Система конституційного права в зарубіжних країнах.

Місце конституційного права в системі права зарубіжних країн.

Усі головні сфери громадського життя і їхньої основи в комплексі регулюються тільки конституційним правом. Інші галузі права стосуються лише окремих сторін або хоча і принципових, але окремих питань (наприклад, власність у цивільному праві, охорона природи в екологічному праві). Регулюючи в комплексі основи життя суспільства, конституційне право тим самим відіграє центральну, ведучу роль у всій правовій системі. Норми конституційного права, особливо конституцій, є вихідними для інших галузей права, розвиваються в цих галузях. Наприклад, стаття 29 конституції Японії 1946 р., говорить, що «право власності не повинне порушуватися», є основою для регулювання різних відносин власності в цивільному праві (у договорах купівлі-продажу, застави, спадкування і т.д.). Принцип незалежності суду і підпорядкування його тільки законові, що дотримується в багатьох конституціях (конституціях Болгарії 1991 р., Литви 1992 р., Білорусії 1996 р. і ін.), є вихідним для багатьох норм карно-процесуального і цивільного процессуального, трудового, фінансового, земельного й інших галузей права.

Співвідношення конституційного, публічного, державного права знаходиться в іншій площині, чим відзначені вище зв'язку конституційного права й інших галузей права. Конституційне право — основна частина публічного права. Термін «публічне право» має збірне значення. За традицією, що походить від римських юристів, до складу публічного права включаються ті галузі, у яких домінує регулювання не приватних відносин, а публічної сфери життя: конституційне, адміністративне, фінансове, карне право й ін. Деякі галузі, і насамперед цивільне право, відносяться до приватного права. Це розподіл значною мірою умовний, особливо в сучасну епоху, коли спостерігається втручання держави в регулювання різних сфер життя, що раніше залишалися за її межами. У цивільному, торговельному, сімейному праві також є істотні елементи публічно-правового регулювання.

Система конституційного права – це його внутрішня побудова, яка характеризується єдністю і взаємодією її елементів.

Елементами системи конституційного права є:

1. Конституційно – правові інститути;

2. Конституційно – правові норми;

3. Принципи конституційного права, як особливий різновид конституційно – правових інститутів і норм.

1.Конституційно – правові інститути – це сукупність конституційно правових норм, що регулюють коло однорідних і взаємозв’язаних суспільних відносин.

Конституційно – правові інститути різні за об’єктом і значенням. Тому науковці припускають їх класифікацію на три види:

- загальні;

- головні (входять до загальних);

- початкові.

1.Загальний інститут:

Інститут начал організації і діяльності державного механізму

Головні інститути:

1) форми правління;

2) вищих органів держави;

3) основ організації правосуддя;

4) місцевого самоврядування і ін.

2.Загальний інститут:

Інститут політико – територіальної організації держави

Головні інститути:

1) форми державного устрою;

2) адміністративно – територіального устрою;

3) державної території.

3.Загальний інститут:

Інститут основ правового статусу особи

Головні інститути:

1) громадянство (підданство);

2) конституційні права, свободи і обов’язки особи.

Дана класифікація є загальною і не єдиною, оскільки відповідно до існуючих конституційно – правових відносин кожн7ої країни здійснюється індивідуальна, більш точна класифікація конституційно – правових інститутів.

2. Конституційно – правові норми – це загальнообов’язкове правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою охорони і регулювання певних суспільних відносин шляхом закріплення конкретних прав і обов’язків, забезпечених примусовою силою держави.

Слід відмітити, що норми конституційного права зарубіжних країн відрізняються від норм інших галузей права певними особливостями, а саме:

1)предметом закріплення конституційних норм є найбільш суттєві суспільні відносини;

2)вони оформляють правові основи держави;

3)більшість конституційних норм носять загальний характер;

4) особливість структури даних норм полягає у їх одноелементності або двоелементності, тобто, як правило в них відсутня санкція, або вона має досить специфічний характер (колегіальна відповідальність уряду в формі відставки - імпічмент).

5)ряд науковців виділяють серед конституційних норм, норми – символи, наприклад, ст.. 38 Конституції Італії проголошує: “Державні службовці знаходяться виключно на службі народу”.

Беручи за основу різні критерії науковці класифікують конституційно – правові норминаступним чином:

1. За функціональною спрямованістю:

· Регулятивні (до них відносять більшість норм)

· Охоронні (здійснюється на підставі заборони ст. 115 - д Основного закону ФРН: “заборонено посягання на статус Федерального Конституційного суду та на виконання ним та його членами їх конституційних обов’язків”).

2. За способом впливу на суб’єкти права:

· Уповноважуючі (дозволяючі) (“.. усі громадяни мають право на освіту. Визнається свобода освіти” – ст.. 27 Конституції Іспанії)

· Зобов’язуючі (“..уряд повинен користуватися довір’ям обох палат” – ст.. 94 Конституції Італії).

· Забороняючи (“..Функції члена уряду не сумісні з парламентським мандатом” – сь. 23 Конституції Франції).

3. За функціями в правовому регулюванні:

· Матеріальні (Називають, позначають права, обов’язки або заборони).

· Процесуальні (Встановлюють порядок, процедуру “регламент” здійснення прав і обов’язків. “.. Одне засідання в тиждень відводиться для обговорення з питань внесених членами парламенту і відповідей уряду” – ст.. 48 Конституції Франції).

4. За дією в часі:

· Постійні (Норми не визначеної в часі дії).

· Тимчасові (Норми визначені в часі дії).

· Надзвичайні (При запровадженні надзвичайного стану).

3. Принципи конституційного права – це закріплені в джерелах даної галузі керівні ідеї, у відповідності з якими повинно здійснюватись конституційно – правове регулювання і практика реалізації положень конституційного права.

За загальним правилом принципи конституційного права поділяють на загальні і спеціальні.

Загальні – мають основоположне значення для всіх або багатьох інститутів і норм конституційного права. Наприклад: у демократичних державах принципи народного суверенітету; представницької влади; поділу влади; природній характер прав і свобод людини і громадянина; у соціалістичних державах – керівна роль марксистко – ленінської партії; повновладдя представницьких органів. Такі принципи часто формуються у вступних частинах або розділах, преамбулах. Наприклад: В конституції Італійської Республіки у вступній частині, яка не має номера і називається “Основні принципи”; Конституції Болгарії – перша глава “Основні начала”.

Спеціальні– мають керівне значення лише для окремих конституційно – правових інститутів і норм. Наприклад: несумісність депутатського мандата з деякими видами діяльності, недоторканість суддів тощо.

Оскільки, принципи це основоположні засади на яких будується вся система конституційного права, то вони відіграють досить велику роль у регулюванні відповідних відносин, а тому їх виділяють окремим елементом системи конституційного права. Але, все-таки принципи це не окремий елемент системи права, а особливий різновид конституційно – правових норм і інститутів, бо інакше як в нормах і інститутах жодні правові принципи виражені бути не можуть.

Отже, система конституційного права зарубіжних країн – це його внутрішня побудова, яка характеризується єдністю і взаємодією її елементів.

Елементами системи є інститути та норми, а принципи є особливим різновидом конституційно – правових норм і інститутів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Визначення конституційного права зарубіжних країн.	\|	Джерела конституційного права в зарубіжних країнах.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.