• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Модель психологічної реакції організму людини на стрес.

План

1. Стрес: поняття та ознаки.

2. Фази, компоненти та ступені подолання стресу.

3. Характеристика стресорів.

4. Способи подолання стресу.

а)успішні;.

б) неефективні.

Стрес є складовою життя і побічним продуктом будь-якої діяльності, оскільки відбиває нагальну потребу людини в адаптації, пристосуванні до мінливих умов життя. Це завжди напруження захисних сил та мобілізація внутрішніх ресурсів організму, що виникає за для його енергетичного забезпечення, можливостей вирішення нових завдань.

Стрес - (від англ.stress- тиск, напруга)- емоційний стан, зумовлений ситуаціями занадто сильного психічного напруження пов’язаного із загрозою життю, фізичним та розумовим навантаженням, страхом, необхідністю швидко приймати відповідальні рішення.

Ознаки стресу:

1. Дезорганізованість, безладність поведінки – імпульсивна фаза;

2.Загальна загальмованість, пасивність і бездіяльність – гальмівна фаза.

Проте рішучі й спокійні люди можуть контролювати і регулювати свою поведінку в стресовій ситуації. Стресові ситуації особливо часто спричиняють різні серцево-судинні та шлунково-кишкові захворювання. Однією з форм стресу є фрустрація - емоційний стан людини, що виникає внаслідок непереборної

перешкоди на шляху до задоволення потреби. Фрустрація призводить до різних змін у поведінці людини (агресії, апатії, розпачу тощо).

Радість є психічним станом позитивно забарвленої емоційної піднесеності.

Радісна звістка про те, що у хворого покращились результати аналізів, показники електрокардіограми або інших обстежень, позитивно впливає на його загальний стан. Почуття радості приносить спілкування з приємними людьми (радість спілкування). Медична сестра, яка найбільше часу неформально спілкується з хворим, повинна виробляти в собі навички приємного спілкування. Слово медика є могутнім засобом впливу на психічний і загальний стан пацієнта, могутнім збудником його нервово-психічної сили.

Основоположником вчення про стрес став Г. Сельє (1976 р.). Автор теорії стресу, характеризує діалектику стресу наступними словами: «Мета фактично не в тому, щоб уникнути стресу. Стрес є складовою частиною самого життя. Це є природний побічний продукт будь-якої нашої діяльності, уникати стресу було б так само неправильно, як відмовлятись від їжі, від фізичних рухів або ж від кохання. Для того, щоб найбільш повно проявити себе необхідно спочатку визначити свій оптимальний стресовий рівень і у відповідності з ним використовувати свою адаптаційну енергію в тій мірі і в тому напрямку, котрий найкращим чином відповідає природженому влаштуванню думки і тіла». Дослідження стресу показали, що повний відпочинок не являє доброї дії на організм і окремі органи. Стрес в помірних дозах є необхідним для життя. Крім того, вимушена бездіяльність може викликати більший стрес, ніж нормальна діяльність.

Шкідливі психічні фактори зустрічаються практично завжди в соціально-психологічній галузі сучасної цивілізації. Звідси назва «хвороби цивілізації», значна частина яких відноситься до психосоматозів.

Типи фізіологічних реакцій на стрес

Локальний адаптаційний синдром Загальний адаптаційний синдром

Локальний адаптаційний синдром дає змогу відновити гомеостаз у певній ділянці тіла (зупинка кровотечі, загоєння рани тощо).

Вирізняють три фази загального адаптаційного синдрому:

1. Фази тривоги («аларм»), мобілізація, шок. Організм людини намагається протистояти стресу за допомогою гормональних або нервових реакцій, які дають змогу йому обирати тип „поведінки”: „утікати” або „захищатися”. Ця фаза триває від декількох хвилин до декількох годин. Гормонально-нервову регуляцію функцій організму забезпечують гіпоталамо - гіпофізарна система (трофічні гормони гіпофіза), надниркові залози (кортико стероїди і катехоламіни ), тимус (центральний орган імуногенезу, виробляє гормон тирозин, бере участь в утворенні Т-лімфоцитів, які розпізнають антигени). Людина реагує появою головного болю, лихоманки, втоми. Вона втрачає апетит, відчуває «загнаність», ломоту в м’язах.

2. Фаза опору, резистентності – всі хворобливі симптоми зникають хоча дія стресора не закінчується. Людина вважає себе здоровою і втрачає можливість самоконтролю в ситуації, коли загроза її здоров’я продовжує зростати.

3. Фаза знемоги – резерви адаптації на цій стадії вже цілком вичерпано, і більшість симптомів, які з’являлися на першій стадії, виникають знову у гострішій формі.

Фізіологічні показники стресу: підвищення або зниження рівня АТ, збільшення частоти пульсу і дихальних рухів, розширення зіниць, підвищена пітливість долонь, знижена температура шкіри, кистей і стоп, підвищена втомлюваність, плаксивість, нудота, блювання, пронос, метеоризм, утруднене засинання, часте пробудження, зміна маси тіла.

Психологічні показники стресу: тривожність, депресія, апатія, зміна звичок харчування, сну, психічне виснаження, втрата самоповаги, плаксивість, емоційні сплески, незібраність.

Духовні показники стресу: гнів на вищі сили.

Емоційний стрес включає в себе цілий комплекс станів у межах фізіологічних змін психоемоційної напруги до станів, що знаходяться на грані патології або психологічної дезадаптації і розвиваються як наслідок тривалої емоційної напруги, яка виступає у ролі домінанти гальмуючи інші види психічної активності, порушуючи психічну адаптацію індивіда. Умовно стрес можна визначити як приємний і неприємний.

Приємний (корисний ) стрес називають – евстрес. Цей стрес супроводжується позитивними емоційними переживаннями, пов’язаними з несподіваними приємними звістками, закоханістю, перемогами.

Шкідливий стрес називають - дистрес. Він супроводжується негативними емоційними станами, знижує стійкість людини до несприятливих факторів, виснажує її, стає підґрунтям до захворювань.

Як доводять спеціальні дослідження, наявність яскравої мотивації передбачає евстресові позитивні стимули, які можуть прискорити діяльність, збільшити її продуктивність та задоволеність від отриманого результату. Якщо ж мотивація досить слабенька, ефективнішим стають дистресові фактори.

Індивідуальні реакції на стрес-фактори можуть бути вельми своєрідними. Сельє визначив два протилежні типи реагування на стрес-фактори:

«скакові коні» - це стрес-фактори, що є надмірними подразниками (шум, галас, поспіх);

«черепахи» - це брак подразників(моногонія, нестача контактів, відсутність вимог).

З-поміж різновидів стресу можна виокремити, по-перше, загрозу, тобто вплив, який невідтворно, неминуче відбуватиметься, по-друге, втрату, тобто вплив, який вже відбувся, і по-третє, виклик, результат впливу складних вимог, які неможливо подолати, використовуючи ресурси опанування.

Психосоматика має специфічне значення для всіх можливих практичних застосувань, зокрема для основ медичного обслуговування, до якого пацієнти звертаються за першою допомогою і яке часом буває вирішальним для їх майбутнього.

Поділ захворювань на психічні та соматопсихічні, як уже зазначалось, вельми умовний, адже при будь-якому з цих варіантів хворобливих станів страждає весь організм людини, її поведінка та її оточення.

Психосоматична медицина являє собою підхід до вирішення медичних проблем, основою якого є врахування комплексної соматопсихосоціальної взаємодії при оцінці механізмів виникнення, особливостей перебігу та терапії захворювань.

Стрес існує завжди. Вплив його залежить від інтенсивності стресорів, тобто чинників, що його викликають та індивідуально психологічних особливостей особистості. У складних життєвих ситуаціях і критичних моментах життя певний рівень вияву емоційного струсу може стати характерною рисою особистості – схильністю до емоційного стресу.

Розрізняють два типи особистостей:

а) схильних до стресу – у них частіше простежуються здатність до конкуренції, тверде прагнення до досягнення мети, агресивність, нетерплячість, неспокій, експресивне мовлення, відчуття постійного браку часу.

б) стійкі до дії стресорів - емоційно врівноваженні, розважливі.

Особистість сама творить свій емоційний простір і віддаючись силі і глибині стресорів поглиблює інтенсивність вияву емоційної сфери, а позбавляючись негативних переживань, вона демонструє якості володаря психічного світу.

Стресором для людини може стати будь-яка життєва несподіванка. В психології існує таке поняття як біологічний стрес воно означає сумарний ефект усіх стрес-факторів, що впливають на людину впродовж певного періоду життя, наприклад року. Післядія евстресу і дистресу накопичується і, врешті решт, зовсім незначна подія може стати останньою краплиною перед зривом, кризовим дебютом або виникнення захворювання.

Американський лікар Белтруш у 1984 році, досліджуючи вплив стресу на організм людини, створив модель виникнення захворювання в наслідок стресу.

ПСИХОСОМАТИЧНА МОДЕЛЬ ВИНИКНЕННЯ ЗАХВОРЮВАННЯ

Психологічний стрес

Психологічна драма

Зміни у лімбічній системі

Реакція гіпоталамуса Реакція гіпофізу

Реакція ендокринної системи

Реакція імунної системи

Пригнічення імунної системи

Порушення механізму розпізнавання клітин

Захворювання

Способи подолання стресу

У драматичній життєвій ситуації всі ми втрачаємо психічну гнучкість, сприймаємо все якось надто прямолінійно, тимчасово стаємо зовсім дезадаптованими, не можемо пристосуватися до обставин, що змінилися. Параліч волі не дає змоги діяти, гнів або апатія заважають реальному погляду на речі.

Допомогти собі в опануванні можливо, якщо спробувати визначитись з приводу типового для кожної особистості ставлення до неприємних новин, тривожних несподіванок, стресових ситуацій, травмуючих життєвих обставин.

1.Успішні способи подолання стресу .

а)Самореабілітація — це са­модопомога у якомога продуктивнішому подоланні внутрішніх і зовнішніх перешкод, виході із скрутного становища, поверненні на тимчасово втрачену траєкторію життєвого шляху.

Така психологічна допомога сприяє розкриттю суб'єктивного по­тенціалу людини, стимулює самостійні пошуки внутрішньої цілісності, гармонійності, нових можливостей саморозвитку, самоздійснення, по­легшує розробку індивідуальних стратегій перетворення проблемної си­туації, застарілого, хронічного конфлікту, хворобливого стану на етапи особистісного дорослішання, наближення до себе, до власної сутності.

б) Продуктивне ставлення -людина тверезо, терпляче сприймає себе завжди, і в часи везіння, вдачі, натхнення, і в періоди втрати надій, краху найзаповітніших мрій і бажань.

Як ми вибачаємо собі нежить або ангіну, таким же чином слід навчитися вибачати собі і тимчасову втрату смаку до життя, до спіл­кування, зростання дратівливості незадоволеності собою, своїми професійними, навчальними справами, звичками, оточенням.

в)Опанування — це така поведінка, яка використовується людиною для керування власним передбаченням і переживанням кризової ситуації.

Це безперервні спроби у думках і діях відповідати конкретним вимогам, що їх диктує ситуація, і не лише відповідати, а трохи випереджувати їх, бути до них готовим.

Особистість інтерпретує ці вимоги як очікування від неї певних випробувань, що перевищують її можливості. Процес опанування спрямований на подолання стресогенних впливів і підпорядковується головній меті діяльності.

Види опанування:

- активно-вчинковий, коли людина швидко приймає рішення і здійснює певний вчинок, який допомагає їй полегшити кризовий характер ситуації.

- опанування шляхом уникання, коли краще не діяти, а ігнорувати обставини, які склалися, просто перечекати неприємності.

- активно-когнітивне опанування відбувається шляхом пояснення собі всіх можливих причин ускладнень і знаходження виправдання для того, що відбувається.

Людина обирає саме той спосіб опанування, який більше відповідає вимогам ситуації, з одного боку, і її власним індивідуальним, особливостям, її досвіду, емоційному стану, з іншого.

- проблемно-сфокусоване опанування, коли взаємозв'язок людини із середовищем змінюється завдяки діям подолання;

- емоційно-сфокусоване опанування, коли змінюється лише спосіб інтерпретації того, що відбувається;

Якщо ми не зможемо вчасно опанувати ситуацію, вона опанує нас. Ми захлинемось у власних стражданнях, не маючи сил діяти, або бу­демо знову і знову імпульсивно починати розв'язувати життєву колізію, не даючи собі шансів спокійно зважити аргументи, визначити обставини,

продумати план дій.

Опанування виконує дуже важливу функцію регуляції емоційних станів. Завдяки йому людина бере себе в руки, відчуваючи готовність щось змінити у власному житті, з чогось почати важкий шлях уперед. Можна сказати, що опанування виконує також і функцію поступового вирішення проблеми. В обох випадках можливі як дієвий, так і суто уявлюваний модуси реагування на скрутні обставини.

І проблемно-сфокусоване, й емоційно-сфокусоване опанування інколи не можуть бути ефективними для людини, якщо вона вчасно не звернеться до інших людей, шукаючи підтримки. Бажання в усьому покладатися лише на себе, розраховувати тільки на власні сили — це зовсім не показник особистісної зрілості. Скоріше навпаки. Якщо людині важко звернутися по допомогу, це свідчить про наявність якихось глибоких, застарілих конфліктних переживань.

-дистракція – це подолання напруження, зняття зайвої тривоги, полегшення страждання шляхом відволікання, переключення своєї уваги на щось інше.

- стратегія релаксації – це розслаблення, що допомагає переключити увагу,змінити масштаби у власному життєвому світі.

Майже в кожному випадку переживання скрутних часів, неприємних життєвих обставин корисно час від часу давати собі відпочинок.

- перевизначення ситуації - нове її тлумачення. Людина робить спробу побачити свої проблеми в іншому світлі, щоб зробити ситуацію суб'єктивно тер­пимішою, не такою гострою.

- стратегія прийняття —погодження з тим, що проблема дійсно є, хоча поки що нічого не можна зробити для її розв'язання.

- стратегія емоційного відреагування - прояв почуттів у відповідь на ускладнення. Можливо, людині треба посумувати, поскаржитися, заглибитись в образу, вихлюпнути свій гнів, щоб пережити катарсис і мати змогу раціональніше розв'язувати складну колізію.

- пошук під­тримки - людина самостійно звертається до рідних, друзів, знайомих, щоб поділитися своїми проблемами, хоча б трохи заспокоїтись, емоційно розрядитись.

- пряма дія - спрямована на вирішення болючої проблеми або хоча б збирання конкретної інформації про можливості її вирішення.

2. Неконструктивні стратегії подолання стресу:

( все ж полегшують внутрішній стан людини, сприяють її адаптації до складних умов).

а)стратегія втечі - людина відмовляється від ніби звабних пропозицій, службових підвищень, відчуваючи, що за все це вона надто дорого розплачуватиметься.

У сфері здоров'я існують стратегії, які фокусуються на емоціях. Це психологічна боротьба з негативними емоційними станами і болісними відчуттями, коли людина не хоче помічати симптомів хвороби, намагається оцінювати свій стан з гумором, сподівається на допомогу надприродних сил.

б)заперечення - відмо­ва визнати, що жахлива подія вже трапилася. Людина знає про смерть своєї дитини, але продовжує мріяти про її вступ до інституту. Р. Ліфтон, який вивчав мешканців Хіросіми, констатував у більшості з них так зване «психологічне відключення». Заперечення є психологічним бар'єром на шляху руйнівного проникнення трагедії у внутрішній світ людини. Кризова ситуація переробляється невеликими дозами таким чином, щоб у людини вистачило сил на неї відреагувати.

в)руйнівні форми самодопомоги - це вживання алкоголю, який у певних дозах справді ніби полегшує сприйняття ситуації, надає сміливості та оптимізму. Але ефект дуже нестійкий, і подальша регуляція емоційних станів за допомоги алкоголю потребує, як відомо, постійного збільшення доз. Ще небезпечнішою є наркотизація, яка теж сприяє зняттю напруження, тимчасовому відволіканню від страждань, але її руйнівну післядію важко переоцінити.

г)уникання та са­мозвинувачення (в яких завгодно варіантах) - людина заплющує очі на те, що відбувається, або починає себе картати, вважає, що чекати на краще не слід.

Зниження самооцінки, зневіра в себе реально виснажує, забирає таку необхідну енергію. Тривалі самозвинувачення на відміну від внутрішнього діалогу можуть стати причиною психосоматичних захворювань.

Внутрішній діалог доречний у всіх випадках, але особливо корисний за ситуацій, коли:

ми стоїмо перед важливим вибором;

ми в кризі;

нас ніхто не розуміє;

ми бажаємо дійти мудрості;

ми відчуваємо самотність;

ми бажаємо свободи.

д)ігноруюче ставлення - людина не хоче або не може реально оцінити наслідки того, що відбувається. Вона всіляко намагається не помічати непорозумінь, конфліктів, які виникають все частіше і частіше у взаємодії з навколишніми. Вона заплющує очі на професійні проблеми, яких раніше не було. Вона не хоче бачити погіршення стану свого здоров'я, яке також свідчить про наявність кризового стану.

Чому обирається саме «страусова» політика? Людина може не мати внутрішніх ресурсів, енергії, сил для того, щоб поглянути правді у вічі. Можливо, ігноруюче ставлення є віддаленим результатом якоїсь психічної травми, що її людина зазнала ще в дитинстві, коли насправді не мала ніякої змоги протидіяти обставинам.

Чи буває ігноруюче ставлення до кризи корисним? Певною мірою, так. Твердячи собі, що все гаразд, що проблем немає, людина відчуває впевненість у собі і легше долає перешкоди. Але тотальні ігнорування складних життєвих обставин, захоплення створеною на власний смак ілюзорною дійсністю до добра не доведуть. Гострі симптоми стануть хронічними, криза від поверхової перейде До глибокої, і дорогоцінний час буде втрачено.

За зневажання кризи, невміння розпочати перегляд своїх прагнень, цінностей, уподобань, небажання пошуку нової життєвої траєкторії, людина може розплачуватись місяцями і навіть роками. Дехто буде по­стійно відчувати втому, скаржитись на виснаження, а хтось не зможе подолати самотності, емоційного вакууму, в якому опиняється.

ж)перебільшуюче ставлення - замість ігнорування симптомів кризи в людини виникає паніка, що зростає, як гірська лавина.

Людина фіксує кожну, навіть зовсім випадкову зміну обставин як знак, що віщує про поглиблення страждань, зростання неприємностей. До свого здоров'я, свого психічного стану вона ставиться як справжній іпохондрик, перебільшуючи, гіперболізуючи кожну дрібничку.

Якщо ми постійно чекаємо чогось поганого, ми обов'язково ство­рюємо собі небажані установки, провокуючи ускладнення ситуації, зменшуючи власну можливість адекватного реагування на нові, несприятливі обставини.

з)демонстративне ставлення прагненняпостійно підкреслювати, що їхня ситуація — найгірша, що доля до них найнесправедливіша, що життєвих випробувань у їхньому житті надто багато. Якщо хвороба, то така складна і небезпечна, якої досі навколо не було, якщо сімейний конфлікт, то про його жахливі подробиці знатимуть всі знайомі, сусіди, співпрацівники, рідні і друзі.

Навіщо свої страждання демонструвати, привертати до них увагу? Передовсім для того, щоб отримати співчуття, щоб постійно відчувати до себе інтерес, потурання, попуски. Бути в ролі страждальця, жертви не так вже й погано, адже жертва непомітно експлуатує оточуючих, формує в них емоційну залежність від себе, маніпулюючи відвертим бажанням допомогти, підтримати.

Людина з демонстративним ставленням до кризи нерідко використовує власне тіло як засіб привертання до себе більшої уваги. Вона відчуває порушення сну, апетиту, постійний головний біль або раптове серцебиття і демонструє ці симптоми як специфічний засіб для посилення контактів. Всі починають бігати навколо, хвилюватись, викликати «швидку допомогу», і це тимчасово задовольняє страждальця, дає йому змогу

відчути себе в центрі подій.

Несприятливі життєві обставини трактуються з утилітарного боку і життєва позиція стає рентною. Людина постійно бідкається, скаржиться, пише листи до редакцій, ходить до юридичної консультації,,наполягає на отриманні державної допомоги, компенсації тощо. Розуміючи, що самостійно вона не зможе впоратись з обставинами, вона досить послідовно користується своїм станом з корисливою для себе метою.

і)волюнтаристське ставлення - лю­дина починає з подвоєною енергією заперечувати дійсність. Вона не приймає реальності, не хоче рахуватися з погіршенням працездатності, загостренням хронічних захворювань, необхідністю спинитися в своєму рухові вперед і, можливо, трохи змінити напрям або подбати про надійне оточення.

Ну що, каже така людина собі, нема жодної надії? Глухий кут? Вельми болісно! Нічого! Я зможу примусити себе жити так, ніби нічого не трапилось! Я працюватиму вдесятеро більше, я так себе завантажу, що на страждання просто не вистачить сил. Переживають лише панночки, а справжній чоловік лише посміхається. Негоди треба не помічати, ставитися до них з презирством. Відчай — перетворювати на тренажер для розвитку волі, загартування характеру.

У такої людини завжди є чіткий план дій, є мета, від якої не можна відступати. Перебуваючи рабом власної волі, вона десь у глибині душі не любить себе, не приймає своїх слабкостей, не дозволяє собі хоч інколи відпочити, розслабитись, побути безпосередньою, слабкою, втомленою. До речі, від навколишніх вона чекає схожої поведінки і тому нерідко потерпає від самотності..

Вольові перевантаження не безмежні. Страждаюча людина, яка не дозволяє собі страждати, загрожує власному здоров'ю, штучно затягуючи, поглиблюючи кризу. Вчитися упокоренню перед тим, що сталося — це вчитися жити сьогоденням, сприймаючи реальність такою, якою вона насправді є, а не такою, якою повинна бути, виходячи з наших планів.. Жорстокість по відношенню до себе непомітно обертається жорстокістю,

спрямованою на інших.

Читайте також:

1. G2G-модель електронного уряду
2. II. МЕХАНІЗМИ ФІЗІОЛОГІЧНОЇ ДІЇ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ.
3. OSI - Базова Еталонна модель взаємодії відкритих систем
4. V Такі негативні особистісні утворення, як самовпевненість і нерозвиненість автономії та ініціативи, обумовлюють неадаптивне старіння людини.
5. VIII. Реакції, в результаті яких утворюються високомолекулярні сполуки
6. А. Це наявність в однієї людини кількох ліній клітин з різним набором хромосом.
7. Абстрактна модель
8. Абстрактна модель
9. Абстрактна модель оптимального планування виробництва
10. АДАПТАЦІЙНІ РЕАКЦІЇ М'ЯЗОВОЇ СИСТЕМИ
11. АДАПТАЦІЯ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ ОРГАНІЗМУ ДО ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕНЬ
12. Адаптація організму до змін чинників зовнішнього середовища

Переглядів: 2353