ЦентральнаРада допустилася низки помилок

1. Виявилася непослідовною у захисті прав українського народу.

2. Була схильна до компромісів із Тимчасовим урядом (навесні і влітку 1917 p.).

3. Вона фактично не займалася вирішенням соціально-економічних проблем, а зосередила свою увагу на національних питаннях.

4. Нічого не зробила для проведення аграрної реформи, якої від неї дуже чекало українське селянство.

5. Лідери Центральної Ради нічого не робили для створення боєздатної армії, а висували тезу, шо революційний народ захистить себе сам.

6. Була недовіра до українізованих військових частин, а тому відкинули пропозицію П. Скоропадського надати в розпорядження Центральної Ради українізований корпус із 40 тис. бійців, які були добре організованими, дисциплінованими.

7. Бракувало досвіду у вирішенні суто практичних про
блем:

• збереження правопорядку,

• забезпечення міст продуктами,

• організація роботи залізниць тощо.

8. Багато часу забирали суперечки, особливо між соціал-демократами і соціалістами-революціонерами.

9. Зв'язок з масами обмежувався виступами на мітингах, у містах, а вплив на село, де проживало більшість населення України, був незначним.

10. Утопічним було ставлення Центральної Ради до чинов
ників. Голова уряду В. Винниченко називав їх «найгіршими
і найшкідливішими людьми», але швидко стало зрозуміло,
що без армії і чиновників не обійтися.

Визрівала загальна політична криза. Прорахунки Центральної Ради призвели до того, що вона почала втрачати підтримку широких верств українського населення.

На арену політичної боротьби виходять більшовики, які виступають з ідеєю про переростання буржуазно-демократичної революції в соціалістичну.

Гасла більшовиків про загальну рівність і справедливість забезпечують їм підтримку пролетарських мас, особливо в індустріальних центрах, у яких більшовики ведуть потужну агітацію і пропаганду. В Україні посилювалася загальнонаціональна криза:

• прогресує розруха народного господарства;

• загострюються міжнаціональні конфлікти;

• продовжується війна;

• характерне безсилля державної влади;

• влада на місцях стала некерованою.

Загострення конфлікту Центральної Ради з Тимчасовим урядом Росії

У липні 1917 р. В.Винниченко разом з генеральними секретарями X. Барановським і М. Рафесом вдруге поїхав до Петрограда. Переговори з Тимчасовим урядом нічого не дали.

На основі II Універсалу Мала рада виробила Статут вищого управління України,який Тимчасовий уряд Росії не затвердив. Статут був прообразом української конституції: визначав функції вищих органів державного управління, межі їхньої компетенції, порядок роботи й взаємовідносин з органами в Петрограді тощо.

Натомість Тимчасовий уряд 4 серпня 1917 р.видав Тимчасову інструкцію для Генерального секретаріату,яка суттєво обмежувала права України:

1. Генеральний секретаріат мав стати органом Тимчасового уряду, а не Центральної Ради.

2. Генеральний секретаріат має бути призначено Тимчасовим урядом на подання Центральної Ради.

3. Центральна Рада позбавлялася законодавчих прав.

4. До складу Генерального секретаріату входило не 14, а лише 9 секретарів, 4 з яких мали бути представниками меншин.

5. Українська територія мала становити лише п'ять губерній (Київська, Волинська, Подільська, Полтавська, частково Чернігівська).

6. З компетенції Центральної Ради вилучалися військові, судові, продовольчі справи, а також пошта, телеграф, суд, шляхи, транспорт.

«Тимчасова інструкція» викликала в Україні тривалі дебати, але Центральна Рада прийняла її, хоча й з окремими застереженнями. Склалася ситуація, за якої Центральна Рада не мала сили, щоб відкрито виступити проти Інструкції, а Тимчасовий уряд був не в змозі реалізувати її положення на практиці.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Причини збройного виступу самостійників	\|	Події Корніловського заколоту в Україні

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.