Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

Сутність і характеристика нематеріальних активів і ресурсів підприємства

Загрузка...

Методологія оцінки нематеріальних активів підприємства

Роль, значення та характер участі нематеріальних активів у господарській діяльності підприємства

Менеджмент нематеріальних активів

Сутність і характеристика нематеріальних активів і ресурсів підприємства

ТЕМА 10. НЕМАТЕРІАЛЬНІ АКТИВИ І МЕТОДИ ЇХ ОЦІНЮВАННЯ

 

10.2. Класифікація нематеріальних активів підприємства

10.5. Охорона і реалізація права власності на нематеріальні активи

10.7. Особливості окремих видів нематеріальних активів підприємства

 

 

Сучасний період розвитку всіх без винятку промислово розвинутих країн, як правило, відзначається якісним та швидким розвитком науки та техніки. Наука не може успішно розвиватися, якщо виробництво не забезпечить її необхідним устаткуванням, пристроями, інструментами. У свою чергу, виробництво не розвивається без наукових досягнень. Саме тому основним фактором розквіту економіки нашої держави може стати тільки інноваційне підприємництво, засноване на найновіших досягненнях науково-технічного прогресу. Іншими словами, передумовою довгострокового успіху підприємства на ринку виступає комерціоналізація оригінальних наукомістких технологій.

Україна однією з перших держав, колишніх республік СРСР, ратифікувала основні міжнародні нормативно-законодавчі акти, що стосуються промислової власності, а в 1993 році приймає пакет законів про охорону інтелектуальної власності. Таким чином, у нашій державі з’являється новий вид власності — інтелектуальна, а наукові знання виступають конкретним товаром, яким можна володіти, користуватися чи розпоряджатися.

Поняття «інтелектуальна власність», у тому числі й «промислова власність», а також усі питання пов’язані з її використанням та оцінкою, являються новими для нашої країни. Оцінка ефективності використання нематеріальних активів підприємства майже не зустрічається на вітчизняних підприємствах та не береться до уваги при розробці інвестиційних проектів. Загальна вартість нематеріальних активів враховується в бухгалтерських документах підприємства на рівні 3-5%, що не дозволяє вірно визначити собівартість продукції, дійсний розмір прибутку, адекватно оцінити ефективність господарської діяльності. Такий стан справ спричинює недовикористання потенціалу підприємств.



Интернет реклама УБС

Поняття «нематеріальні активи» тісно пов’язане з поняттям «інтелектуальна власність». Відмітимо, що раніше виникло друге з них (тут мова йде не про термін, а саме про поняття). Термін «інтелектуальна власність» виник тільки в кінці вісімнадцятого століття у Франції. В законодавчому контексті термін «інтелектуальна власність» вперше згадується в 1474 році в Венеції, де сенат республіки прийняв перший у світі «Патентний закон», що послужив першоосновою патентного законодавства багатьох країн світу. Наступний великий крок у відношенні даного виду власності був зроблений у 20-ті роки сімнадцятого століття в Англії — прийнятий тут «Статут про монополії» встановив монопольне право авторів технічних новин на використання їх переваг впродовж 14 років. Тоді ж в Англії був вперше законодавчо закріплений інший важливий компонент інтелектуальної власності — об’єкти авторського права.

Поняття «інтелектуальної власності» виникло в процесі довготривалої (починаючи з XVIII ст.) практики юридичного закріплення за певними особами прав на використання (у виробництві, науці, мистецтві та літературі) результатів їх інтелектуальної праці. Але в економічній науці цей термін використовується з кінця 50-х років нашого століття. Розуміння суті інтелектуальної власності, умов її виникнення та перетворення в нематеріальні активи підприємства відкриває нові можливості для реалізації творчого потенціалу працівників.

Відповідно до Закону України «Про власність» від 26 березня 1991 року об’єктами права інтелектуальної власності громадян визнаються твори науки, літератури та мистецтва, винаходи, відкриття, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки товарів та послуг, результати науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці. Отже, законом приблизно визначена видова класифікація інтелектуальної власності. Слід відзначити, що до результатів науково-дослідних робіт відносять комп’ютерні програми, бази даних, топографії інтегральних мікросхем, найменування місця походження товару, бази даних, фірмові найменування, ноу-хау тощо.

Нематеріальні активи принципово новий об’єкт фінансового обліку, що інтегрує в собі всі особливі види вкладення капіталу підприємства, а також характеризує його економічний потенціал і фінансову стабільність. Саме поняття «нематеріальний актив» трактується по-різному. В існуючих на сьогоднішній момент визначеннях під нематеріальним активом підприємства розуміють, як умовну вартість об’єктів інтелектуальної власності, так і витрати на нематеріальні об’єкти.

Відповідно до визначення, що міститься в Міжнародних стандартах оцінки МСО 2003, неосяжні (нематеріальні) активи являють собою інтереси, що містяться в нематеріальних об'єктах (навичках менеджменту та маркетингу, кредитних рейтингах, гудвілі та різноманітних юридичних правах або інструментах (товарних знаках, авторських правах, франшизах, патентах, контрактах).

Основними економічними властивостями нематеріальних активів представлені на рис. 10.1.

Відзначені риси нематеріальних активів характеризують їх в якості об’єкта обліку, як узагальнену оцінку результатів творчої діяльності і засобів індивідуалізації юридичних осіб.

При розгляді економічної літератури також можна побачити неоднозначне відношення авторів до термінів «нематеріальні ресурси» і «нематеріальні активи». Думки авторів розділилися: одні вважають, що ресурси і активи це одне і теж, інші ж вважають, що це дві різні категорії.

 

 

 

 


Рис. 10.1. Специфічні риси нематеріальних активів підприємства.

 

Визначальною рисою сучасного періоду розвитку усіх без виключення розвинених країн є зростання в громадському виробництві ролі науково-технічних знань і інших результатів творчої діяльності людей. Використання накопиченого капіталу знань веде до істотних змін в характері функціонування підприємств і організацій. Значення фізичних товарів поступово зменшується, тоді як значення послуг і нематеріальних ресурсів незмінно росте.

За своєю природою походження нематеріальні ресурси виникають або завдяки новим, унікальним знанням в якій-небудь формі, або унаслідок рідкості ресурсів (природною або організаційною). Використання таких ресурсів або робить їх власників єдиним виробником певної продукції, або забезпечує зменшення витрат в порівнянні з іншими виробниками. Таким чином, нематеріальні ресурси мають дуже велике значення в збільшенні конкурентоспроможності діючих підприємств За умови насичення ринку різноманітними товарами підприємство-виробник повинно удосконалити можливості пропозиції, просування і реалізації своїх товарів або послуг. Дієвим інструментом конкуренції в цьому випадку може бути використання нематеріальних ресурсів. Наприклад, володіння ліцензією дає її власникові виняткове право використання певного технічного досягнення, а тому забезпечує йому відповідні конкурентні переваги.

Нематеріальні ресурси- це складова частина потенціалу підприємства, здатна приносити користь упродовж тривалого періоду, для якої характерна відсутність матеріальної основи отримання доходу і невизначеність розмірів майбутнього прибутку від її використання.

До них відносяться об'єкти промислової і інтелектуальної власності, а також інші ресурси нематеріального походження (див. рис. 10.2).

Поняття промислова власність використовується для позначення виключного права на використання визначених нематеріальних ресурсів.

Винахід – це відзначене істотною новизною рішення технічної задачі в будь-якій галузі народного господарства, що дає позитивний ефект.

Об'єктами винаходу можуть бути продукт і спосіб. Виділяють декілька продуктів які можуть стати об'єктом винаходу, це: пристрій (машина, механізм і так далі); речовина (індивідуальні хімічні сполуки, композиції); штамп мікроорганізмів, культура клітинних рослин і тварин.

 
 

 

 


Рис. 10.5. Базові принципи ціноутворення при оцінці нематеріальних активів

 

Нематеріальні активи можуть бути оцінені в грошовій формі з використанням наступних видів оцінок:

¾ за фактичною собівартістю — визначення вартості об’єкту інтелектуальної власності на основі первісної вартості при їх придбанні;

¾ за поточною відновною вартістю — визначення вартості нематеріального активу на основі сучасних цін та з врахуванням ринкової ситуації при заміні відповідного об’єкту такої ж корисності;

¾ за поточною ринковою вартістю — визначення вартості нематеріального активу, що може бути отримана при його продажі чи ліквідації на ринку;

¾ за чистою вартістю реалізації — сума коштів, що може бути отримана чи оплачена при конверсії у національну (чи іноземну валюту) об’єкту інтелектуальної власності в ході господарської діяльності, за вирахуванням витрат на проведення операції.

Специфіку нематеріальних активів як нематеріальної частини майна підприємства відбивають особливості їх оцінки. Складність вартісної оцінки нематеріальних активів обумовлена:

1) різноманітністю об'єктів інтелектуальної власності, кожний з який за законом повинний бути оригінальним;

2) різними способами їх появи на підприємстві;

3) різними формами їх практичного використання на підприємстві;

4) ймовірним характером отриманих результатів вартісної оцінки.

Оцінка вартості нематеріальних активів проводиться у визначеній послідовності і включає наступні етапи:

1) обстеження нематеріальних активів;

2) правова експертиза;

3) з'ясування типу вартості і вибір відповідного методу оцінки вартості;

4) формування інформаційної бази для проведення оцінки;

5) розрахунки вартості нематеріальних активів по обраних методах;

6) підготовка звіту про оцінку.

Для визначення вартості окремих об'єктів інтелектуальної власності і нематеріальних активів у цілому використовують 3 основних підходи: витратний, прибутковий (дохідний) і ринковий.

Вибір того чи іншого підходу до оцінки суттєво залежить від виду та характеру нематеріального активу, стабільності та природи доходу, що генерується з його допомогою, можливості його комерційного використання (таблиця 10.1).

Таблиця 10.1

Пріоритети застосування підходів до оцінки нематеріальних активів і ОІВ

 

Види нематеріальних активів і ОІВ Застосовується у першу чергу Застосовується у другу чергу Застосовується рідко
Патенти і технології Доходний Ринковий Витратний
Товарні знаки Доходний Ринковий Витратний
Об’єкти авторського права Доходний Ринковий Витратний
Кваліфікована робоча сила Витратний Доходний Ринковий
Інформаційне програмне забезпечення менеджменту Витратний Ринковий Доходний
Програмні продукти Доходний Ринковий Витратний
Дистриб’юторські мережі Витратний Доходний Ринковий
Базові депозити Доходний Ринковий Витратний
Права за франчайзингом Доходний Ринковий Витратний
Корпоративна практика і процедури Витратний Доходний Ринковий

В оцінці нематеріальних активів доходному підходу належить особливе місце як такому, що найбільше вірогідно відбиває дійсну цінність нематеріальних активів і ті майбутні вигоди, що одержить власник від володіння ними.

Під майбутніми вигодами від застосування нематеріальних активів розуміють майбутні надходження чистого прибутку, створюваного безпосередньо даними активами. їх варто розглядати як грошовий потік, що утвориться від використання нематеріальних активів.

Дохідний підхід базується на встановлені причинного зв’язку між функціональними (фізичними, техніко-економічними та іншими) властивостями об’єкту інтелектуальної власності та майбутніми доходами від його використання. Слід відзначити, що нематеріальні активи, як правило, не використовуються поодиноко, а завжди у певному комплексі. Тому визначення економічної цінності об’єкту інтелектуальної власності на основі майбутніх доходів від його використання ускладнюється відсутністю технологій елімінування впливів на результуючий показник дії інших факторів. Основна концепція методів цієї групи: перевага в прибутку утвориться або в порівнянні з підприємствами, що випускають аналогічну з аналізованим підприємствам продукцію (але без використання оцінюваного нематеріального активу), або стосовно даного підприємства, що випускало продукцію до використання нематеріального активу. Потім виражена в грошовій формі перевага в прибутку капіталізується (приводиться до поточної вартості) і отриманий розмір приймається як вартість нематеріального активу. Даний методологічний підхід представлений методами, які можна поділити на дві групи залежно від показника, що визнається за основний: методи обліку грошових потоків; методи обліку умовної економії.

Класифікація методів доходного підходу щодо оцінки нематеріальних активів наведена на рис. 10.1.

Використання математичного апарату в межах того чи іншого методу передбачає виконання такої послідовності операцій:

а)виділення грошового потоку, що генерується нематеріальним активом;

б)детальне або з припущеннями, що спрощують поведінку грошових потоків, прогнозування майбутніх змін грошових потоків з урахуванням тривалості їх надходження;

в)визначення ставки дисконту або коефіцієнта капіталізації для приведення майбутніх доходів до дати оцінки;

г)розрахунок вартості об'єкта на дату оцінки за формулами дисконтованих грошових потоків:

 

В= , (10.1)

 

де ВНА - вартість нематеріального активу;

Д- економічний ефект від використання нематеріаль­ного активу, що оцінюється, за і-й період.

 

 


Рис. 10.1. Методи доходного підходу щодо оцінки нематеріальних активів

 

або капіталізації:

 

В= (10.2)

 

де Д - економічний ефект від використання нематеріального активу, що оцінюється, за найбільш характерний (типовий) період.

 

Групування методів оцінки нематеріальних активів за способом виділення економічного ефекту ґрунтується на тому, що в процесі оцінки важливою проблемою є необхідність виділення із грошового потоку, що створюється бізнесом, тієї частини, яку дійсно можна вважати результатом використання саме нематеріального активу.

В першу чергу доцільно визначити реальний економічний ефект, що створюється завдяки використанню нематеріального активу. Основними джерелами отримання такого ефекту можуть бути:

надлишковий прибуток, що створюється завдяки нематеріальним активам, які не відображені у фінансовій звітності, але використання яких забезпечує доходність на активи і на власний капітал вище за середньоринковий рівень;

надлишкових грошових потоків;

реальні ліцензійні платежі, що надходять правовласнику за ліцензійними угодами на дозвіл використовувати, наприклад, торгову марку або товарний знак;

перевага в ціні одиниці продукції, що випускається та реалізується з використанням об'єкта оцінки;

виграш в собівартості продукції за рахунок економії на умовно-змінних або умовно-постійних витратах;

перевага в обсязі реалізації продукції.

Метод надлишкових прибутків базується на припущенні, що надлишкові прибутки підприємство отримує за рахунок не відображених у балансі нематеріальних активів.

Метод надлишкового прибутку застосовується для оцінки гудвілу і передбачає виконання операцій у такій послідовності:

1. Визначення ринкової вартості всіх активів (або власного капіталу) підприємства.

2. Розрахунок скоректованого на нетипові доходи та витрати фактичного чистого прибутку, що отримується за рахунок сумарних історичних інвестиційних витрат на придбання (створення) всіх активів (або використання власного капіталу).

3. Визначення середньоринкової доходності на активи або власний капітал.

4. Розрахунок нормалізованого (очікуваного) прибутку підприємства за умов середньоринкової доходності активів (власного капіталу).

5. Розрахунок надлишкового прибутку як різниці скоректованого фактичного та нормалізованого прибутку.

6. Розрахунок вартості гудвілу за формулою:

 

Г = (10.3)

де Г – вартість гудвілу;

П - скоректований фактичний чистий прибуток підприємства;

- середньоринкова доходність на активи або власний капітал;

А - ринкова вартість активів (власного капіталу).

 

Метод надлишкових грошових потоків заснований та припущені, що приріст вартості компанії порівняно з вартістю капіталу, трудових і земельних ресурсів, залученими до господарського обігу, формується за рахунок нематеріальних активів.

Реальний економічний ефект, що утворюється від використання нематеріального активу, виділяється за допомогою процедури порівняння параметрів господарської діяльності підприємства з використанням і без використання об’єкта оцінки. Так, наприклад, метод переваг в доходах базується на визначенні різниці між грошовими потоками, отриманими від використання нематеріального активу, та грошовими потоками, без його використання. До нього відносять:

1. Метод обліку продажної ціни на продукцію.

2. Метод обліку обсягів реалізації.

3. Метод одночасного обліку продажної ціни та обсягів реалізації продукції.

Економічний ефект від використання нематеріального активу за рахунок збільшення ціни продукції може бути розрахований за формулою:

 

Д=К* (Ц – Цб/вик) (10.4)

 

де Д - економічний ефект від використання нематеріального активу;

К – обсяг продукції, виробленої (реалізованої) з використанням нематеріального активу;

Ц, Цб/вик – ціна одиниці продукції з використанням і без використання нематеріального активу відповідно.

 

Економічний ефект від використання нематеріального активу за рахунок зростання обсягу реалізації продукції може бути розрахований за формулою:

 

Д=Ц* (К – Кб/вик) (10.5)

 

де Кб/вик – обсяг виробленої (реалізованої) продукції без використання нематеріального активу відповідно.

 

Економічний ефект від використання нематеріального активу за рахунок одночасного обліку продажної ціни та обсягів реалізації продукції розраховується сумуванням отриманих результатів формул 10.4 та 10.5.

Економічний ефект за рахунок зниження сукупних витрат завдяки використанню нематеріального активу розраховується за формулою:

 

Д=К* (В змб/вик – В зм) = ДВ пост (10.6)

де В змб/вик, В зм змінні витрати на одиницю продукції з використанням і без використання нематеріального активу відповідно;

ДВ пост – різниця в постійних витратах без використання і з використанням нематеріального активу.

 

Саме цей економічний ефект лежить в основі методу виграшу в собівартості, що знаходить широке застосування в сфері оцінки ноу-хау, але не застосується у випадках оцінки нових видів продукції - товарів, що раніше не вироблялися і не вводилися в обіг. При цьому в калькуляціях використовуються дані за наступними статтями витрат: сировина та матеріали, комплектуючі вироби, обслуговування та ремонт виробничого обладнання, амортизація, паливо й інші види енергії, заробітна плата, адміністративно-управлінські витрати.

Отже, метод виграшу в собівартості базується на врахуванні економії витрат, що може бути асоційована з застосуванням нематеріальних активів; передбачає обчислення розміру виграшу в собівартості за термін, коли інтелектуальна власність ще приносить корисний ефект (знижує собівартість). Розрахований розмір економії в собівартості потім капіталізується, що дозволяє визначати поточну вартість нематеріального активу

Процедури синтетичного виділення економічного ефекту (метод «звільнення від роялті» і метод виділення частки ліцензіара в прибутку ліцензіата) використовуються для оцінки вартості патентів і ліцензій і ґрунтуються на загальному вихідному припущенні про те, що було б, якби оцінюваний нематеріальний актив не належав його сьогоднішньому власнику, який за таких умов був би зобов'язаний здійснювати регулярні ліцензійні платежі на користь іншого особи - власника прав. Однак, насправді такі платежі не здійснюються, оскільки права належать сучасному власнику нематеріального активу, і він звільнений від цього обов'язку. Економія, що утворюється в результаті такого звільнення, є додатковим прибутком, який генерується нематеріальним активом. А вартість об'єкта оцінки в даному випадку визначається як поточна вартість потоків додаткових прибутків за винятком усіх витрат, пов'язаних із забезпеченням патенту або ліцензії, протягом економічного строку служби патенту або ліцензії.

Метод «звільнення від роялті» передбачає розрахунок ліцензійних платежів на основі річних обсягів продажів. Розмір цих платежів (роялті) розраховується у відповідності зі сформованою практикою ліцензійних угод і являє собою процент винагороди за надання права використання об'єкта інтелектуальної власності. Сума періодичного платежу у вигляді роялті визначається шляхом множення річної виручки від реалізації продукції, що випускається з застосуванням нематеріального активу (за винятком ПДВ і акцизів), на середньостатистичну ставку роялті. Основна маса відомих ставок роялті знаходиться в діапазоні від 0,01 до 0,15.

Отже, метод звільнення від роялті використовується для оцінки нематеріальних активів, права на використання яких надаються за допомогою ліцензій. Метод заснований на таких припущеннях:

1) оцінюваний нематеріальний актив (наприклад, патент) не належить істинному власнику (підприємству), а є власністю іншої сторони;

2) ця інша сторона надає інтелектуальну власність підприємству на ліцензійній основі на умовах визначених відрахувань від виторгу (роялті);

3) у силу того, що нематеріальний актив насправді належить істинному її власнику, йому не потрібно сплачувати роялті, тобто утвориться псевдоекономія витрат, результат капіталізації (приведення до поточної вартості) який може бути прийнятий як вартість нематеріального активу.

У методі виділення частки ліцензіара в прибутку ліцензіата розмір ліцензійного платежу визначається шляхом множення річної величини прибутку, який отримується від реалізації продукції, випущеної з застосуванням нематеріального активу, на середньостатистичну частку ліцензіара, що знаходиться в діапазоні від 0,1 до 0,5. Розмір частки визначається обсягом переданих прав, наявністю та дійсністю патентної охорони та розміром прибутку. Особливим випадком методу вважається «правило двадцяти п'яти процентів», коли ця частка дорівнює 0,25.

Метод дисконтування грошових потоків, в основу якого покладено залежність вартості від часу. Вартість нематеріального активу дорівнює теперішній вартості майбутніх грошових потоків від його використання.

Реалізаціяметоду дисконтування майбутніх грошових потоківпередбачає:

1) оцінку майбутніх грошових потоків і величину амортизації цього об'єкта;

2) визначення ставки дисконтування;

3) розрахунок сумарної поточної вартості майбутніх прибутків;

4) додавання до отриманого результату вартості об'єкта інтелектуальної власності,

5) приведеної до поточного періоду.

Метод капіталізації грошового потоку (метод прямої капіталізації) заснований на процесі переведення доходів від використання нематеріального активу у його вартість.

Процедура оцінки вартості нематеріального активу пометоду капіталізації прибутків складається з таких етапів:

1) виявлення джерел і розмірів чистого прибутку, що її дає відповідний актив;

2) визначення ставки капіталізації чистого прибутку;

3) розрахунок вартості активу розподілом чистого прибутку на ставку капіталізації.

Розрахунок вартості нематеріальних активів за методом дисконтування грошових потоків проводиться по формулі:

, (10.7)

де PV — теперішня вартість об’єкту оцінки;

CFi +/– — щорічні майбутні грошові потоки (відтоки та притоки);

r — ставка дисконтування; n— чинник часу.

 

За схожою технологією визначається вартість нематеріального активу методом капіталізації грошових потоків:

, (10.8)

де PVКАП — теперішня вартість об’єкту методом капіталізації доходу;

CF+ — грошовий потік щорічного доходу;

К — коефіцієнт капіталізації.

 

Приведені вище два методи вважаються найбільш поширеними у господарській практиці. Інколи метод дисконтування грошових потоків називають непрямою капіталізацією, а метод капіталізації грошових потоків — прямою.

Вище ми відзначали, що сутність дохідних методів оцінки в тому, що вартість нематеріальних активів визначається по додатковій або надлишковій доданій вартості, що отримує підприємство у результаті використання у виробничому процесі патентів, ноу-хау, репутації фірми, таланта менеджерів, високого професіоналізму персоналу і т.п. Розрахувати величину капіталу, що створює додатковий прибуток, можна двома способами: 1) представити створену додану вартість як частку капіталу, у цьому випадку відношення додаткового прибутку або надлишкової доданої вартості до капіталу дає якийсь відносний показник, що можна виразити у відсотках і взяти за середній показник додаткового прибутку за певний період; 2) враховуючи втрату з часом грошима своєї вартості, провівши підсумовування значень додаткового прибутку або надлишкової доданої вартості, за кожний конкретний період діяльності підприємства, отримаємо значення капіталу, тотожного вартості нематеріального активу.

Виразивши описане формулами, відзначимо, що в першому випадку використано метод прямої капіталізації (формула 10.9.), а в другому метод дисконтування грошових потоків (формула 10.10):

, (10.9)

, (10.10)

де V — вартість нематеріального активу, грн.;

Іі — надлишковий прибуток чи додана вартість за розрахунковий прибуток, грн.;

і = 1, 2, 3, … n — розрахунковий період, роки;

Сk — коефіцієнт капіталізації, частки одиниці;

F і — множник приведення до теперішньої вартості, який при неможливості визначення горизонту прогнозування перетворюється у фактор ануїтету.

 

У двох приведених формулах використовуються в знаменнику ставки дисконтування чи капіталізації. З першого погляду може здатися, що немає ніякої різниці між цими розрахунками, але таке ототожнення не завжди вірне.

Структура коефіцієнта капіталізації перш за все враховує дохід на капітал та повернення капіталу. Дохід на капітал представляє собою компенсацію, що має бути виплачена інвестору за кошти, залежно від часу їх господарського використання. Крім того потрібно врахувати премію за ризик та інші фактори, що представляють відсоткові надбавки до базової ставки капіталізації. Таким чином ці надбавки дозволяють повернути початково витрачений капітал. Описаний підхід широко використовується при оцінці нерухомості.

Витратний підхід заснований на міркуваннях про те, що потенційний покупець, володіючи певною інформацією про предмет купівлі, не заплатить за нього більше, ніж вартість іншого нематеріального активу з тією ж корисністю. У рамках цього підходу з метою визначення реальної вартості нематеріального активу передбачається визначення витрат на відтворення первинної вартості об’єкту інтелектуальної власності з урахуванням наступних покращань (чи заміни з вирахуванням обґрунтованої поправки на суму амортизації за строк експлуатації). На відміну від матеріальних об’єктів нематеріальним активам характерні лише функціональний та техніко-економічний знос.

Витратний підхід до оцінки вартості нематеріальних активів реалізується методом обліку початкових витрат, методом вартості заміщення та методом відновної вартості. Як правило, витратні методи використовуються для оцінки нематеріальних активів, що спрямовані на отримання соціальних ефектів тощо. При оцінці бізнесу витратний підхід використовується в тих випадках, коли не передбачається отримання доходів від підприємницької діяльності протягом достатньо довгого періоду часу, а також при реальній загрозі банкрутства.

Крім того, витратний підхід застосовується для оцінки таких нематеріальних активів, які створюються самими правовласниками та для яких не існує ефективного ринку продажів (науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки, програмні продукти спеціального призначення й ін.).

Залежно від того, яка документація, що підтверджує витрати на створення об'єкта оцінки, може бути надана правовласником, використовуються такі основні методи:

¾ початкових витрат або відновлювальної вартості (якщо в замовника є документально зафіксований кошторис витрат);

¾ вартості заміщення (якщо кошторис відсутній).

Вартість нематеріальних активів, яка визначена методом початкових витрат у національних стандартах бухгалтерського обліку називається історичною, так як вона в основному базується на обліку фактично понесених витрат відповідно бухгалтерській звітності протягом останніх років. При використанні цього методу слід особливо звернути увагу на кінцеву величину вартості та строк її формування. Зрозуміло, що в разі необхідності понесені витрати повинні бути скориговані (приведені) в потрібному напрямку враховуючи їх давність.

Отже,метод початкових витрат (історичної вартості) будується на використанні реальних ретроспективних даних про витрати, які здійснено з метою створення оцінюваних результатів інтелектуальної діяльності. Його особливістю є обов'язковість індексації виявлених витрат з метою їх приведення до рівня цін на товари та послуги, що відповідає даті оцінки. Така індексація повинна здійснюватися з застосуванням індексу споживчих цін, які розраховуються Держкомстатом. Можливе також застосування галузевих індексів у випадку наявності інформації про них. Метод вихідних витрат застосовується під час оцінки унікальних нематеріальних активів, спрямованих на космічну, військову та інші сфери.

Ринкова вартість нематеріального активу заданим методом визначається в такій послідовності:

1) досліджується бухгалтерська звітність підприємства за той період, протягом якого виконувалася робота зі створення нематеріального активу та доведення його до готовності використання в запланованих цілях. При цьому виявляються всі фактичні витрати, безпосередньо пов'язані зі створенням (придбанням) нематеріального активу (витрати на пошукові роботи та розробку теми, на створення експериментальних зразків, на сплату патентного мита, на створення конструкторсько-технічної, технологічної, проектної документації й ін.);

2) будується календарний графік фактичного витрачання коштів;

3) здійснюється приведення виявлених фактичних витрат до дати оцінки за допомогою індексів, що враховують зміну цін за час, що пройшов з моменту здійснення витрат до часу проведення оцінки;

4) скоректовані витрати підсумовуються й отримана сума збільшується на розмір розумного підприємницького прибутку;

5) визначається в грошовому вираженні величина зниження вартості об'єкта оцінки, обумовленого застаріванням нематеріального активу з моменту створення до дати оцінки.

Метод відновлювальної вартості передбачає визначення суми витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного нематеріального активу на основі сучасних цін на матеріали, енергоносії, тощо. Ці витрати повинні бути розраховані на основі діючих на дату оцінки цін на товари, послуги та вартість робочої сили у відповідному регіоні й у відповідній галузі економіки. Метод вартості відновлення найчастіше застосовується під час оцінки технологій і пов'язаних з ними об'єктів інтелектуальної власності, що не створюють прямого економічного ефекту або визначення і прогнозування такого ефекту неможливі. Найчастіше даним методом оцінюються нематеріальні активи, спрямовані на соціальну сферу (охорону здоров'я, освіту і т. ін.)

Ринкова вартість нематеріального активу за цим методом визначається в такій послідовності:

1) виявляються фактичні витрати всіх ресурсів, пов'язаних зі створенням і введенням у дію нематеріального активу, у їхньому фізичному вимірі;

2) на базі фактичних витрат ресурсів і діючих на дату оцінки цін на товари, послуги та вартість робочої сили у відповідному регіоні й у відповідній галузі економіки розраховується загальна вартість витрат;

3) отримана сума витрат збільшується на розмір розумного підприємницького прибутку;

4) визначається в грошовому вираженні величина зниження вартості, обумовленого застаріванням за час, що пройшов з моменту створення нематеріального активу до дати його оцінки.

Метод вартості заміщення пов'язаний із визначенням вартості створення нового активу, еквівалентного об'єкту оцінки за функціональними можливостями та варіантами його використання або об’єкт інтелектуальної власності визначається мінімальною ціною аналогічного об’єкту (з еквівалентними характеристиками), що пропонується для продажу на сьогоднішній момент на ринку. При необхідності використовують приведення нематеріального активу до ринкового еквіваленту за допомогою параметричних коефіцієнтів перерахунку. При цьому не обов'язкова повна ідентичність структури об'єкта та природи утворюючих його частин, а процедура оцінки ідентична визначенню відновлювальної вартості об'єкта. Метод вартості заміщення застосовується під час оцінки вартості конструкторської та технічної документації.

Застосування будь-якого методу витратного підходу завершується визначенням зносу, обумовленого факторами функціонального й економічного застарівання, під впливом яких відбувається зниження вартості об'єкта власності. Нематеріальні активи вважаються несхильними до фізичного зносу.

Під функціональним застаріванням розуміють невідповідність функціональних можливостей об'єкта оцінки сучасним ринковим уявленням про характеристики власності такого типу. Зниження вартості, обумовлене цим фактором, визначається шляхом розрахунку вартості необхідних доробок так само, як це робиться при визначенні вартості заміщення.

Економічне застарівання (зовнішній знос) викликається зміною загальної економічної ситуації в країні, регіоні або галузі, перебудовою інфраструктури в місці розташування підприємства й іншими факторами, що підходять під визначення «зовнішні умови». Величина економічного застарівання розраховується шляхом прямої капіталізації зміни грошового потоку під впливом безпосередньо оцінюваного нематеріального активу.

Ринковий підхід до оцінки нематеріальних активів передбачає порівняння об’єкту оцінки з представленими на ринку аналогічними об’єктами. Найширшого поширення вказаний підхід знайшов у методі порівняльних продажів. Суть якого полягає в прямому порівнянні об’єкту оцінки з аналогічним за корисністю, якістю та призначенням нематеріальним активом, що вже купувався/продавався за інформацією минулих ринкових угод. Основні умови використання даного методу:

¾ фіксація на ринку фактів продажу об'єктів аналогічного призначення та порівнянної корисності;

¾ наявність достатньої інформації (прийнятної якості) стосовно минулих комерційних угод по нематеріальних активах подібного призначення та корисності;

¾ наявність конкретних технологій врахування відмінностей між співставними об’єктами.

При використані цього методу ринкова вартість нематеріального активу визначається ціною, яку можуть заплатити типові покупці типовому продавцю на конкретну дату оцінки за аналогічний (за всіма параметрами) об’єкт. Метод дозволяє досягнути прийнятних результатів тільки при дотримані всіх перерахованих умов, а в іншому випадку його можна рекомендувати як допоміжний чи приблизний.

До відмінних рис і характеристик нематеріальних активів, що є елементами порівняння, відносять:

¾ обсяг прав, переданих в угоді;

¾ існування будь-яких спеціальних умов фінансування;

¾ економічні умови, що існували на відповідному вторинному ринку під час угоди;

¾ галузь або бізнес, де використовувався (буде використовуватися) нематеріальний актив;

¾ фізичні, функціональні та технологічні характеристики об'єктів;

¾ включення інших (нематеріальних) активів в угоду.

У зв'язку з тим, що загальні обсяги продажів нематеріальних активів у цілому й інтелектуальній власності, зокрема, на вітчизняному інтелектуальному ринку є досить низькими, то для практичної оцінки таких об'єктів порівняльний підхід використовується рідко, а доступна інформація про угоди, що мали місце в недавньому минулому, використовується скоріше як орієнтовна, а не як визначальне підсумкове значення вартості об'єкта.

Визначивши вартість того чи іншого нематеріального активу, обраховують вартість всього портфелю. На даному етапі, слід особливо звернути увагу на комплексність такої процедури. Не слід забувати, що більшість об’єктів інтелектуальної власності не можуть використовуватися у господарській практиці самостійно. Крім цього, сумісне використання нематеріальних активів часто породжує додаткові ефекти, що недопустимо ігнорувати.


Читайте також:

  1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
  2. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
  3. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
  4. IV група- показники надійності підприємства
  5. L2.T4/1.Переміщення твердих речовин по території хімічного підприємства.
  6. WEB - сайт підприємства в Інтернет
  7. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
  8. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
  9. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
  10. Автокореляційна характеристика системи
  11. Автопідприємства вантажних автомобілів
  12. Адміністративний арешт активів та його наслідки

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Методичні підходи до оцінки машин і обладнання | ІІ. Методики визначення вартості науково-технічної інформації

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.014 сек.