогічний у продавця, у якого він був придбаний, якщо товар не підійшов за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин і якщо пін не споживався, збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, товарний чи касовий чек або інші до­кументи, видані споживачу разом з проданим товаром.

Головним державним органом, що регулює взаємини підприємця і споживача, є Державний комітет України з питань технічного регу­лювання і споживчої політики.

2. Етико – правові взаємини підприємця і найманих працівників.

У випадку залучення до підприємницького процесу найманих пра­цівників побудова взаємовідносин між підприємцем і працівником відбувається на договірній основі.

Підприємець несе відповідальність:

1) перед державою:

- щодо дотримання законодавства про працю;

- щодо організації умов кар'єрного просування працівників та їх

підготовки, перенавчання;

- щодо працевлаштування соціальне незахищених осіб;

- щодо підтримки державної політики зайнятості;

2) перед працівниками:

- щодо забезпечення належних умов праці та охорони праці;

- щодо забезпечення мінімального рівня оплати праці;

- щодо забезпечення соціальних гарантій.

Така відповідальність забезпечується укладенням відповідних до­говорів:

- трудового договору;

- індивідуального трудового контракту;

- індивідуального договору підряду;

- колективного договору;

- тарифної угоди.

3. Договірна основа взаємин підприємця і працівника.

Трудовий договір -- це угода безпосередньо між підприємством і пра­цівником. Визначає загальні принципи взаємовідносин суб'єктів.

Індивідуальний трудовий контракт - різновид трудового договору. Є більш деталізованим. Враховує максимально інтереси сторін, деталь­но визначена система взаємних обов'язків. Укладається, як правило, із провідними спеціалістами, менеджерами середньої ланки та топ-менеджерами.

Індивідуальний договір підряду - зобов'язання виконати певну ро­боту за обумовлених критеріїв.

Колективний договір - угода між колективом (в особі профспілки) та підприємством, яка регулює виробничі, економічні, соціальні від­носини між сторонами.

Тарифна угода - тристороння угода між підприємством, працівни­ками і державою. Визначає соціально-економічні взаємини між цими трьома суб'єктами. Існує Генеральна тарифна угода (між Урядом Укра­їни та Федерацією профспілок), галузеві тарифні угоди, тарифна угода підприємства (як складова колективного договору).

4. Інвестори і підприємець : проблеми взаємовідносин

Активна інвестиційна діяльність є важливою ознакою динамічно­го розвитку підприємництва й позитивно впливає на зростання його соціально-економічної ефективності.

Інвестор - фізична або юридична особа (як правило суб'єкт під­приємництва), яка реально здійснює інвестування будь-якого об'єкта (проекту, підприємства тощо).

Інвестиції— усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку, досягнення соціального ефекту та інших цілей.

Джерела інвестиційних ресурсів поділяються на:

1) внутрішні (власні);

2) зовнішні (позичкові та залучені).

Внутрішніми джерелами є:

- прибуток підприємства;

- продаж майна підприємства;

- амортизаційні відрахування;

- кошти засновників (власників).

Зовнішні джерела формування інвестиційних ресурсів підприєм­ницьких структур:

- позичкові інвестиції:

1) інвестиційний селенг;

2) інвестиційний лізинг;

3) податковий інвестиційний кредит;

4) цільовий державний кредит на певний вид інвестування;

5) емісія облігацій;

6)довгострокові кредити банків та інших кредитних структур.
- залучені інвестиції:

1) державні кошти на цільове інвестування;

2) внески вітчизняних і зарубіжних інвесторів у статутний фонд підприємства;

3) емісія інвестиційних сертифікатів;

4) емісія акцій.

Інвестиційний лізинг -- різновид довгострокового кредиту, що на­дасться в натуральній формі, тобто як довгострокова оренда різнома­нітного устаткування і транспортних засобів

Інвестиційний селенг - передача власником права на користування і розпорядження своїм майном (будівлями, спорудами, сировиною і матеріалами, цінними паперами, продуктами інтелектуальної праці) за певну плату.

Найбільш розповсюдженим джерелом інвестування діяльності під­приємств є кредитні ресурси. Основа кредитних взаємовідносин - кре­дитний договір - документ, що визначає взаємні зобов'язання і відпо­відальність сторін. Для отримання кредиту потрібно дотримуватися певних умов.

Основні умови банківського кредиту:

- забезпеченість кредиту;

- поворотність кредиту;

- строковість кредиту;

- платність кредиту;

- цільова спрямованість кредиту.

У разі недотримання інвестиційних домовленостей суб'єкт підпри­ємництва несе як етичну, так і соціальну відповідальність за порушен­ня умов інвестування за такими параметрами:

1) за несвоєчасність освоєння інвестиційних ресурсів;

2) за використання не за цільовим призначенням інвестицій;

3) маніпулювання інвестиціями в особистих інтересах;

4) використання інвестиції в інтересах персоналу або менеджменту підприємства.

Читайте також:

1. D) оснащення виробництва обладнанням, пристроями, інструментом, засобами контролю.
2. IV. Питання самоконтролю.
3. Автоматизація контролю та діагностування вузлів РЕА
4. Алгоритм маркетингового розрахунку цін.
5. Аналіз втрат від маркетингового ризику
6. Аналіз потреб споживачів та аналіз конкурентів у процесі маркетингового дослідження
7. Антиконкурентні дії органів влади, управління і контролю
8. Аудиторська оцінка системи внутрішнього контролю
9. Аудиторські докази щодо тверджень керівництва у фінансових звітах отримуються безпосередньо в процесі проведення тестів контролю та процедур по суті.
10. Біржова валютна торгівля та ступінь валютного регулювання і контролю
11. ВАРІАНТИ ТЕСТІВ ДЛЯ ПОТОЧНОГО І ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ
12. Ваучерна система обліку і контролю грошових коштів

Переглядів: 1313