Тканини

Дерево

Метали

В епоху бароко французькі художні вироби із чорних і кольорових металів завдяки високим композиційним якостям і майстерності виконання безперечно посідають перше місце в Європі. Широко використовуються ескізи знаменитих декораторів, чимало огорож для парків, балконних і сходових ґрат створюється по модепям Ж. Лепотра, Д. Маро й Ж. Берена.

Більш прості форми - балясини поступаються місцем звивистим плетивам і іншим, більш складним мотивам, однак фантазія як і раніше стримується строгістю й симетрією, що підкреслюють загальне враження спокійної сили.

Головні майстерні по виробництву виробів із заліза розташовані при королівських резиденціях - у Версалі, Сен-Клу й Шантильї. Головні ворота Версаля, створені Габріелем Люше в 1678 р., чудові по композиції.

Вертикальні стійки ґрат прикрашені в нижній частині завитками, обрамлення стійок складається із s-образних симетричних мотивів. Угорі й по кутах поміщені квіти лілії, а над усім панує величний фронтон з гербом Франції, увінчаним короною й обрамленим орнаментальною в'яззю з листів і плодів.

Інший першокласний зразок цього мистецтва - двері замка Мезон- Лаффіт (Париж, Лувр; іл. 565), виконана в 1642 р. невідомим майстром. Завдяки вдалій композиції достаток деталей не порушує загальної гармонії твору. Овали в центрі стулок нагадують про стиль Відродження, але великі рослинні завитки характерні для бароко. Куті залізні вироби прикрашають не тільки королівські замки й палаци знаті, але й будинки буржуазії у Парижі й інших великих містах. Цікаві вироби з кутого заліза представлені в Руанському музеї: імпост воріт, дверні молотки, фігурні замкові личинки, різноманітні ключі (іл. 566 і 567) і вивіска кабачка «У сухого дерева» (іл. 571).

У Німеччині, особливо на півдні країни, часто зустрічаються огорожі з переплетених прутів, які завершуються квітами й листами. Основною продукцією Німеччини є дверні молотки й фігурні замкові личинки, що відрізняються великою старанністю вироблення.

В Італії ж, де в епоху Відродження було чимало митецьких майстрів по обробці заліза, настав занепад, з'явилися імітації німецьких і французьких зразків, якими служили, наприклад, німецькі огорожі з переплетених прутів.

Серед іспанських виробів цікаві високі огорожі головного вівтаря із численними кутими балясинами, розташованими в кілька ярусів і розділеними фризами з арабесковим орнаментом. У верхній частині їх вінчають фігури й герби, частково позолочені. У більшості великих іспанських соборів і дотепер є або були колись подібні огорожі. У будинках городян широко поширені різноманітні ґрати, що обгороджують балкони, сади, вікна й двері (іл. 568), а також фігурні прикраси замкових щілин (іл. 569 і 570). У цій країні куті вироби були у великому ході за всіх часів, і вироблення їх відрізняється високою майстерністю.

Матеріалом для декоративних робіт в епоху бароко було не тільки залізо, але й бронза. Два незвичайні бронзові пам'ятники роботи Берніні мають у наших очах майже символічне значення завдяки них бурхливо-схвильованому стилю й місцю розташування в самому центрі Ватикану - у соборі св. Петра: це бронзовий ківорій із крученими колонами, увінчаними чотирма величезними статуями ангелів, створений в 1624- 1633 рр., і «Кафедра св. Петра» (1656- 1665 рр.), оточена статуями чотирьох отців церкви і увінчана сяйвом слави в оточенні пишних хмар і янголяток. Настільки неосяжна й потужна робота з декорації інтер'єру в техніці бронзової скульптури порівнянна за значенням лише із Дзеркальною галереєю Версаля в області склоробства. Будь-який ансамбль, створений в Італії або інших країнах, здасться незначним рядом з колосальним утвором Берніні.

Бронзоливарне мистецтво Франції розвивається в італійській традиції, чому чимало сприяла творчість Доменіко Куччі, що прийняв французьке підданство в 1664 р. Куччі працював у головних королівських резиденціях і зіграв важливу роль і як червонодеревець і як бронзівник. Із бронзи він робив накладки для меблів, фігурні замкові личинки й інші дрібні елементи прикраси інтер'єру. Під впливом Куччі й Філіппо Каффієрі, нащадки якого з успіхом продовжували сімейне ремесло в XVIII ст., у Франції ввійшла в моду бронза. Головним провідником цієї моди був Андре-Шарль Буль, також червонодеревець і бронзівник одночасно. Самі знамениті твори Буля як майстра бронзи — фурнітура комодів з бібліотеки Мазаріні й статуетки, що увінчують годинник у Національній школі мистецтв і ремесел. Буль створив, крім того, ряд бронзових люстр.

Медальєрне мистецтво має більший успіх. На медалях зображуються портрети видатних особистостей, увічнюються особливо значні події. Серед французьких медальєрів помітно виділяється Гийом Дюпре, автор медальйона з портретом Брюлара де Сілері (1613 р.), й уродженець Льєжу Жан Варен, створивший чудову медаль з портретом Людовика XIII. На замовлення Рішельє Варен виконав також медаль із зображенням Ганни Австрійської з дитиною Людовиком XIV на руках.

Головними німецькими центрами бронзового лиття є Аугсбург і Нюрнберг, вироби яких широко розходяться по інших містах Німеччини. Там виготовляються не тільки аналої й купелі, але й церковні люстри й світильники; деякі світильники виконані у вигляді статуетки, що тримає свічу, - традиційна форма, що сходить до романських і готичних зразків, що перетерпіла деяку модернізацію (в основному в костюмі).

У Голландії й Фландрії з'являються так звані голландські люстри з латуні. Нагорі люстри міститься фігурка тварини або інша статуетка, від неї спускається профільований нагострений стрижень із великою кулею внизу. Від стовбура відходять вигнуті S-образні ріжки, з бобешками й профітками на кінцях. Цей тип люстри мав великий успіх.

Олово є більш скромним матеріалом, проте воно активно використовується для виготовлення домашнього начиння, особливо в Нюрнберзі й в Саксонії. Після пагубного указу Людовика XIV усі срібні вироби країни, що відправив в переплавлення, у жителів французьких міст залишилися олов'яні вироби, форми яких можуть дати нам уявлення про знищені шедеври.

Свинець був застосований для декоративної скульптури у Версальському парку: із цього матеріалу Жирардон створив граціозний барельєф для водойми «Німфи, що купаються,». Також зі свинцю виконана величезна скульптурна група з Аполлоном, що виходить із води, що завершує перспективу, - Великого каналу у Версалі; автор групи - італійський майстер Ж.-Б.1 Тубі.

Різьблені орнаменти епохи бароко відрізняються великоваговою масивністю форм і підкресленою пишністю.

У французьких меблях поміняють один одного стилі Генріха IV, Людовика XIII і Людовика XIV; останній тривав протягом майже всього довгого правління короля -з 1643 по 1715 р. При виготовленні меблів використовуються нагострені деталі й геометричні панно, багато шаф прикрашені орнаментом у вигляді брильянтового русту або сотов. У наслідування італійським зразкам створюються шафи-кабінети. Ваговитість і суворість виробів, особливо виготовлених із чорного дерева, були малопривабливі, і художники прикрашали їх крученими колонками й барельєфами. Більш прості меблі були в ході в небагатого дворянства й у жителів провінційних міст; вона зберегла свою популярність до XIX ст. Основні види меблів: шафи із сильно виступаючим карнизом, кабінети (іл. 572) і крісла з нагостреними ніжками — усе відрізняються великою міцністю.

В епоху Людовика XIV ще більше підсилилися відмінності між меблями придворної або приналежної вищої аристократії, з одного боку, і меблями рядового дворянства й буржуазії - з іншої. Помітимо попутно, що меблі другого роду призначалися не для репрезентативних цілей, а для повсякденного користування. У стилі меблів палацового типу намічається ряд нововведень у зв'язку з тим, що вона звільняється від впливу архітектурних форм. В 1667 р. була заснована Королівська мануфактура, де працювали «майстри короля», що перебували під заступництвом двору. Створюються моделі меблів, прикрашені позолоттю, набором з дерева різних відтінків, а також інкрустацією з інших матеріалів: слонової кістки, панцира черепахи, міді, олова і т.д. З'являються видатні й прославлені художники, яким призначено було зіграти важливу роль у розвитку меблевого мистецтва: Андре-Шарль Буль (іл. 574) і його сини. В області художніх меблів, як і в інших видах прикладного мистецтва, важливу роль зіграв вплив художників-декораторів Шарля Лебрена й Жана Берена.

Буль замінив рельєфний орнамент плоским набором маркетрі, де переважають вигнуті лінії, зокрема арабески й в'язь у дусі Берена. Крім того, ці меблі прикрашені бронзовими накладками з низьким карбованим рельєфом. Зустрічаються накладки у вигляді людської маски, розташованої в центрі пальметки, край якої становить ореол, а гілочки мають вигляд променів — типова для Буля прикраса, що відрізняється від мотиву сонця. Такі меблі становили предмет розкоші й служила дорогою парадною прикрасою. Значність і шляхетність ліній, що виникають від правильності пропорцій, симетричності орнаменту й багатства матеріалів, роблять її дійсною представницею століття «короля-сонце». До найвідоміших творів Буля відносяться два комоди з набором з міді на черепаховім тлі з каріатидами по кутах у вигляді сфінксів з левиними лабетами, які колись прикрашали апартаменти короля у Версальському палаці, потім перейшли в бібліотеку Мазаріні, а кілька років тому назад знову встановилися на своє місце у Версалі. Назвемо також комод з палацу Фонтенбло, дві шафи з Лувра й ряд предметів з Музею Вікторії й Альберта.

Ще одне нововведення епохи бароко - м'яке набивання сидінь, що зробила зайвими подушки, які клали на тверде сидіння колись. Набивають не тільки сидіння, але й спинку й підлокітники. Вони криються дорогою тканиною, оксамитом, золотою парчею, вишивками, шпалерами. Дорогі тканини широко використовуються й для оздоблення ліжок, які часто також є парадними меблями. Так ліжко, подароване Людовиком XIV графові Більке дерев’яний остів зовсім закритий під драперієй.

Крім меблів інтер'єр прикрашали різьблені дерев'яні панелі, різьблені двері. При Людовику XIII дерев'яна обшивка стін копіювала італійські й фламандські зразки і являла собою маленькі панно, розписані квітами, букетами й пейзажами. При Людовику XIV розміри панно збільшуються, у їхньому декорі застосовується високий рельєф і рясний орнамент; при всім своєму багатстві цей декор не виглядає великоваговим. Серед видатних зразків такого декору назвемо стулки дверей салону Венери у Версальському палаці, створеного Пилипом Каффієрі в 1681 р. з мотивом сонця в центрі композиції; у провінції назвемо дерев'яні панелі Головного залу парламенту Бретані в Ренні, здійснені П’єром Майї в 1660 р. по малюнках Шарля Еррара.

Інші види меблів залишилися приблизно такими ж, як у попередню епоху. Відзначимо тільки зникнення скрині, витиснутого комодом з рядами висувних ящиків, розташованих один над одним. Шафи відрізняються великими розмірами, так само як і ліжка з балдахінами й розкішними покривалами. У будинках знаті ліжко було парадними меблями, згідно зі звичаєм, дами влаштовували світське приймання «у парадної постелі», що ми й бачимо на знаменитому естампі Абрама Боса, що зображує лежачу господарку будинку й сидячих поруч постелі гостей.

Стільці й крісла залишаються в основному привілеєм глави родини й високопоставлених осіб, але проте вони поступово поширюються завдяки активному світському життю й стають більш різноманітними. Вони незмінно широкі й величні, форма ніжок буває різною: конічної, у вигляді консолей, балясин або звужуючих донизу стійок.

Придворний етикет якоюсь відбився на формах меблів. Людовик XIV, бажаючи підкреслити свою перевагу над усіма придворними, який би не був їхній титул або посада, сидів у кріслі, у той час як наближеним покладалося стояти навколо. У цю епоху крісло й стілець служили знаками відмінності й гідності, і користуватися ними при дворі могло тільки вузьке коло привілейованих осіб і при надзвичайних обставинах. Наприкінці царювання Людовика XIV невеликому числу придворних було дане право сидіти в присутності короля, хоча в ту епоху, коли дотриманню церемоніалу надавалося настільки велике значення, подібні відступи не раз викликали ускладнення. Спочатку тільки члени королівської родини могли сидіти на стільцях без спинки й з набитим соломою сидінням («табуре»), потім до них додалися представники знатних аристократичних родів; коли ж одного разу королева вдостоїла одну зі своїх наближених, г-жу де Пон, запрошення присісти на табурет, це викликало майже скандал, тому що таке право становило привілей герцогинь. Згодом усі придворні одержали дозвіл сидіти. Близько 1660 р. починає поширюватися зовсім новий вид меблів — канапе, рід довгої лави з м'якими спинкою й сидінням. Канапе звичайно має шість або вісім ніжок, на ньому можуть розміститися кілька людей, що усуває суперечки про переважне право. З'являються також крісла із плетеним сидінням, криті розкішними тканинами з великими квітами. Крісла із глухими м'якими боковинками стають більш глибокими й комфортабельними. Подібні з ними й портшези (іл. 576).

Столи, призначені для середини кімнати, мають прикраси із усіх чотирьох сторін (іл. 573), консольні й приставні столи декоруються тільки зі сторін, відкритих для огляду.

З'являється й інші меблі: книжкові шафи, шафки для зберігання медалей, футляри настільних годинників, затягнуті шпалерами екрани, що обгороджують від занадто сильного жару каміна або від протягів. Серед шафок для медалей один з найвидатніших зразків створений Е.Левассером (Париж, Лувр); центральне панно його прикрашене рельєфною фігурою Людовика XIV у вигляді Геракла, яка чітко виділяється обрамленням з рослинної в'язі.

Різьблені рами й завершення дзеркал (іл. 575) також відбивають пануючий стиль меблів.

Частим видом меблевого декору є маркетрі, і меншою мірою бронзові накладки. Один із самих ходових мотивів - пальметка, часто поміщена в центрі й звичайно відтворююча акантовий лист у різноманітних варіаціях. Інший розповсюджений мотив-раковина. Рослинний орнамент представлений головним чином гірляндами й букетами, зооморфний - левиними або баранячими головами, дельфінами. Серед антропоморфних мотивів широко використовуються алегоричні фігури, голови й маскарони. Улюблений алегоричний сюжет - Людовик XIV в образі Аполлона. Він же нерідко зустрічається й у символічних емблемах.

Після реставрації монархії в Англії в 1660 р, що повернувся з вигнання англійський двір уводить типові для бароко смаки й моделі, сприйняті їм у французів і голландців. Після скасування Нантського едикту в Англію переселяються багато ремісників, і за короткий строк виробництво меблів швидко зростає. Дуб, що застосовувався колись, поступається місцем горіху, мода на кольоровий декор приводить до впровадження китайських лаків. Місцеві майстри наслідують китайську продукцію й, змішуючи Китай і Японію, створюють навіть спеціальний термін для позначення цих імітацій-japanning [японщина.- Англ.]. Слідом за Францією англійці роблять м'які меблі, оббиту оксамитом, шовком або шпалерами. Моди швидко випливають одна за іншою, виникають різні типи меблів, деякі з них створюються по моделях французького декоратора Даніеля Маро. Стиль Людовика XIV, що панував при Вільгельмі III, переміняється в роки правління королеви Ганни орієнтацією на більш строгий стиль, що йде з Голландії. З'явилося важливе нововведення й в області виробництва — поділ праці, здійснюване під керівництвом майстра-червонодеревця.

У голландських меблях стиль бароко встановився тільки після 1640 р. Тут лінії меблів набагато простіше, її нагострені ніжки мають форму дзиґи, декор спочатку складається з різьблених панно, потім з набору, надалі під впливом привізних виробів з Південної Азії стали вживатися й лаки.

Італія, що займала провідне положення в архітектурі й живопису бароко, не внесла особливих нововведень у меблеве мистецтво до середини

ХУІІст. Зникає кассоне, витиснутий шафою; виготовляються столи на одній опорі, прикрашеним розкішним різьбленням, зі стільницею з мармуру з інкрустаціями; столи цього типу мають чисто декоративне призначення. Італійський стиль відрізняється використанням твердих порід-мармурів, агату, лазуриту - для мозаїки, що прикрашає меблі. Андреа Брустолоне, один із самих знаменитих різьбярів-мебельщиків, прославився сидіннями з нагостреними крученими підлокітниками й ніжками. Він виготовляв і кабінети із чорного дерева й горіха й буфети з різбленими фризами, а іноді з мармуровими інкрустаціями. Усі його вироби мають величний і шляхетний вигляд, що свідчить про врочисту пишність, що панує в цю епоху. Він залишив велику кількість малюнків, і в їхньому числі проекти рам для дзеркал; сюжет однієї з них - «Урочистість Любові над Відвагою й Чеснотою». Прекрасні збори його творів, створених на замовлення, родини Веньєр. перебуває в палаццо Редзоніко (Музей венеціанського мистецтва XVIII ст.).

В Іспанії, як і в Італії, скриня витиснута шафою. Однак, прагнучи сховати економічний занепад у країні, двір заохочує екстравагантні крайнощі стилю, створеного декоратором Чуррігуере. Одночасно виготовляються прості добротні столи й шкіряні крісла з нагостреними ніжками. Серед португальських меблів найбільший інтерес представляє ліжко з колонками й узголів'ям з нагострених балясин; у португальськім володінні Гоа в Індії створюється индо- португальський стиль, що використовує місцеве тикове дерево.

Німецькі меблі наслідують голландську; поряд із цим проводяться предмети обстановки з карбованого й обробленого різцем срібла, які в періоди фінансових утруднень ідуть у переплавлення. Центр їх виробництва перебував в Аугсбурзі.

Продовжують виготовлятися прекрасні шкіряні плетіння, але по своїх якостях вони все-таки уступають шедеврам, створеним для Грольє в попередньому столітті. На початку XVII ст. усе ще в ході помпезно декоровані плетіння, але до кінця царювання Людовика XIII з'являються плетіння з тонким візерунком, нанесеним у вигляді пунктиру. Чудові роботи Флоримона Бадді, виконані близько 1695 р., і Ле Гаскона. Прекрасні цінні роботи Ле Гаскона, недостатньо відомого майстра, вплинули на вироби голландських майстрів з родини Магнус, що працювали для Ельзевірів, і на палітурників Англії.

В області художньої обробки шкіри слід згадати тиснені шкіряні шпалери, інакше названі кордовською шкірою. Її виробництво виникло ще при маврах, потім від испанців цю галузь ремесла перейняли Нідерланди, а за ними Венеція й Франція. Кордовська шкіра прикрашалася великим рельєфним візерунком на золотім тлі, яке здійснювалося методом гарячого штампування, різьбленням і розписом (особливо у Венеції). Тисненою шкірою оббивалися стіни й меблі.

Слонова кістка, яка в епоху Відродження мала обмежене застосування, широко використовується в мистецтві бароко. Косторізи, наслідуючи великій скульптурі, створюють міфологічні або інші сцени віртуозної роботи з ретельно деталізованими рослинами, із хмарами й декоративними стрічками в небі. В епоху бароко складається загальноєвропейський стиль у цьому виді техніки, але в силу великої фінансової підтримки, яку виявляють майстрам німецькі можновладні князі, німецькі косторізи здобувають найбільшу популярність. Особливо славилися створені ними пивні кружки, фужери й блюда зі сценами полювання. Широкого визнання добилися також фламандські косторізи Герард ван Опсталь і Франсуа Дюкенуа. У різьбленні по слоновій кістці, як і в різьбленні по дереву, Португалія створила в Гоа індо-португальський стиль, що сплавив воєдино національні риси обох країн.

В епоху бароко Італія втрачає колишню першість в області художнього текстилю. Зрозуміло, виробництво тканин триває в різних містах. У Венеції виготовляються тканини з візерунком із дрібних мотивів і однотонний оксамит з декоративним контрастом ділянок розрізаного й нерозрізаного ворсу. Улюбленими мотивами декору є звивисті рослинні пагони й подовжені овали, нерідко орнамент надмірно перевантажений. У Флоренції роблять традиційні візерункові шовки з рослинним малюнком і навіть із дрібними людськими фігурками.

Першість у художньому ткацтві переходить до Франції. Після періоду залежності від Італії французьке текстильне мистецтво здобуває стилістичну самостійність і від надмірного перевантаження декору поступово приходить до гармонічної помірності. Із цим періодом зв'язана діяльність найбільшого майстра текстилю — ліонца Клода Дангона. В 1605 р. він винаходить верстат, що дозволяє одержувати великий і багатобарвний візерунок. Французьке ткацтво остаточне звільняється від наслідування італійцям і скоро перевершує їх. Одержавши від Генріха IV пільгові права, Дангон засновує в Ліоні велику мануфактуру, продукція якої витісняє привізні тканини. Дангон мав таланта организатора, технолога й художника, настільки рідко, сполучаються в одній людині. В Ліоні створюються різноманітні тканини, і в тому числі атласи, що відрізняються дрібним і тонким рослинним візерунком зі світлотіньовою розробкою, заткані золотими й срібними нитками. Орнамент має симетричне розташування, квіти стилізовані, хоча й не позбавлені реалістичності. Створені Дангоном моделі тканин, що свідчать про незалежність його стилю від художньої диктатури Лебрена, мали успіх протягом цілого сторіччя.

Розкішний орнамент складається майже винятково із квітів, іноді до них додаються плоди. Квіти, як правило, крупніше натуральної величини, часто поєднуються в букети. Зустрічається й пейзажно-садовий декор, що зрідка включає руїни, архітектурні мотиви або деталі кораблів. Фони звичайно однотонні й у міру наближення до кінця XVII ст. усе більше звільняються від колишнього орнаментального достатку. Фарби візерунків чисті і яскраві. Як і вироби інших епох, вони дійшли до нас уже побляклі, втратили колишню соковитість.

Для оббивки меблів використовують штоф або брокатель із чітким рельєфом, ритий оксамит; звичайний малюнок оббивних тканин — величні квіти й букети. Великі квіти дуже прикрашають великі крісла, царський вигляд яких характерний для барочних меблів. Прекрасні якості французької продукції пояснювалися, зокрема, строгою регламентацією й контролем виробництва й високою кваліфікацією ткачів. Звання майстра вимагало п'ятирічної роботи в якості підмайстра й дворічної в якості помічника з обов'язковим виконанням «шедевра» після кожного строку. Однак цей строгий канон, що обмовляв кожну дрібну деталь, обмежував творчу волю ремісника.

Художня вишивка розвивається, усе більше тяжіючи до живопису. Замість того щоб писати картину пензлем, її створюють за допомогою голки, домагаючись ефектів об'ємності й перспективи. Виготовляються вишивки з релігійною тематикою для церков; назвемо серед них овальні панно «Учні в Еммаусі» і «Зішестя Святого духу». Вишивка з високим рельєфом із золочених ниток у комбінації з іншими прикрасами-блискітками, мереживами, шовковими й срібними стрічками — надавала вид надзвичайної важливості й пишності костюмам знатних вельмож Версаля.

Виробництво стінних килимів розвивається в тому ж напрямку, що й вишивка, інакше кажучи, у відході від художніх принципів середньовіччя. Натхненний славою фламандських шпалер, Генріх IV, невпинно заботився про створення в самій Франції всіх видів ремесел для того, щоб обходитися без іноземних товарів, виписав брюссельського ткача Марка де Команса й майстра з Оде- нарде Франсуа де ла Планша. Намагаючись залучити фламандців, французькі влади не тільки звільняють їх від сплати податків, але вдобавок дають їм право торгувати пивом у будь-якім місці Франції. Обидва майстри влаштувалися в будинку Гобеленів (колишніх королівських фарбарів) і налагодили виробництво, що квітнуло в період між 1607 і 1630 рр. Слідом за цією відкрилися й інші майстерні в 1658 р. Фуке створив шпалерну мануфактуру в Менсі біля свого замка у Во-ле-Віконт, згодом конфісковану разом з усім його майном: незакінчені шпалери з картонів Лебрена були завершені в мануфактурі Гобеленів.

У 1667 р. Кольбер перетворив майстерню в будинку Гобеленів у Королівську меблеву мануфактуру й поставив на чолі її Лебрена і його помічника ван дер Мейлена. Між 1662 і 1694 рр. на цій мануфактурі була виткана величезна кількість — 894 — виробів; саме знамените з них - серія із шістнадцяти шпалер, витканих шовком і золотою ниткою - «Історія Людовика XIV». Реалізм їх стилю й документальна точність зображення становлять винятковий інтерес. Там же були здійснені серії із чотирьох шпалер «Стихії» і «Пори року», що мали великий успіх, а також серія із шести шпалер «Королівські замки». Сюжети багатьох шпалер запозичилися із прадавньої історії й античної міфології. Гобелени з релігійною тематикою майже не виготовлялися. Продукція мануфактури Гобеленів відрізняється чудовою композицією (наприклад, «Портрети слави» по картонам Лебрена), прекрасним виробленням і користуються величезною славою, що надовго пережила самого Лебрена (іл. 577).

Крім мануфактури Гобеленів в 1624 р. у підніжжя пагорба Шайо виникає майстерня Савонері. Там виготовляють килими з низько підстриженим ворсом; на темнім тлі цих килимів розташована симетрична в'язь із квітів і рослинних пагонів і звичайні королівські емблеми -герби Франції, сонце й корона. Серед видатних творів Савонері назвемо килими, виконані для Луврської галереї Аполлона (іл. 578), ширму з орнаментом із птахів для Версаля, а також ряд килимів, піднесених іноземним монархам у якості посольських дарунків.

Слід згадати ще мануфактуру в Бове, зобов'язану своєю славою картонам Берена. Поряд з королівськими мануфактурами виникають незалежні частки й сімейні майстерні в Обюссоні. Перебуваючи на відстані від великих міст і центрів художнього життя, вони проте створюють цікаві твори з різноманітними сюжетами, як, наприклад, «Чотири частини всесвіту», сцени полювання, пасторалі, узяті зі знаменитого в ту пору роману Оноре д'Юрфе «Астрея».

В англійському містечку Мортлейкі біля Лондона створюється в 1619 р. королівська майстерня, де працюють фламандські майстри на чолі із Френсісом Крейном. Спочатку вони тчуть по картонам Рубенса, потім купують картони «Діянь апостолів» Рафаеля й додають до них бордюри по ескізах ван Дейка. Майстерня закрилася в 1703 р., але створені в ній твори зайвий раз підкреслюють важливу роль італійського й фламандського мистецтва для епохи бароко.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Кераміка	\|	Живопис

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.