Етапи розвитку менеджменту.

Практика управління так само стара, як мир. Історія управлінської думки зв'язується з існуванням організацій, що виникли кілька століть назад. Досягнення великих організацій у стародавності, наприклад Римської імперії, що проіснувала кілька сторіч, імперії Олександра Македонського, свідчать про те, що в цих державах були створені досить розвинені системи управління. Це були, безсумнівно, системи ієрархічного управління на чолі з лідером і правителем в одній особі - імператором.

До теперішнього часу збереглись свідоцтва не лише культури стародавніх народів, але й управлінської майстерності. Прикладом можуть служити Єгипетські піраміди, будівництво яких потребувало чіткого планування всіх видів ресурсів, послідовності робіт, чіткого контролю за їх здійснення, вирішення питань мінімізації витрат, координації діяльності великої кількості робітників.

Форми прояву сучасного управління можна простежити в організаціях, що процвітали, стародавності. Прикладом організацій, які управлялися так само, як і організації в наш час, є церква, військові організації. Проста структура, створена ще засновниками християнства, успішно функціонує й у цей час. Сучасні військові організації теж багато в чому схожі на організації древнього Рима.

Форми прояву сучасного менеджменту можна простежити в організаціях античного миру, що процвітали. Більше того, деякі основи розуміння управління як спеціального роду діяльності, що сприяє досягненню мети, були також закладені в стародавності. Так, у шумерських письменах, датованих третім тисячоріччям до нашої ери, є згадування законів і комерційних справ, що свідчить про існування в державі практики управління. У закордонних дослідженнях історії менеджменту Шумерський портфель згаданих законів розглядається як релігійно-комерційна революція в управлінні.

У другому тисячоріччі до нашої ери відбулася ще одна, так звана світсько-адміністративна революція в менеджменті. У Древньому Єгипті фараоном Хаммурапі (1792-1730 рр. до н.е.) був уведений портфель законів, що містить більше 250 законів управління державою.

В доісторичних людей управління в основному використовувалось в трьох сферах діяльності: захисній, політичній, економічній.

Однак характер і структура управління в ті часи відрізнялися від сьогоднішніх. Було менше керівників середньої ланки, найчастіше керівництво здійснювалося однією людиною. Це були в основному рекомендації з державного управління. Людей цікавило, як, використовуючи організації, отримати більшу політичну владу, заробити більше грошей, як управляти ними.

Прийнято наступну історичну періодизацію розвитку управління:

1. Початок епохи практицизму (6 000 - 3 000 років до н е.).

2. Роки до нашої ери (3000 років - 500 рік до н е.).

3. Класична епоха (500 р. до н е. - 500 р. н е.).

4. Період ранніх стадій розвитку капіталізму (500 - 1400 р.).

5. Період дрібно власницького капіталізму (1400 - 1700 р.).

6. Епоха промислового капіталізму в Новому Світлі (1700 - 1890 р.).

7. Фінансовий капіталізм (1890 - 1933 р.).

8. Епоха національного капіталізму (1933 - 1950 р.).

9. Управлінський капіталізм (1950 - початок 90-х рр. XX ст,).

10. Епоха підприємницького капіталізму ( 90-е рр. XX ст.).

Вчений Кабушкін Н. 1. [№ 35, с. 8-16] виділив чотири основних історичних періоди розвитку менеджменту:

Перший період - починаючи з 9-7 тис. років до н.е. до XVIII ст.

Другий період - індустріальний період (1776 - 1890 р.).

Третій період - період систематизації (1856 - 1960 р.).

Четвертий період - інформаційний період (з 1960 р. по теперішній час).

Пошуки теоретичних підходів до управління почалися в епоху становлення капіталізму. Основним чинником, який обумовив інтерес до управління, є промислова революція, що розпочалась в Англії. Потім в Америці вперше зародилася думка про те, що управління саме може внести істотний вклад в успішний розвиток організацій.

Основним питанням було: яка сила рухає людьми, спонукує їх до активних дій? Англійці Томас Гоббс в 1651 р. і Джеймс Стюарт в 1767 р. стверджували, що основний мотив людського поводження -прагнення до влади.

Більшість вчених початок науки управління зв'язують із епохою промислового капіталізму. І називають дану епоху - епохою керівника виробництва й фахівця з ефективності.

Англійський економіст Адам Сміт у роботі "Дослідження про природу й причини багатства народів" (1776 р.) сформулював принцип "економічної людини", головною метою якої є прагнення до збагачення й задоволення особистих потреб.

Однак ідея розгляду управління як наукової дисципліни, професії виникла в пізню епоху капіталістичної формації суспільства. Зародження капіталізму в XVII, XVIII ст. викликає революційні зміни в управлінні. На цьому етапі відбувається виділення управлінських функцій. Спеціальна увага стала приділятися підготовці керівників. Однак головною фігурою цього період}⁷ був, безсумнівно, капіталіст -власник підприємства.

Американський винахідник бавовноочисних машин Е. Уітні (1765-1825 р.) на своїй фабриці широко використовував методи контролю якості. Його теоретичне досягнення полягає в тому, що він вивів поняття «масштаб управління».

В 1832 р. Ч. Баббідж розвив ідею Е. Уітні про те, що ефективність виробництва зростає, якщо кожного робітника спеціалізувати у вузькій області. Він досліджував вплив кольору стін і устаткування на ефективність трудового процесу.

При фінансовому капіталізмі домінував фінансист, що за рахунок маніпулювання ресурсами отримував більший прибуток.

Із середини XIX ст. почала розвиватись концепція систематизованого управління. На початку XX ст. ця концепція придбала якісно нове значення - управління стали розглядати як самостійну область діяльності, здатну принести успіх організації. Цей період можна вважати початком нового революційного етапу в менеджменті. Він характеризується «витисненням» класу капіталістів класом менеджерів. Почалося виділення класу професійних менеджерів.

Відправною крапкою розвитку сучасного менеджменту більшість вчених вважають 1886 рік, коли бізнесмен Генрі Таун виступив на зборах Американського суспільства інженерів-механіків з доповіддю "Інженер як економіст". У цій доповіді вперше ставилася проблема необхідності менеджменту як професійної спеціалізації й наукової дисципліни. Поява й формування науки управління було відповіддю на потребі великого бізнесу й результатом діяльності групи ентузіастів, що прагнуть виявити найефективніші методи діяльності.

Батьківщиною менеджменту вважають Сполучені Штати Америки. Оскільки технічний прогрес і машинне виробництво в цій країні вимагали стандартизації й уніфікації всього виробничого процесу, його всебічної раціоналізації, економії часу й ресурсів.

Національний капіталізм характеризувався розвитком державного регулювання інтересів у суспільстві.

Управлінський капіталізм характеризувався тим, що люди не просто володіють, а й управляють своїми капіталами.

В епоху підприємницького капіталізму акценти управління перемістилися на дрібні компанія.

Отже можна зробити висновок, що підходи до менеджменту залежать від зовнішніх умов діяльності організацій і, насамперед від історичного етапу розвитку суспільства, від індустріального способу організації виробництва, розвитку ринкових відносин.

Контрольні питання:

1. Основні історичні періоди розвитку менеджменту.

2. Основні підходи до виділення шкіл і підходів до управління

3. Основні представники наукової школи управління.

4. Характеристика внеску наукової школи в науку управління.

5. Представники адміністративної школи в управлінні.

6. Основні напрямки дослідження адміністративної школи управління.

7. Основні напрямки дослідження школи людських відносин.

8. Характеристика школи поведінкових наук та її представники.

9. Системний підхід в менеджменті: сутність та основні аспекти.

10. Відмінні риси між американською і японською моделями менеджменту.

ЛЕКЦІЯ №

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Психоаналітична школа в менеджменті.	\|	Принципи планування.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.041 сек.