МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Проблеми взаємодії суспільства і влади в соціально-економічному інформаційному просторі.Рис 10.1 Інформаційний простір України Таким чином, одним з найважливіших завдань сучасного розвитку України є формування динамічного інформаційного простору, наповненого новітніми інформаційними технологіями, що ґрунтуються на сучасних досягненнях науки і техніки. Повномасштабну реалізацію цього завдання покликані забезпечити державні законодавчі нормативні акти, передусім Закони України «Про Національну програму інформатизації», «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», Концепція національної програми інформатизації та ін. Керуючись цими документами, можна визначити такі основні напрями інформаційного розвитку України: - правове визначення, формалізація і стандартизація рівноправних інформаційних відносин; - удосконалення і демократизація (ЗМІ), як державних, так і громадянського суспільства; - сучасне інформаційне забезпечення усіх рівнів системи національної освіти України; - розвиток українського сегмента Інтернету як визначального засобу впливу на масову свідомість; - формування інформаційної політики держави і громадянського суспільства на синергетичній методологічній основі як механізму органічної, рівноправної взаємодії суспільства і влади; - утвердження й широке використання нових інформаційних технологій як чинника забезпечення сталого економічного, соціального і політичного розвитку; - підвищення раціональної відкритості економіки, політики - створення й розвиток національної системи книговидання; - залучення механізмів інформатизації як основи системно-синергетичного моделювання і прогнозування економічної, фінансової, соціальної, військової, політичної та духовно-культурної діяльності. Україна створює свій національний інформаційний простір в дуже складних умовах, що характеризуються передусім наявністю застарілих підходів, нерозвиненістю законодавчої бази, недосконалістю інформаційних технологій тощо. Тому дуже важливим напрямом розвитку інформаційного простору України є правове визначення і стандартизація інформаційних відносин у нашому суспільстві та світовому співтоваристві. Поняття «інформаційне законодавство України» охоплює всю систему нормативно-правових актів, ухвалених Верховною Радою України у формі законів та постанов нормативного змісту, якими регулюються суспільні відносини щодо інформації, її змісту, використання та відповідальності суб’єктів (організації) та об’єктів (цільових аудиторій) інформаційних відносин. Інформаційне право - це суспільні відносини щодо інформації, які знаходять вираження в нормах, визначених законом на публічно- та приватно-правовому рівнях. У вузькому розумінні інформаційне право - це різноманіття прав і обов’язків конкретних учасників суспільних відносин щодо інформації як об’єкта суспільних відносин. З метою формування сучасного інформаційного законодавства на сьогодні в Україні Верховною Радою України ухвалено такі закони: 1. Конституцію (Основний Закон України), що закріплює право громадян на вільний доступ до інформації. 2. Закон «Про інформацію», в якому містяться норми щодо свободи інформаційного обліку між суб’єктами суспільних відносин; 3. Закон «Про власність», яким регулюються економічні відносини між суб’єктами економічних відносин; 4. Закони «Про зв’язок», «Про рекламу», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про інформаційні агентства», «Про телебачення і радіомовлення», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про звернення громадян» тощо. Ці закони активно сприяють і забезпечують формування інформаційного права в Україні як сукупності норм різних галузей права, передусім економічного, соціального, політичного, що регулюють відносини, пов’язані з інформацією, інформаційними технологіями та комунікаціями. Інформаційне право ґрунтується на засадах відкритості, прозорості в діяльності державних установ та юридичних осіб громадянського суспільства, гарантованості інформаційної безпеки особистості, суспільства і держави. Отже, в Україні прийнято і введено в дію державно-правові та програмні документи, які забезпечують формування національного інформаційного простору України. Триває розробка нових та вдосконалення наявних державно-правових документів, спрямованих на розвиток інформатизації та якнайповніше забезпечення потреб населення і державних органів у своєчасній і достовірній інформації - найважливішому елементі системи зв’язків з громадськістю. У 90-ті роки ХХ - на початку ХХІ століття українське суспільство засвідчило прагнення перетворити соціальну систему з тоталітарної на демократичну та переконалося в тому, що соціально-економічну, політичну і духовно-культурну трансформацію можливо здійснити лише шляхом мобілізації духовно-моральних сил усієї нації, а отже, лише за наявності розвиненої ПР-системи, у якій вільне слово і думка, своєчасна і об’єктивна інформація відіграють дуже важливу роль. Процес модернізації суспільства передбачає урізноманітнення джерел інформації і взаємодію інформаційних поколінь. У сучасних умовах підвищення ролі інформаційного чинника як визначального елемента соціально-економічного і політичного розвитку суспільства, природно, виникає проблема взаємодії об’єднань громадянського суспільства і державної влади. Розвиток сучасних технологій потребує нових підходів з боку держави і громадянського суспільства до визначення ролі та практичного використання нових інформаційних технологій. Поширення та вдосконалення сучасних інформаційних технологій ставить перед державою і громадянським суспільством низку актуальних економічних, політичних, правових і гуманітарних проблем. Йдеться про побудову системи внутрішніх і міжнародних відносин у нових умовах інформаційної прозорості та свободи слова. Актуальними стають розробка і реалізація раціональної державної політики щодо національних і світових інформаційних та телекомунікаційних мереж у зв’язку з необхідністю, з одного боку, захисту національних інформаційних ресурсів та інформаційної структури, а з іншого - забезпечення свободи слова і прав людини на отримання своєчасної, повної та достовірної інформації. Держава за участю політичних і громадських організацій розробляє і ухвалює закони про інформацію, створює нормативно-правову базу інформаційного простору, зокрема й економічного, виробляє і реалізує інформаційну політику на непохитних конституційних засадах. Громадянське суспільство як сукупність вільних громадян дотримується прав і обов’язків, визначених законами, тобто діє в межах правових норм. Держава і громадянське суспільство зацікавлені у становленні й розвитку інформаційного суспільства, характерними особливостями якого є не лише розвинений інформаційний простір з новітньою технологічною базою, а й поширення прав людини, громадянина, громадських об’єднань і державних закладів на доступ до інформації та її використання. В інформаційному суспільстві державна влада як соціальний інститут зобов’язана: 1) забезпечувати доступ до тієї чи іншої інформації на законодавчому рівні; 2) синтезувати і презентувати інформацію, що становить суспільний інтерес; 3) сприяти розвитку інформаційної галузі у країні .
Рис 10.2 Інформаційні обов’язки державної влади
Реальне виконання владою інформаційних обов’язків гарантує інформаційну прозорість діяльності влади, що істотно обмежує поширення таких явищ, як корупція в економіці та політиці, зловживання службовим становищем, а також вплив мафіозних структур на соціально-економічне життя суспільства. Громадянське суспільство (політичні партії, громадські об’єднання, корпорації, трудові колективи, профспілки тощо) не лише беруть участь у розробці законів про інформацію, а й зобов’язані сприяти їх виконанню, здійснювати громадський контроль за об’єктивністю і достовірністю будь-якої інформації, за виконанням громадянами положень, законів про інформацію. Таким чином, громадянське суспільство, державна влада та місцеві органи самоврядування безперервно взаємодіють як у загальному, так і в економічному інформаційному просторі. Наявність повної і достовірної інформації, зокрема економічної, комерційної, фінансової, технічної, торгової, її ефективне використання є необхідною умовою сталого розвитку економічної та соціальної сфери, держави й суспільства загалом. У процесі трансформації українського суспільства стає зрозуміло, що в інформаційному суспільстві, з одного боку, організації будь-якого типу, надаючи доступну, прозору, об’єктивну інформацію, підтримують державну та власну безпеку і водночас формують необхідно-раціональну (критичну) масу інформаційного простору, а з іншого - державна інформаційна політика дедалі більше впливає на економічну, соціальну, духовно-культурну життєдіяльність країни. Державна інформаційна політика визначає розвиток інформаційної сфери, забезпечує правове регулювання національного інформаційного ринку та подальше формування інформаційного простору в інтересах особи, суспільства і держави. Держави, які прагнуть посісти повноцінне місце у світовому співтоваристві, зокрема Україна, повинні розробляти й реалізувати ефективну національну інформаційну політику, розглядати і використовувати її як важливий чинник оптимізації внутрішніх і зовнішніх відносин, пріоритетне завдання державного управління, що у загальній перспективі сприятиме забезпеченню переходу до інформаційного суспільства. В Україні, як і в інших пострадянських країнах, соціально-економічна сфера тривалий час була командно-адміністративною, практично виключеною зі світових каналів вільного поширення інформації, тому вона є вразливою до використання сучасних технологій інформаційного впливу. Працівники цієї сфери ще не адаптувалися до ринкових відносин і демократичних методів регулювання соціально-економічних відносин. Вони з недовірою сприймають нові технології інформаційного впливу. На думку О. Литвиненка, таке ставлення до нових технологій інформаційних впливів зумовлене такими чинниками: - присутністю напівтрадиційних сегментів у суспільному структуруванні (відносини патрон-клієнт, тінізація, розмивання процедур ухвалення рішень); - відсутністю загальновизнаних моральних засад функціонування суспільства, зокрема застосуванням насильства як засобу боротьби з конкурентами, опонентами; - транзитивністю (процес безперервних перетворень) сучасної пострадянської інформаційної сфери, пов’язаною з адаптацією іноземного продукту, а не зі створенням власного; - відсутністю усталених вітчизняних суспільствознавчих традицій, домінуванням у масовій свідомості афективно-емоційних чинників, сформованим у православній традиції абсолютизованим ставленням до слова, сприйняттям його як найвищої цінності. Інформаційний простір у соціально-економічній сфері українського суспільства насичений боротьбою за державну власність, фінансові ресурси, ринки, і ЗМІ у цій боротьбі, на думку фахівців, нерідко є лише інструментом реалізації власних інтересів. Нові демократії, або країни перехідного періоду, легко піддаються будь-якому впливу внаслідок раптового падіння попередньої ідеології і через звичку підпорядковувати свої думки догмам, що поширюються ЗМІ. Однак, ЗМІ є основним чинником творення не лише нових демократій, а й антидемократичних тенденцій, про що свідчать деякі принципи інформаційної політики на місцях. Такими принципами, на думку російських дослідників, є: 1) зведення основної інформації до опису й коментування діяльності перших осіб регіонів; 2) блокування й обмеження будь-якої негативної інформації про реальне становище в регіонах або про політичну репутацію лідерів; 3) прикрашання інформації; 4) переключення громадської думки з негативної на позитивну; 5) демонстрація всемогутнього і пильного господаря. ЗМІ в умовах соціально-економічної трансформації українського суспільства відіграють роль зв’язуючої ланки у взаємодії суспільства і влади. Однак на функціонування і розвиток комунікативної сфери в Україні негативно впливає практична відсутність громадських організацій, які обстоювали б права глядачів і слухачів, створювали б альтернативні комунікативні системи на локальному рівні тощо. Таким чином, безперервна ефективна взаємодія громадянського суспільства і державної влади здатна забезпечити формування й розвиток інформаційної системи в соціально-економічній сфері життєдіяльності українського суспільства як дуже важливої підсистеми загальної системи засобів масової інформації.
Читайте також:
|
||||||||
|