Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Тема 4. Особистість як об’єкт і суб’єкт соціальних відносин.

Змістовий модуль ІІ. Людина у суспільному і культурному середовищі.

План.

  1. Соціологічні дослідження: поняття, сутність, типологія.
  2. Програма та плани соціологічних досліджень.
  3. Основні методи збирання соціологічної інформації.
  4. Аналіз соціологічної інформації та її надійність.

1.Соціологічне дослідження - це система логічно послідовних методо­логічних, методичних і організаційно-технічних процедур, пов'язаних між собою єдиною метою: отримати достовірну інформацію про ті соціальні явища або процеси, що вивчаються, про тенденції або суперечності їх функціонування і розвитку, щоб ці дані могли бути використані в практи­ці соціального управління різноманітними галузями суспільного життя. У залежності від рівня наукового знання соціологічні дослідження поділяються на теоретичні, емпіричні, змішані (у яких вирішуються як наукові, так і практичні за­дачі).

Важливо зазначити, що будь-яке соціологічне дослідження містить у собі чотири взаємопов'язаних етапи: 1) підготовка соціологічного до­слідження; 2) збирання первинної соціологічної інформації (отримані в різній формі дані, що потребують подальшого опрацювання та аналізу); 3) підготовка та безпосереднє опрацювання інформації; 4) аналіз отрима­ної інформації, підбиття підсумків дослідження та розроблення відповід­них висновків і рекомендацій.

Необхідно також підкреслити, що у загальному випадку будь-яке соціо­логічне дослідження складається з трьох основних стадій, кожна з яких може бути самостійним дослідженням. Перша стадія — власне методологічна — пов'язана з розробкою про­грами соціологічного дослідження на основі або вже наявних знань і ме­тодів, або сформованих заново та спеціально призначених для даного дослідження. Друга стадія — емпірична — пов'язана з одержанням емпіричного знання. Це передусім соціологічне дослідження, робота, як кажуть, на об'єкті, тобто збирання соціологічної інформації, її обробка та аналіз. Третя стадія — теоретична — пов'язана з одержанням теоретично­го знання, побудовою, наприклад, типології, формуванням і розвитком соціологічних теорій.

Крім того необхідно розуміти, що конкретний вид соціологічного до­слідження завжди обумовлений характером поставлених цілей і завдань. Саме відповідно до них і розрізняють три види соціологічного досліджен­ня: розвідувальне, описове й аналітичне.

Розвідувальне дослідження (іноді його називають ще пілотажним чи зондажним) вирішує дуже обмежені за своїм змістом завдання. Воно охоп­лює, як правило, невеликі обстежувані сукупності і грунтується на спро­щеному і стислому за обсягом інструментарії. Цей вид соціологічного дослідження використовується, зазвичай, для попереднього обстеження визначеного соціального об'єкта, явища або процесу. Виконуючи допоміж­ні завдання, розвідувальне дослідження постачає оперативні дані. У цьо­му сенсі можна говорити й про такий його різновид як експрес-опитуван­ня, мета якого полягає в отриманні окремих даних, що особливо цікав­лять дослідника (чи керівника-менеджера) у певний момент.

Описове дослідження — вид соціологічного аналізу, що дозволяє сфор­мувати відносно цілісне уявлення про досліджуване соціальне явище чи процес, його структурні елементи. Осмислення й облік такої всебічної інформації допомагають краще розібратися в обстановці, більш глибоко обґрунтувати і раціонально визначити засоби, форми і методи управлін­ня соціальними процесами. Цей вид соціологічного дослідження прово­диться, як правило, на основі повної і докладно розробленої програми, а також на базі методично апробованого інструментарію.

Аналітичне дослідження ставить за мету найбільш поглиблене вивчення соціологічних явищ, коли потрібно описати не тільки структуру, але й дізнатися, що визначає його основні кількісні та якісні параметри. Саме завдяки такому призначенню цей вид соціологічного дослідження має особливо велику наукову і практичну цінність. Так, якщо в ході описового дослідження встановлюється, чи є зв'язок між характеристиками досліджуваного явища, то в ході аналітичного дослідження з'ясовується, чи носить виявлений раніше зв'язок причин­ний характер. Аналітичне дослідження істотно відрізняється від інших (раніше розглянутих) видів соціологічного дослідження не тільки склад­ністю і змістом свого підготовчого етапу та етапу збирання первинної соціологічної інформації, але й більш ретельним підходом до аналізу, уза­гальнення і пояснення отриманих результатів. Різновидом аналітичного дослідження можна вважати соціологічний експеримент. Його проведення припускає створення експериментальної ситуації шляхом зміни у той чи інший спосіб звичайних умов функціону­вання соціального об'єкта. У ході соціологічного експерименту особлива увага приділяється вивченню "поведінки" тих чинників, що додають об'єкту нові риси і властивості. Підготовка і проведення будь-якого експеримен­ту — справа достатньо трудомістка, яка потребує глибоких спеціальних знань і методичних навичок у дослідників.

У залежності від того, розглядається досліджуваний об'єкт у статиці чи в динаміці, можуть бути виділені ще два види соціологічного дослід­ження — крапкове і повторне. Крапкове (чи разове) дослідження подає інформацію про стан і кіль­кісні характеристики будь-якого соціального явища чи процесу в момент його вивчення. Ця інформація у визначеному змісті може бути названа статичною, оскільки відбиває нібито моментальний "зріз" об'єкта, але не дає відповіді на питання про тенденції його зміни у часовому просторі. Така інформація може бути отримана лише в результаті кількох дослід­жень, проведених послідовно через визначені проміжки часу. Подібні дослідження, засновані на єдиній програмі та єдиному інструментарії, називаються повторними. Власне кажучи, вони являють собою спосіб порівняльного соціологічного аналізу, спрямованого на виявлення дина­міки розвитку соціального об'єкта. Особливим видом повторного дослідження є панельне. Припустимо, що в ході повторного дослідження з'ясовується ступінь ефективності ви­щої освіти. Зазвичай він визначається незалежно від того, як змінився об'єкт за період між первинною і повторною стадіями дослідження. Панельне ж дослідження передбачає кількаразове вивчення тих самих об'єктів через задані інтервали часу. Тому для панельних досліджень доцільно дотримувати такі інтервали, що дозволяють максимально збері­гати стабільність досліджуваної сукупності об'єкта як за його величиною, так і за складом. Вони дають гарну можливість оновлювати і збагачувати інформацію, що відбиває динаміку, а також спрямованість розвитку соці­ального об'єкта.

Практично будь-яке соціальне явище може бути розгля­нуте на рівні розвідувального, описового чи аналітичного дослідження, що має крапковий чи повторний (панельний) характер, а також викорис­товує різні методи збирання первинної інформації. Разом з тим це не означає, що сам дослідник у кожному випадку нічим не зв'язаний у виборі того чи іншого виду соціологічного дослідження. Спрямованість такого вибору всякий раз випливає, як мінімум, із двох важливих обставин: мети, практичної наукової доцільності досліджен­ня, а також із сутності й особливостей того явища, що має бути вивчене. Перед остаточним вибором типу чи виду соціологічного дослідження бажано об'єктивно оцінити свої можливості, особливо глибину знань щодо його методики, техніки й організації, а також відповідних практич­них навичок.

2.Проведення будь-якого соціологічного дослідження обов'язково починається з розробки його програми, яку називають стратегічним докумен­том наукового пошуку, що містить всебічне теоретичне обгрунтування методологічних підходів та методичних прийомів вивчення досліджу­ваного соціального явища чи процесу. Тому в науково-методичній літе­ратурі програму соціологічного дослідження у структурному відношенні розглядають з точки зору таких питань: 1) загальні вимоги до програми; 2) методологічний розділ програми, 3) процедурний (або методичний) розділ програми.

Загальні вимоги до програми випливають з її суті, адже програма со­ціологічних досліджень є теоретико-методологічною основою виконан­ня процедури кожного дослідження. Відповідно цей науковий документ являє собою виклад теоретико-методологічних передумов (загальної концепції) дослідницьких операцій. Останні ґрунтуються на основі мети, гіпотез, правил, процедури, технології, логічної послідовності операцій з метою перевірки ходу досліджень та їх наслідків. Таким чином, програма соціологічного дослідження має переважно дві функції: 1) науково-пізнавальну (забезпечення теоретико-методичної цілісності дослідження); 2) науково-організаційну (забезпечення ефектив­ності співпраці учасників дослідницького колективу, розподіл роботи між ними задля наукового і науково-практичного результату).

Методологічний розділ програми соціологічного дослідження міс­тить такі елементи або підрозділи:

1.Формулювання проблеми, тобто ситуації, яка вимагає невідкладного аналізу з метою вироблення рішення на рівні колективу, регіону, суспіль­ства в цілому.

2.Визначення мети та постановка завдань дослідження, які конкрети­зують його загальну мету — цільову установку на кінцевий результат.

3.Визначення об'єкта та предмета дослідження: об'єкт випливає з формулювання проблеми, проблемної ситуації з усіма її суперечностями, а предмет випливає з об'єкта як його сторона (грань, аспект), що безпосе­редньо досліджується.

4.Уточнення та інтерпретація головних категорій і понять, тобто їх структурування, всебічне пояснення їх змісту.

5.Попередній системний аналіз об'єкта дослідження, тобто система­тизація літературних і практичних відомостей моделювання проблеми, що вивчається, її деталізація.

6.Розгортання робочих гіпотез —наукових припущень, які необхідно підтвердити або заперечити.

Методологічний розділ програми соціологічного дослідження органіч­но взаємопов'язаний з її процедурним розділом. Якщо перший закладає методологію дослідження, то другий розкриває його процедуру, тобто по­слідовність дослідницьких операцій.

Процедурний (або методичний) розділ програми соціологічного до­слідження складається з таких компонентів або підрозділів:

1.Визначення вибіркової сукупності, що обстежується, тобто обгрун­тування системи вибірки. Система вибірки включає генеральну сукуп­ність і сукупність вибіркову, які необхідно знати і науково складати. Гене­ральна сукупність — це вся сукупність одиниць спостереження, що має відношення до даної проблеми, хоча й може бути обмеженою територі­єю, часом, професією, функціональними рамками. Вибіркова сукупність — це частина генеральної, безпосередній об'єкт вивчення за розробленою програмою відбору, відтворення характеристики генеральної сукупності на основі її репрезентації (представництва). До основних типів вибірки належать: 1) випадкова, коли є повна ін­формація про генеральну сукупність (тут використовують таблицю "ви­падкового числа", добирання за датами народження, прізвищами, що по­чинаються з літер, які є позначками чого-небудь); 2) систематична, коли з генеральної сукупності відбирають представників з кожної десятої чи двадцятої людини (або за іншим кроком); 3) гніздова, коли відбирають деякі статистичні групи (гнізда), що підлягають дослідженню; 4) стратифікована, коли процедура складання вибірки розбивається на етапи, на кожному з яких змінюється одиниця відбирання. Обсяг вибірки як загальна кількість одиниць спостереження, що увійш­ли до вибіркової сукупності, залежить від ступеня однорідності генераль­ної сукупності, потрібного рівня точності результатів, кількості ознак ви­бірки (такий обсяг повинен становити не менш як 5% обсягу генеральної сукупності).

2.Характеристика методів, що використовуються для збирання пер­винної соціологічної інформації. При визначенні методів збирання соціоло­гічної інформації (аналіз документів, спостереження, опитування, експе­римент тощо) слід брати до уваги таке: 1) оперативність та економічність дослідження не повинні забезпечуватися за рахунок якості соціологічної інформації; 2) жоден з методів збирання соціологічних даних не є універ­сальним, тобто кожен з них має чітко визначені пізнавальні можливості; 3) надійність того чи іншого методу забезпечується не тільки його обґрунтованістю та відповідністю меті й завданням дослідження, а й дотриман­ням правил і процедур практичного застосування.

3.Структура інструментарію для збирання соціологічної інформації спрямована перш за все на виявлення необхідних якостей або відповідних сторін (аспектів) предмета дослідження. Отже, той чи інший блок питань та порядок їх розташування в інструментарії завжди має бути спрямова­ний на виявлення необхідних властивостей предмета дослідження.

4.Логічна схема опрацювання первинної соціологічної інформації передбачає насамперед опрацювання, аналіз та інтерпретацію отриманих даних, а також формулювання на цій основі відповідних висновків і роз­робку певних практичних рекомендацій.

При проектуванні та організації соціологічного дослідження поряд з розробкою його програми важлива роль належить принциповому (стратегічному) і робочому планам дослідження, що відображають основні стратегічні й оперативні процедурні заходи, яких необхідно вжити. Прин­циповий (стратегічний) план соціологічного дослідження залежно від його виду має чотири варіанти: 1)розвідувальний, коли про об'єкт мало що відомо і відсутні умови для формулювання гіпотез; 2)описувальний, коли даних про об'єкт вистачає для описувальних гіпотез; 3)аналітико-експериментальний — найефективніший, коли є повне знан­ня про об'єкт та умови для пояснювального передбачення і функціонального аналізу; 4) повторювально-порівняльний, коли є можливість виявити тенденції досліджуваних процесів, а також зіставляти дані у великому часовому інтервалі.

Поряд із розробкою стратегічного плану розробляється також і робо­чий план дослідження, який дає можливість передбачати і найефективні­ше визначати весь обсяг наукових, організаційних та фінансових витрат, а також надає дослідженню необхідної ритмічності на всіх його етапах. Структурними компонентами робочого плану соціологічного досліджен­ня виступають його етапи та різноманітні за видами і формою науково-дослідні й організаційно-технічні процедури і операції. Усі вони можуть бути згруповані в чотири блоки згідно з послідовністю їх здійснення.

Перший блок робочого плану визначає порядок обговорення й затвердження програми та інструментарію дослідження; формування і підготовку групи до збирання первинної інформації (наприклад, анкетерів); прове­дення пробного (зондажного) дослідження; внесення необхідних корек­тив у програму й інструментарій збирання первинної інформації за під­сумками пробного дослідження; розмноження інструментарію (анкет, бланків-інтерв'ю, карток спостереження тощо).

Другий блок робочого плану фіксує всі види організаційних та методич­них робіт, що забезпечують чітке проведення польового дослідження, тобто масового збирання первинної соціологічної інформації. Тут перед­бачається також вибір відповідного місця і часу для опитування, інформування опитуваних (респондентів) про мету, завдання і практичні резуль­тати дослідження, а також централізоване збирання заповнених анкет, бланків-інтерв'ю чи інших видів інструментарію.

Третій блок робочого плану охоплює всю сукупність операцій, які сто­суються підготовки первинної інформації до опрацювання. Тут передбача­ється контроль за формуванням масиву інформації, яку необхідно ввести у комп'ютер. Крім того, попередньо намічаються заходи й операції щодо кодування відкритих запитань та вибракування зіпсованих анкет.

Четвертий блок робочого плану включає всі види робіт, що стосують­ся соціологічного аналізу результатів опрацювання отриманих даних, обговорення форми і змісту попереднього та підсумкового наукових зві­тів, формулювання висновків і розробки відповідних практичних реко­мендацій для замовника соціологічного дослідження.

3.Диференціація соціологічних методів дозволяє розглянути кожен з них окремо, підкреслюючи його специфіку. Така диференціація має різні рів­ні, серед яких наймасштабнішим є виділення таких основних методів збирання соціологічної інформації: 1) аналіз документів, 2) опитування, 3) спостереження; 4) експеримент. Кожний з цих методів диференцію­ється за певними ознаками, а також має свою внутрішню структуру.

Метод аналізу документів — основний спосіб збирання даних у со­ціологічних дослідженнях, який передбачає отримання та використання інформації, зафіксованої у рукописних або друкованих текстах на магніт­них стрічках, кіноплівках, інших носіях соціальної інформації. Залежно від засобів фіксації даних документи розподіляють на: 1)текстові; 2)ста­тистичні; 3)іконографічні, кожен з яких містить різноманітні форми до­кументальних повідомлень. Аналіз документів буває зовнішнім та внутрішнім. Зовнішній аналіз документів пов'язаний з появою документа, його загальною характери­стикою, видом, формою, обставинами формування, автором, метою ство­рення, надійністю і вірогідністю. Внутрішній аналіз документів — це дослідження їх змісту, сутності інформації, що в них міститься, у кон­тексті завдань дослідження за відповідною схемою, визначенням текс­тових індикаторів ключових понять концепції дослідження. Значно підвищують об'єктивність у розумінні документів спеціалі­зовані наукові методи аналізу, зокрема, логіко-семантичні або методи юридичного тлумачення закону тощо. Це один із проявів подальшої ди­ференціації соціологічних методів, зокрема методу аналізу документів. Крім традиційного (класичного, якісного) аналізу документів застосо­вують і контент-аналіз документів (формалізований, кількісний). Пер­ший передбачає все розмаїття розумових операцій, спрямованих на інтерпретацію змісту документа, а другий з'ясовує змістові одиниці, які можна однозначно фіксувати та переводити у кількісні показники за до­помогою визначених одиниць рахування. Важливо наголосити, що контент-аналіз використовує змістові оди­ниці відповідно до концепції дослідження, провідної ідеї тексту документа. Індикаторами одиниць тут можуть бути окремі поняття, теми, події, імена. За допомогою одиниць рахування здійснюється кількісна оцінка об'єкта, частота появи ознак його у полі зору дослідника, що фіксується з мате­матичною точністю. Саме високий ступінь точності при великому обсязі несистематизованого матеріалу є перевагою контент-аналізу. Обмеженість його полягає в тому, що не всю різноманітність змісту документа можна виміряти за допомогою кількісних показників. Традиційний і формалізо­ваний методи аналізу документів взаємодоповнюються, компенсуючи не­доліки один одного.

Ще один соціологічний метод — найпоширеніший, багато в чому уні­версальний — метод соціологічного опитування. Його основу становить сукупність запитань респондентові, відповіді якого є необхідною для до­слідника інформацією. Опитування — це метод одержання первинної соціологічної інформації, що грунтується на усному або письмовому звер­ненні до людей за допомогою анкети, наслідки якого важливі на емпірич­ному й теоретичному рівнях. Запитання, які соціолог закладає в анкету та адресує респондентові, поділяються на такі: 1)результативні (змістові) — щодо змісту об'єк­та; 2)функціональні, за допомогою яких упорядковується сам процес опитування. Функціональні запитання, у свою чергу, диференціюються на такі: а)функціонально-психологічні (для усунення напруженості); б)запитання-фільтри (для визначення того, чи належить респондент до вказаної групи); 3)контрольні запитання (для перевірки вірогід­ності даних). Крім того, залежно від наявності можливих відповідей запитання ди­ференціюються на такі: 1)відкриті (можливі відповіді не пропонують­ся); 2)закриті (пропонуються можливі відповіді). Існує кілька закритих запитань: а)"так — ні"; б)альтернативні; в)запитання-меню. Альтерна­тивні відрізняються від варіанту "так — ні" врівноваженістю формулю­вання, тобто вони містять обидві можливі відповіді. Різновидом альтер­нативного є шкальне запитання, коли респондент відзначає інтенсивність одного з варіантів. Запитання-меню не виключає один з варіантів, а на­впаки, пропонує (меню) кілька варіантів відповідей.

Опитування передбачає чіткість формулювань, їхню зрозумілість для респондента, звернення до нього щодо мети, змісту, механізму відпові­дей, диференціацію опитування за місцем проживання та роботи. За характером взаємодії виділяють такі види опитування: 1)анкетування; 2)інтерв'ювання. Кожен з видів анкетування також позначений певною внутрішньою структурою. Так, анкетування поділяється на пресове (анкети друкуються засобами масової інформації з проханням надіслати їм відповіді); поштове (анкети розсилаються поштою); роздаткове (анкети роздаються групою осіб, зосереджених у певному місці). Інтерв'ю (тобто бесіда, що проводиться за певним планом) може бути особистим і груповим, телефонним, клінічним (глибоким, довгочасним) і фокусованим (короткочасним), структурованим і неструктурованим.

До аналізу документів та опитування близький ще один із соціологіч­них методів — метод спостереження. Спостереження — це цілеспря­моване сприйняття явищ об'єктивної дійсності, у процесі якого одержу­ють знання щодо зовнішніх сторін, властивостей та відносин об'єктів, цю вивчаються. Іншими словами, спостереження — це пряма реєстра­ція подій (що відбуваються) з боку очевидця, тобто того, хто спостерігає. На відміну від буденного спостереження, у науковому спостереженні наперед планується його організація, розробляється методика реєстрації, опрацювання та інтерпретації даних, що забезпечує відносну надійність отриманої інформації. Головним об'єктом при цьому є поведінка окре­мих людей і соціальних груп, а також умови їх діяльності. Використову­ючи метод спостереження можна вивчати реальні стосунки у дії, аналі­зувати реальне життя людей, конкретну поведінку суб'єктів різноманітної діяльності. Диференціація методу спостереження означає його поділ на структуроване і неструктуроване. Перше здійснюється за попередньо розробленим планом і контролюється, при цьому соціолог визначає цільову установку і структуру дослідження; друге — не контролюється, тут відсутні параметри спостереження, крім визначення безпосереднього об'єкта дослідження, коли воно перебуває на початковому етапі і має пошуковий характер. Залежно від ступеня участі спостерігача в ситуації, що досліджується, розрізняють: 1)включене спостереження (за участю спостерігача); 2)невключене (без участі дослідника, який перебуває поза об'єктом, лише фік­суючи те, що відбувається). При включеному спостереженні соціолог бере безпосередню участь у досліджуваному процесі, перебуває в контакті з людьми, за якими веде спостереження, діє спільно з ними. За місцем проведення та умовами організації спостереження поділяють на такі: 1)польові (які проводяться в природних умовах, у реаль­ній життєвій ситуації, за безпосереднього контакту з об'єктом); 2)лабора­торні (за яких умови навколишнього середовища та ситуація, що спосте­рігається, визначаються дослідником). За регулярністю проведення розрізняють: 1)систематичне спостере­ження, яке характеризується регулярністю фіксації дії, процесу, ситуації упродовж визначеного періоду часу і дозволяє виявити динаміку процесу; 2)випадкове, яке проводиться в незапланованій ситуації.

Спостереження може проводитись як відносно самостійно, так і у зв'яз­ку з експериментом. Різниця між ними полягає в тому, що в експерименті дослідник активно втручається в перебіг процесу, що вивчається, з ме­тою набуття потрібних знань. Специфіка експерименту — у відсутності відомостей про нього у тих, хто досліджується, щоб не деформувати очі­кувані результати. У свою чергу, експеримент — це спосіб отримання інформації, що проводиться у спеціально створених і контрольованих умо­вах, які дозволяють щоразу поновлювати хід явища при повторенні умов. Розрізняють дві основні функції соціального експерименту як одного з методів соціологічних досліджень: 1)досягнення ефекту в практично-перетворювальній діяльності; 2)перевірка наукових гіпотез, тобто визна­чення ефективності функціонування соціального об'єкта. Виходячи з того, що соціальний експеримент є способом одержання інформації про кількісні та якісні зміни показників соціального об'єкта внаслідок впливу на нього керованих і контрольованих чинників, розріз­няють два типи експерименту: натурний і уявний. Перший передбачає втручання експериментатора у природний хід подій, а другий — коли за­мість маніпуляцій з реальними об'єктами дослідник оперує інформацією про об'єкт.

Необхідно також зазначити, що в соціології часто використовується і такий метод збирання первинної інформації, як соціометрія, особливо при вимірі стосунків між членами малих соціальних груп. Соціометрія — це певний набір прикладних ме­тодик вивчення структури й динаміки "неформальних" взаємовідносин між індивідами, а саме: структури соціальних груп та соціальної дистан­ції між їх членами з погляду на їх особисті переваги.

При проведенні соціологічних досліджень соціологічні методи збиран­ня соціологічної інформації використовують, як правило, в комплексі, тоб­то в інтегрованому вигляді, що характеризується певними обмеженнями кожного з них стосовно повноти, об'єктивності, якості та швидкості отри­мання соціологічної інформації.

Таким чином, найбільш актуальними теоретико-практичними аспек­тами проведення соціологічних досліджень є такі: об'єктивні вимоги до програми, її структура (методологічний та процедурний розділи), мето­дологія її здійснення (диференціація соціологічних методів — аналіз до­кументів, опитування, спостереження, експеримент, їх інтеграція). Отже, суто соціологічна проблематика в діяльності сучасних організацій набу­ває дедалі ширшого соціального звучання і є запорукою ефективності ана­лізу результатів соціологічного дослідження.

4.Програма соціологічних досліджень, методи їх проведення логічно продовжуються аналізом отриманих даних задля ефективного викорис­тання і практичної реалізації сформульованих висновків, рекомендацій та пропозицій. Аналіз соціологічних даних являє собою етап конкретно-соціологічного дослідження, під час якого за допомогою змістових суджень та математико-статистичних методів на основі первинної інформації розкриваються зв'язки досліджу­ваних змінних величин. Процедура аналізу соціологічних даних передбачає: 1) опрацювання інформації; 2) її узагальнення; 3) інтерпретацію отриманої інформації. Оволодіння прийомами, методами та технологією аналізу становить істот­ний чинник результативності соціологічного дослідження.

Опрацювання соціологічної інформації. Для успішного його проведення потрібна певна послідовність. На першій стадії весь масив методичного інструментарію перевіряється на предмет: 1)його точності, повноти і якості заповнення, виявлення помилок у відповідях на запитання та їх корекції, вибракування тих анкет, які запов­нені менш ніж на третину, контролю чіткості й адекватності відповідей, обведення цифрових кодів; 2)кодування інформації, її формалізації, присвоєння кожному варіанту відповідей певних умовних чисел-кодів, створення системи чисел, у якій вирішальне значення має сам порядок кодів (чисел). Для кодування інформації використовують два види процедур: 1) наскрізну нумерацію всіх позицій (порядкову система коду­вання); 2) нумерацію варіантів лише в межах одного запитання (позицій­на система кодування). Вибір того чи іншого виду процедур (способів кодування) залежить від характеру програмного забезпечення ЕОМ. Тільки після проведення кодування можна переходити безпосередньо до опрацювання інформації. Існує два вивірених практикою способи та­кого опрацювання: 1)ручний; 2)машинний, якому в сучасних умовах на­дається перевага. При цьому найчастіше використовують персональні комп'ютери, за допомогою яких можна опрацювати значні масиви соціо­логічної інформації. Технологічна процедура такої роботи повторює за­гальні правила, але соціолог, окрім цього, повинен знати технічні можли­вості ЕОМ, уміти правильно і своєчасно скласти завдання для опрацю­вання. Результати розрахунків за допомогою ЕОМ одержують у вигляді табуляграм. Їх зміст і форма запису соціологічної інформації визначаються гіпотезами дослідження та технічними можливостями.

Таким чином, опрацювання інформації дає надійні підстави для її узагальнення, яке є ще одним елементом її загального аналізу. У свою чергу, узагальнення здійснюється у кількох формах, що фіксують різний рівень аналізу. Найпростішою з них є групування даних, тобто віднесення рес­пондента до тієї чи іншої групи залежно від обраного показника. Згрупо­вані таким чином однорідні за складом групи стають об'єктом аналізу. Основна проблема, що виникає у разі використання простого групуван­ня, — правильний вибір показника, за яким здійснюється групування. Поглиблення аналізу досягається за рахунок використання комбінаційного групування, яке полягає в тому, що респондентів розподіляють за двома та більше показниками. Залежно від завдань дослідження таке гру­пування може бути: 1)структурним; 2)типологічним; 3)аналітичним. При структурному групуванні проводиться класифікація за певним по­казником, об'єктивно властивим усій сукупності даних. Якщо ж за основу групування береться показник, створений самим дослідником, або суб'єк­тивний за своєю природою, то проводиться типологічне групування. У випадку, коли групування здійснюється за двома чи більше показниками з метою їх взаємозалежності, воно визначається як аналітичне.

Остаточний результат усього дослідження залежить насамперед від того, наскільки дослідник зможе правильно, глибоко й всебічно інтерпретувати отриманий матеріал. Отже, ще один елемент соціологічного аналізу— інтерпретація даних. Ця процедура повинна відповідати певним вимогам: 1)характер оцінки та інтерпретація мають визначатися в загальних ри­сах уже на стадії розробки програми та концепції дослідження, де окреслю­ються принципові характеристики досліджуваного соціального об'єкта; 2)треба максимально повно визначити цей об'єкт та відповідний пред­мет соціологічного дослідження; 3)слід пам'ятати про багатозначність одержаних даних і потребу їх інтерпретації з різних позицій. Процедура інтерпретації — це перетворення певних числових вели­чин у логічну форму — показники (індикатори) за допомогою гіпотез, які визначаються ще на стадії розробки програми соціологічного досліджен­ня, а включаються в роботу дослідника лише на стадії інтерпретації. Характер перевірки гіпотез залежить від типу дослідження.

Отже, процедура аналізу соціологічної інформації, зокрема опрацю­вання, узагальнення та інтерпретація отриманих соціологічних даних, містить органічно взаємопов'язані компоненти аналізу цих даних у їх взаємодіях і взаємозалежностях, що відтворює відповідні характеристи­ки досліджуваного соціального об'єкта. Такий аналіз дозволяє переходи­ти до формулювання основних висновків та розробки практичних реко­мендацій з метою конкретного застосування їх у науково-дослідній або практичній діяльності. Під надійністю соціологічної інформації розуміють загальну характе­ристику емпіричних даних, отриманих під час проведення соціологічних досліджень. Надійною називають таку інформацію, в якій, по-перше, відсутні невраховані помилки, тобто такі, величину котрих соціолог-дослідник не в змозі оцінити; по-друге, кількість врахованих помилок не перевищує деякої заданої величини. При цьому помилки, про які соціо­логу-досліднику відомо, можуть бути інколи достатньо великими, однак суттєво не впливають на надійність соціологічної інформації. Так, якщо помилка репрезентативності складає 20%, то соціолог може екстраполю­вати дані вибірки на всю генеральну сукупність лише за умов, коли різ­ниця даних значуща (наприклад, перевищує 40%), і ця інформація буде вважатися надійною. Поняття надійності соціологічної інформації, невизначене через свій загальний характер, конкретизується за допомогою переліку врахованих помилок і контрольованих у дослідженні чинників. Тому в залежності від того, які саме чинники контролюються, соціологічні дані називають правильними, точними, сталими, обгрунтованими або репрезентованими, тобто в основі класифікації різних параметрів, що характеризують якість соціологічної інформації, лежить головним чином характер тих чи інших помилок.

При цьому класифікація помилок має велике значення для характерис­тики надійності соціологічної інформації. У соціології всі помилки роз­поділяють на дві групи: 1)інструментальні помилки, пов'язані з інстру­ментарієм дослідження, методикою, технікою і процедурою збирання даних; 2)теоретичні (або логічні) помилки, пов'язані, як правило, з не­досконалістю теорії, покладеної в основу використовуваного засобу ви­міру, невірністю передбачень, обґрунтовуючих вимірювальну процедуру, а також неправильним вибором логічної моделі того або іншого соціаль­ного явища чи досліджуваного процесу. Варто зазначити, що інструментальні помилки (тобто різниця між ви­мірюваним та істинним значенням ознаки) розподіляються на випадкові та систематичні. Випадковими називають ті помилки, що при повтор­них вимірах змінюються за ймовірними законами. Систематичні ж помилки при повторних вимірах лишаються постійними або змінюються згідно із законом детермінізму, за яким серед­ин помилка із збільшенням числа вимірів не зменшується.

Відсутність теоретич­них помилок називається обгрунтованістю, соціологіч­ної інформації. При цьому отримані дані вважаються обгрунтованими тоді, коли правильними є теоретичні посилання, покладені в основу вимірювальної процедури, тобто коли є впевненість у тому, що вимірюється саме та властивість досліджуваного соціального об'єкта, яку необ­хідно виміряти. Відсутність випадкових помилок називають точністю соціологічної інформації. Оскільки випадкові помилки являють собою розпорошення вимірюваного значення навколо істинного (при повторних вимірах), то точність інформації буде вищою тоді, коли буде меншим діапазон роз­порошення і коли вимірювані значення будуть ближчими між собою. Цю характеристику іменують також сталістю соціологічної інформації. Близь­кою до цього поняття є категорія відтворюваності, під котрою розуміється схожість результатів вимірювань, що здійснюються у різноманітних умо­вах, у різний час, та у різних місцях, а також за допомогою різних засобів, способів і методів. Відсутність систематичних помилок називається правильністю соціо­логічної інформації. Таким чином, соціологічна інформація вважається надійною, якщо вона обгрунтована, точна і правильна.

При цьому соціологічна наука для забезпечення надійності соціологіч­ної інформації використовує цілий арсенал методів її підвищення. Методи підвищення надійності соціологічної інформації — це способи врахування помилок або контролю надійності емпіричних даних. Усю сукупність цих методів можна розподілити на дві групи: 1)методи зовнішнього контро­лю; 2)методи внутрішнього контролю. Перша група цих методів пов'язана головним чином зі співставленням емпіричної інформації, отриманої у конкретному дослідженні з будь-якою іншою зовнішньою інформацією, а друга група безпосередньо пов'язана із вивченням розподілу ознак у даному соціологічному дослідженні. Таким чином, методи підвищення надійності соціологічної інформа­ції дають можливість установити ступінь надійності або відповідності результатів соціологічного дослідження, отриманих при повторному ви­користанні тієї ж методики і техніки в аналогічних умовах. Крім того вони дають реальну можливість установлювати не тільки ступінь взаємозв'язку та взаємного виведення змінних та індикаторів, але і ступінь їх відповідності емпіричним даним, отриманим у ході проведення соціоло­гічних досліджень.


Читайте також:

  1. III. Процедура встановлення категорій об’єктам туристичної інфраструктури
  2. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
  3. Аварії на пожежно-вибухонебезпечних об’єктах
  4. Аварії на радіаційно небезпечних об’єктах.
  5. Аварії на хімічно небезпечних об’єктах.
  6. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
  7. Автоматичне і ручне створення об’єктів.
  8. Агностик, суб’єкт пізнання, субстанція
  9. Адміністративний захист об’єктів інтелектуальної власності від недобросовісної конкуренції
  10. Адміністративно-правовий захист об’єктів інтелектуальної власності
  11. Активи як об’єкт фінансового менеджменту
  12. Б/. Юридичні особи як суб’єкти цивільного права.




Переглядів: 1253

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Тема 3. Методика і техніка соціологічних досліджень. | Тема 5. Суспільство як соціальна система.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.011 сек.