Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

Добро як найвища духовна цінність

Загрузка...

Основні етичні категорії

Етичні категорії — основні поняття науки етики, що відбивають структуру феномена моралі й визначають специфіку морального осмислення людського буття. Особливістю етичних категорій є те, що вони утверджують реальність належного. Відповідно до множинності типів і різновидів самої моралі, варіативності зв'язків між її істотними компонентами систематизація категорій етики в сучасній етиці має відкритий, плюралістичний, полімодальний характер. Зокрема, вичленовуються:

а) категорії моральної свідомості — добро і зло, сенс життя, обов'язок, відповідальність, справедливість, моральний ідеал, щастя;

б) категорії моральної самосвідомості — честь, гідність, совість, сумління, розкаяння, сором;

в) категорії етичної діяльності — вибір, свобода вибору, свобода волі, вчинок, ціль і засоби діяльності (моральний аспект), мотив і результат діяльності (моральний аспект);

г) категорії моральних відносин (категорії етичного спілкування) — відкритість і замкненість, толерантність, повага, пошана, співчуття, співстраждання, милосердя, любов;

д) структурні категорії моралі — норма моральна, цінність моральна, принцип моральний, чеснота, доброчесність, порок, імператив, оптатив (спрямованість на досягнення блага), взаємність та ін. Втім, у будь-якому разі доводиться враховувати неминучу неповноту подібних переліків, а також те, що доречність чи недоречність групування категорій етики. за певною схемою може бути доведена лише стосовно тієї чи іншої їх інтерпретації. Спроби встановити абсолютну сутнісну градацію категорій етики не відповідають рівневі складності й динамізму сучасного морального досвіду.

Основною, фундаментальною категорією етики є добро.

Поняття "добро" пов'язане з поняттям "благо" (у багатьох мовах — латині, німецькій, англійській та ін. — ці поняття позначаються одним терміном). Обидва вони є ціннісними уявленнями про світ, які відображають позитивне трактування чогось щодо певного стандарту. Проте є між цими поняттями й істотна відмінність.



Интернет реклама УБС

Благо — це позитивна здійсненність для людини буття загалом. У буденному житті "благо" вживається, переважно, в множині — "блага", — де воно засвідчує матеріальні достатки, різноманітні сприятливі для життя умови (економічні, технічні, технологічні, культурні та духовні). Благом є талан, сприятлива погода, добра дорога, вчасна зустріч, потрібна ситуація тощо — тобто все те, що робить життя людини вдалим, успішним і, зрештою, щасливим, хоча часто все це не залежать від самої людини.

Сутнісний зміст поняття "добро" випливає з протиставлення такій важливій етичній категорії, як моральне зло. Проблема співвідношення добра та зла цікавила людство віддавна і була однією з ключових у філософській традиції. Аналіз різних концепцій визначив кілька підходів до вирішення цієї проблеми.

Перший підхід абсолютизував природу добра та зла. Ці категорії мають власну природу, що заперечують одна одну. Добро та зло ніколи не можуть переходити одне в одне, вони є однопорядковими категоріями. Так усвідомлювали співіснування добра та зла зороастризм, маніхейство та ін.

В історії етичної думки цього підходу дотримувалися давньогрецькі філософи Сократ і Платон. Наприклад, за Платоном Добро існує в світі ідей (всесвітньої душі, Бога); зло — у світі чуттєвих речей. Природа людини поєднує два начала — безсмертну душу, причетну до всесвітньої Душі, та тіло як частину загального тілесного. Душа людини в результаті тертя з недосконалим матеріальним тілом, забуває про сутність вищої Ідеї — добро. Пригадати це вона може через відречення від тіла, від плотських насолод.

Другий підхід вирішує проблему співвідношення добра та зла в дусі світових релігій. Він абсолютизує природу добра. Зло ж визнається завжди як відносне. Так, у християнстві абсолютним світовим началом є божественне добро, чи абсолютно добрий Бог. Зло — це результат помилкових або порочних рішень людини (вільної в своєму виборі), провокованих Дияволом. Диявол (або Сатана) — це не однопорядкова Богові сила. Це заблудлий син Божий. Отож перед людиною завжди стоїть проблема вибору не між абсолютами добра та зла, а між добром, яке потенційно абсолютне, і злом, котре завжди відносне.

Недоліками обох підходів є онтологічний розгляд природи добра та зла, тоді як природу потрібно досліджувати аксіологічно.

Поняття "добро" — це етична категорія, що містить нормативно-ціннісний елемент і характеризує найвищу духовну цінність. В історії філософської думки спроби дати змістовно-ціннісне визначення добра зводилися до кількох підходів.

Гедонізм (від грецьк. Hedone — насолода) — це філософсько-етичне вчення було засноване давньогрецьким мислителем, учнем Сократа Аристіппом з Кірени. Відповідно до цього вчення, найвищим або єдиним добром є задоволення (насолода). Принцип задоволення досягається розважливістю.

Утилітаризм (від лат. utilitas — користь, зиск) — учення, котре вбачало сутність добра в зиску. Представники цього напрямку: англійські філософи І. Бентам, Дж. Мілль, російський мислитель М. Чернишевський. Зокрема, М. Чернишевський дав таке визначення добра: "Добро — це нібито найвищий ступінь користі".

Евдемонізм (від грецьк. Eudemonia — щастя, блаженство) — учення, засноване Епікуром. Прихильником цієї позиції був і мислитель Нового часу Б. Спіноза. Сутністю добра й вищим принципом моральної поведінки, за Епікуром, є щастя. Справжнє щастя полягає в незалежності, внутрішньому спокої, безтурботності, атараксії (з грецьк. аtaraxia — незворушність) індивіда.

Прагматизм (від лат. pragma — справа, дія) — філософський напрямок, що зародився в 70-х рр. XIX ст. у США й набув поширення у XX ст. напередодні Другої світової війни. За прагматизмом, добро — це відповідні обставини, що сприяють дії, тобто основою добра є практична ефективність.

Еволюціонізм (від лат. evolutio — розгортання) — напрямок, згідно з яким моральне добро є проявом "більш високого" ступеня розвитку людства, представник цієї філософсько-етичної позиції англійський філософ-позитивіст Г. Спенсер.

Метафізична концепція. Одним з представників цієї концепції був німецький філософ І. Кант, який розробив учення про категоричний імператив. За І. Кантом, добро має позаемпіричну, надчуттєву природу та є атрибутом автономної моральної волі. Добро є суттю виконання морального закону (категоричного імперативу).

Нині єдиного підходу до пояснення категорії добра не існує та не може існувати. Адже його визначеність залежить від суб'єктивних факторів. Наполягали на цьому ще як представники давньої філософської думки — софісти (Протагор, Горгій, Гіппій), скептики (Піррон, Енесідем, Секст Емпірик), так і філософи Нового та Новітнього часів — Т. Гоббс, неопозитивісти (А. Айєр, Б. Рассел, Р. Карнап, X. Рейхенбах. Так сформувався релятивістський підхід до потрактування природи добра (і зла також). Приміром, скептики твердили, що існує стільки рівноцінних моральних суджень, скільки є народів і осіб; а неопозитивісти зазначали, що моральні судження не можна перевірити за допомогою досвіду, оскільки вони не є ні істинними, ні хибними. Англійський філософ-етик Дж. Мур у трактаті "Принципи етики" (1903) стверджував: визначити власне добро в принципі неможливо, добро ґрунтується на інтуїтивній природі, а всі спроби визначити добро є натуралістичною помилкою.

Проте релятивістська позиція не має бути остаточною. У крайньому своєму прояві вона може призвести до того, що людина завжди зможе виправдати свої діяння чи ситуацією, чи її суб'єктивним баченням. У результаті ми отримаємо те, чим закінчилася антична філософська думка – всеохопний скептицизм, згідно з яким наука взагалі не потрібна, оскільки пізнати нічого неможливо.

Пояснення добра має ґрунтуватися на єдності двох начал — універсальності й одиничності (тобто загального, що накладає відбиток на свідомість людини, та суб'єктивного, котре народжує власне суб'єктивне бачення людини).

У сучасній літературі добро визначають так: це найвища духовна цінність, найзагальніше імперативно-оцінне поняття моральної свідомості, котре відображає позитивний прояв буття людини, соціальних груп і суспільства стосовно інших (людини, суспільства і природи).

 


Читайте також:

  1. Адміністративний захист об’єктів інтелектуальної власності від недобросовісної конкуренції
  2. Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання. Соціальна цінність права.
  3. ВВП та добробут населення
  4. Відмінність дійового каяття від добровільної відмови від доведення злочину до кінця.
  5. Демократія як загальнолюдська цінність.
  6. Добро і зло
  7. Добро і зло — вінець духовності
  8. ДОБРОВІЛЬНА
  9. Добровільна форма медичного страхування.
  10. Добровільне медичне страхування
  11. Добровільне страхування від нещасних випадків

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Моральні аспекти глобальних проблем сучасної цивілізації | Проблема морального зла

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.