Складові бюджетного менеджменту.

— кошторисне фінансування;

—фінансування інвестиційних проектів (бюджетні інвестиції);

— державні субсидії, субвенції, дотації (державні трансферти);

— бюджетні кредити.

Кошторисне фінансування є основною формою, за допомогою якої здійснюються видатки бюджету. За цієї форми бюджетні асигнування виділяються на підставі спеціального документа — кошторису. У ньому розраховується обсяг бюджетних асигнувань, їх розподіл за статтями витрат з поквартальною розбивкою. Обсяг бюджетного фінансування визначається на основі показників, які характеризують масштаби діяльності підприємства, та встановлених (чи розрахованих) норм витрат. Норми витрат можуть бути постатейними та узагальненими, обов'язковими і факультативними. Норми витрат — основний елемент кошторисного фінансування, бо саме вони визначають обсяги видатків бюджету.

Бюджетне фінансування інвестиційних проектів характеризує виділення державних асигнувань на капітальні вкладення у виробничу сферу. Суть цієї форми полягає у тому, що держава виходячи зі своїх фінансових можливостей здійснює конкурсний відбір найнеобхідніших та найефективніших проектів.

Державні субсидії являють собою форму надання державної фінансової допомоги юридичним та фізичним особам. Вони мають на меті підтримання певних сфер діяльності, галузей чи підприємств (наприклад, субсидії фермерам) і окремих верств населення (наприклад, житлові субсидії). Державні субвенції передбачають пайову участь суб'єктів підприємницької діяльності у фінансуванні окремих витрат чи проектів. Державні дотації — це надання коштів з бюджету на покриття збитків підприємств. В основному вони стосуються державних підприємств. Недержавні підприємства можуть отримувати дотацію тоді, коли їх збитки виникають унаслідок певної політики держави, наприклад у сфері ціноутворення.

Бюджетні кредити являють собою форму надання державним підприємствам тимчасової фінансової допомоги на умовах поворотності. Це нехарактерна для бюджету форма його видатків, оскільки взаємовідносини держави з юридичними особами засновуються саме на безповоротній основі.

3. Бюджетний дефіцит

Стан бюджету як фінансового плану держави може визначатися трьома показниками:

— бюджетним профіцитом — перевищенням доходів над видатками бюджету;

— бюджетним дефіцитом — перевищенням видатків над постійними доходами;

— рівновагою доходів і видатків бюджету.

Необхідно чітко розрізняти бюджетний дефіцит і незбалансованість бюджету у зв'язку з невизначеністю у джерелах покриття дефіциту. Відсутність чіткої політики стосовно бюджетного дефіциту і визначення джерел його покриття характеризує стан бюджету, який умовно можна назвати бюджетною пустотою, чи дірою. Тобто в бюджет включається певна сума видатків, що не мають відповідного забезпечення. Таке явище загалом неприпустиме. Однак в Україні на початку 90-х років воно мало місце. Затверджувався неврівноважений бюджет, що значно ускладнювало його виконання. Адже при незабезпеченому перевищенні видатків над доходами неясно, які видатки треба фінансувати, а які не треба. З іншого боку, виходячи із законодавчого характеру бюджету необхідно фінансувати всі затверджені видатки, але за рахунок чого?

Бюджетний дефіцит має різні прояви і причини. Його не можна оцінювати однозначно, оскільки завжди необхідно враховувати всі його чинники. Характеристика дефіциту дається за такими ознаками:

— формою прояву;

— причинами виникнення;

—спрямуванням коштів.

Джерелами покриття бюджетного дефіциту можуть бути:

—державні позики;

— емісія грошей.

Державні позики відбивають взаємовідносини між державою як позичальником і юридичними та фізичними особами, урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями як кредиторами. Державні позики класифікуються за такими ознаками:

Залежно від територіального розміщення вони поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішні характеризують залучення коштів від юридичних та фізичних осіб на внутрішньому фінансовому ринку даної країни. Зовнішні пов'язані з надходженням ззовні — від кредиторів інших країн, якими можуть бути як іноземні юридичні та фізичні особи, так і уряди чи урядові організації інших країн. Особливе місце займають кредити, які надаються міжнародними організаціями та міжнародними фінансовими інституціями.

За способом мобілізації розрізняють державні позики, які пов'язані з випуском в обіг державних цінних паперів, і такі, що оформляються відповідними угодами. За допомогою випуску цінних паперів здійснюється мобілізація вільних коштів юридичних та фізичних осіб. На підставі угод можуть надаватись міжурядові кредити та кредити від міжнародних фінансових інституцій.

За термінами надання державні позики поділяються на коротко-, середньо- та довгострокові. Короткострокові надаються на термін до одного року. Основним інструментом розміщення короткострокових державних зобов'язань є казначейські векселі. Середньострокові (1—5 років) і довгострокові (5—20 років) позики базуються на випуску в обіг облігацій.

Емісія грошей є незабезпеченим джерелом покриття бюджетного дефіциту, оскільки спричиняє інфляцію — знецінення грошей. З цих причин використання грошової емісії для фінансування бюджету офіційно, як правило, у тому числі й в Україні, забороняється.

Таким чином, із двох джерел покриття бюджетного дефіциту реальним і повноцінним є державні позики. Водночас для їх використання необхідні певні передумови: 1) наявність кредиторів, які мають тимчасово вільні фінансові ресурси; 2) довіра з боку кредиторів до держави; 3) наявність стимулів до надання позик державі; 4) спроможність держави своєчасно повернути борги та виплатити проценти.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО ТЕМИ № 2

1. Що характеризують поняття «бюджетний устрій» та „бюджетна система»?

2. Які основи бюджетного устрою?

3. Охарактеризуйте види бюджетів.

4. Які існують принципи побудови бюджетної системи?

5. Чим характеризується єдність бюджетної системи?

6. Що передбачає автономність бюджетів?

7. Які принципи бюджетної системи виділено в «Бюджетному кодексі України»?

8. Що є визначальний, а що похідним у розмежуванні доходів і витків між бюджетами?

9. Охарактеризуйте засади розмежування видатків між бюджетами?

10 На чому має засновуватись розподіл доходів між бюджетами?

11. Що являють собою міжбюджетні відносини і за якими ознаками класифікуються?

12. Проаналізуйте структуру бюджетної системи України.

13. Перерахуйте форми взаємовідносин між бюджетами та вкажіть, які з них використовуються в Україні

14. Що являє собою бюджетне субсидіювання та які існують його види?

15. Що являє собою дотація вирівнювання і як вона пов'язана з вилученням коштів?

16. Які види субвенцій використовуються в Україні?

ТЕМА 3. ОРГАНИ ОПЕРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ БЮДЖЕТНИМ ПРОЦЕСОМ

1. Міністерство фінансів України.

2. Організації при Міністерстві фінансів України: Державні Контрольно-ревізійна служба України та Казначейство. Завдання, функції, структура.

3. Податкова адміністрація України: завдання, функції, структура.

4. Рахункова палата України: завдання, функції, структура.

Наявність особливого уповноваженого органу в системі виконавчої влади держави, який відповідає за розробку та здійснення державної фінансової політики, є закономірністю для всіх зарубіжних країн. У більшості країн таким органом є міністерство фінансів (Федеративна Республіка Німеччина, Канада, Японія, Швеція, Литва, Польща, Угорщина, Російська Федерація та інші країни).

В англомовних та деяких інших країнах міністерство фінансів має назву «казначейство».

Міністерства фінансів під назвою державних казначейств функціонують у США, Великобританії та деяких інших країнах.

В окремих країнах на цей орган покладаються ще й додаткові обов'язки. Наприклад, у Франції головним фінансовим відомством є міністерство економіки і фінансів. Назвою цього органу підкреслюються широкі економічні повноваження міністерства та міністра фінансів Франції.

Є країни, де в системі виконавчої влади функціонує кілька фінансових відомств: так у США, крім державного казначейства (міністерства фінансів), є адміністративно-бюджетне управління у складі адміністрації президента. Цей центральний орган виконавчої влади забезпечує розробку та виконання федерального бюджету, а також урядових бюджетних програм і здійснює контроль за їх виконанням.

1. Серед державних органів, на які покладено практичні за­вдання забезпечення розробки і здійснення фінансової політики в Україні, провідне місце належить органам системи Міністерства фінансів України, які включають в себе:

• вища ланка — Центральний апарат Мінфіну;

• середня ланка: Міністерство фінансів АРК; обласні та міські (міста Київ та Севастополь) фінансові управління державних адміністрацій;

• базова ланка — міські та районні фінансові відділи. Центральний апарат Мінфіну України як орган державної виконавчої влади незалежної держави було сформовано у 1992 році. Остаточно його головні завдання, функції і правові засади діяльності закріплено у Положенні про Міністерство фінансів України, яке затверджене Указом Президента України від 26 серпня 1999 року. Згідно з Положенням загальним завданням Мінфіну є забезпечення державної фінансової політики і здійснення загального керівництва У сфері державних фінансів. Серед конкретних завдань у галузі забезпечення бюджетного процесу на Мінфін покладено завдання складання і забезпечення виконання Державного бюджету.

Функції, які виконує Міністерство фінансів України, доцільно згрупувати за напрямками діяльності. Можна виділити шість блоків функцій:

· вироблення і реалізація фінансової політики в державі;

· організація фінансових відносин у суспільстві;

· організація бюджетного процесу;

· реформування відносин власності та управління загальнодержавним майном;

· становлення фінансового ринку в Україні;

· забезпечення фінансових взаємовідносин з іншими країнами. У сфері організації бюджетного процесу Міністерство фінансів України виконує такі функції:

· організує роботу, пов'язану зі складанням проекту Державного бюджету України, за дорученням Кабінету Міністрів України визначає порядок і термін подання центральними органами державної виконавчої влади. Радою Міністрів Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адмініс­траціями матеріалів для підготовки проекту Державного бюджету і прогнозних розрахунків для визначення частини загальнодержавних податків, зборів і платежів, що зараховуються до бюджетів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя;

· складає проект Державного бюджету, готує пропозиції щодо нормативів відрахувань частини загальнодержавних податків, зборів і платежів до бюджетів Автономної Республіки Крим, об­ластей, міст Києва та Севастополя і подає їх на розгляд Кабінету Міністрів України;

· організує виконання Державного бюджету за доходами і ви­датками, веде облік касового виконання Державного бюджету. Разом із іншими міністерствами, відомствами. Радою Міністрів Республіки Крим, обласними. Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, виконкомами місцевих Рад народних депутатів забезпечує надходження доходів до Державного бюджету та вживає заходів щодо ефективного витрачан­ня бюджетних коштів;

· здійснює методичне керівництво роботою в галузі територіального фінансово-бюджетного планування, розробляє порядок надання з Державного бюджету субвенцій, дотацій, субсидій;

· складає річний і помісячний розпис доходів і видатків, за­безпечує виконання Державного бюджету, затвердженого Верхо­вною Радою України, проводить в установленому порядку взаєм­ні розрахунки Державного бюджету з бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, в межах своїх повноважень здійснює обслуговування державного внутрі­шнього і зовнішнього боргу;

· здійснює контроль за виконанням Державного бюджету і за додержанням установами Національного банку та комерційними банками правил касового виконання Державного бюджету за доходами;

· визначає порядок ведення бухгалтерського обліку і складан­ня звітності про виконання державного і місцевих бюджетів, ко­шторисів видатків бюджетних установ. Установлює форми облі­ку і звітності щодо касового виконання бюджетів;

· складає звіт про виконання Державного бюджету, розробляє та вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо ефективного використання коштів Державного бюджету;

· розробляє проект Правил складання і виконання державного та місцевих бюджетів і подає його на затвердження Кабінету Міністрів України. Затверджує класифікацію доходів і видатків цих бюджетів;

· бере участь у розробці пропозицій щодо вдосконалення структури органів державної виконавчої влади та здійснює конт­роль за витрачанням коштів на їх утримання. Аналізує витрати на утримання органів законодавчої, виконавчої та судової влади і готує пропозиції щодо їх оптимізації;

· бере участь у розробці умов оплати праці працівників органів виконавчої та судової влади, правоохоронних органів, закладів освіти, охорони здоров'я і соціального забезпечення, культу­ри та інших бюджетних установ.

Структура центрального апарату Мінфіну побудована за функціональними напрямами діяльності.

Мінфін очолює міністр, який призначається на посаду Указом Президента України. Міністр має заступників, яких за його подан­ням призначає Кабінет Міністрів України. Для погодженого вирі­шення питань, що належать до компетенції Мінфіну, обговорення найважливіших напрямів його діяльності у міністерстві утворюється колегія у складі міністра (голова колегії), заступників міністра за посадою, а також інших керівних працівників центрального апарату. Структура центрального апарату міністерства затверджується віце-прем'єр-міністром України. Зміни в структурі центрального апарату міністерства затверджуються також віце-прем'єр-міністром України за поданням Мінфіну. Положення про структурні підрозділи центрального апарату затверджується міністром фінансів.

До другої складової органів Міністерства фінансів України (середня ланка) відноситься фінансове управління обласної державної адміністрації. Фінансове управління засновується рішенням державної адміністрації за принципом подвійного підпорядкування, підвідомче і підзвітне в своїй діяльності центральному апарату Міністерства фінансів України.

Зазначені функції та структура зберігаються і у фінансових управліннях Київської та Севастопольської державних адміністрацій.

Третьою складовою в системі органів Міністерства фінансів України виступають міські, районні, районні у містах фінансові відділи. Фінансові відділи забезпечують втілення в життя державної фінансової політики на відповідній території, аналізують показники розвитку економіки міста, району, здійснюють заходи по оздоровленню фінансового стану галузей місцевого господарства та збільшенню доходів бюджету.

Міський, районний фінансовий відділ очолює завідувач, який відповідно до законодавства України призначається вищестоящим фінансовим органом по представленню фінансового відділу. Структуру фінансового відділу затверджує завідувач. Структура міського, районного фінансового відділу має такий вигляд:

2. При Міністерстві фінансів України діють організації, які входять до складу фінансових органів України. До них відносяться:

•Державна контрольно-ревізійна служба України;

•Державне казначейство України.

У січні 1993 року ухвалено Закон України «Про Державну контрольно-ревізійну службу в Україні». Закон визначив статус Державної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правові засади діяльності.

Головними завданнями Державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, а також розробка пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державна контрольно-ревізійна служба діє при Міністерстві фінансів України і йому підпорядковується. Складається Державна контрольно-ревізійна служба з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) в районах, містах і районах у містах. Усі місцеві підрозділи Державної контрольно-ревізійної служби по вертикалі підпорядковуються Головному контрольно-ревізійному управлінню України, а по горизонталі взаємодіють і координують свою діяльність з місцевими Радами, держадміністраціями і виконкомами місцевих Рад, фінансовими органами. Державною податковою службою, іншими контролюючими органами, органами прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки.

Створення Державного казначейства України було започатковано у квітні 1995 року після виходу Указу Президента України «Про Державне казначейство України» від 27 квітня 1995 року. На підставі даного Указу Державне казначейство утворено з ме­тою забезпечення ефективного управління коштами Державного бюджету України та підвищення оперативності у фінансуванні видатків у межах наявних обсягів фінансових ресурсів. Цим же Указом було затверджено і конкретні завдання Державного каз­начейства, а також дано доручення Кабінету Міністрів України розробити відповідне положення про Державне казначейство. Таке положення було затверджено 31 липня 1995 року Постановою Кабінету Міністрів № 590 «Питання Державного казначейства». У цій постанові і «Положенні про Державне казначейство» визначено правові засади діяльності Держказначейства у контексті його підпорядкованості, структури, прав, обов'язків і відповідальності, граничної чисельності працівників, а також затверджено конкретні функції Державного казначейства України.

Згідно з вищезгаданим положенням Державне казначейство являє собою систему органів державної виконавчої влади і діє при Міністерстві фінансів. Державне казначейство складається з Головного управління (вища ланка) та його територіальних органів — управлінь Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (середня ланка) з відділеннями у районах, містах і районах у містах (базова ланка). Головне управління Державного казначейства (з 2000 р. Державне казначейство України) було утворено на базі Управління вико­нання державного бюджету та Головного управління обслуговування державного зовнішнього боргу центрального апарату Мінфіну України (вказані управління було ліквідовано у складі центрального апарату Мінфіну). Територіальні органи Державного каз­начейства (управління, відділи) були утворені на базі секторів виконання Державного бюджету України, які діяли у складі головних бухгалтерій Мінфіну Автономної Республіки Крим і фінансо­вих управлінь, а також груп виконання Державного бюджету України — у складі бухгалтерій районних і міських фінансових відділів.

На вищу ланку органів казначейства покладені функції органі­зації виконання Державного бюджету і здійснення контролю за цим, здійснення фінансування видатків Державного бюджету, ведення обліку касового виконання Державного бюджету, складання звітності про стан виконання Державного та зведеного бюджетів, регулювання фінансових взаємовідносин між Державним бюджетом та загальнодержавними (позабюджетними) цільовими фондами, організації та здійснення контролю за надходженням, рухом і використанням коштів цих фондів, розроблення і затвердження нормативно-методичних та інструктивних документів з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів, організації роботи територіальних органів Державного казначейства.

Основним завданням середньої ланки Державного казначейства є організація роботи відділень Державного казначейства у районах, містах і районах у містах, організація та здійснення виконання Державного бюджету, ведення обліку руху коштів Державного бюджету на рахунок Державного казначейства.

На базову ланку, відділення Державного казначейства у районах містах, районах у містах покладені функції, які можна згрупувати за трьома напрямками:

1. Організація та здійснення виконання Державного бюджету за видатками:

• забезпечують відповідно до встановлених розмірів асигнувань цільове фінансування видатків;

• ведуть облік розпорядників коштів, які знаходяться на даній території;

• розподіляють і перераховують місцевим бюджетам належні їм суми коштів від відрахувань загальнодержавних податків і зборів;

• ведуть бухгалтерський облік видатків за рахунками відділень Держказначейства;

• здійснюють збирання, контроль, зведення та подання вищестоящим органам казначейства звітності про стан виконання показників Держбюджету відповідним регіоном.

2. Організація та здійснення виконання Державного бюджету за доходами:

• здійснюють за поданням Державних податкових інспекцій

• повернення за рахунок Держбюджету зайво сплачених або стягнених платежів;

• ведуть бухгалтерський облік доходів за рахунками відділень Держказначейства;

• передають податковим інспекціям документи про стягнення у безспірному порядку до Державного бюджету штрафів за порушення порядку проходження і виконання платіжних доручена по доходах;

• здійснюють збирання, контроль, зведення та подання вищестоящим органам казначейства звіту про стан виконання показників Держбюджету відповідним районом.

3. Здійснення контролю за надходженням, рухом і використанням державних позабюджетних фондів у частині, що визначається Головним управлінням Державного казначейства.

Отже, головним завданням органів Державного казначейства є організація виконання та безпосереднє здійснення контролю за виконанням Державного бюджету. На практиці дане завдання вирішується у формі безпосереднього забезпечення і постійного контролю руху бюджетних коштів від надходження коштів до бюджетів і їх розмежування між ланками бюджетної системи, аж до отримання коштів Державного бюджету конкретними розпорядниками.

3. У 1990 році була створена Державна податкова служба. У той час Державна податкова служба в Україні як система спеціальних державних органів по здійсненню контролю за дотриман­ням податкового законодавства почала формуватися як складова частина державної податкової служби Радянського Союзу, до складу якого входила тоді Україна. А відтак республіканська податкова служба ще не являла собою спеціальний податковий ор­ган незалежної держави.

Перші кроки по створенню власної системи спеціальних державних податкових органів, які відповідали б суті і завданням самостійного державного утворення, було зроблено наприкінці 1990 року з прийняттям Закону Української РСР «Про Державну податкову службу в Українській РСР». Даний Закон було прийнято Верховною Радою Української РСР 4 грудня 1990 року і введено в дію з січня 1991 року. Проте цей Закон ще не відповідав повністю реальному змісту і завданням податкового контролю. Крім того, у 1991 році відбулося остаточне закріплення Української державності, було змінено офіційну назву держави. Тому до вищевказаного Закону «Про державну податкову службу в Українській РСР» 7 липня 1992 року Верховною Радою України було внесено зміни, які стосувалися вдосконалення структури податкової служби і закріплення правових засад її діяльності як спеціального податкового органу незалежної держави, а також закріплення у тексті Закону нової назви держави — Україна. Цим законом податкова служба була підпорядкована Мінфіну України.

Подальші економічні зміни, які відбувалися у суспільстві, розвиток податкової, бюджетної і фінансово-кредитної систем в цілому поставили державу перед необхідністю вдосконалити ро­боту державної податкової служби. З цією метою у грудні 1993 року Верховною Радою України і було прийнято нову редакцію Закону України «Про Державну податкову службу в Україні», який визначив статус Державної податкової служби в Україні, її функції, структуру, а також правові засади діяльності, закріпивши за нею широкий перелік прав і повноважень.

Після Указу Президента України від 22 серпня 1996 року № 760 «Про утворення Державної податкової адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій» ста­тус Державної податкової служби змінюється. Згідно з Указом на базі органів Державної податкової інспекції утворена Державна податкова адміністрація. Її статус визначено як центрального ор­гану виконавчої влади. Голова цього органу за посадою став міністром. Указом встановлено, що до правового врегулювання статусу державних податкових адміністрацій вони здійснюють функції та повноваження державних податкових інспекцій, перед­бачені Законом України «Про Державну податкову службу в Україні» та іншими актами законодавства.

Структура податкової адміністрації така:

Вища ланка — Державна податкова адміністрація України;

Середня ланка — державні податкові адміністрації в Автоно­мній Республіці Крим, областях і містах з районним поділом;

Базова ланка — державні податкові інспекції в районах, райо­нах у містах і містах без районного поділу.

Загальними завданнями Державної податкової адміністрації України є організація роботи державних податкових адміністрацій і інспекцій, контроль за їх діяльністю, а також організа­ція методично-інструктивного забезпечення податкової роботи в країні.

На середню ланку, тобто на державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях і містах з районним поділом, покладено виконання головним чином інформаційно-кон­сультативних функцій, а також координація роботи, контроль, прийняття і систематизація звітності підпорядкованих державних податкових адміністрацій базової ланки. Окрім цього, державни­ми податковими адміністраціями середньої ланки може у повно­му обсязі вестись безпосередній контроль обмеженого кола платників.

На базову ланку, тобто на державні податкові інспекції в районах, районах у містах і містах без районного поділу покладе­но головне завдання, що полягає у безпосередньому контролі платників податків щодо повноти та своєчасності розрахунків з бюджетом. Виконання даного завдання реалізується через ведення податковими інспекціями великого обсягу суміжної роботи: перевірок законності валютних операцій, правильності ведення розрахунково-касової документації, ведення обліку векселів на сплату ввізного та вивізного мита, реалізація марок акцизного збору та великий перелік інших завдань. Окрім того, на базову ланку податкової адміністрації покладено завдання безпосереднього ведення оперативно-бухгалтерського обліку звітності надходжень до бюджету сум податків та інших обов'яз­кових платежів.

Таким чином, у системі державних органів, які беруть участь У забезпеченні бюджетного процесу, на Державну податкову адміністрацію України в цілому покладено завдання щодо здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю надходження до бюджетів всіх рівнів податків, податкових платежів і неподаткових доходів.

4. Говорячи про органи, які забезпечують бюджетний процес, необхідно приділити увагу «вищому органу державного фінансово-економічного контролю, який утворюється Верховною Радою І України» (ст. 1 Закону України «Про Рахункову палату Верховної Ради України» від 11 липня 1996 року) — Рахунковій палаті України. Вона здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави.

Відповідно до зазначеного закону Рахункова палата виконує такі функції:

1. Контролює виконання законів України та постанов, прийнятих Верховною Радою України.

2. Здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України по доходах і видатках, видатками по обслуговуванню внутрішнього і зовнішнього боргу України.

3. Контролює витрачання коштів загальнодержавних цільових фондів та коштів позабюджетних фондів.

4. Контролює діяльність Державного казначейства України з питання ефективного управління коштами Державного бюджету, проходження бюджетних коштів і коштів позабюджетних фондів в Національному банку та інших банківських установах.

5. Проводить попередній аналіз звітів Антимонопольного ко­мітету України щодо здійснення ним державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, звітів Фонду держмайна України щодо ефективного управління майном.

6. Перевіряє цільове використання коштів, виділених із бю­джету на утримання Верховної Ради України і її апарату, служб Президента, апарату Кабінету Міністрів України, інших виконав­чих органів, державними установами і організаціями, які діють за кордоном і на території України.

7. Здійснює зв'язки з контрольними органами іноземних дер­жав та відповідними міжнародними організаціями, укладає з ни­ми угоди про співробітництво.

Рахункова палата як орган контролю, який було утворено при вищому законодавчому органі України, здійснює контроль за діяльністю органів, що забезпечують здійснення бюджетно­го процесу в частині його виконання (на четвертій стадії). А саме: діяльність органів системи Мінфіну України, Державного казначейства. Контрольно-ревізійної служби. Податкової адміністрації. Рахункова палата також здійснює аналіз порушень і відхилень в бюджетному процесі, готує і вносить про­позиції до Верховної Ради України щодо їх усунення, а також удосконалення бюджетного законодавства. Рахункова палата є виконавчим органом при вищому законодавчому органі держави. Діяльність Рахункової палати до 23 грудня 1997 року здійснювалось відповідно до Закону «Про Рахункову палату Верховної Ради України» від 11 липня 1996 року. З 23 грудня 1997 року у зв'язку з рішенням Конституційного Суду України діяльність Рахункової палати здійснюється згідно з названим Законом за винятком положень, які вилучено Конституційним судом України. 14 січня 1998 року уточнений відповідно до рішення Конституційного Суду України текст Закону України «Про Ра­хункову палату» був затверджений Верховною Радою України і став після цього основою для її діяльності. Найістотнішими із вилучених положень є визнання нечинним статуту Рахункової палати як органу «Верховної Ради України», що здійснює «парламентський вищий державний фінансово-економічний контроль», та скасування функцій контролю «за виконанням законів України та прийнятих Верховною Радою постанов, у тому числі з фінансових і економічних питань», за формуванням дохідної частини бюджету та контролю за надходженням до Державного бюджету коштів, отриманих від розпорядження державним майном. Фактично було перервано контроль за ви­конанням Державного бюджету в цілому як за цілісним, єди­ним процесом.

Для реалізації завдань, які стоять перед Рахунковою палатою України, постановою колегії від 2 лютого 1998 року були створені департаменти Рахункової палати за такими напрямами діяльності:

• контроль видатків на державне управління та національну безпеку;

• контроль видатків на економічну діяльність держави;

• контроль використання коштів державних цільових та позабюджетних фондів;

• контроль видатків соціального спрямування;

• контроль та аналіз бюджетного процесу;

• контроль та аналіз видатків бюджетів;

• контроль банківських та міждержавних фінансово-економічних операцій;

• Департамент правового забезпечення діяльності Рахункової палати.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО ТЕМИ № 3

1. Визначте функції та структуру центрального апарату Міністерства фінансів України.

2. Назвіть функції та структуру фінансового управління обласної державної адміністрації та районного (у місті) фінансового відділу.

3. Визначте необхідність створення органів казначейства в Україні, їх функції та структуру.

4. Назвіть функції та структуру Контрольно-ревізійної служби України.

5. Розкрийте процес становлення податкових органів в Україні, їх функції та структуру.

6. Визначте функції та структуру Рахункової палати України.

ТЕМА 4. БЮДЖЕТНИЙ ПРОЦЕС І БЮДЖЕТНИЙ РЕГЛАМЕНТ. ОРГАНІЗАЦІЯ БЮДЖЕТНОГО ПЛАНУВАННЯ В УКРАЇНІ

/. Зміст і структура бюджетного процесу.

2. Бюджетний регламент.

3. Робота, яка передує складанню проекту бюджету держави.

4. Бюджетне планування в Україні на сучасному етапі:

1. Організація бюджетного процесу в Україні здійснюється відповідно до Закону України «Про бюджетну систему України», Бюджетного кодексу, рішень Верховної Ради АРК, місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих органів у межах чинного законодавства.

У Законі «Про бюджетну систему України» дається наступне визначення бюджетного процесу: «Бюджетний процес — це регламентований законодавством порядок складання, розгляду, затвердження бюджетів, їх виконання і контроль за їх виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів, що входять до бюджетної системи України».

У сучасній економічній літературі існує єдина точка зору що до визначення змісту бюджетного процесу — це процес складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів усіх рівнів. |

Визначення бюджетного процесу в українському законодавстві дається більш розширеним, оскільки процедура бюджетного процесу починається зі складання бюджету і закінчується затвердженням звітів про їх виконання.

Усі стадії бюджетного процесу повторюються систематично, щорічно. В цьому втілюється принцип щорічності бюджету. Бюджет складається і затверджується на рік, який має назву бюджетного року, або бюджетного періоду. В Україні він співпадає з календарним роком: з 1 січня по 31 грудня.

У Франції, Бельгії, Швейцарії бюджетний рік також співпадає з календарним. Але слід зазначити, що не у всіх країнах цей період співпадає з початком року. Так, у Великобританії, Канаді, Японії він починається з 1 квітня, в Італії — з 1 липня, в США —з 1 жовтня.

Перші три стадії в структурі бюджетного процесу, а саме: складання, розгляд і затвердження складають бюджетне планування.

Бюджетне планування являє собою комплекс організаційно-технічних, методичних і методологічних заходів із визначення доходів і видатків бюджетів в ході їх складання, розгляду та затвердження.

Бюджетне планування базується на наступних завданнях, які стоять перед органами, на які покладена функція складання проекту бюджету:

• визначення реальної величини доходів, які необхідно мобілізувати в наступному бюджетному періоді;

• обґрунтованість і визначення розмірів бюджетних видатків за кожним напрямком;

• збалансування бюджету.

Принципи бюджетного планування здебільшого визначаються принципами побудови бюджетної системи. Перший принцип бюджетного планування в Україні визначається принципами самостійності і єдності в побудові бюджетної системи.

Другий принцип бюджетного планування — принципи науковості. Це означає, що всі розрахунки доходів, нормативів видатків по поточному бюджету, напрямки інвестицій по бюджету розвитку повинні мати відповідні наукові обгрунтування.

2. Бюджетний процес повинен регламентуватись бюджетним регламентом.

Бюджетний регламент — документ, в якому визначаються порядок і терміни складання, розгляду і затвердження бюджету, а також організація його виконання.

Бюджетний регламент:

•визначає чітке розмежування функцій між органами держав­ної влади і державного управління;

•встановлює всю документацію, яка використовується у бю­джетному процесі;

•визначає особливий порядок виконання бюджету у разі його | несвоєчасного затвердження;

•визначає відповідальність органів за порушення бюджетного регламенту:

а) виконавчої влади — за неякісний проект бюджету і несвоєчасно представлений;

б) законодавчої влади — за порушення встановлених термінів розгляду і затвердження бюджету;

в) Міністерства фінансів — за нецільове використання бю­джетних коштів.

Наявність затвердженого бюджетного регламенту в державі — найбільш актуальне завдання для організації бюджетного процесу.

3. Складанню проекту бюджету держави передує підготовча робота, яка включає в себе:

•розробку основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий рік;

•розробку і затвердження Постанови Верховної Ради України «Про основні напрями бюджетної політики на наступний бю­джетний рік»;

•аналіз виконання бюджету за минулий рік і очікуване виконання бюджету в поточному році;

•підготовку інструктивних листів про особливості складання І розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний рік.

Основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку розробляють до 1 червня року, що передує плановому. Міністерство економіки України за участю Мінфіну України, Національного банку України, Міністерства статистики України, інших міністерств і відомств. До основних прогнозних макропоказників відносять: обсяг валового внутрішнього продукту і національного доходу; показники зведеного балансу фінансових і ресурсів; показники балансу доходів і витрат населення, платіжного балансу, валютного плану; індекси змін оптових і роздрібних цін порівняно з попереднім роком; обсяг прибутку в цілому та в розрізі адміністративно-територіальних утворень; показники по фонду оплати праці; обсяги геологорозвідувальних і топографо-геодезичних робіт та надходжень коштів до бюджету в порядку відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи; потребу у бюджетних асигнуваннях, пов'язаних зі здійсненням державного регулювання цін на товари і послуги.

На підставі Основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий рік уряд АРК, державні адміністрації областей і міст (міста Київ і Севастополь) розробляють прогнозні показники економічного і соціального розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, які є основою для складання проектів їх бюджетів.

Не пізніше 15 червня поточного року Верховна Рада України розробляє і подає Президенту спеціальну постанову (бюджетну резолюцію), в якій визначаються основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний рік. Далі в бюджетній резолюції розробляються заходи по кожному із напрямів бюджетної полі­тики, а також визначається частка валового внутрішнього проду­кту, яка буде перерозподілена через дохідну частину зведеного бюджету України.

Кабінет Міністрів України доводить до Верховної Ради АРК, місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих органів інструктивні листи про особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний рік. Органи виконавчої влади АРК, областей, міст Києва і Севастополя доводять до місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих органів нижчого рівня відповідні вказівки щодо розробки проектів бюджетів. У разі незбалансованості доходів і мінімально необхідних видатків бюджетів селищних, сільських Рад народних депутатів, бюджетів районів та міст виконавчі органи місцевих Рад народних депутатів подають до виконавчих органів місцевих Рад народних депутатів вищого рівня, а в разі незбалансованості доходів і мінімально необхідних видатків бюджетів АРК, областей, міст Києва і Севастополя — Кабінету Міністрів України необхідні розрахунки для обґрунтування нормативів відрахувань від регулюючих доходів; розмірів дотацій і субвенцій; дані про зміни складу об'єктів, що підлягають бюджетному фінансуванню.

Аналіз виконання бюджету здійснюють органи системи Міністерства фінансів України і органи Державного казначейства України на підставі звітності, яку надають організації, установи, підприємства, виконавчі органи, щодо зарахування доходів до бюджету, а також цільового використання коштів, виділених із бюджету.

4. а) Міністерство фінансів України відповідно до схвалених Верховною Радою України основних напрямів бюджетної політики на плановий рік, на підставі прогнозу основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий рік та фінансових можливостей держави до 1 липня поточного року (в якому здійснюється бюджетне планування) складає попередній проект бюджету України і доводить відповідні прогнозні показники до міністерств, відомств, органів державної виконавчої влади України.

Міністерства, відомства, органи державної виконавчої влади у двотижневий термін (до 15 липня) після отримання показників від Мінфіну подають останньому за встановленими ним формами розрахунки та відповідні обґрунтування щодо розміру фінансу­вання витрат, які передбачається здійснити в плановому році, окремо по господарству, що перебуває у загальнодержавній власності, та по господарству, що знаходиться у власності АРК, областей, міст Києва і Севастополя.

Міністерство фінансів України за участю представників міністерств, відомств, органів державної виконавчої влади до 1 серпня розглядають доведені до них пропозиції і зауваження щодо проектованих показників зведеного та Державного бюджетів України на плановий рік. На підставі уточнених розрахунків доходів і видатків мінфін складає наступний проект Державного бюджету України і до 15 серпня подає його на розгляд Кабінету Міністрів України, а з питань, не узгоджених з міністерствами, відомствами, органами державної виконавчої влади доповідає Кабміну. ;

Кабмін на своєму засіданні розглядає проект закону про Державний бюджет України, приймає рішення щодо проекту закону і до 1 вересня подає його Президенту України. Президент України розглядає проект закону про Державний бюджет України і в разі згоди з ним вносить його Верховній Раді України до 15 вересня. Якщо Президент України не подасть до 15 вересня проект закону про Державний бюджет України, Верховна Рада України може розглянути питання щодо причин порушення терміну подання проекту і відповідальності посадових осіб.

До всіх показників доходів і видатків державного бюджету, зазначених у проекті закону про Державний бюджет України окремо додаються розрахунки і обгрунтування. Персональну відповідальність за дотримання цього правила несе міністр фінансів України. До проекту закону також додаються інформаційні матеріали.

З доповіддю про проект бюджету виступає міністр фінансів або особа, що виконує його обов'язки. Депутати обговорюють поданий проект, після чого він передається на розгляд постійних комісій (комітетів). Постійні комісії та депутати протягом двох тижнів готують і передають поправки до проекту бюджету у постійну комісію з питань бюджету. Постійна комісія з питань бюджету розглядає поправки і готує доповідь і таблицю про підтримані поправки і перелік відхилених поправок. Доповідь голови бюджетної комісії заслуховується на засіданні Верховної Ради і проводиться перше читання проекту закону про державний бюджет. У разі згоди депутати приймають постанову про схвалення висновків і пропозицій постійної комісії з питань бюджету.

Кабінет Міністрів України у двотижневий термін допрацьовує проект бюджету і передає його для другого читання на Верховній Раді.

Знову ж таки проект бюджету на засіданні Верховної Ради представляє міністр фінансів. Відбувається друге читання. В процесі обговорення беруть участь усі депутати. Після обговорення Верховна Рада приймає постанову про порядок введення в дію Закону про Державний бюджет України. Проект зазначеної постанови розробляє і подає Кабмін до другого читання проекту закону.

Якщо Верховною Радою України не буде прийнято закон про Державний бюджет України до 2 грудня, то приймається поста­нова про порядок фінансування поточних витрат до прийняття закону про державний бюджет. Якщо Верховна Рада України не затвердить таку постанову до ЗО грудня, автоматично продовжу­ється дія закону про Державний бюджет поточного року, крім показників щодо видатків розвитку.

б) Закон про Державний бюджет України приймається щорічно і діє протягом бюджетного року. В ньому знаходять відображення такі дані:

• граничний розмір дефіциту Державного бюджету та джерела його покриття;

• доходи Державного бюджету відповідно до бюджетної класифікації;

• видатки Державного бюджету відповідно до бюджетної класифікації;

• доходи і видатки цільових загальнодержавних фондів, включених до складу Державного бюджету;

• суми дотацій, субсидій, субвенцій та розміри відрахувань від регулюючих доходів до бюджетів АРК, областей, міст Києва і Севастополя;

• розмір оборотної касової готівки Державного бюджету України;

• суми вилучення коштів із місцевих бюджетів на користь Державного бюджету;

• рішення щодо бюджетних позичок;

• зміни, які відбулися в податковому законодавстві;

• інша інформація.

в) Міністерство фінансів АРК складає проект республіканського бюджету, обласні і міські (міста Київ і Севастополь) фінансові управління складають відповідні проекти обласних і міських бюджетів на підставі:

• прогнозних показників економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць;

• доведених показників від вищестоящих виконавчих органів:

• нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів, сум дотацій і субвенцій;

• матеріалів для підготовки проекту бюджету, наданих управліннями і відділами Мінфіну АРК, держадміністрації, виконавчими органами міських і районних Рад народних депутатів.

Складений проект бюджету Мінфін АРК подає на розгляд Раді Міністрів АРК, обласні і міські (міста Київ і Севастополь) фінансові управління — державним адміністраціям. У разі згоди до 10 грудня Рада Міністрів АРК передає його Верховній Раді АРК, обласні і міські державні адміністрації — відповідним Радам народних депутатів. Спочатку проекти відповідних місцевих бюджетів централізованого рівня розглядають постійні комісії, які готують висновки і зауваження щодо показників доходів і видатків бюджету. З доповіддю про проект республіканського бюджету АРК на засіданні Верховної Ради виступають міністр фінансів АРК та голова діючої комісії з питань бюджету; обласного і міського (міста Київ і Севастополь) — на засіданні сесії Рад народних депутатів начальник фінансового управління та голова комісії з питань бюджету. В процесі обговорення беруть участь всі депутати. Проект республіканського бюджету АРК затверджується на сесії Верховної Ради АРК, обласних і міських — на сесії Ради народних депутатів тільки після затвердження проекту Державного бюджету. Якщо місцевий бюджеті не буде прийнято до З0 грудня, то вступають в силу показники бюджету, який передано на затвердження.

Щодо процедури бюджетного планування місцевих бюджетів базового рівня, а саме: районних, міських, районних в містах, то вона аналогічна процедурі бюджетного планування місцевих бюджетів централізованого рівня за винятком терміну подання проекту бюджету на розгляд і затвердження Радам народних депутатів. Для місцевих бюджетів базового рівня встановлений термін — 25 грудня.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО ТЕМИ №4

1. Дайте визначення бюджетного процесу.

2. Перерахуйте основні законодавчі акти, які регламентують організацію бюджетного процесу в Україні.

3.

Читайте також:

1. Бізнес-план підприємства: сутність та складові
2. Біосфера, її складові, взаємозв’язок між ними.
3. Бюджет як економічна категорія та його складові
4. Бюджетний процес, його поняття і складові етапи
5. Бюджетний устрій в зарубіжних країнах. Організація бюджетного процесу
6. Бюджетні множини й лінії бюджетного обмеження
7. Бюджетні правовідносини: об’єкти, суб’єкти, норми бюджетного права
8. Вибір тривалості бюджетного періоду. Типи бюджетів по ступеню тривалості. Поточне і стратегічне бюджетування в промисловості
9. Види бюджетного дефіциту
10. Види та принципи менеджменту.
11. Виконання бюджетів як етап бюджетного процесу
12. Відмінності виробничого та операційного менеджменту.

Переглядів: 1803