• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Вартість і структура капіталу

Вартість капіталу відбиває ціну, яку підприємство сплачує за його залучення з різних джерел у відносному виразі.

Приймаючи рішення про застосування (залучення) будь-якого джерела (ресурсу), важливо оцінити вартість цього джерела. Вартість капіталу (cost capital) - це відносна величина витрат на обслуговування складових капіталу. Окремі складові капіталу мають різну вартість. Ця вартість відображається у відносних величинах як процентна ставка (річні проценти).

Концепція ціни капіталу являє собою одну з базових в теорії капіталу. Але вона не зводиться тільки до визначення процентів, які підприємство мусить сплатити власникам за використання їх капіталу. Ціна капіталу характеризує ту норму рентабельності, нижче розміру якої підприємство не повинно приймати будь-яких рішень інвестиційного характеру.

Вартість капіталу використовується як:

- вимірювач дохідності поточної діяльності підприємства;

- базовий критерій ефективності фінансових інвестицій;

- механізм управління структурою капіталу;

- критерій ефективності лізингових операцій (якщо вартість обслуговування лізингу перевищує ціну капіталу підприємства, то застосовувати фінансовий лізинг для підприємства невигідно);

- вимірювання рівня ринкової ціни підприємства (ціна під­приємства - це величина власного капіталу). Зниження ціни капіталу супроводжується зростанням ринкової вартості підприємства, і навпаки. (Цей взаємозв’язок чітко проявляється в діяльності акціонерного товариства. Якщо ціна акцій на фондовому ринку змінюється (піднімається - знижується), то змінюється і вартість капіталу товариства.)

Отже, в основу управління вартістю капіталу має бути покладено підвищення ринкової вартості підприємства.

Ринкова вартість капіталу підприємства не зменшиться, якщо воно зможе забезпечити власникам певну дохідність.

Приймаючи фінансові рішення, менеджер мусить оцінити вартість кожної складової капіталу і комбінації різних елементів у загальній вартості капіталу. Ця загальна вартість капіталу підприємства, як ставка дисконтування під час приведення майбутніх грошових потоків до поточних умов (моменту), дасть змогу отримати поточну оцінку капіталу.

Оцінка і порівняння різних складових капіталу уможливлює вибір найдешевшого способу довгострокового фінансування, тобто формування цільової структури капіталу. Наприклад, якщо вартість складової капіталу - банківський (довгостроковий) кредит - 22 % річних, вартість капіталу у вигляді облігаційної позики — 23 % річних; вартість власного капіталу - 24 % річних, а дохідність проекту дорівнює 25 % річних, то в цьому випадку найдешевшим джерелом у структурі капіталу буде банківський кредит.

Отже, будь-яке підприємство фінансує свою діяльність із різних джерел. Кожне джерело коштів, як зазначалося, має свою вартість (тобто витрати на забезпечення певного джерела). Менеджер підприємства повинен оптимізувати загальну суму витрат на обслуговування різних джерел формування капіталу.

Узагальнюючим показником, що відображає мінімальну норму прибутку, яку отримують інвестори від своїх вкладень, є середньозважена вартість капіталу (СЗВК (WACC).

Для визначення СЗВК (WACC) застосовується формула:

; (7.17)

де СЗВК - середньозважена вартість капіталу, %;

Ві - вартість і-го джерела коштів, %;

Чі - частка і-го джерела в загальній сумі капіталу, %;

n - кількість джерел (і = 1, 2, 3,... n).

Показник середньозваженої вартості капіталу підприємства никористовується в аналізі під час вибору інвестиційних проектів. Тобто якщо норма рентабельності інвестицій (IRR) буде більшою середньозваженої вартості капіталу (СЗВК), рішення щодо прийняття проекту має бути позитивним. Якщо показник IRR буде меншим за СЗВК, проект приймати не доцільно, і якщо IRR дорівнюватиме СЗВК, в цьому випадку проект не принесе підприємству ні прибутку, ні збитків.

Показник СЗВК може змінюватися під впливом зміни вартості окремих елементів капіталу. Тому менеджер повинен постійно вносити корективи в розрахунки й у визначений показник - СЗВК.

Для оцінки вартості капіталу підприємства у звітному періоді, використовуються показники, які пов’язані з оцінкою окремих його елементів і які відображені у звітному балансі.

Розрахунок показника СЗВК підприємства на плановий прогнозний період має певну невизначеність, яка обумовлена як зовнішніми факторами - станом фінансового ринку, так і внутрішніми — динамікою прогнозних фінансових результатів підприємства, його платоспроможністю.

Важливим для підприємства є визначення взаємозв’язку оцінки поточної і майбутньої вартості СЗВК. Такий взаємозв’язок досягається за допомогою показника граничної вартості капіталу (ГВК). Цей показник відображає приріст СЗВК до суми кожної нової одиниці капіталу, який додатково залучається підприємством.

Гранична вартість капіталу відображає ті витрати, які підприємство понесе для відтворення планової структури капіталу з урахуванням змін на фінансовому ринку. Наприклад, підприємству для розширення виробництва необхідні додаткові джерела фінансування. Ці джерела можна отримати тільки на фінансовому ринку. У цьому випадку вартість капіталу на плановий (прогнозний) період буде граничною.

Визначення граничної вартості капіталу (ГВК) здійснюється за такою формулою:

; (7.18)

де ∆СЗВК — приріст середньозваженої вартості капіталу в про­гнозному (плановому) періоді, %;

∆К — приріст усього капіталу в прогнозному періоді, %.

Обсяг власних і залучених коштів на кожному етапі розвитку підприємства має свою межу. Так, збільшення власного капіталу за рахунок прибутку має обмеження, яке обумовлено загальною сумою прибутку; збільшення випуску емісійних цінних паперів буде можливим тільки за високого рівня дивідендних і процентних виплат акціонерам і кредиторам.

Залучення додаткового банківського кредиту супроводжується підвищенням кредитного і процентного ризиків. Усе це повинно враховуватись під час прийняття інвестиційних рішень.

Граничну вартість капіталу доцільно порівнювати з очікуваною нормою прибутку за окремими операціями, здійснення яких потребує додаткового капіталу. При цьому очікувана норма прибутку має бути вищою за граничну вартість капіталу.

Прийняття рішення про додаткове залучення капіталу об’єктивно передбачає визначення межі ефективного його використання. З цією метою розраховується показник «гранична ефективність капіталу» (ГЕК):

; (7.19)

де ∆Рк — приріст рівня рентабельності капіталу, %;

∆СЗВК— приріст середньозваженої вартості капіталу, %.

Визначені показники у звітному періоді і на прогнозний (плановий) період дають змогу прийняти рішення щодо формування ефективної вартості капіталу підприємства.

Під структурою капіталу розуміють співвідношення між власним і позиковим капіталом. Власний і позиковий капітал мають певну відмінність, яка випливає з різного рівня дохідності останніх і рівня ризику для власників цього капіталу.

Оцінка і порівняння вартості різних елементів капіталу дають можливість сформувати цільову структуру капіталу.

Підприємства, визначаючи поточні і стратегічні цілі, аналізуючи фактори (внутрішні і зовнішні), установлюють цільову структуру капіталу. Але цілі (виходячи зі зміни умов) можуть змінюватися в часі. Однак у будь-який момент підприємство, маючи відповідну структуру капіталу, приймає фінансові рішення, які сумісні з цільовою структурою.

Процес управління активами підприємства, який передбачає іростання прибутку, у фінансовому менеджменті характеризується показником «ліверидж». У буквальному розумінні «ліверидж» означає невелику силу (важіль), за допомогою якого можна піднімати важкі предмети з меншими зусиллями. У фінансовому менеджменті термін «ліверидж» (важіль) означає, що зміна будь-якого фактора (обсягу реалізації, постійних витрат) зумовлює значні зміни результату (операційного прибутку, дохідності вкладених коштів).

Існують три види лівериджу:

- операційний;

- фінансовий;

- комбінований.

Операційний ліверидж (важіль) характеризує потенційну можливість впливу на операційний і чистий прибуток підприємства. Тобто інструментом операційного лівериджу є співвідношення постійних і змінних витрат і зміна обсягу реалізації за інших незмінних умов, що зумовлює зміни прибутку.

Ефект операційного лівериджу, або сила його впливу, визначається відсотковою зміною операційного прибутку у разі зміни обсягу реалізації.

Якщо операційний ліверидж визначає використання основного капіталу, то фінансовий ліверидж стосуються використання позичкового (залученого) капіталу - боргових зобов’язань і привілейованих акцій. Фінансовий ліверидж характеризує взаємозв’язок загального і чистого прибутку.

Для будь-якого акціонерного товариства важливого значення набуває правило, за яким як власні, так і залучені кошти забезпечують прибуток; сприяють підвищенню дохідності власного капіталу. Таке підвищення рентабельності власного капіталу у фінансовому менеджменті називається ефектом фінансового важеля (лівериджу).

Ефект фінансового важеля (лівериджу) — це прирощення до рентабельності (збільшення рентабельності) власного капіталу, яке отримано в результаті зміни структури пасиву балансу, тобто використання кредиту, незважаючи на те, що ця складова має планову основу.

Розглянемо приклад щодо визначення і з’ясування показника «ефект фінансового лівериджу». Як приклад розглянемо два підприємства з однаковим рівнем рентабельності активів, але з різною структурою пасиву балансу (табл. 7.1).

Як бачимо з наведених даних, два підприємства отримують однаковий прибуток (17,5 тис. грн), але підприємство «А» - тільки за рахунок використання капіталу, який покриває активи балансу. Рентабельність власного капіталу по підприємству «А» дорівнює 25 % (17,5 : 70 х 100), тобто збігається з дохідністю його активів. Підприємство «В» з тієї ж суми прибутку (17,5 тис. грн) повинно сплатити проценти за кредит. За умови, що середня ставка за кредит дорівнює 15 %, фінансові витрати на заборгованість становлять 5,25 тис. грн (35 тис. грн х х 15 %). На покриття інших витрат залишається 12,25 тис. грн (17,5 тис. грн - 5,25 тис. грн). У цьому випадку рентабельність підприємства «В» буде 35 % (12,25 : 35 х 100). Отже, за одна­кової рентабельності активів у підприємства «А» і «В» склалися відмінності в рентабельності власного капіталу. Ця відмінність випливає із структури пасиву балансу. Різниця в рентабельності в 10 % (35 % - 25 % ) і має назву ефекту фінансового важеля (ЕФВ).

Таблиця 7.1

Вихідні дані для визначення рентабельності власного капіталу по двох підприємствах

Продовження табл. 7.1.

Комбінований ліверидж (ефект комбінованого важеля) показує зміну чистого прибутку залежно від зміни обсягу виробництва продукції (робіт, послуг).

Операційний ліверидж породжує зміни в обсязі реалізації і цим впливає на дохід. Якщо фінансовий ліверидж накладається на операційний, зміна валового доходу (в міжнародній практиці EBIT - earnings befor interest and taxes - доходи до сплати процентів і податків) буде суттєво впливати на прибуток, який припадає на одну акцію. Якщо підприємство має значний як операційний, так і фінансовий ліверидж, то в цьому разі невелика зміна н обсязі реалізації може зумовити значні коливання в доходах на акцію.

Корисність концепції ступеня лівериджу полягає в тому, що вона дає змогу встановити вплив зміни обсягу реалізації на прибуток для власників звичайних акцій і, крім того, дає змогу виявити залежність між операційним і фінансовим лівериджем. Концепція може бути використана підприємством (товариством) для того, щоб показати, що рішення автоматизувати і фінансувати придбання нового обладнання за допомогою випуску облігацій спричинить ситуацію, де певний спад (10 %) у продажу призведе до значного (50 %) спаду в прибутках. Тоді як різне співвідношення операційного і фінансового лівериджу викличе зменшення прибутку тільки на 20 %.

Під оптимальною структурою капіталу слід розуміти таке співвідношення між власним і позичковим капіталом, яке забезпечить оптимальне поєднання ризику і дохідності, що сприятиме підвищенню ціни акції.

Мета управління структурою капіталу - мнімізувати витрати на залучення довгострокових джерел фінансування і цим забезпечити власникам капіталу максимальну ринкову оцінку вкладених ними коштів.

Оптимізація структури капіталу є однією зі складних проблем у фінансовому менеджменті. Процес оптимізації структури капіталу проводиться в такій послідовності:

Аналіз складу капіталу в динаміці (визначити показники ефективного використання складових капіталу та їх використання - коефіцієнт фінансової незалежності; заборгованості, співвідношення між довго- і короткостроковими зобов’язаннями; оборотність і рентабельність активів і власного капіталу.

Оцінка основних факторів, які визначають структуру капіталу (галузеві особливості; кон’юнктура товарного і фінансового ринків; рівень прибутковості поточної діяльності підприємства; рівень податків, які сплачує підприємство; ступінь концентрації акціонерного капіталу).

Оптимізація структури капіталу за критерієм дохідності власного капіталу.

Ураховуючи ці етапи, підприємство визначає на плановий прогнозний період найбільш прийнятну для себе структуру капіталу.

Читайте також:

1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
2. IV. Вартість знака для товарів і послуг та фірмового найменування
3. IV. ТИМЧАСОВА ВАРТІСТЬ ГРОШЕЙ
4. V теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача.
5. VІ. План та організаційна структура заняття
6. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
7. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
8. Акціонерні товариства випускають облігації на суму не більше 25 % від розміру статутного капіталу і лише після повної оплати всіх випущених акцій.
9. Альтернативна вартість і незворотні витрати
10. Альтернативна вартість та її використання у проектному аналізі
11. Альтернативні джерела формування підприємницького капіталу
12. Альтернативні теорії капіталу

Переглядів: 3049