Утворення Тимчасового уряду, його внутрішня і зовнішня політика.

Зречення Миколи II

О 4 годині ранку цар залишає Ставку (Могильов) і виїздить до Царського Села, де у цей час перебуває хворий цесаревич Олексій.

28 лютого цар отримав звістку про утворення Тимчасового комітету. Незважаючи на всі заходи Тимчасового комітету щодо зупинки царського вагона, поїзд продовжував рухатись до столиці із зупинками в регіональних центрах, де Микола II мав зустрічі з місцевими генерал-губернаторами, які інформували його про стан справ і доповідали про стабільність на периферії. Отримавши повідомлення про виступи в Любані, цар дав наказ, щоб поїзд рухався через Бологоє на Псков.

О 19 годині поїзд царя прибув до Пскова, де на нього чекав Родзянко, цар дав згоду зустрітися з ним. Однак 1 березня Родзянко відмовився вщ аудієнції. У ніч з 1 на 2 цар зустрівся з представником Родзянка генералом Рузським, командуючим Північним фронтом, який запропонував йому підписати Маніфест про зречення і доручити Родзянкові сформувати уряд народної довіри. Микола II погодився лише на останню пропозицію.

У цей час надходить телеграма Алексєєва, в якій він повідомляє царя про те, що генералітет підтримує Родзянка і наполягає на зреченні, — це і був той останній акт, що зламав волю Миколи II, і він дав згоду на те, щоб уряд сформував Родзянко, а не цар, як це було досі.

2 березня генерал Рузський повідомляє Родзянка про рішення царя. У бесіді по телеграфу Родзянко ставить вимогу необхідності зречення Миколою II трону. Позицію Родзянка підтримав генерал Алексєєв.

Коли про це стало відомо царю, він дав згоду на зречення трону на користь сина при регентстві брата Михайла Олександровича.

Того ж дня до Пскова прибуває думська делегація на чолі з Гучковим (лідер октябристів) і Шульгіним (київський поміщик).

О 22 годині делегацію прийняв Микола II. Він оголосив своє рішення, яке збентежило всіх присутніх: про зречення трону і за себе, і за сина (це було порушенням права про наслідування трону). Делегати, порадившись, дали згоду на заяву імператора.

Микола II запропонував власний Маніфест; після внесення поправок документ було підписано. Ці події іноді ще називають "революцією генерал-ад'ютантів".

3 березня Микола II вирушив до Царського Села, маючи намір разом із сім'єю залишити Росію і відплисти до Англії, але 7 березня його було заарештовано і під охороною відправлено до Царського Села.

З березня 1917 р, у ранкових газетах було опубліковано "Звернення до громадян і товаришів", у якому проголошувалось утворення Тимчасового революційного уряду, друкувалися список його складу і програма дій уряду, яка передбачала:

- повну і термінову амністію;

- політичні права і свободи для всіх громадян і військовозобов'язаних;

- відміну всіх станових і національних обмежень;

- роботу з організації та проведення прямих, рівневих, таємних, загальних виборів до Установчих Зборів;

проведення виборів до органів місцевого самоврядування;

- заборону виведення із столиці військових частин, що брали участь у революційних подіях.

До складу Тимчасового Уряду ввійшли:

Голова Ради міністрів — князь Львов;

міністр закордонних справ — Павло Мілюков;

міністр фінансів — Михайло Терещенко;

міністр шляхів сполучень — Бубліков;

міністр промисловості й торгівлі — Коновалов;

міністр сільського господарства — Шингарьов;

військовий міністр — Гучков;

державний контролер — Годнєв;

обер-прокурор Синоду — Володимир Львов;

міністр народної освіти — професор Манілов.

Опівдні відбулася таємна зустріч членів уряду з Великим князем Михайлом Романовим. Обговорювалося питання проголошення його імператором. Однак ряд депутатів на чолі з Родзянком пропонували зректися трону для збереження сім'ї.

Михайло після певного часу роздумів не ризикнув приміряти "шапку Мономаха" і підписав акт зречення трону. Зречення Михайла Романова трону і проголошення Маніфесту про передачу всієї повноти влади Тимчасовому уряду завершили події в історії, відомі як Лютнева революція в Росії; відбувся перехід від самодержавного правління до диктатури Тимчасового уряду.

Для російських лібералів революція завершилась, але для російських соціалістів вона лише розпочиналася.

Революція в Росії викликала тривогу в стані союзників Росії, тому країни Антанти прагнули від Тимчасового уряду ясності відносно подальшої участі Росії у війні. 19 квітня газети опублікували ноту міністра закордонних справ Мі-люкова урядам країн Антанти, в якій йшлося про готовність Росії брати участь у війні до переможного кінця.

За іронією долі саме в ці дні (за новим стилем) соціалістичні партії організували маніфестації, присвячені Першотравневому святу солідарності трудящих, які переросли у маніфестації протесту проти політики продовження війни. Маніфестанти висунули вимогу відставки Мілюкова та Гучкова. Виникла урядова криза.

З метою стабілізації ситуації в столиці було прийнято рішення про відставку Мілюкова та Гучкова. Лідери есероменшовинької більшості Петроградської Ради направили до складу Тимчасового уряду своїх представників. Так було сформовано коаліційний уряд з представників буржуазних та соціалістичних партій. Урядову кризу було ліквідовано шляхом компромісу між представниками буржуазних та соціалістичних партій.

У червні 1917 р. у країні, особливо в столиці, з новою силою розгорнулися маніфестації протесту проти політики, яку провадив Тимчасовий уряд. Лише організація наступу на фронті відвернула нову політичну кризу Тимчасового уряду.

Липневе повстання більшовиків 1917 р було організоване найбільш радикальними членами більшовицького ЦК - М. Лацісом, М. Подвойським, В Невським. Ініціатором повстання виступала „Воєнна” - військова організація більшовицької парти.

Вважаючи повстання з метою захоплення влади передчасним, до Петрограда прибув вождь більшовиків Ленін, який спробував відвернути удар владних структур по більшовицькій партії як по організатору заколоту. 4 липня було організовано мирну демонстрацію протесту.

Однак, розуміючи всю небе3печність тактики більшовиків, Тимчасовий уряд перейшов до рішучих кроків. За допомогою вірних військових частин йому вдалося розплати маніфестацію, взяти під контроль столицю. Більшовиків було звинувачено у шпигунстві на користь Німеччини, у зраді інтересів революції.

Липнева криза Тимчасового уряду була викликана незгодою міністрів-кадетів з результатами угоди укладеної з Українською Центральною радою делегацією на чолі з О. Керенським, І. Цереталі, М- Терещенком. На знак протесту кадети подали у відставку. Лише відмова від досягнутих у Києві угод дозволила сформувати новий склад Тимчасового уряду на чолі з О. Керенським який було оголошено ВЦВК урядом порятунку революції. Рада відійшли „а другий план. Двовладдя завершилось компромісом.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Російська революція 1917 р., її причини та початок	\|	Серпневий заколот військових

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.