Судова практика як джерело міжнародного приватного права.

Судова та арбітражна практика традиційно виділяється науковцями в якості джерела МПП. При цьому стосується це переважно країн «сім'ї загального права», для яких судовий прецедент виступає основним джерелом права (в першу чергу Великобританії, а також США, Австралії, Канади та ін.), а не для країн, що належать до «сім'ї континентального права» (романо-германської системи права), включаючи і нашу державу.

Коли судова практика розглядається в якості джерела МПП в країнах англосаксонської системи права, то в цьому випадку термінологічно правильно говорити не про «судову практику», а про «судовий прецедент» як джерело права - тобто конкретне рішення суду, за яким визнається державою сила.

В широкому розумінні термін «судова практика» можна тлумачити як сукупність усіх судових рішень, винесених відповідними органами за певний проміжок часу на території тієї чи іншої держави. У вузькому розумінні під судовою практикою слід розуміти лише прецеденти - рішення суду, яке приймалось за відсутності закону чи звичаю, на підставі такого правила, яке він встановив би, якби був законодавцем, дотримуючись при цьому традиції та судової практики.

Під «арбітражною практикою» в сфері МПП розуміють практику третейських судів - міжнародного комерційного арбітражу зокрема.

Вважається, що в нашій національній правовій системі судова практика не виступає джерелом формально-юридичного права, оскільки суди не наділені ні законодавчою владою, ні правом законодавчої ініціативи, а тому їх рішення не створюють норм права, в тому числі норм МПП.

Аргументом, що свідчить про формальне визнання судового прецеденту в якості джерела правового регулювання в Україні, слід, на нашу думку, вважати положення ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року: «суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права».

Також як значний крок щодо запровадження застосування в нашій державі прецедентної судової практики слід розглядати прийняття змін до процесуального законодавства, внаслідок чого, зокрема, в чинній редакції статті 360-7 ЦПК України закріплено положення: рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт. що містить зазначену норму права, та для всіх судів України: суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Водночас заперечення за судовими рішеннями якості формального джерела права не зменшує їх ролі для розвитку і вдосконалення законодавства, тлумачення правових норм, подолання пробілів в праві та законодавстві, забезпеченні одноманітного застосування норм права, створення передумов для прийняття нових норм права і внесення змін в діючі та ін.

При цьому практична роль судової і арбітражної практики ще більш значна в МПП, що пов'язано з додатковими труднощами при застосуванні колізійних норм та іноземного права. Зокрема, при застосуванні іноземного права, до якого відсилає національна колізійна норма, виникає достатньо складне завдання щодо встановлення його змісту. Хоча суд іноземне право не знає і не зобов'язаний знати, але законодавством на нього покладено обов'язок щодо встановлення змісту іноземного права; при цьому суд зобов'язаний керуватися не тільки текстами актів іноземного законодавства, але і «практикою застосування», тобто судовою практикою. Ч. 1 ст. 8 Закону України «Про міжнародне приватне право»: «при застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі.»

Посилання на практику застосування не означає, що законодавець тим самим визнав судову практику в якості джерела іноземного права. Суд зобов'язаний застосувати іноземне право так, як воно застосовується «у себе на батьківщині», і судова практика покликана надати допомогу суду в розумінні норм іноземного права, в з'ясуванні їх змісту, в тлумаченні з тим, щоб не допустити неправильного застосування норм іноземного права.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Міжнародний договір як джерело міжнародного приватного права.	\|	Звичай як джерело міжнародного приватного права.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.