Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Тканини

Дерево

Метали

В епоху Відродження бронза широко використовується всюди, особливо в Італії. Венеція спеціалізується на виробництві великих предметів, як, наприклад, цокольні частини щогл, на яких розвівалися прапори Венеціанської республіки. Бронзолитейщик Алессандро Леопарді зображував на них морські божества. Ці ж мотиви часто прикрашають дверні молотки в палацах. Згадаємо у вигляді зразка молоток з фігурою Нептуна з Музею Коррер. Багато декоровані краї колодязя венеціанського Палацу дожів роботи Альфонсо Альбергетті 1559 р.; восьмикутна форма колодязя виразно проступає, незважаючи на достаток декору. Автор вдало розмістив по кутах статуї на постаментах, а на бічних гранях розташовані рельєфні овали.

Іншим центром бронзового лиття є Падуя. Ливар Андреа Річчо (1470-1532) створив в 1507- 1515 рр. чотириметровий канделябр для церкви Сант-Антоніо, на якім зображені упереміж християнські і язичеські образи. Втім, люди тієї епохи не дивувалися сусідству сирени й ангела. У Падуї виготовлялися також бронзові вироби для приватних будинків; ліхтарі й інші дрібні предмети начебто дзвіночків або чорнильниць.

Медалі й плакетки також свідчать про високу майстерність італійських бронзівників. Антоніо Пізанелло завоював широку популярність своїми портретними медалями. Слідом за ним у цьому жанрі успішно працювали Маттео да Пасті, Бенвенуто Челліні, Леоне Леоні й Джованні Пасторіно. Майстер Андреа Річчо з'явився найбільш видатним автором плакеток з композиціями переважно міфологічного змісту.

У соборі Толедо в Іспанії є роботи ливаря Франсиско де Вильяльпандо, і зокрема кафедри й барельєфи Левиного порталу. Багатофігурні композиції на панно, виконані в барельєфі або в круглій скульптурі, видають італійські впливи.

У Бельгії активно триває діяльність майстерень Динана, де довго ще зберігається готичний стиль. Серед видатних творів XVI ст. відзначимо латунний аналой — пелікан церкви Хогаарден, відлитий в 1575 р. майстром Вальденером, і огорожу із церкви св. Леонарда в Ло. У Луккі й Венеції виготовляються залізні палацові огорожі, ґрати для балконів і перегородок усередині будинку (іл. 544), герби із золотим інкрустованим орнаментом, наприклад миланський залізний герб 1590 р. із гравіруванням, золоченням і золотою насічкою. Миланськая родина Негролі прославилася виготовленням багато прикрашенї зброї з карбованими фігурами й інкрустованим орнаментом, що мав, очевидно, парадне, а не бойове призначення. Широко відомий круглий щит, створений в 1533 р. для Карла V зброярами Джакопо й Філіппо Негролі. У центрі щита розташована левина голова, виконана карбуванням у горельєфі, по бордюру тягнеться фриз із дрібних грифонів і інших мотивів у дуже низькому рельєфі. Ці ж майстри викували й інкрустували для Карла V і ряд інших речей. Різні скриньки для коштовностей і несесери пишно декорувалися. Іспанські вироби з кутого заліза настільки складні, що іноді для їхнього виготовлення було потрібно кілька років роботи. Прославлений майстер Санчо Муньос із Куенки і його підмайстер завзято трудилися п'ять років над створенням огорожі хору в соборі Севільї: вони прикрасили цю огорожу коринфськими колонами й релігійними композиціями. Один з його помічників по імені Бартоломе є автором огорожі для королівської каплиці в Гранаді, частина прикрас якої виконана в круглій скульптурі.



Интернет реклама УБС

У мистецтві обробки заліза видне місце належить Німеччині. Самобутність німецької манери проявляється, зокрема, у широкім використанні рослинного завитка, витончені вигини якого створюють враження легкості огорож, у дійсності таких же міцних, як і огорожі із прямокутними плетіннями. Найкрасивіша огорожа в цьому стилі була встановлена в 1588 р. навколо надгробка Фуггерів у церкві св. Ульріха. Майстер Ганс Мецгер виконав надзвичайно декоративний твір на замовлення цієї багатої банкірської родини. У складових ґрати витончених волютах, квітках лілії, у переплетеннях, що нагадують плетиво кошика, немає ніякої суворості. Такої ж досконалості досяг й празький майстер Георг Шмидхаммер, автор гробниці Максиміліана I у палацовій церкві в Інсбрукі (1568-1573) і ґрат собору св. Віта в Празі. Дивлячись на ці й інші твори німецьких майстрів, забуваєш про твердість і непіддатливості матеріалу й про завзяту працю, необхідну для створення ефекту гнучкості й легкості. Замки, дверні молотки й інші дрібні предмети зроблені з такоюж досконалістю, що й парадна зброя. Родина Кольман з Аугсбурга, що працювала для імператора Максиміліана, перейшла на службу до Карла V і Пилипа II. Зброяр Дезидерій Кольман, що створив в 1549- 1550 рр. знамениту чорну збрую Пилипа II, прикрашені маскаронами, левиними головами й дрібними фігурками, по праву пишається своєю творчістю. Бажаючи показати, як високо він цінує свій шедевр, гідності якого перевершують, на його думку, досягнення Млостейролі, Кольман зобразив карбуванням бика, що повалив на землю воїна із круглим щитом, на якім красується підпис Негролі. Але твори цього жанру, створені у Франції, Англії й Нідерландах, сильно уступають італійським і німецьким.

Франції вдається досягти значних успіхів в обробці олова, також широко застосовуваного в Німеччині (іл. 546). Олов'яний посуд повсякденного побуту не представляє художньої цінності. Але виготовляється й парадний посуд, який виставляють напоказ для гостей на столі або на поставці й звичайно не вживають. Для її виробництва потрібно нерідко кілька ливарних форм, крім того, її прикрашають карбуванням і гравіруванням. Найбільш видний майстер у цій області - Франсуа Бріо з Лотарингії, автор рукомойного глечика й блюда з алегоричною композицією «Помірність» (Париж, Лувр). Алегорія «Помірність» зображена в центральному медальйоні блюда; навколо неї розміщені фігури чотирьох природних стихій, розділені каріатидами. Бордюр прикрашений зображенням Мінерви й семи вільних мистецтв.Що декорують глечик чесноти у вигляді маскаронов чергуються із крилатими кіньми й завитками. Композиція й виконання обох виробів відзначені багатством орнаменту й гармонічним його розподілом; достаток декору не заслоняє форму предмета


 

Відродження залишило нам досить багато справжніх виробів з дерева, і все-таки слід мати на увазі, що в цю епоху предмети меблів залишалися нечисленними.

Новий стиль остаточно пориває з готикою, однак і тепер ренесансна архітектура продовжує впливати на форми й декор меблів. З іншого боку, мебельники надають велике значення скульптурному декору, столярна робота відходить на другий план, так само як розпис і металеві прикраси: зникають фігурні петлі й накладки із заліза, тому що вся поверхня віддана різьбленому орнаменту. На зміну дубу все частіше приходить горіх.

Скриня й тепер ще є головним предметом обстановки, навіть у знатних феодалів. Італійська скриня - кассоне — нерідко підносився у дарунок молодим. Такі кассоне були у всіх заможних будинках. Вони були прямокутної форми, іноді з різьбленими людськими фігурами по кутах, або із закругленими підставами, і трохи нагадували римські саркофаги й похоронні урни. Ці скрині прикрашені розписом і маркетрі або різьбленням більшої або меншої висоти. Живописний декор використовує звичайно релігійні мотиви й сюжети античної міфології, які часом сполучаються в одному виробі: так, наприклад, на кассоне з музею в Міннеаполісі ми бачимо чотири Чесноти, ліворуч від них зображений двобій кентаврів, праворуч - кентавр, що викрадає жінку. (Цей же сюжет ми знаходимо на екземплярі з паризького Музею декоративного мистецтва; іл. 547.) У різьбленому декорі використовуються звичайно мотиви гірлянд і плодів, частково з позолоттю. У другій половині XVI ст. переважає скульптурний декор, причому в характері зображення людських фігур позначається вплив живопису маньєризма. Прикладом цього стилю служить венеціанська весільна скриня, прикрашена різьбленням: сцена одруження, алегоричні зображення Венеції й Нептуна й крилаті фігури по кутах.

У Франції, як і в інших країнах, скриня зберігає прямокутну форму і як і раніше є головним предметом обстановки. Тут теж відчувається вплив античності, що проникає, однак, через італійське мистецтво; така, наприклад, скриня, датована 1546 р., різьблений декор якого ілюструє подвиги Геракла (Париж, Музей декоративного мистецтва). У другій половині століття меблі широко використовують архітектурні елементи: колони, пілястри, аркади, ніші. Зустрічаються також геральдичний орнамент і медальйони із профільними погруддями. Усі ці прикраси стають усе частіше накладними, а не ріжуться з основної товщі дошки, як колись (іл. 549).

Німецькі країни теж сприйняли італійські впливи, чому сприяли багаторазові поїздки в Італію німецьких художників, що застосовували на батьківщині приймання, що полюбилися їм. Петер Фльотнер видав в 1540 р. збірник гравюр на дереві в якості зразків для тих з його земляків-художників, які не мали випадку зробити подорож в Італію й самостійно долучитися до нового мистецтва.

Все більшого поширення одержують шафи. Деякі італійські шафи розписуються темперою. У Флоренції в палаці Даванцаті є така шафа, виготовлена у другій половині XIV ст. і прикрашена орнаментальним розписом. Інші шафи декоровані набором і інкрустацією. У меблях відчувається тепер вплив живопису. У Франції тон задають скульптори, і зокрема Гуго Самбен з Діжона, виробу якого відрізняються перевантаженим і надто пишним скульптурним декором. В Иль-де-Франсе й у районі Ліона (іл. 548) декор меблів носить більш стриманий характер.

Поставець поряд із шафою продовжує мати успіх. В епоху раннього Відродження він має чотири гранну або шестигранну форму з відкритим низом і декором у високому рельєфі; прикладом можуть служити поставці із замка Рюа (департамент Жиронда). Їхній декор складається з каріатид, опуклого орнаменту, різьблених опор і балясин; потім з'являються буфети із двох корпусів, поставлених один на одного, верхній менше по площі, ніж нижній. Зникає однаковість готичних меблів. З'являється буфет-поставець із укріпленими на задній стінці відкритими полками, на яких виставляють напоказ парадний посуд. Декоратори використовують моделі зі збірників гравюр, створених відомими майстрами, зокрема Жаком Андруе Дюсерсо, який видав в 1550 р. альбом ескізів меблів, що здобув великий успіх.

Кабінет із двох корпусів з різьбленим декором або, ще частіше, прикрашений набором і інкрустаціями, є типовим для епохи Відродження предметом меблювання. Його конструкція як і раніше навіяна архітектурою, зате декор цілком самостійний. Італійські кабінети неаполітанської або міланської роботи декоруються інкрустаціями зі слонової кістки, флорентійські - мозаїкою з різних матеріалів: слонової кістки, перламутру, черепахи й навіть самоцвітних каменів. Серед майстрів інкрустації більшу популярність завоювали Буонталенті й Леччо. У Падуї й особливо у Вероні квітнуло мистецтво маркетрі. Митецькими майстрами набору звичайно були ченці. Найвідоміший з них - Фра Джованні з Верони; інший веронський чернець, Фра Габриелло, був запрошений у Сиєну для обробки лав собору. Праця майстрів маркетрі вимагала терплячої ретельності. Вони створювали щось подібне до картин з дерева різних порід, природній колір яких змінювався при необхідності за допомогою обробки в киплячих маслах і барвниках. Складальні композиції часто зображують будівлі й пейзажі з дотриманням законів перспективи або створюють ілюзію реальних предметів (відкрита книга, астрономічні інструменти й ін.), люди ж зустрічаються на них дуже рідко.

Кабінети іспанської роботи своєрідні по манері; деякі з них в основі являють собою дві скрині, поставлені один на одного, інші - скриня на ніжках, в обох випадках вони багато оброблені усередині. Обробка складається з інкрустацій деревом і слоновою кісткою, спочатку в ній переважали геометричні мотиви, сприйняті з мавританських орнаментів. Пізніше з'являються також різні сюжети, архітектурні спорудження й пейзажі, запозичені з німецького мистецтва. Надалі деякі майстри-інкрустатори заміняють дерево й слонову кістку позолоченою бронзою.

У німецьких країнах обробка меблів відрізняється великою старанністю. У Німеччині й Голландії поширені маркетрі й інкрустація з наслідуванням італійській манері.

Серед меблів для сидіння своєрідністю відрізняються італійські х-подібні стільці й крісла тосканського виробництва - т.з. «савонароли» з наскрізними боковинками, планки яких входять друг у друга при складанні, а також стільці з вузькою й високою спинкою, як, наприклад, «згабелло» на трьох ніжках з палаццо Строцци. Стільці іспанського виробництва масивніше, вони постачені поперечними проножками, їхні сидіння обтягнуті шкірою або парчею, що скрашує строгі лінії меблів. Французький стілець із підлокітниками, схожий, скоріше, на легке крісло, близький до іспанського типу, тоді як крісло-какетуар з вузькою й високою спинкою те саме що італійські моделі.

Ренесансні столи мають масивну форму. Цікавий стіл міняли італійської роботи з різьбленими гірляндами й сиренами по кутах, виготовлений в 1550 р. у Палермо (Бостон, Музей). Французьким столам надають декоративність ніжки-консолі зі скульптурними зображеннями фантастичних тварин; під краєм стільниці розташований різьблений бордюр з пальметок і інших рельєфних мотивів. Виготовляються також столи з безліччю нагострених ніжок. В Іспанії проводяться особливі столи із гнутими ніжками й поперечиною з кутого заліза.

Ліжко, як і в готичну епоху, постачена балдахіном. Він зміцнюється на кутових високих стійках, що мають іноді форму каріатид. Декор ліжка, що полягає з рельєфних орнаментів, акантових листів, колонок у вигляді балясин, зберігає вплив архітектурних форм. Іноді дубовий каркас пожвавлюється дерев'яною мозаїкою у вигляді арабесок або навіть вставками зі слонової кістки. Два англійські ліжка з Музею Вікторії й Альберта заслуговують окремого опису. Одна з них, датована 1593 р., прикрашена гербом родини Куртене з Девону й багатим різьбленням, в основному на незвичайно високій спинці ізніжжя. Інший екземпляр є найбільш відомим зразком англійських меблів періоду Тюдоров. Балясини ізніжжя спочивають на наскрізних цоколях, які складаються з п'яти стовпчиків з кубічними базами; спинка узголів'я прикрашено двома арками й скульптурами по кутам. Подібна конструкція й форма минулого нерідкі в епоху Відродження. Більш дивним було те, що це ліжко з 1453 по 1765 р. стояла в пришляховому готелю «Корона» в Уері, де, через її ширину (3,4 м), у неї укладали відразу по шість постояльців. В «Дванадцятій ночі» Шекспіра говориться про аркуш паперу настільки величезному, що їм можна було б покрити уерське ліжко.

Саме в цей час велике поширення здобувають уже згадувані збірники гравюр з малюнками моделей меблів, з яких найвідоміші належать Жакові Андруе Дюсерсо (1550 р.) і голландцеві Гансу Вредеману де Вриєсу (1572 р.). Ці збірники свідчать про багату фантазію художників-декораторів і про схильність до орнаментальної надмірності.

Додамо кілька слів про слонову кістку й шкірі. У мистецтві різьблення по кості чітко помітна відмова від готичних традицій. Майстри більше не черпають мотиви в архітектурі, вони імітують скульптуру й відтворюють у різьбленні сюжети, узяті з живопису. Верховенство Парижа в цьому виді ремесла відійшло в минуле, що тепер головне місце належить майстрам італійським і німецьким. Протягом деякого часу у великому расповсюдженні були чіткі, названі «memento mori», бусини яких зображували поперемінно череп і живу голову. Однак ці вироби по своїй художній цінності уступають готичній і барочній різьбленій кістці.

Шкіра служила для вироблення чудових книжкових плетінь у зовсім новому стилі. Тиснення холодним способом паралельних смуг орнаменту замінилося золотим тисненням мотивів східного походження, яке виконувалося гарячим штампуванням. Такі плетіння виконувалися спочатку на замовлення знаменитого венеціанського друкаря Альда Мануция й угорського короля Матиаша I Корвина, а потім і для видатного бібліофіла Жана Грольє. Плетіння його книг відрізняються старанністю обробки й великим різноманіттям. Східні мотиви змінилися гармонійно врівноваженими стрічковими плетивами, частина з яких виконана кольоровою мастикою. Прикладу цього бібліофіла пішов король Генріх II, що замовляв гарні плетіння й серед них плетіння з гербом Діани де Пуат’є. Прекрасні плетіння робилися для секретаря Катерини Медичи, Тома Майї, і для короля Генріха III. Надалі стиль змінився, з'явилися помпезні плетіння з різноманітними й складними орнаментальними плетивами й з розсипом дрібних мотивів. У Німеччині винайдений спосіб тиснення коліщам рамок на плетіннях зі збереженням орнаменту тільки в центральнім полі, яке поступово зменшується. У плетіннях, виготовлених між 1560 і 1586 рр. для знатного саксонського вельможі-бібліофіла майстром Якобом Краузе, виявилися впливи італійського стилю.

 

 

Італія, що займала перше місце в художньому текстилі готичної епохи, вступає в епоху Відродження в період деякого занепаду, втім, відносного, оскільки італійські палаци наповнені безліччю прекрасних декоративних тканин, а для обробки інтер'єрів і оббивки меблів широко застосовується оксамит (іл. 551) і парча. Столи покриваються візерунковими шовками, підлоги встеляються східними килимами, що прибувають у країну через Венецію. Центрами виробництва шовку як і раніше залишаються Флоренція й Венеція. У Флоренції виготовляють парчеві церковні одіяння, деякі з них відтворені на полотнах великих майстрів; там же виробляють оксамит з візерунком із квітки гранату й оббивні матеріали. Тканина для одягу знатних осіб часто прикрашена їхнім гербом. До кінця XVIст. відноситься плащ герольда з гербом роду д'Есте із червоно-білого оксамиту, прикрашеного орнаментом з лицарської збруї й гербів (Ліон, Музей історії тканини). Венеціанські шовки дуже тонкі й одночасно міцні. У результаті довгих торговельних зв'язків Венеції з Константинопопем у декорі венеціанських шовків сполучаються західні елементи зі східними, які включають традиційні квіткові мотиви; квітка гранату, флерон- хрестоцвіт, пальметку й специфічно близькосхідні: тюльпан, гвоздика, лотос і арабески. Іноді візерунок венеціанського шовку точно повторює турецький зразок. В орнаментах зустрічаються й античні мотиви, цілком природні в цей період. У Луккі, Генуї, Мілані й інших італійських містах існують шовкоткацькі майстерні, але часом важко визначити, звідки походить даний зразок, тому що окремі міста втрачають колишню монополію на виробництво того або іншого типу тканини.

Іспанське текстильне виробництво не успупает італійському, і мистецтво ісламу продовжує виявляти на нього вплив навіть після вигнання маврів. Візерунки складаються звичайно з арабесок, прямокутних рамок, листів у формі півмісяця, пальметок і лотоса; використовуються мотиви, запозичені з кахлів: хрест і зірка, а також леви, символи королівства Леон. Головні центри шовкоткацтва - Толедо, Севілья й Гранада. В одному тільки Толедо 50 тисяч ремісників пов'язані з виробництвом шовку, дівчата з дитячих років займаються розведенням шовковичних хробаків. Для іспанського оксамиту характерні візерунки у вигляді симетричних гнізд, навіяні малюнком віконних плетінь, і орнамент із ретельно зображених стилізованих рослин з дуже декоративними хвилястими стеблами. Зустрічаються й тканини з геральдичним декором, як, наприклад, церковне одягання із золотої парчі з гербами Кастилії, Арагону й Леона й рельєфною вишивкою на сюжет Піднесення (Ліон, Музей історії тканини).

Франції належить більш скромне місце в області художнього ткацтва, де вона перебуває під впливом Італії, можливо в результаті переселення ткачів з Лукки або інших місць в Авиньон, у резиденцію папи. В 1531 р. Франциск I видав указ, що визначив подальшу долю й прийдешню славу Ліона. Цей указ звільняв ткачів від податків і дозволяв іноземцям займатися у Франції своїм ремеслом і володіти майном.

Ліон одержав привілей постачати ткачами інші міста Франції. На початку виробництво ліонського шовку практично перебувало в руках італійців на всіх його етапах - і в області техніки, і в художньому плані, і в збуті. Два дворянина- протестанта - Олів'є де Серр і Бартелемі де Лаффема, що заохочуються Генріхом IV, широко впроваджують розведення шовковичних дерев і шовковичних хробаків, поставивши своєю метою витиснути привізну продукцію. Однак ввіз італійських дорогих шовків триває, незважаючи на високі мита. Справжній підйом у розвитку ліонського текстилю визначився на початку XVII ст. у зв'язку з діяльністю ткача Клода Дангона.

Мистецтво вишивки, що квітнуло в готичній Англії, практично згасло після XV ст. у результаті політичних міжусобиць і релігійних чвар. Все-таки відзначимо фрагмент килимової скатертини, вишитою вовною й шовком по полотну, - «Бенкет Лукреції»; зображені персонажі одягнені в костюми єлизаветинських часів, композиція обрамлена подвійним бордюром із квітів і плодів (кінець XVI ст., Лондон, Музей Вікторії й Альберта). Зате Італія висувається на провідне місце в цьому виді прикладного мистецтва, так що навіть такі знамениті художники, як Рафаеля, охоче роблять малюнки для вишивок ( особливо на замовлення Франциска I). На жаль, спроби передати у вишивці півтона й тіні й навіть виконання окремих деталей кистю, зближаючи вишивку з живописом, віддаляють її від специфіки текстилю. У Франції вишивка має більший успіх. При Генріху II і Генріху III при дворі ввійшов в моду темний і навіть чорний одяг; прагнучи зм'якшити похмурість костюма, одяг прикрашають пишними золотими вишивками. Потім до вишивок додається перли, які нашиваються в безлічі навіть тоді, коли мода міняється й придворні знову починають носити кольоровий одяг. Обурений цією надмірною розкішшю, Генріх IV оголосив їй війну. ( Як відомо, дієвість подібних указів невелика, уже саме їхнє повторення доводить їхня неефективність.) Серед французьких виробів цікава вишивка на полотні срібною ниткою, на якій зображені Генріх II, його двір і Діана де Пуатьє, що спостерігають за сутичкою ведмедя з великими сторожовими собаками. Побувавши в багатьох знатних власників, ця вишивка виявилася зрештою в Музеї історії тканини в Ліоні.

Виробництво шпалер не досяглося в Італії такої висоти, як інші види текстилю, хоча до наших днів дійшло кілька чудових італійських зразків (іл. 550). Надзвичайного розквіту цей вид художнього ремесла досягся у Франції, хоча нам нелегко визначити місцезнаходження перших майстерень; можливо, вони перебували в долині Луари. Збереглися шпалери «мільфлери», створені в готичних традиціях, як, наприклад, «Дама з єдинорогом» початку XVI ст. (Париж, Музей Клюні), сцени придворного життя - «Музика» другої половини XVI ст. (Париж, Лувр), або «Пентесилея» (Анжер, Музей шпалер). Шпалери із зображенням Геракла (Париж, Музей декоративного мистецтва) свідчать про ренесансні впливи. Зрозуміло, проводяться й настінні килими з релігійними сюжетами, як, наприклад, серія із сімнадцяти шпалер зі сценами «Життя Богоматері», закінчених в 1530 р. і переданих архієпископом Робером де Ленонкуром у дарунок Реймському собору, або подаровані їм же в 1531 р. церкви Сен-Ремі в Реймсі десять шпалер із сюжетами житія св. Ремі. Ці шпалери розділені на окремі сцени, зображені в них фігури одягнені по моді того часу. В іншій манері виконані шпалери «Крилаті олені», що відносяться приблизно до царювання Людовика XI; у її багатої, але гармонічної композиції з'єднані довгі стрічки, що ізвиваються, і алегоричні сцени (Руан, Музей).

Майстерні Брюсселя роблять у першій половині XVI ст. винятково багаті шпалери, виткані із застосуванням шовкових і золотих ниток, як, наприклад, шпалери «Торжество Христа», що належала спочатку кардиналові Мазаріні. Картони для брюссельських шпалер епохи Відродження робили відомі художники - Квентін Массейс і Бернард ван Орлей, що працювали в італійській манері. Прекрасні серії, виконані по них картонам, перебувають у соборі Сарагоси, у Мадридському палаці, у соборі Екса, у музеях Нью-Йорка й Філадельфії. Бельгії вдалося зберегти або викупити кілька зразків, і серед них цикл із десяти шпалер «Історії Іакова» по картонам Бернарда ван Орлея (Брюссель, Музей мистецтва й історії). Усі ці твори відрізняються простотою композиції, спокоєм і гармонією, зображеннями архітектури; пізніше ускладнення декору, достаток фігур і наслідування італійським зразкам зробили брюссельську продукцію більш помпезною, але й менш цінною в художньому відношенні. Слава брюссельських шпалер і одночасно посередні якості італійської продукції цього часу спонукали папу Лева X в 1515 р. замовити Пітеру ван Альсту серію «Діяння апостолів» по картонам Рафаеля (Ватикан, Музей). Вони мали голосний успіх, і слідом за цим правителі різних країн Європи стали замовляти шпалери в Брюсселі, однак за картонами для них зверталися не до фламандських, а до італійських живописців. Якщо не вважати циклу шпалер «Вертумн і Помона» (Відень, Музей історії мистецтв), поступово в цьому виді мистецтва намічається спад: пошуки ефектів пленеру й перспективи, передача обсягу й світлотіні приводять до втрати декоративних якостей. Шпалери обрамляються широкими бордюрами з рослинною в'яззю, маскаронами, вазами, альтанками й іншими традиційними декоративними елементами. І все-таки головний брюссельський майстер Вільгельм де Паннемакер створює для Карла V серію з десяти шпалер, що зберігають декоративну виразність цілого й помітні із близької відстані деталі (Королівські колекції Іспанії.


Читайте також:

  1. Види м’язової тканини
  2. Видільні (секреторні) тканини
  3. Загальні відомості про тканини тварин.
  4. Збудливі тканини. Роль клітинних мембран в утворенні збудження.
  5. Класифікація сполучної тканини
  6. Механізм дії іонізуючих випромінювань на тканини організму
  7. Механізм дії іонізуючих випромінювань на тканини організму
  8. Процес виробництва тканинии.
  9. Розрізняють два види механічної тканини
  10. Рукавички з підкладкою з тканини
  11. Тканини




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Ювелірна справа | Політична комунікація

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.