Походження, ідейні засади й соціальна база італійського фашизму та німецького нацизму

Фашизм — це феномен XX сторіччя, що виникає в Європі між світовими війнами, являючись відбитком гострої соціальної й політичної кризи капіталістичного суспільства. Він уособлює особливу кризову модель переходу від монополістичного (іноді домонополістичного) капіталізму до стадії державно-монополістичного капіталізму. Ця форма влади інколи використовується тоді, коли звична, традиційна для капіталістичних держав система управління силою обставин (підсумки Першої світової війни, революційне піднесення або економічна криза, громадянська війна та ін.) виявляється неспроможною.

Аналіз ситуацій, які склалися в країнах Західної, Центральної, Східної Європи повоєнних десятиліть, дає змогу виділити три основних причини, що створюють умови для зародження і розвитку фашизму.

Перша з них — різка ламка сталої соціальної моделі суспільства. Швидкі й радикальні зміни соціальних структур підривають підвалини традиційного засобу життя (у період революційної кризи, переходу від монархії до буржуазно-демократичної республіки тощо); змінюють становище і вплив масових громадських груп (дворян, монархічно налаштованої буржуазії та ін.), не забезпечуючи їхньої вчасної адаптації до умов, що змінили існування, ніби протиставляють ці групи суспільству. Внаслідок виникає своєрідний вакуум, що за відповідних умов заповнюється фашистським змістом.

Друга причина — криза існуючих політичних систем. У міжвоєнні роки основу цих систем в Європі становили парламентсько-демократичні інститути. У цей період в суспільстві зростають, а в ряді випадків домінують анти-парламентські, антидемократичні настрої. Складна економічна й політична обстановка сприяла тому, що діючі інститути дедалі більше наражалися на критику і звинувачення у неефективності, неспроможності вживати швидких та енергійних заходів для подолання негативних явищ, у потуранні корупції. Причому інколи багато таких звинувачень були справді обґрунтованими. Як і у випадку із соціальними структурами, незадоволення мас політичною системою зрештою не означало неминучості заміни парламентсько-демократичних інститутів на авторитарно-тоталітарні, як того вимагали фашисти. Проте сама криза політичної системи створювала сприятливі умови для фашистської активності. Без кризи парламентських політичних інститутів фашизм не прийшов би до влади ані в Німеччині, ані в Італії, ані в Іспанії, ані в інших європейських державах. У свою чергу, фашизм у США, Великій Британії й Франції розбився у 30-ті роки саме об відносну міцність і гнучкість політичної системи, що діяла тут.

Третя причина — криза масової свідомості на побутовому та ідеологічному рівнях. Проявом такої кризи слід вважати розмивання колишньої системи цінностей, втрату сформованих цільових настанов, зникнення цілісного бачення світу, віри у суспільний устрій, що склався, в традиційні політичні парти й звичних лідерів. У таких випадках масову свідомість можна порівняти з "губкою", що жадібно всмоктує все те, що з'являється на поверхні, в тому числі й ідеї фашизму. Справа у тому, що масова свідомість за своєю сутністю не пристосована до сприймання складної й суперечливої сукупності причин, які спричиняють кризовий розвиток суспільства, всього переплетення причинно-слідчих зв'язків. За умов кризової ситуації (1917-1923 рр., 1929-1933 рр. або громадянської війни, як в Іспанії), особливо, якщо це пов'язано з помітним погіршенням умов життя значних груп населення, найбільш типовим для суспільної свідомості стає почуття нетерпіння, прагнення негайно отримати бажані результати або, принаймні, обіцянку таких результатів. Звідси й особлива сприйнятливість мас до спрощених пояснень перебігу подій, до гранично чітких орієнтацій руху вперед, до простих і зрозумілих кожному засобів вирішення проблем, що назріли ("всесвітня змова капіталістів", "теорія світової революції" або "в усьому винні євреї", тобто пошук зовнішнього або внутрішнього ворога тощо). Можна сказати, що на певному рівні кризового розвитку масова свідомість з особливою перевагою сприймає рецептуру, яку пропонують фашизм та його ідеологи.

Узагальнення досвіду, накопиченого в минулому, дає змогу виявити основні соціально-політичні корені фашизму — консерватизм, расизм, антисемітизм, націоналізм, антикомунізм.

Консерватизм. Говорячи про прихід фашизму, важливо з самого початку констатувати генетичний зв'язок фашизму і консерватизму. Це легко простежити на прикладі цінностей, що лежать в основі обох течій. До них належать:

- спадковість, яка сприймається як вірність традиціям;

- стабільність як головна умова нормальної життєдіяльності суспільства;

- орієнтація на державний авторитет;

- негативна оцінка природи людини, зневіра у можливості гармонії людського товариства, проголошення щастя для всіх ілюзією та ін.

Фашисти практично повністю сприймають усі ці ціннісні настанови, надаючи їм більш жорсткої форми й тенденційно спрямованого характеру. Спадковість виступає в їхньому тлумаченні як некритичне звеличування історичного минулого; стабільність — як категоричне заперечення позитивного характеру досягнень людського розуму, цивілізації і культури; орієнтація на державний авторитет — як необхідність тотального підпорядкування особистості державним структурам; віра у гармонійність людського товариства — як неминучість суворої ієрархії, підпорядкування слабких сильним. Було б помилкою змішувати поняття "консерватизм" і "фашизм", тому що відмінність між ними існує в сфері тактичного й практично-політичного порядку. Консерватори прагнуть добитися реалізації своїх ціннісних настанов у межах існуючих інститутів. Фашисти, навпаки, відкидають цей шлях, проголошуючи необхідність ліквідації парламешсько-демократичних порядків, що склалися. Доти, доки парламентські політичні інститути залишаються міцними й ефективними, різниця між консерватизмом і фашизмом досить ясна. Однак за умов кризової ситуації, коли парламентсько-демократичні структури починають припускатися помилок, різниця між ними зменшується через зростаючий вплив частини консервативних сил на праворадикалістські профашистські позиції. Аналогічну роль відіграє й поглиблення духовної (ідеологічної та ін.) кризи суспільства. Втрата довіри до демократичних цінностей, "війна ідеологій" створюють умови для зрушення у правому спектрі суспільно-політичної структури вбік фашистської системи поглядів.

Расизм є наріжним каменем у фундаменті фашизму як перекручене соціально-політичне бачення світу. Ми пропонуємо тут кілька основних суджень про раси, що укоренилися ще з середини XIX ст. у Західній Європі й пізніше, вже до XX ст. практично без змін були сприйняті (запозичені) фашистами.

1. Спадкові ознаки передаються наступній генерації кров'ю (генетичну теорію ще не було створено).

2. Спадкоємність визначає не лише зовнішні ознаки (колір шкіри, очей, волосся, форму черепа, риси обличчя тощо), але також внутрішні якості людини, її характер і хист (наприклад, естетичні нахили, творчий хист, працьовитість або лінощі, віроломність і боягузтво тощо). Раса, до якої належить індивідуум, визначає особистість. По суті, людину формує її кров.

3. Нерівність людей виявляється як у зовнішніх, так і у внутрішніх властивостях і якостях. Існують раси, що увібрали в себе всі позитивні, вищі ознаки. Є нижчі раси, в яких немає ані достатньої творчої енергії, ані інших рис, притаманних вищим і потрібних для розвитку науки, мистецтва, прогресу. Ці раси стають загрозою для людства, джерелом його виродження.

4. Спадкові расові ознаки не підлягають жодним змінам — ані під впливом навколишнього середовища, ані шляхом зміщення рас.

5. Демократія заснована на постулаті, що всі люди рівні. Звідси походить рівність їхніх прав. Навпаки, расова теорія заперечує рівність рас. Відповідно відкидається принцип рівних прав, а отже, і сам демократичний принцип. Якщо існують вищі раси, то буде правомірно, якщо вони стануть керувати світом і підкоряти собі нижчі раси.

6. Різні раси не рівні між собою. Немає рівності й всередині "вищої раси". Деякі індивідууми володіють спроможністю акумулювати расові ознаки, що робить їх лідерами і наділяє творчою енергією на відміну від маси, що цими ознаками не володіє. Серед них виокремлюється вождь — вища верховна особистість. Він висувається не людьми, а сукупністю закладених у ньому природою кращих ознак своєї раси, тобто такий лідер будує свою владу не за демократичним принципом, а силою расових ознак, якими він наділений від природи.

Саме тому лідер повинен вибирати послідовників, а не навпаки. Расова теорія в нацистському варіанті дивиться на всю історію людства як на непримиренну боротьбу між расами. Для того щоб зробити цю історію гранично чіткою, до неї введено категорію "одвічного ворога", "суперсили" антираси з євреїв, роблячи ставку на антисемітизм. Вибір як "суперсили" євреїв був невипадковим. Запроваджуваний з часів середньовіччя побутовий антисемітизм отримав новий поштовх внаслідок Листопадової революції 1918-1919 рр., коли євреї дістали в Німеччині громадянську рівноправність. Консервативна частина населеннясприйняла цей процес з відвертим незадоволенням; побоюючись посилення як економічної, так і політичної активності єврейської меншини.

Та обставина, що євреї живуть у різних країнах, допомогла сконструювати ознаку всесвітньої єврейської змови, спрямованої нібито проти Німеччини й німців, а в перспективі проти цивілізації взагалі. В інтересах встановлення своєї влади в Німеччині та в світовому масштабі діють і міжнародна фінансова олігархія, й усі ліві партії, — як соціал-демократи, так і комуністи, включаючи й буржуазно-ліберальні партії, керівництво яких "просякнуте єврейським духом".

За допомогою цієї конструкції неважко знайти пояснення будь-якому явищу, будь-якому процесу. Все негативне, що відбувається у світі й країні (Перша світова війна, революція, економічна криза, інфляція, зростання цін, звільнення тощо), приписувалося інтригам євреїв. Відповідно будь-які можливі позитивні дії безпосередньо пов'язувалися з акціями проти них. Злочинним і нелюдяним було "остаточне вирішення" єврейського питання. Зрештою нацисти знищили більше 6 млн. євреїв з 10 млн., що проживали на Європейському континенті.

Важливою складовою частиною ідеологічної платформи фашизму є націоналізм. Ще задовго до приходу НСДАП до влади в Німеччині існували проповідники течії "фелькіше" (від слова — народ), що висували тезу про "зверхність" германської культури, "германського духу" або германської нації над "відсталою" ліберальною цивілізацією інших західноєвропейських народів. Спираючись на безліч ідейних попередників (Фіхте, Гегель, Юнг, Ніцше, Шпенглєр та ін.), нацисти трактували поняття "нація — народ" як окрему расову культурно-біологічну та ірраціонально-містичну спільність, що завжди перебуває у ворожих, антагоністичних відносинах з іншими подібними спільностями. Звідси і прийняття на озброєння німецьким фашизмом основних положень з традиційного пангерманського шовінізму XIX ст.:

—панівне становище Німеччини у континентальній Європі;

—возз'єднання всіх народів, що розмовляють німецькою мовою, в межах германського "рейху";

—розширення німецьких колоніальних володінь — практично без якихось змін.

Наріжним каменем ідеологічного фундаменту фашизму безумовно був антикомунізм. Саме антикомунізм дозволив фашистській ідеології прибрати подоби цілісності. Наприклад, саме антикомунізм НСДАП відкривав шлях для співробітництва з традиційними консервативними правими силами в політичному житті Німеччини. Патологічний звірячий антикомунізм нацистів відводив для представників цих кіл на задній план ту обставину, що за деякими важливими питаннями — майбутня форма правління, ставлення до соціальної демагогії тощо — їхні погляди істотно відрізнялися від поглядів фашистів.

За усією несумісністю ідей, взятих на озброєння фашизмом (аристократизм і народність, націоналізм та ідея наднаціональної спільності фашистів, антикомунізм, теорія творчого арійського капіталу тощо), головним принципом відбору завжди залишався антикомунізм. Ще 1922 р. Адольф Гітлер у таємному меморандумі до осіб, що субсидують партію, стисло й відверто сформулював її мету — "знищити і викорчувати марксистський світогляд". Згодом саме на основі антикомунізму створювалася вся система ідейного багажу фашизму.

Поняття "фашизм". У світовій історичній літературі існує кілька основних варіантів тлумачення цього терміна. Виділимо основні з них.

1. Згідно з матеріалами Сьомого конгресу Комінтерну — "фашизм є відкрита терористична диктатура найбільш реакційних, найбільш шовіністичних і найбільш імперіалістичних елементів фінансового капіталу".

2. Відповідно до другого варіанту саме поняття "фашизм" включається до більш широкого терміна "тоталітаризм". Фашизм як варіант тоталітаризму — це стала в умовах буржуазного суспільства форма репресивно-терористичної диктатури, за якої громадянське суспільство поглинається державою, держава контролюється партією, партія — адміністративною елітою, а еліта — вождем.

3. Дуже містке й образне визначення фашизму дав знаменитий англійський письменник-фантаст Джордж Оруєлл у есе "Пам'яті Каталонії", визначивши фашизм як систему державного садизму. "Якщо ви бажаєте уявити собі образ майбутньої фашистської держави, уявіть собі чобіт, що завжди топче людину".

2. Порівняння італійського фашизму та німецького нацизму Італія:

а) фашизм виникає як наслідок підсумків Першої світової війни і періоду "червоного дворіччя" (1919-1920 рр.);

б) соціальна опора — фронтовики, декласовані елементи, націоналістично спрямована частина інтелігенції;

в) фашизм в Італії підтримували католицька церква й монархічні інститути, а також армія;

г) опора на нелегальні засоби досягнення влади — "Похід на Рим" 20 жовтня 1922 р.

Німеччина:

а) нацизм виникає як наслідок підсумків Першої світової війни і періоду Листопадової революції (1918-1919 рр.);

б) соціальна опора — робітничий клас, фронтовики, безробітні, а згодом й електорат традиційних буржуазних партій;

в) складна, майже всеохоплююча система НСДАП плюс співчуваючі допоміжні організації;

г) поєднання легальних і нелегальних засобів захоплення-отримання влади і як наслідок цього — легальний конституційний прихід до неї;

д) антиклерикалізм лідерів НСДАП.

ТЕМА ІНДУСТРІАЛЬНІ КРАЇНИ ЄВРОПИ ТА АМЕРИКИ

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Стосунки компартій із соціал-демократією	\|	Зміна статусу США у світі після Першої світової війни

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.

Походження, ідейні засади й соціальна база італій­ського фашизму та німецького нацизму

Походження, ідейні засади й соціальна база італійського фашизму та німецького нацизму