Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Управління власним капіталом

Створення суб’єкта господарювання починається з формування його початкового капіталу і закріплення цього факту чинними нормативними актами. Головною метою функціонування капіталу підприємства є його рух. Протягом поточної діяльності у підприємства форма капіталу постійно змінюється. Ці зміни стосуються збільшення (зменшення) як абсолютного розміру капіталу, так і окремих його складових. Постійно здійснюється перетворення одних ресурсів на капітал, інших — на товар або інші види цінностей.

При цьому матеріальні цінності перетворюються на капітал тільки тоді, коли вони починають брати участь у господарському обороті. Сума грошових коштів, якщо вона не рухається, не є капіталом.

Поняття «капітал» асоціюється з поняттям «власність». У момент створення підприємства його стартовим капіталом є вартість майна підприємства. На цьому етапі, коли підприємство ще не має зовнішньої заборгованості, капітал підприємства обчислюється за формулою:

; (7.1)

Здійснюючи господарську діяльність, підприємство завжди використовує залучені кошти, отже власний капітал підприємства визначається як різниця між вартістю його майна і борговими зобов’язаннями. Тому формула, за якою обчислюється власний капітал, набуває такого вигляду:

; (7.2)

де ВК - власний капітал;

А - вартість активів за балансом;

З - боргові зобов’язання.

Отже, власний капітал — це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.

Відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку капітал підприємства відображається в пасиві балансу і складається з власного капіталу і зобов’язань. У складі власного капіталу виділяють: статутний, пайовий, додатково вкладений, інший додатковий, резервний капітал, нерозподілений прибуток (непокритий збиток).

Крім цих складових елементів власного капіталу, П(С)Б02 визначає коригувальні показники, які відображають рух власного капіталу підприємства у процесі його формування та управління. До цих показників відносять неоплачений і вилучений капітал.

Терміни «статутний фонд», «статутний капітал» є тотожними означають суму вкладень підприємства в його активи за номінальною вартістю, зафіксованою в установчих документах.

Формування статутного капіталу на підприємствах окремих організаційно-правових форм має певні особливості.

Вилучений капітал відображає фактичну собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників. Сума вилученого капіталу вираховується під час визначення загальної суми власного капіталу.

Слід зазначити, що статутний капітал є найбільш стабільною частиною власного капіталу акціонерного товариства. Його розмір, як правило, протягом року не змінюється на підприємствах, які не змінили своєї форми власності (за винятком зазначених вище випадків, стосовно акціонерних товариств).

Для державних підприємств статутний капітал — це вартість усього майна, яке закріплене за економічним суб’єктом на правах повного комерційного розрахунку.

Для кооперативів — це вартість майна, яке надано учасниками для здійснення господарської діяльності.

Протягом поточної діяльності у підприємств форми капіталу не є стабільними. Зміни стосуються збільшення (зменшення) як абсолютного розміру капіталу, так і окремих його складових. Постійно здійснюється перетворення одних ресурсів на капітал, інших — на товар або інші види цінностей.

Акціонерні товариства також можуть змінювати розмір статутного капіталу (збільшувати і зменшувати). Збільшення статутного капіталу здійснюється шляхом:

- емісії додаткової кількості акцій;

- обміну облігацій товариства на його акції;

- збільшення номінальної вартості капіталу.

Зменшення статутного капіталу здійснюється шляхом:

- зменшення номінальної вартості акції;

- зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості шляхом викупу частини акцій у власників з метою анулювання.

Другою формою власного капіталу є пайовий капітал. Він відображає суму пайових внесків членів спілок та інших підприємств. Тобто пайовий капітал — це сукупність коштів фізичних та юридичних осіб, добровільно вкладених у здійснення спільної фінансово-господарської діяльності.

Джерелом формування пайового капіталу є обов’язкові та додаткові пайові внески, які надходять від членів АТ.

Додатковий вкладений капітал — це сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість. Для акціонерних товариств різниця між вартістю реалізації випущених ними акцій та їх номінальною вартістю має назву «емісійний дохід».

Інший додатковий капітал — це сума дооцінки необоротних активів, вартість активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших фізичних або юридичних осіб, та інші види додаткового капіталу. У більшості підприємств додатковий капітал становить найбільшу частку у складі власного капіталу.

Резервний капітал створюється відповідно до законодавства та засновницькими документами підприємства на покриття в майбутньому непередбачуваних збитків і витрат. Резервний капітал — це джерело, яке створюється для гарантії безперервної роботи і виконання зобов’язань перед третіми особами. Наявність цього джерела надає останнім упевненість у погашенні підприємством своїх зобов’язань. Чим більший резервний капітал, тим більша сума збитків може бути компенсована (покрита), і в підприємства з’являються більші можливості для покриття збитків, якщо останні мають місце.

Створення резервного капіталу може мати обов’язковий (передбачається законодавством) і добровільний характер — відповідно до установчих документів. На сучасному етапі створення резервного капіталу є обов’язковим тільки для акціонерних товариств і підприємств з іноземними інвестиціями. Якщо в установчих документах не передбачено створення резервного фонду, то підприємство його не створює.

Інформація про розмір резервного капіталу в балансі підприємства має велике значення для зовнішніх користувачів бухгалтерської звітності, які розглядають резервний капітал як запас фінансової міцності підприємства.

Недостатній розмір обов’язкового резервного капіталу свідчить або про недостатній прибуток або про використання резервного капіталу на покриггя збитків.

Розміри відрахувань у резервний капітал визначають збори акціонерів і фіксуються в установчих документах товариства.

Резервний капітал спрямовують для покриття збитків у звітному періоді, для погашення облігацій і викупу акцій акціонерного товариства, якщо інших джерел немає. Резервний капітал створюється підприємствами і на випадок ліквідації підприємства для покриття кредиторської заборгованості.

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) — сума прибутку, яка реінвестована у підприємство. Це важлива складова власного капіталу господарського товариства. Нерозподілений прибуток поділяється на асигновану частину, тобто частину, яка має певне цільове призначення, і неасигновану, яка не має конкретного призначення.

У зарубіжних корпораціях досить часто встановлюється обмеження на певну частину нерозподіленого прибутку, яка не може бути використана на виплату дивідендів. Якщо обмеження знімаються, ця частина може бути сплачена у вигляді дивідендів або використана в інший спосіб. Напрями розподілу чистого прибутку товариства закріплені його статутом та обумовлені поточною і стратегічною політикою, що затверджується загальними зборами акціонерів товариства. Сума нерозподіленого прибутку поточного року розраховується за такою формулою:

; (7.3)

де Пн — нерозподілений прибуток поточного року;

Пп - нерозподілений прибуток за попередній рік;

Пч — чистий прибуток поточного року;

Дп — дивіденди за поточний рік;

В — внески на поповнення резервного капіталу.

Сума непокритого збитку вираховується під час визначення суми власного капіталу.

Залежно від джерел формування власний капітал підприємства можна поділити на вкладений і накопичувальний. Вкладений - це сума внесеного капіталу власниками підприємства. За рахунок цих внесків створюється статутний, додатково вкладений і пайовий капітал. Його сума може бути збільшена шляхом конвертації боргових зобов’язань в акції.

Накопичувальний капітал — це капітал, отриманий підприємством у процесі його діяльності. Він складається з капіталу від переоцінки, дарчого капіталу і нерозподіленого прибутку. Капітал від переоцінки - це додатково вкладений капітал, сформований унаслідок дооцінки активів. Дарчий капітал - надходить у вигляді безоплатно одержаних активів і також належить до додатково вкладеного капіталу.

Нерозподілений прибуток, як зазначалося, - це частина чистого прибутку товариства, що залишається у підприємства після виплати доходів власникам та формування резервного капіталу.

За ступенем фіксації розрізняють зареєстрований і незареєстрований капітал, який вважається умовно постійним. Сума зареєстрованого капіталу фіксується установчими документами (пайовим, статутним). Незареєстрований капітал - це умовно змінний капітал. До нього відносять додатковий капітал і нерозподілений прибуток.

Отже, враховуючи, що капітал визначається як різниця між вартістю активів за балансом і борговими зобов’язаннями, розглянемо сутність і складові останніх.

Зобов’язання - це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої призведе до зменшення ресурсів підприємства внаслідок узятих у минулому обов’язків.

Суб’єктами зобов’язання можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (кредитор - особа, якій належить право вимоги; боржник - особа, яка несе обов’язок перед кредитором).

Об’єктом зобов’язання є дії (передати майно, виконати роботи, сплатити гроші). Наприклад, у договорі купівлі-продажу продавець зобов’язаний передати майно, а покупець - оплатити його.

Зміст зобов’язання становлять права, вимоги кредитора й обов’язки боржника. Зобов’язання за змістом пов’язані з:

- майна у власність відповідно до договору купівлі-продажу, дарування, поставки, позики, довічного утримання; у тимчасове користування за майновим наймом;

- виконанням робіт на підставі замовлення договорів про спільну діяльність;

- наданням послуг відповідно до договору;

- сплатою грошей на підставі договорів позики, кредитних договорів, договорів банківських вкладень і банківських рахунків;

- відшкодуванням витрат, заподіяних у результаті протиправних дій;

- поверненням безпідставно придбаного майна.

Методологічні засади зобов’язань визначаються П(С)БО 11 «Зобов’язання». Норми цього положення (стандарту) застосовуються підприємством, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності, крім бюджетних установ.

Відповідно до П(С)БО 11 зобов’язання поділяються на:

- довгострокові;

- поточні (короткострокові);

- забезпечені;

- непередбачені зобов’язання.

Згідно з П(С)БО 2 «Баланс» поточні зобов’язання — це такі, які будуть погашені протягом 12 місяців починаючи з дати балансу.

Поточні зобов’язання включають короткострокові кредити банків; поточну заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями; короткострокові векселі видані; кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги; поточну заборгованість за розрахунками з одержаних авансів, з бюджетом, з позабюджетних платежів, зі страхування, з оплати праці, з учасниками із внутрішніх розрахунків; інші поточні зобов’язання.

Довгострокові зобов’язання — всі зобов’язання, які не є поточними зобов’язаннями. Вони включають:

v позики, термін погашення яких більше 12 місяців;

v довгострокові зобов’язання за облігаційними позиками;

v відстрочені податкові зобов’язання;

v довгострокові векселі;

v довгострокові зобов’язання з фінансової оренди.

Забезпечення - це зобов’язання з невизначеними сумами або часом погашення на дату балансу. Ці зобов’язання мають таку назву тому, що їх виконання має бути забезпечене певними коштами. До такого роду зобов’язань можна віднести, наприклад, здійснення гарантійного ремонту випущеної продукції. У цьому випадку невідомо, яка частина випущеної продукції потребуватиме гарантійного ремонту, коли і яка сума витрат з цього приводу буде у підприємства.

Забезпечення створюється для відшкодування витрат у майбутньому (для виконання гарантійного ремонту, оплати відпусток працівникам; додаткового пенсійного забезпечення; на реструктуризацію).

Непередбачені зобов’язання можуть виникнути внаслідок минулих подій, над якими підприємство не має повного контролю, або таких подій (минулих господарських операцій), які можуть призвести до витрачення ресурсів.

Непередбачені зобов’язання характеризуються:

- наявною обставиною;

- невизначеністю кінцевого результату цієї обставини;

- вирішенням невизначеності на основі однієї або кількох майбутніх подій.

У теорії фінансів підприємств виділяють ще два види капіталу: реалБтій та абстрактний.

Реальний капітал включає основні та оборотні засоби: перші використовуються в кількох виробничих циклах, тоді як другі або споживаються, або трансформуються протягом одного циклу виробництва або розподілу. Межа їх розподілу може зміцнюватися залежно від діяльності підприємства. Але ця відмінність важлива у процесі управління підприємством. Ефективність управління підприємством залежить від правильного використання реального капіталу; рентабельності оборотних коштів, їх оборотності, а також рентабельності основних засобів у процесі їх використання.

У балансі підприємства реальний капітал відображається в активі і розглядається за такими статтями: споруди й устаткування, сировина, матеріали та інші оборотні засоби виробничого призначення, майно, яке легко реалізується, і ліквідні запаси.

Абстрактний капітал - це сукупність усіх позицій пасиву балансу підприємства

Розвиток підприємства вимагає насамперед мобілізації і підвищення ефективності використання власного капіталу, що забезпечує його фінансову стійкість і достатній рівень платоспроможності. Це, у свою чергу, потребує оцінювання вартості власного капіталу в розрізі окремих його елементів і в цілому. Методи оцінювання вартості власного капіталу вперше були запропоновані І. А. Бланком.

Оцінювання вартості власного капіталу має ряд особливостей, основними з яких є:

ü необхідність періодичного коригування загальної суми власного капіталу, який зафіксований у бухгалтерському обліку. При цьому уточненню належить тільки функціонуюча частина власного капіталу;

ü оцінювання вартості залученого власного капіталу. Це оцінювання певною мірою має умовний характер. Якщо залучення позикового капіталу обумовлено відповідними контрактами, то залучення основної суми власного капіталу таких контрактних зобов’язань не містить. Будь-які зобов’язання підприємства щодо виплати процентів на пайовий капітал, дивідендів за простими акціями є розрахунковими плановими показниками, які можуть бути скориговані за результатами господарської діяльності;

ü суми виплат власникам капіталу входять до складу оподатковуваного прибутку, що збільшує вартість власного капіталу порівняно з позичковим. Виплати власникам капіталу (акцій) у формі дивідендів здійснюються за рахунок чистого прибутку підприємства, тоді як виплати процентів за позичковий капітал у формі банківських кредитів відбуваються за рахунок собівартості (витрат) продукції, товарів, послуг. Тому останні зменшують оподаткований прибуток і податок на прибуток, що забезпечить вищий рівень вартості додатково залученого власного капіталу порівняно з позиченим;

ü залучення власного капіталу пов’язане з вищим рівнем фінансового ризику для інвесторів, що збільшує його вартість на розмір премії за ризик. Дане положення підтверджується тим, що претензії власників основної частини цього капіталу підлягають задоволенню у разі банкрутства акціонерного товариства в останню чергу;

ü залучення власного капіталу не пов язано з процесом ного повернення. Це визначає вигідність використання підприємством цього джерела, незважаючи на вищу його вартість. Якщо за позиковий капітал підприємство повинно, крім повернення суми боргу, сплатити в установлений строк певну суму на його обслуговування, то за залучений власний капітал підприємство сплачує тільки проценти і дивіденди власникам акцій. Отже, підприємству вигідніше, безпечніше використовувати власний капітал для забезпечення своєї платоспроможності і фінансової стійкості. Все це стимулює підприємство і визначає вигідність використання даного джерела, незважаючи на вищу його вартість.

Механізм оцінювання вартості власного капіталу підприємства зводиться до оцінювання: функціонуючого власного капіталу; додатково залученого акціонерного капіталу; додатково залученого акціонерного (пайового) капіталу; вартості нерозподіленого прибутку.

Оцінка вартості функціонуючого власного капіталу визначається виходячи із звітних даних підприємства.

Вартість власного капіталу, який використовується у звітному періоді, визначається за формулою:

; (7.4)

де ВКзвіт — вартість власного капіталу товариства (підприємства), який використовується у звітному періоді, %;

Пч — сума чистого прибутку, яка сплачена акціонерам при його використанні;

- середня сума власного капіталу товариства у звітному періоді.

Вартість власного капіталу в плановому періоді визначається за такою формулою:

; (7.5)

де ВК план — вартість власного капіталу в плановому періоді, %;

ВКзвіт — вартість власного капіталу у звітному періоді, %;

І — прогнозований індекс зростання виплат з чистого прибутку акціонерного товариства.

З метою визначення вартості залучення додаткового капіталу за рахунок емісії звичайних акцій необхідні такі показники:

- сума додаткової емісії звичайних акцій;

- сума дивідендів, виплачених у звітному періоді на одну звичайну акцію;

- індекс зростання виплат дивідендів у плановому періоді;

- сума витрат на емісію звичайних акцій у плановому періоді.

Розрахунок вартості додаткового капіталу через емісію звичайних акцій визначається за такою формулою:

; (7.6)

де ВКзв.ак — вартість додаткового капіталу від емісії звичайних акцій, %;

Кзв.ак — кількість додаткових звичайних акцій, шТ.;

Дзв — сума дивіденду на одну звичайну акцію у звітному періоді, грн;

Іпл — індекс зростання дивідендів у плановому періоді;

— сума власного капіталу, залученого від випуску звичайних акцій, грн;

Вем — витрати на емісію звичайних акцій відносно загальної суми емісії акцій, %.

Власники привілейованих акцій мають перевагу перед власниками звичайних акцій. Привілейовані акції не обмежені датою їх погашення. У разі ліквідації активів власники привілейованих акцій одержують гроші лише після того, як будуть виконані вимоги кредиторів. Коли підприємство залучає кошти шляхом випуску привілейованих акцій, воно менше ризикує. Одна з особливостей привілейованих акцій — це сплата фіксованого дивіденду або оголошеного процента від вартості акцій на час їх випуску. Ринок відіграє важливу роль у визначенні дивідендного доходу від привілейованих акцій.

Вартість додаткового власного капіталу за рахунок емісії привілейованих акцій можна визначити за формулою:

; (7.7)

де ВКпр.акц — вартість додаткового власного капіталу, отриманого від привілейованих акцій, %;

Дпр.акц. - сума дивідендів до виплати відповідно до контрактних зобов'язань акціонерного товариства;

∑ВКпр.акц. - сума власного капіталу від привілейованих акцій;

Вем.пр.акц. - емісійні витрати за привілейованими акціями відносно загальної суми емісії.

Нерозподілений прибуток - це джерело внутрішнього походження і, як правило, ця сума реінвестується у фірму. З частиною цього джерела теж пов’язана вартість капіталу підприємства. Пояснюється це тим, що альтернативою нерозподіленому прибутку, коли у підприємства є потреба в залученому капіталі, був би випуск додаткових звичайних акцій. Тому вартість капіталу за рахунок нерозподіленого прибутку може бути визначена за такою самою формулою, за якою визначається вартість капіталу від звичайних акцій. Отже, вартість джерела коштів «нерозподілений прибуток» кількісно дорівнюватиме вартості джерела коштів «звичайні акції».

Політика управління власним капіталом являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства (товариства), яка зводиться до забезпечення його виробничо-комерційної діяльності.

Трансформація економічних відносин на сучасному етапі розвитку економіки потребує значних грошових вкладень, тому кожен суб’єкт господарювання самостійно вирішує питання збільшення свого капіталу, його ефективного інвестування і реінвестування. Вибір варіантів і шляхів залучення капіталу має відмінності залежно від сфер діяльності, організаційно-правової форми підприємства. Крім того, на прийняття рішень щодо управління власним капіталом впливають як фактори зовнішнього середовища, так і внутрішні характеристики підприємства і підходи власників і менеджерів (одна компанія вибирає метод збільшення капіталу через емісію акцій і облігацій, друга - залученням позичкового капіталу, третя - вибирає політику внутрішнього фінансування, мобілізуючи резерви і реінвестуючи більшу частину прибутку, і т. д.).

Сутність політики управління щодо забезпечення капіталом функціонування компанії і виплат засновникам і власникам капіталу (власного і позичкового) зводиться до вирішення таких питань:

- вибір між джерелами формування капіталу (власні і позикові кошти). Принциповою рисою позичкових коштів є їх повернення в установлений строк з урахуванням плати за користування (процент);

- вибір схеми мінімізації податкових платежів;

- вибір форми залучення зовнішніх джерел фінансування (з фіксованим або плаваючими процентами за позичкові кошти, конвертованих активів, похідних) і забезпечення їх привабливості на фінансових ринках;

- дивідендної політики, схем виплат власникам капіталу підприємства і пропорції між реінвестованим прибутком і прибутком, який сплачується власникам.

Політика управління складовими власного капіталу підприємство може здійснюватися в такій послідовності:

-аналіз формування загального обсягу власного капіталу в передплановому періоді. На даному етапі вивчається відповідність темпів приросту власного капіталу активам і обсягу виробленої (реалізованої) продукції;

- вивчається співвідношення між зовнішніми і внутрішніми джерелами формування власного капіталу;

- оцінюється достатність власного капіталу у звітному періоді. Критерієм такої оцінки може бути показник «коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства»;

- визначається загальна потреба у власному капіталі в плановому періоді;

- у розрізі основних елементів власного капіталу оцінюється вартість власного капіталу. Результати цієї оцінки є основою розроблення управлінських рішень щодо вибору джерел формування власного капіталу, які б забезпечили його приріст;

- забезпечення загального обсягу власного капіталу в плановому періоді може бути досягнуто за рахунок залучення додаткового пайового капіталу або додаткової емісії акцій чи за рахунок інших джерел;

- оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власного капіталу. При цьому доцільно враховувати, що вартість залучення власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел не повинна перевищувати планову вартість залучення позикових коштів. Крім того, зростання додаткового пайового чи акціонерного капіталу за рахунок сторонніх інвесторів може негативно вплинути на процес управління підприємством першими його засновниками.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Капітал підприємства як об’єкт фінансового менеджменту	\|	Управління позичковим капіталом

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.