Співвідношення діяльності прокуратури та інших владних структур.

Взаємовідносин прокуратури з іншими владними структурами держави” складається з п’яти підрозділів, у яких міститься порівняльний аналіз правового статусу прокуратури й державних органів, що входять до складу інших гілок влади:

1. “Відносини прокуратури з главою держави і найвищим представницьким органом України” ці відносини характеризуються з точки зору підзвітності й підконтрольності прокуратури Президентові й Верховній Раді України.

2. “Відносини прокуратури, органів державної виконавчої влади й органів місцевого самоврядування” підкреслюється, що особливості цих взаємовідносин обумовлюються такими чинниками: а) на відміну від інших гілок державної влади виконавчі структури становлять владну вертикаль; б) на відміну від законодавчої й судової влади на них поширюється прокурорський нагляд за додержанням законів; в) у взаємовідносинах між прокуратурою і органами виконавчої влади особливого значення набувають питання контрольної і правоохоронної діяльності. Це стосується як органів виконавчої влади загальної компетенції (обласних і районних державних адміністрацій), так і спеціалізованих органів контролю. Відносини прокуратури з цими органами мають здебільшого наглядовий характер з елементами взаємодії поза рамками прокурорсько-наглядових правовідносин.

3. “Відносини між прокуратурою та судами”

1) вплив судів на наглядову та іншу діяльність прокуратури; 2) вплив прокуратури на діяльність судів по здійсненню правосуддя; 3) взаємодія прокуратури і судів при реалізації спільних завдань зміцнення правопорядку. Стосунки судів і прокуратури мають будуватись на універсальній системі стримування і противаг.

Наводяться додаткові аргументи на підтримку думки (В.Т.Маляренка, П.Ф.Пилипчука та ін.) щодо неможливості поширення судової юрисдикції на всі рішення й дії прокурора і стверджується, що предметом судового контролю можуть бути лише ті з них, які пов’язані з істотними обмеженнями прав та інтересів особи. Не можуть бути предметом судового контролю процесуальні акти й дії, спрямовані на всебічне, повне й об’єктивне з’ясування обставин правопорушень, якщо ними прямо не обмежуються законні права чи інтереси, зокрема, постанови про порушення кримінальних справ. Необґрунтованим втручанням у компетенцію прокуратури є надання суду права скасовувати постанови про відмову в порушенні і закриття кримінальних справ (статті 236¹ та 236⁵ КПК), коли діяльність суду наближається до функції кримінального переслідування.

4. “Відносини між прокуратурою та Конституційним Судом України” підкреслюється, що цілі й завдання цього органу значною мірою співпадають з цілями й завданнями прокуратури, хоча й реалізуються за допомогою інших за характером повноважень. Підвищенню ролі прокуратури у зміцненні конституційної законності у сфері правотворчості сприяло б відновлення права Генерального прокурора України вносити до Конституційного Суду подання з приводу неконституційності правових актів. Відзначається, що, здійснюючи нагляд за додержанням законів, прокуратура водночас наглядає і за виконанням рішень і висновків Конституційного Суду. Це обумовлюється нерозривним зв’язком між положеннями: а) Конституції України і рішень Конституційного Суду про неконституційність певних нормативних актів; б) Конституції та законів України і рішень Конституційного Суду про офіційне тлумачення їх норм. Застосування норм права всупереч позиції Конституційного Суду є приводом для втручання прокуратури.

5 “Відносини між прокуратурою й Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини” відзначається, що в сучасних умовах парламентський Уповноважений із прав людини своєю діяльністю покликаний не заміняти, а доповнювати існуючі способи захисту прав людин, перш за все, наглядові та інші, які для цього використовуються прокуратурою. Повноваження прокурора й українського обмудсмена мають багато спільного, хоча ступінь імперативності деяких вимог прокурора є значно вищим. У зв’язку з цим пропонується закріпити в законі безумовну обов’язковість вимог Уповноваженого щодо з’ясування обставин порушень прав людини, розгляду актів реагування, встановити адміністративну відповідальність за невиконання цих вимог. Враховуючи свій обмежений кадровий потенціал, Уповноваженому доцільно зосередитися на розгляді лише тих скарг, які мають резонансний характер або результати вирішення яких можуть становити певний прецедент, приділивши головну увагу аналітичній роботі з внесенням відповідних пропозицій до органів державної влади.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Історія становлення прокуратури.	\|	Нормативно-правове регулювання організації та діяльності органів прокуратури України.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.