Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Додаток. Виступ Петрика

Іван Мазепа всілякими способами намагався зміцнити свою владу. Тримав під контролем Запорізьку Січ. Свою владу він ототожнював з могутністю держави. Водночас політика гетьмана, направлена на підтримку старшинської еліти, відкрите ігнорування ним інтересів простого люду, призводили до невдоволення народних мас. У 1692 році Петро Іваненко (Петрик), військовий канцелярист, втік на Січ і став піднімати там заколот проти гетьмана. На січовий Раді Петрика обрали кошовим отаманом. Петрик проголосив, що настав час повстати проти старшини, яка «смокче народну кров». Він люто засуджував особисте збагачення Мазепи, критикував його за відносини з Росією і закликав «визволити нашу батьківщину Україну з-під влади Москви». Петрик уклав Бахчисарайський мир з Кримським ханством. У 1692-1694 роках Петрик, разом з татарами, здійснив декілька невдалих походів проти Гетьманщини. Проте, коли замість допомоги татари стали грабувати населення, популярність Петрика серед народу похитнулася й повстання згасло. Петрик втік до Криму, подальша його доля невідома(за окремими даними він був маріонетковим гетьманом Ханської України, що була між Бугом і Дністром і перебувала під контролем Кримського ханства). Однак, виступ Петрика збільшив антигетьманські настрої в Гетьманщині.

З 1705 року Іван Мазепа розпочинає таємну переписку з шведським ставлеником Станіславом Лещинським, королем Польщі, який підтримував Карла ХІІ. В свою чергу Лещинський згодився на переписку, мріючи про повернення під польську корону українських земель. Про таємні зносини Мазепи знало лише вузьке коло однодумців, зокрема писар Пилип Орлик, генеральний суддя Василь Кочубей. Такі таємні зносини могли бути небезпечними для самого гетьмана і для України. Мазепа одразу ж зробив хитрий хід: один з листів Лещинського до нього, в якому король пробував схилити гетьмана на свій бік, він послав Петру І в Москву, щоб довести свою вірність сюзерену. Після такої демонстрації відданості Петро І вже не вірив ніяким доносам на Мазепу.

У 1706 році, Мазепа, через посередництво польського короля, розпочав таємні зносини з шведським королем Карлом ХІІ .

2. Перехід Івана Мазепи на бік Карла ХІІ

Кочубей і Іскра звертаються до Петра І

Про таємні переговори Івана Мазепи з Карлом ХІІ знало лише вузьке коло козацької старшини.

Одним з найближчих друзів Мазепи був генеральний суддя козацького війська Василь Леонтійович Кочубей. Колись, він, разом з Мазепою, брав участь у змові проти Самойловича, за що був нагороджений декількома селами, зокрема Диканькою(О.Пушкін писав у поемі «Полтава»: «Богат и славен Кочубей»).

Іван Мазепа Мотря Кочубей Василь Кочубей Т.Г.Шевченко Марія (Мотря)

Але пізніше відносини Кочубея з Мазепою стали більш складними, у Василя Леонтійовича з’явився мотив ненавидіти гетьмана. По - перше, він був головою антигетьманської опозиції, сам мріяв про гетьманську булаву. По – друге, він був рішуче проти шлюбу гетьмана з своєю дочкою Мотрею, яку покохав Мазепа.

Додаток. Кохання Івана Мазепи і Мотрі Кочубей

Ще у 1702 році, після смерті дружини Анни, Мазепа став вдівцем. На його очах зростала, ставала красунею дочка Кочубея – Мотря (Мотрона), яка до того ж була його хрещеницею. Підстаркуватий гетьман несамовито закохався у дівчину. Мотря відповідала Мазепі взаємністю. Збереглося декілька листів Мазепи до Мотрі, сповнених пристрасті, чуттєвого кохання. Гетьман просив її руки. Кочубеї відповіли відмовою, мотивуючи неможливість шлюбу хрещеного батька з хрещеницею. Дівчина, проти волі батьків, втекла в палац до гетьмана, ставши його коханкою, але Мазепа все ж примусив її повернутися до батьків, а також прислав листа, у якому дорікав Кочубеям за жорстоке поводження з дівчиною. Шлюб не відбувся. (За даними Інтернету).

Василь Кочубей змовився з полтавським полковником Іваном Іскрою (онуком гетьмана Я.Остряниці), який був ще одним керівником антигетьманської опозиції, рішучим противником таємних переговорів гетьмана з поляками і шведами. Вони написали Петру І донос на Мазепу, в якому звинуватили гетьмана у таємних зносинах з ворогом, у підготовці бунту проти Москви, у самовільному розпорядженні казною тощо.

Але Петро І не повірив доносу. Він звик, що на Мазепу жаліються (наприклад, бунчужний Д.Забіла звинувачував гетьмана у таємних зносин з кримським ханом), не бажав дратувати гетьмана у скрутні воєнні часи.

Цар наказав схопити донощиків і передати їх в руки Мазепи з вказівкою стратити. Після жорстокого допиту, який проводив Пилип Орлик, Кочубей і Іскра, у 1708 році, були страчені через відрубання голови.

Пізніше їх було реабілітовано, родичів поновлено в правах, повернено майно і подаровано декілька нових сел.

Приєднання Мазепи до шведів

У 1708 році шведський король Карл ХІІ здійснював похід на Московщину через Литву і Білорусію.

Але, невдовзі, невдалі бої і розгром шведського обозу під Лісною військами Петра І, змусили короля відмовитися від його планів і надалі перейти на українську територію. На Гетьманщині, Карл ХІІ хотів запастисяпровіантом, кіньми і фуражем, дочекатися допомоги від свого польського ставленика Ліщинського і по можливості заключити союз з українською опозицією, а також - Кримом і Туреччиною.

Війна на території України лякала Мазепу. Він розумів, що його військових сил для оборони від шведів не вистачить. Розорення краю, втрата булави також не входили в його плани. Гетьман просив додаткової допомоги у Петра І, але той відповів, що не може дати жодного солдата. «Захищайся як можеш!» – такі слова написав цар. У жовтні 1708 року Мазепа отримав наказ Петра І рухатися з українськими полками до Стародубу.

Б.Ступка (Мазепа) у фільмі «Молитва за гетьмана Мазепу». Д.Золотухін (Петро І) і М.Єрьоменко (Меншиков) у фільмі «На початку славетних справ»

Гетьман вичікував, коливався, посилався на раптову хворобу. А потім наважився, хоча окремі історики вважають, що оцінка ним політичної ситуації була невірною.

24 жовтня 1708 року, Мазепа, з 2-тисячним загоном, переправився через річку Десну, відкрито приєднавшись до армії Карла ХІІ. З ним перейшли деякі представники козацької старшини, зокрема генеральний писар Пилип Орлик. Зустріч короля і гетьмана була не надто теплою, бо Карл не мав довіри до Мазепи, а той намагався досягти своєї мети, уникнувши пролиття крові росіян і українців. Незабаром, з табору почали тікати прихильники Мазепи, тому шведський король наказав доставити до табору дружин мазепинців, які фактично перетворилися в заручниць. З табору Мазепа розсилав «улесливі листи» до прибічників.

Підписання договору з Карлом ХІІ ( шведсько - український договір)

29-30 жовтня 1708 року, між Мазепою і Карлом ХІІ було укладено договір.

Вірогідних данихпро умови договоруне існує. За більш пізніми джерелами відомо, що (див. нижче):

Ймовірні умови шведсько-українського договору 1708 року: 1) Полоцьке, Вітебське воєводства і, ймовірно, інша територія України по обидві сторони Дніпра стають вільним «Князівством Руським», тобто «Україною»; 2) Київщина, Сіверщина, Смоленщина відходять до Польщі; 3) Іван Мазепа отримує титулкнязя(і має такі ж права, як і герцог Курляндський); 4) Швеціябере на себе обов’язок захищати Україну, але не має права претендувати на політичну владу на її території, чи командувати військом Запорозьким; 5) гарантовані права і вольності козацькому війську і старшині; 6) для стратегічних потреб шведське військо має зайняти 5 українських міст: Полтаву, Гадяч, Батурин, Стародуб, Мглин. За деякими відомостями, Мазепа, у 1708-1709 рр., заключив ще один договір - з польським королем Станіславом Лещинським, за яким Гетьманщина переходить під владу Речі Посполитої, а Мазепі дістається князівський титул і 2 воєводства в управління. Також є свідчення про лист Мазепи немовби до самого Петра І, в якому він обіцяє привезти до нього живого шведського короля. Але точних документальних підтверджень таким даним не має. (За даними Інтернету)

Інші автори історичних праць висловлюють думку, що за договором 1709 року значна територія України повинна була стати самостійною, але під протекторатом Швеції. Кордон з Польщею повинен проходити вздовж річки Случ (тобто Західна Україна залишалася під владою Польщі). Дані умови для України були більш вигідні. Іван Мазепа в одному з універсалів «До українського народу» пояснював свій вчинок тяжкістю царського гніту і порушенням прав і вольностей українського козацтва.

Фортеця Батурин (сучасна реконструкція) А.Івахненко «Взяття Батурина» Князь Олександр Меншиков

3. Реакція уряду Петра І на вчинок Мазепи і воєнні дії

Дії царського уряду

Дізнавшись про перехід Мазепи на бік шведського короля, розлючений цар Петро І в «Маніфесті» від 28 жовтня 1708 року назвав гетьмана «зрадником», «Іудою», який бажає разом з шведами і поляками взяти український народ в рабство, а церкви віддати уніатам. Одночасно, Петро І заборонив чинити кривди українському народу, закликав здійснити розправу лише над «мазепинцями». Ім’я Мазепи в церквах було піддано «анафемі» («прокляттю»), гетьмана було відлучено від церкви, проведено символічну страту - спалено солом’яне опудало, яке зображало Мазепу.

Військо князя Олександра Меншикова зруйнувало фортецю Батурин – гетьманську столицю. У 1709 році війська полковника П.Яковлева і компанійці Г.Галагана штурмом захопили і зруйнували Чортомлицьку Січ.

Зруйнування Батурина і Січі (детальніше)

Військо князя Олександра Меншикова оточило фортецю Батурин – гетьманську столицю, яку захищало8 тисяч сердюків, на чолі з палким прихильником Мазепи полковником Дмитром Чечелем. Чечель відмовився здати фортецю миром, сподіваючись на допомогу шведських військ, які вже підходили до Батуринської дороги. Прилуцький наказний полковник Іван Ніс і перекладач Стефан Зертіс пробували умовитиД.Чечелявідчинити міську браму, щоб «не проливати православну кров». Чечель наказав прикувати їх до гармат. Однак, згодом Іван Ніс встиг послати до російських військ свого сотника Остапа Соломаху і той вказав таємний підземний хід до міста. 2 листопада 1708 року, о шостій ранку, російське військо О.Меншикова ввірвалося до міста, за дві години зламавши опір захисників. Розпочалося знищення «мазепинців». За одними даними загинуло близько 4 тисяч козаків (російське військо втратило 3 тисячі солдат). За іншими даними, жертв було небагато, а люди просто розбіглися. Було пограбовано гетьманський палац, зруйновані окремі будинки, пошкоджені млини. Чечеля стратили. За зрадницькі настрої Петро наказав зруйнувати Січ і козацькі містечка Келеберда, Перевалочна, Кодаки. 14 травня 1709 року війська полковника П.Яковлева і компанійці Г.Галагана штурмом захопили і зруйнували Чортомлицьку Січ, розправилися з її захисниками. (За даними Інтернету).

За наказом Петра І були посмертно реабілітовані В. Кочубей та І. Іскра, їх сім’ям дали нові привілеї і повернули майно. Повернули з заслання Семена Палія. Його відновили в усіх правах.

Розкол серед козацької старшини

Несподіваний вчинок Мазепи і «Маніфести» Петра І внесли розгубленість в середовище козацької старшини. Незабаром від Мазепи відійшли на російський бік ті, хто раніше підтримував гетьмана (наприклад, полковники Д.Апостол, Г.Галаган, І.Скоропадський).

Так відбувся розкол козацької старшини на вірних попереднім угодам з Москвою і «мазепинців». Розчарувало Мазепу й те, що замість обіцяного гарного прийому на Україні та 50-тисячного козацького війська, шведів на Україні чекали опір населення та лише восьмитисячний загін запорожців, на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком. Зі старшини, з гетьманом залишилися Орлик, Ломиковський, Горленко, Чуйкевич, Войнаровський, Кожухівський, Андріяш, які будуть супроводжувати його й надалі.

цар Петро І (портрет) Олексій Келін (барельєф) К. Устиянович Мазепа під час переправи на Дніпрі

4. Шведська окупація України і Полтавська битва

Шведи на Україні

Прихід шведського війська Карла ХІІ (якому Мазепа обіцяв підтримку, зимові квартири і харчі), викликав хвилю ненависті у населення.

В кінці 1708 року шведи зайняли Прилуки, Гадяч, Ромни. Вони безжально грабували місцевих жителів, забираючи їхнє майно, харчі, коней. Вбивали прихильників Московщини, з церков робили стайні для коней, запроваджували власну форму богослужіння. Чинили насильства жінок.

Розпочалася партизанська війна українського народу проти загарбників.

Шведський історик А.Сілле зазначав, що «на кожному кроці доводилося мати справу з бунтівливими селянськими бандами». Харчів не давали. Коней ховали в лісах. Створювали партизанські загони.

У 1708-1709 роках добре захищалися від шведів Чернігів, Пирятин. Особливу мужність проявили козаки і міщани невеличкого міста Веприк на Полтавщині. Під час облоги міста військами Карла ХІІ і Мазепи, втрати загарбників сягнули 2 тисячі вояків! Лише у січні 1709 року, після двотижневої оборони, шведи зламали її, спалили місто, знищивши жителів. Іван Мазепа був розгубленим, він не сподівався подібних наслідків своєї політики.

Полтавська оборона

Засмучений невдачами, Карл ХІІ розпочав 1 травня 1709 року штурм українського міста Полтави – важливого стратегічного центру і потужної фортеці.

Комендант фортеці Олексій Келін укріпив фортифікаційні споруди, вдало відбивав багаточисельні атаки шведів і козаків Мазепи. Протягом 87 днів шведи 30 разів йшли на штурм, були вже на кріпосних стінах. Але мужні солдати у шаленому рукопашному бою врятували місто. Так ворог і не захопив фортецю!

Наприкінці червня, на допомогу обложеним підійшло російське військо з боєприпасами і кращим озброєнням. Сюди ж прибули козаки І.Скоропадського і С.Палія. Розпочалося будівництво редутів – дерев’яно- земляних укріплень. Під час проведення розвідки, перед боєм, було поранено Карла ХІІ.

М.В.Ломоносов Полтавська битва (мозаїка) Карл ХІІ і Мазепа під час Полтавської битви

Полтавська битва 1709 року

Під Полтавою зустрілися два найкрупніших війська Європи: російське – 45(50) тисяч (включаючи українських козаків Скоропадського і Палія) і шведське – 25(35) тисяч(включаючи козаків Мазепи і Гордієнка). На цей раз чисельна перевага була у росіян, але Карл ХІІ сподівався на свій військовий геній та удачу.

27 червня 1709 року відбулася знаменита Полтавська битва.

Під час битви шведи здійснили відчайдушну атаку на російські редути, але потрапили під сильний рушничний та артилерійський вогонь. З часом їм вдалося, з великими втратами, захопити два редути, але росіяни примусили ворога відступити.

Переломним моментом битви стала атака російської кінноти, яку повів у бій сам Петро І. Шведи не витримали натиску і почали панічно тікати, кидаючи поранених і обоз. Мало не кинули носилки, на яких лежав поранений король Карл. «Шведи, зупиніться, горе вам!» – кричав король, але марно…

Мазепа безпосередньо в бою участі не брав, похмуро спостерігаючи за катастрофою шведів. Битва закінчилась цілковитою перемогою російського війська.

Полтавська битва мала далекосяжні наслідки для Європи. З дня Полтавської битви, як зазначає шведський історик Петер Енглунд, «закінчився період шведського панування, Росія почала звільнятися від свого старого ворога, могутнього сусіда, який закривав вихід до Балтійського моря. Водночас, Полтавська битва зламала у Європі колишній баланс влади, — могутність, після Полтави, переходить від Швеції до Росії, яка міцніє і перетворюється у велику державу». Гетьманщина зазнає деякого удару по своєму автономному статусу. Але все ж зберігає його до царювання Катерини II.

Додаток. Полтавська битва (детальніше)

27 червня 1709 року відбулася Полтавська генеральна битва. Рано вранці, шведська піхота розпочала штурм редутів, але зазнала поразки від російської кінноти. Вступивши в бій, шведська кіннота успішно вела боротьбу з кавалерією противника, але під сильним гарматним вогнем росіян змушена була відступити. За цей час, піхота шведів підготувалася, та розпочала новий штурм російських редутів. Але, тут таки, потрапила під сильний рушничний і гарматний вогонь. Усе ж два російських редути, з великими втратами, були захоплені, але знову нищівний вогонь московської артилерії змусив шведів залишити зайняті позиції. Спроба Карла XII обійти редути з півночі також зазнала невдачі. Навальний наступ шведської піхоти був зупинений гарматним вогнем, і шведи були змушені відступити в напрямку Будищинського лісу. Петро І вивів свої війська і розташував їх у дві лінії, артилерія була в центрі, а піхота по флангам. Шведи перейшли в новий наступ, потіснили війська росіян. Але Петру Ї вдалося силами Новгородського полку закрити прорив. Потім обидві армії вступили у рукопашний бій. Петро І особисто повів у бій кінноту. Шведи не витримали натиску і почали панічно тікати. До 11 години ранку битва закінчилась цілковитою перемогою російського війська. До 10 тисяч шведів загинуло в цій битві, багато потрапило в полон. Серед полонених були фельдмаршал К. Г. Реншільд, перший міністр Швеції граф Піпер, багато генералів та офіцерів. Втрати росіян і козаків становили 1345 чоловік вбитими і 3290 чоловік пораненими. Рештки шведського війська під командуванням генерала Левенгаупта відступили вздовж річки Ворскли у напрямку Дніпра.

Втеча і смерть Мазепи

Частина шведів у районі Переволочної була оточена кіннотою під командуванням О. Меншикова і майже повністю здалася у полон.

Король Карл XII а також І. Мазепа, К. Гордієнко та ще близько 50 старшин, разом із загонами шведів та козаків (всього близько 3000 чол.), з певними труднощами переправилися через Дніпро і Буг і втекли у турецькі володіння. Під час переправи частина людей кинулися вплав, але не змогли подолати сильної течії і потонули, частина поховалися по лісам, пізніше були виявлені і переведені в кріпацький стан. Мазепа встиг забрати з собою також і дещо з своїх багаточисельних скарбів.

21 серпня 1709 року ( за старим стилем), в місті Бендери (Молдавія), в страшну грозову ніч (з блискавками, громом і зливою), зломлений невдачами Іван Мазепа помер. На той світ його супроводжували купка старшин і король. Поховали в місті Галаці за православним обрядом.

Іван Степанович Мазепа – складна, суперечлива і водночас яскрава особистість.Суперечки про нього не вщухають й по сьогоднішній день. Хто він є – хитрий політик, пристосуванець, зрадник, чи борець за незалежність? Гетьман Іван Мазепа досить відомий в світі. Він став героєм творів відомих письменників, як Д.Г.Байрон, О.С.Пушкін, В.Гюго, К.Ф.Рилєєв, Т.Г.Шевченко, Ю.Словацький, Д.Мордовцев, М.Старицький, В.Сосюра, Б.Лепкий, Ю.Мушкетик, В.Шевчук. Результати діяльності Мазепи, в основному, трагічні. Але Мазепа відображав інтереси тої частини козацької старшини, яка мріяла бачити Україну (Гетьманщину) більш самостійною і сильною.

5. Пилип Орлик і його Конституція

О.Сластіон Смерть І.Мазепи Пилип Орлик Сучасне видання Конституції Григір Орлик

Хто такий Пилип Орлик?

Пилип Степанович Орлик ( 1672-1742 рр.) вважається гетьманом України у вигнанні (1710-1742 рр.). Походив з баронської сім'ї литовсько-чеського походження. Пилип навчався у єзуїтському колегіумі у Вільні (Вільнюсі), а також у Києво-Могилянській колегії. Отримав гарну освіту, проявив талант ораторства, цікавився філософією і літературою, володів 12 мовами. В 34 роки стає генеральним писарем, особистим радником і найдовіренішою особою гетьмана І.Мазепи, виконує немало дипломатичних доручень. Мав великі багатства. Після поразки в Полтавській битві 1709 року і краху політики Мазепи, Орлик емігрував. 5 квітня 1710 року, на вузькій старшинській Раді у Бендерах(Молдавія) невеличка купка «мазепинців» обрала його гетьманом. Його суперником став Андрій Войнаровський, кандидатуру якого підтримував король Карл ХІІ. Але Пилип Орлик, який отримав більше голосів, таки став гетьманом, але «без землі, війська і народу». Спочатку Пилип Орлик жив у Туреччині і пробував з допомогою збройної боротьби довести свої права на гетьманство в Україні. Укладав договори з султаном, з кримським ханом, для організації походу проти Росії. Мета: визволення Гетьманщини. У 1711 році Пилип Орлик брав участь у поході татарської орди, турків, поляків, шведів і частини українських козаків проти російського війська в Україні. П.Орлик розсилав універсали – заклики, з метою організації повстання на Гетьманщині. Правобережні полки підтримали опального гетьмана і перейшли на його бік. Орлик зумів у бою під Лисянкою розгромити послане проти нього військо лівобережних козаків під керівництвом козацького осавули Г.Бутовича. Далі розпочався довгий і невдалий штурм Білої Церкви, де перебував сильний російсько-український гарнізон з достатньо великою кількістю гармат, боєприпасів і харчів. Частина татарських загонів, які прийшли з Орликом, під проводом хана здійснили грабіжницький похід на Слобідську Україну, а також спустошили окремі села Правобережжя, беручи ясир. Такі дії союзників підривали авторитет П.Орлика серед українського населення. У травні 1711 року розпочався наступ російських військ під проводом Бориса Шереметьєва. Різнонаціональне, погано організоване військо Орлика було розгромлене. Йому і залишкам татар, поляків і шведів вдалося втекти. Розвиваючи успіх, російське військо здійснило Прутський похід 1711 року, але .на цей раз, отримало поразку. За Прутським договором 1711 року, Росія була змушена поступитися Туреччині Азовом і зруйнувати фортецю Таганрог, та Новобогородчанське укріплення . Ратифікація Прутського договору 1711 року була тяжким ударом для Пилипа Орлика. У 1713 році Туреччина визнала Лівобережну Україну з Києвом за Російською імперією, а у 1714 році Правобережжя – за Польщею. Влада Орлика виявилася примарною – він усе втратив! В подальшому пробував створити нову антиросійську коаліцію так і не зміг. П.Орлик залишив після себе багато листів і великий рукописний «Діаріуш подорожній» («Щоденник»1720-1733 років), написаний польською мовою зі вставками окремих слів, виразів і речень латинською мовою. Видав дві свої поетичні книжки: «Алкід Руський», присвячену гетьману Івану Мазепі, та «Гіппомен сарматський», присвячений полковнику І.Обидовському. (Інтернет)

Обрання гетьманом і боротьба проти Росії

Після поразки в Полтавській битві 1709 року і краху політики Мазепи, Орлик емігрував. 5 квітня 1710 року, на вузькій старшинській Раді у Бендерах (Молдавія) невеличка купка «мазепинців» обрала його гетьманом України але «без землі, війська і народу». Визнав його в у такому статусі лише король Карл ХІІ.

Деякий час П.Орлик жив у Туреччині.

У 1711 році Пилип Орлик брав участь у невдалому поході татарської орди, турків, поляків, шведів і частини українських козаків проти російського війська в Україні. П.Орлик розсилав універсали – заклики, з метою організації повстання на Гетьманщині. Але великого резонансу це не мало. Спустошеннятурками і татарами українських населених пунктів Правобережжя і Слобожанщини підірвало авторитет П.Орлика серед населення. Різнонаціональне, погано організоване, військо Орлика було розгромлене російською армією.

У 1714 році Орлик жив у Швеції. Потім почалися його блукання по Європі.

Але марно – створити військову коаліцію проти Росії не вдалося.

Помер Орлик у Яссах 26 травня 1742 року.

Григір Орлик

Син Пилипа Орлика – Григір Орлик, жив у Франції, займався військовою справою. Г.Орлик ретельно вів «Щоденник», листувався з монархами Європи, написав «Історію України», але до нас дійшли лише перші її розділи.

У 1757-1759 роках граф Григір Орлик брав участь у Семилітній війні, в складі французького війська. Дослужився до генерал-поручика. Під час одного бою був поранений і перенесений до будинку Йоахіма Гете. Поки лікувався, познайомився з 10-річним хлопчиком Іоганном Вольфангом Гете, майбутнім письменником і мислителем.

Перемога під Бергеном 1759 року була здобута завдяки підрозділу Орлика. 14 листопада 1759 року генерал-поручик Г.Орлик помер в діючій армії від ран. На його честь назвали аеропорт Орлі біля Парижу.

Конституція Пилипа Орлика

Протягом 1710-1711 років Пилип Орлик підготував «Пакти і конституції прав і вольностей Війська Запорізького», яку ще називають «Бендерською Конституцією» (написана латиною та староруською мовою).

Ця Конституція написана у формі договоругетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко). Вона визначає права і обов'язки усіх членів Війська. Складається з преамбули та 16 статей. У тексті документа її автори називають територію держави Малою Руссю, Військом Запорозьким, Україною.

Конституція передбачала в майбутньому, після визволення України з під влади інших держав, більшу самостійність Гетьманщини під протекторатом Швеції. Значно звужувалися права гетьмана.

Конституція передбачала поділ гілок влади на законодавчу, виконавчу і судову. Наприклад, законодавчою владою на Україні повинна стати Генеральна Рада. Окремі дослідники вважають, що Конституція передбачала виборну монархію, як і у Речі Посполитій. Конституція також передбачала встановлення православної віри. Значнозбільшувалися громадянські права і свободи населенняУкраїни. Козацтво ставало провідною верствою в суспільстві.

Конституція Пилипа Орлика була затверджена шведським королем Карлом XII. Чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання.

За оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу(подробиці дивіться у Додатку).

Додаток. Конституція Пилипа Орлика«Пакти і конституції прав і вольностей Війська Запорізького» За текстом передбачається: 1)Україна має стати цілісною, самостійною державою, об’єднавши Правобережжя і Лівобережжя під протекторатом Швеції; 2) на території України може бути лише православна християнська віра, іновірство не допускається; 3) Запорізька Січ повинна бути відновлена і їй повертаються її права; 4) законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків з людей розважливих і заслужених), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі. Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину; 4) Найвищу виконавчу владу мав гетьман, влада якого була довічною. У період між сесійними зборами Генеральної Ради - виконував її повноваження. Можливості гетьмана і його владні повноваження було значно обмежені статтями 6,7,8. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді. 5)гарантом збереження прав і привілеїв війська Запорозького виступав шведський король; 6)право міст на самоврядування; 7) обмеження сваволі козацьких сотників, отаманів; боротьба з хабарництвом; 8) необхідність уваги до потреб простих жителів України, захист вдів і сиріт з козацьких сімей, захист міщан, ремісників тощо; 9) організація торгівлі і проведення податкової реформи у державі. Виконання усіх статей Конституції забезпечує гетьман. Але з-за поразки визвольних змагань реалізація положень даного документу стала неможливою.(За даними Інтернету)

За думкою деяких істориків вона, хоч і не була позбавлена окремих вад, але усе ж, у якійсь мірі, випередила свій час і стала визначною пам'яткою української політико-філософської та правової думки.

Лекція № 18. Гетьманщина після Полтавської битви. Посилення колонізаційної політики Росії

1. Подальший наступ російського царизму на автономію України

Особливості правління гетьмана Івана Скоропадського(1708-1722)

Політика гетьмана Івана Мазепи викликала гнів царської адміністрації. Відбулися арешти його прихильників – «мазепинців»: А.Войнаровського (заслали до Якутську), Г.Герцика, А.Кандиби, І.Куценка (посаджено у тюрми), інших. Людей забирали на важкі будівельні роботи: на розбудову таких міст, як Петербург, Астрахань, Царицин, на риття Волго-Донського і Ладозького каналів. Козаки брали участь у Перському поході російської армії. Гетьмани України втрачали функції військових диктаторів, поступово перетворюючись у військових адміністраторів. Столиця Гетьманщини була перенесена з Батурина до Глухова.

Гетьман Іван Ілліч Скоропадський взагалі був позбавлений права приймати самостійні рішення. Він прагнув врятувати рештки української автономії, тому діяв обережно, проявляв вміння лавірувати між представниками влади. Старшина мала лише формальну владу, хоча й зберегла і навіть примножила свої багатства. І сам гетьман І.Скоропадський був великим власником– в його містечках мешкало 120 тисяч підданих, він мав величезні земельні масиви. Крім того, гетьман користувався підтримкою царя(коли воєвода російського міста Калуги образив посланців гетьмана, цар Петро І розжалував воєводу, а майно його конфіскував).

Іван Скоропадський Анастасія Скоропадська Петро І Павло Полуботок

Додаток. Політика гетьмана Івана Скоропадського

Гетьман І.Скоропадський піклувався про аграрну сферу, розвиток торгівлі, втручався у функціонування цехів, підтверджував старий, або визначав новий їх статус, боронив ремісників від утисків державців, слідкував за податковою системою, виступав проти зловживань полковників Слобожанщини. Опираючись на заможну еліту – старшину, гетьман, задля завоювання прихильності впливових і заможних осіб, роздав близько 100 маєтків і 3 тисячі дворів залежних селян і міщан. Дозволив заселити Батурин і околиці. Видав багато універсалів та дарчих на землі, ліси, пасовиська, млини, підтримував монастирі, церкви. На прохання гетьмана, Петро І дозволив козакам продавати пиво, мед, брагу, горілку. За пропозицією царя стало розвиватися грубововняне вівчарство, виробництво прядива. Петро І наказав повернути гетьманські клейноди, оголосив амністію окремим мазепинцям та їх родинам. З заслання повернулися Д.Горленко, Д.Бутович, М.Ломиковський, І.Максимов, інші. У багатьох справах Скоропадському активно допомагала дружина Анастасія (її називали Гетьманша). Вона змогла добитися від Петра І дозволу на заснування Гамаліївського Харлампіївського жіночого монастиря, заснувала ряд селищ, містечок, насадила сади, створювала млини і винокурні. Анастасія вдало видала заміж дочку Уляну. Коли Уляні було лише 15 років її чоловіком став граф П..Толстой – людина, близька до Петра І. Родина Скоропадських стала бажаними гостями у царя в Петербурзі. Але Скоропадський продовжував процес закріпачення селян, міщан і козаків. (За даними Інтеренету)

Решетилівські статті І.Скоропадського 1709 року

17 червня 1709 року у військовому таборі біля містечка Решетилівка, Іван Скоропадський звернувся до царя Петра І з петицією з 14 пунктів.

У Решетилівських статтях вимагалося повернення Гетьманщині прав і вольностей і не втручання царських чиновників у справи країни. Вимагалося повернути Гетьманщині козацьку артилерію, захоплену Меншиковим під час штурму Батурина, не обтяжувати українське населення постоєм російських військ, визначити кошти на утримання козацької старшини, тощо.

«Рішучий указ» Петра І

Відповідь на Решетилівські статті Петро І дав в «Рішучому указі» від 31 липня 1709 року( у Києві).

Повторюючи попередні запевнення про збереження автономного устрою Гетьманщини, Петро І все ж дозволив воєводам з військами розміщатися в українських містах (на випадок «зради»), призначив резидента А.Ізмайлова (царського стольника) для контролю за діяльністю гетьмана.

Також було визначено кошторис для Гетьманщини з суворим наглядом за витратами і прибутками, та збиранням податків. Вибирати козацьку старшину, приймати іноземних послів гетьману дозволялося, але лише в присутності резидента Ізмайлова. Українське військо повинно було бути готовим до будь якого походу.

Таким чином цар Петро І і в подальшому продовжував обмежувати автономію Гетьманщини, яка тепер стала іменуватися «Малоросією».

2.Обмеження автономії Гетьманщини

Факти обмеження автономії

Занадто воєнізований устрій Гетьманщини гальмував розвиток державних и соціальних структур Російської імперії. Цар Петро І намагався консолідувати соціальні відносини в Росії, створивши чітку станову ієрархію, й пішов по шляху жорстокої централізації влади, не допускаючи автономій, які б розхитували державний корабель імперії. Тому відбувалася певна еволюція і в Гетьманщині. Вона поступово позбавлялася військової влади, залишаючи лише адміністративну.

Наприклад, уряд Петра І :

1) вводить офіційну посаду царського резидента при гетьмані України; 2) призначає на посади полковників і сотників росіян за походженням (або найбільш відданих монархії малоросіян); наприклад, полковником Ніжинського полку стає Петро Толстой, Київського – Антін Танський; 3) Київська митрополія перетворилася у єпархію Російської православної церкви; 4) українські товари дозволялося вивозити, лише через російські порти; 6) було заборонено завозити до України окремі іноземні товари(тканини, одяг), з метою, щоб народ купляв лише усе вітчизняне; 7) взяв під контроль освіту і книгодрукування; у 1720 році було заборонено друк книг староукраїнською мовою і розпочалася своєрідна русифікація; 8) найбільш талановитих людей з України Петро І запрошував до Петербургу, надавав їм гарну перспективну роботу за високу плату. Так Гетьманщину залишили Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Гаврило Бужинський та деякі інші.

Утворення Малоросійської колегії

У квітні 1722 року для контролю за діяльністю гетьманської адміністрації, для боротьби зі зловживаннями в українському суспільстві, Петро І створив Малоросійську колегію. Вона складалася з 6 армійських офіцерів, прокурора і бригадир-президента. Цим президентом став Степан Лукич Вельямінов. Подібні заходи також були зроблені для контролю за донськими і уральськими козаками.

Малоросійська колегія розглядала скарги на несправедливий суд, невиправдано великі податки, зловживання з боку старшини, незаконне захоплення земель і угідь селян і козаків, контролювала фінанси, при потребі, заохочувала населення до будівельних справ, походів тощо. Фактично вона підміняла діяльність гетьманської адміністрації і дуже звузила автономію Гетьманщини.

Царський указ про Малоросійську колегію тяжко вразив Скоропадського. На урочистостях з приводу перемоги у Північній війні, він був сумним, жалівся на погане самопочуття. Перед смертю, у липні 1722 року, він передав гетьманські клейноди полковнику Павлу Полуботку.

Додаток. Діяльність Малоросійської колегії

Є підстави вважати, що на Україні фактично виникло двовладдя: тобто одночасне існування двох влад - Малоросійської колегії та гетьманської Генеральної військової канцелярії. Колегія звернулася до населення з пропозицією надавати їй скарги про зловживання владою посадових осіб. І скарги посипалися звідусіль. Лише у серпні 1722 року, Малоросійська колегія послала в Генеральну військову канцелярію 34 розпорядження про заборону переведення козаків у кріпацтво. Почалися судові справи про зловживання полковників, судових чиновників, старшини. Була зроблена спроба справедливо розподілити податкову ношу – між «великими і малими, убогими і багатими». Тому, Малоросійська колегія: 1) вводила нові податки(податками були обкладені й полковники, й російські вельможі, й різна старшина); 2) позбавила пільг і привілеїв міста; 4) збір податків зосередила в своїх руках і цим позбавила старшину одного з основних джерел збагачення ( податки йшли безпосередньо в царську казну); 5) у великих містах створювалися посади комендантів, які мали право перевіряти укази гетьманської канцелярії і стежити за виконанням царських указів, контролювати діяльність місцевих органів влади(муніципалітетів); 6) самостійно вела судові справи, особливо це стосувалося переходу вільних селян у залежні(багато селян повернули собі свободу і козацькі права). Реакція на діяльність Малоросійської колегії на Україні була різною. Особливо протестували деякі представники козацької старшини. (За даними М.О.Уривалкіна)

3.Боротьба П.Полуботка за повернення колишніх вольностей

Наказний гетьман(1722-1724 роки)

Після смерті гетьмана Івана Скоропадського у 1722 році, цар Петро I наказав виконувати обов'язки гетьмана полковнику Павлу Полуботку, радячись у всіх справах з генеральною старшиною та президентом Малоросійської колегії Степаном Вельяміновим.

Хто такий Павло Полуботок?

Закінчив Києво-Могилянську академію. За часів гетьманування Івана Мазепи, Полуботок став чернігівським полковником. Але з-за складних відносин з гетьманом (котрий звинувачував старого Леонтія Полуботка у зраді), Павло Полуботок не підтримав виступ Івана Мазепи проти московського царя Петра І. На Глухівській раді, організованій промосковською козацькою старшиною, він був одним із претендентів на гетьманство. Проте булава дісталася Івану Скоропадському, а кандидатуру Полуботка відхилили через недовіру Петра до нього. Але цар щедро обдарував кандидата на гетьманство. Петро І надав Полуботку села небожа Мазепи, Івана Обидовського. А згодом Полуботок отримав від царя Любеч з околицями і частину володінь Івана Мазепи та Пилипа Орлика. Полковник показав себе вмілим господарником. Він розвивав промисловість, будуючи млини, ґуральні, гути і рудні, і наповнював власну скарбницю, торгуючи зерном і тютюном. На виручені кошти Полуботок скуповував нові маєтки у Гадяцькому, Лубенському, Ніжинському, Охтирському, Сумському і Чернігівському полках. На початок 1720-х років він був одним із найбільших землевласників в тогочасній Гетьманській і Слобідській Україні. Полуботку належало близько 2 тисяч селянських дворів, садибиу Чернігові, Гадячі, Любечі, Лебедині, Михайлівні, Коровинцях, Оболоні, Боровичах. Він цінував книги, зібравши бібліотечку, прикрасив свій будинок гарною колекцією картин, ікон та зброї. Полуботок цікавився історією і написав невеличку «Хроніку», що охоплювала події в Україні протягом 1452—1715 років, давав кошти на храми. За наказом царя Петра І , Павло Полуботок став одним з керівників на будівництві Ладозького каналу. Але через несприятливий клімат, погане забезпечення продовольством, хвороби та високу смертність, населення неохоче працювало, було багато дезертирів. Хоч Полуботок активно й карав втікачів, але вже тоді відносини царя і полковника дещо загострились.(За даними Інтернету)

Старшина порушила клопотання про обрання нового легітимного гетьмана. Але Петро І відкладав цю справу, пояснюючи, що підшукує «особливо вірну й надійну людину».

Наказний гетьман Павло Полуботок не міг чекати остаточного вирішення справи і взявся за деякі реформи. Полуботок розіслав універсали, які забороняли старшині під страхом суворих покарань використовувати козаків для своїх потреб. Він зайнявся реформою судових установ, прагнучи попередити хабарництво та зловживаннясуддів, неправий суд і утиски народу. Але, одночасно, й сам Полуботок був типовим кріпосником – управлінцем. Він домагався від Малоросійської колегії нещадно карати селян і козаків, котрі проявляють непослух, закріпачив жителів Чернігівського полку, збільшував податки, траплялось, що й карав ослушників і донощиків на нього на смерть. На нього посипалися скарги. Цар викликав Полуботка з найголовнішою старшиною в Петербург.

Павло Полуботок Петро І і П.Полуботок Петропавлівська фортеця

Коломацькі чолобитні (статті) 1723 року і смерть П.Полуботка

У столицю прибув також миргородський полковник Данило Апостол, який привіз чолобитні – статті, прийняті козацьким військом на Раді на річці Коломак, що на Полтавщині.

У Коломацьких чолобитних (статтях) 1723 року була жалоба на бідність, зубожіння козаків та селян, на незаконні побори, на тяжкі постої московських військ, на втручання царських чиновників у судові справи, а також прохання про повернення Україні старих прав, та дозволити обрати гетьмана за давніми традиціями.

10 листопада 1723 року Петро І розглянув Коломацькі чолобитні, а також скаргу від президента С.Вельямінова на зловживання владою самого П.Полуботка і старшини. Гніву царя не було меж! Він наказав заарештувати П.Полуботка і всю старшину, яка була з ним у Петербурзі, і посадити у Петропавловську фортецю.

В камерах опинились, окрім Полуботка, ще й полковник Д. Апостол, бунчужний Я.Лизогуб, осавула В.Жураківський. Почалося слідство. В камері Полуботок тяжко захворів і помер 18 грудня 1724 року, не дочекавшись закінчення слідства. Інших арештованих представників козацької старшини через декілька місяців звільнили.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Шлях до слави	\|	Додаток. Скарби Полуботка

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.025 сек.