Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Романтизм та історіографія романтизму

В) Про місце останньої в системі наук

Місце історії в системі наук.

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ

Історія не тільки просторова, але й безперервна часова діяльність людей, яка проходить при певних суспільних відносинах, які міняють не тільки діяльність людей, але й самі змінюються. Ця діяльність повинна вивчатися не лише в просторово-синхронному але й діахронному вигляді:

В діахронному багато дослідників вивчали головне завдання історичної науки.

N.B. не слід абсолютизувати діахронний підхід.

суспільно – історична реальність при безперервному розвитку і зміні все ж ховається якісно-часовою стійкістю тому потрібні і синхронний і діахронний підходи для її вивчення.

Виділяють чотири основні типи історичних процесів :

І. – процес може являти собою послідовність етапів або моментів:

А) виникнення;

Б) розвиток;

В) завершення певної події в рамках даної історичної ситуації.

ІІ. – процес може виступати як послідовність зміни різних подій в середині даної ситуації

ІІІ. – процес може складатися як зміна ситуацій в середині тієї або іншої системи у фіксованому інтервалі часу.

IV. – процес може бути зміною історичних систем в певному історичному інтервалі.

В цьому виразі він уявляв собою послідовність якісно-відмінних етапів, стадій або фаз в ході історичного розвитку.

Структурно-діахронний аналіззводиться до трьох основних варіантів:

1) виявляє такі характерні процеси:

А) тривалість

Б) частота різних подій

В) тривалість пауз між подіями

Він дає уяву про висхідний зміст процесу та його зовнішніх характеристик як систем.

2) спрямований на розкриття внутрішньої часової будови процесу :

А) проста кооперація

Б) мануфактура

В) фабрика

3) полягає в тому, щоб виявити динаміку окремих систем або їх сукупності на фоні розвитку більш широкої системи розвитку по відношенню до якої система яка досліджується визначається як підсистема.

Тема: Особливості обєкту і методів історичного пізнання; місце історії в системі наук.

Обєкт пізнання;

А)Суспільно-гуманітарних наук;

Б) Історичної науки;

Соціологія – узагальнююча наука, історія – відносно конкретна наука. Історична наука у порівнянні з іншими суспільно – гуманітарними науками характеризується тим, що об’єктом її пізнання являється перш за все суспільний розвиток у минулому. В цьому особливість історичного пізнання. Будучи зверненим у минуле історичне пізнання має ретроспективний характер. Всяке наукове пізнання – це взаємодія того хто пізнає суспільний об’єкт і об’єктом який пізнається. Різні науки відрізняються своїм об’єктом пізнання. Обєкт пізнання – сукупність якісно – визначених явищ і процесів реальності. Явище і процеси суттєво відрізняються за:1) Своєю внутрішньою природою.2) основними рисами.3) законами функціонування і розвитку від інших обєктів цієї реальності. Треба пам’ятати:

• онтологічний і гносеологічні аспекти пізнання тісно взаємопов’язані і пізнання має практично діючу спрямованість.

· І у гносеологічному плані з точки зору інтересів практично – пізнавальної діяльності, доцільно під об’єктом пізнання мати на увазі усю об’єктивну реальність. Цим самим пізнання набуває реального орієнтиру для свого розширення і поглиблення . Оскільки практичне пізнання на будь-якому етапі свого розвитку охоплює лише частину реальності, то належить мати поняття яке розкривало б той зміст об’єкту пізнання який би був включений у пізнавальний процес. Таким поняттям є предмет пізнання.\

Предмет пізнання – визначена цілісна сукупність найсуттєвіших властивостей і ознак об’єкта пізнання, яку належить дослідити. Якщо об’єкт пізнання – реальність незалежно від того хто її досліджує, то предмет пізнання – це виділена суб’єктом частина цієї реальності. У міру того, як поглиблюється знання, предмет пізнання розширюється. Це яскраво демонструє приклад розвитку власної історичної науки.

Раціонально:

Вісторичному пізнанні належить обмежуватися тими стосунками і явищами котрі включені у дослідження. Бо охопити у конкретному вивченні багатомірність соціального буття практично неможливо. В історичній науці тривають дискусії про можливість пізнання всього історичного процесу, тобто інтегрально вивчати минуле. Однією з перешкод у цьому процесі вважається соціалізація історії, за якою втрачається історична конкретність( марксизм, філософія). З іншого боку, відсутність загальної картини історії збіднює можливість історичного пізнання.

Інтегральних концепцій у історії багато:

а)Антична натурфілософія

б)Християнський провіденціоналізм.

В)Філософія історії

Г) романтична історія народів

Д) Марксистська теорія формацій

Е) Історія цивілізацій школи «Анналів».

Ф. Бродель обґрунтував уяву про глобальний характер предмета історичної науки і вважав, що історик повинен в кінцевому рахунку охоплювати всю сукупність соціальних явищ. Він заперечував проти пошуків однозначного визначення предмета історичної науки. Предмет історичної науки рухливий, а його розширення йде по лінії все більшого охоплення історичних досліджень проявів суспільного розвитку

Школа «Анналів» яскравий приклад пошуків істини в справі розуміння завдань історичної науки.

Кожна з названих концепцій мала для свого часу значні пізнавальні здобутки, що визначали нові сторони соціального буття.

Серед істориків поширюється думка про доцільність нової спроби створення інтегральної концепції всесвітньої історії в центрі якої б стояла людина. Така антропологізуюча історія повинна охопити всі сторони людського життя, передбачати синтез всіх наук котрі вивчає людина.

Після епохи просвітництва впершій третині 19 століття в Західній Європі формується напрям Романтизму. Явище неоднорідне. 7 основних рис Романтизму:

1)Ідеалізація минувшини; Зокрема епохи Середньовіччя, станової гармонії та ідеологічної стабільності.

2)Зміщення центру людини з особи на спільноти – (народу, нації), яка має свої особливі культурно – психологічні риси котрі проявляються у мові, традиції, звичаях.

3)Героїзація видатних осіб здатних зрозуміти і висловити волю « народу,нації». Ця риса була запозичена російськими народниками

4)Ірраціональний(той, що перебуває за межами розуму, нелогічний, містичний) підхід до пояснення людських прагнень і дій.

5)Посилена увага до особливих і неповторних явищ у минулому.

6)Відмова від універсалізму історичного процесу, надання переваги особливостям історії окремих народів і держав.

7)Зміна людського розуму як підстави історичного розвитку колективним «національним народним духом», який зумовлює специфіку суспільної свідомості, визначає еволюцію народів країни.

Позитивним в епосі романтизму було те, що почали публікувати масу матеріалу по історії окремих країн. Романтизм перейняв у Просвітництва і далі розвинув ідею історизму як принципу змінності історичних епох кожна з яких формує відповідну свідомість і суспільні порядки. Торжество принципу історизму в суспільній думці першої половини 19 століття призвело до того, що історична наука набула авторитету,її називали наукою століть. Як результат – створено наукові товариства, публікації. З 1826 року і до нині видаються « Пам’ятки історії Німеччини». З 1835 року « Невидані документи з історії Франції». З 1836 року « Памятки вітчизняної історії Італії». З 1832-1861 років 38 томів у США « Державні документи Америки».

Л.Ранке(1795-1880) З його іменем пов’язане формування напряму – Німецтка класична історія. Розробив метод наукової критики джерел. До середини 19 століття в німецьких державах діяло 44 наукові товариства. Заслуга їх у пошуку, опрацюванні і публікації документів. В 1824 році Ранке опублікував «Історію романських і германських народів».

Популярними стали твори Гегеля,Шелінга та ін. У 30-40 роках 19 століття час розквіту шилінгіанства і гегеліанства в Європі і навіть в Російській імперії.

Шелінг(1775-1854) німецький філософ, представник німецького класичного ідеалізму. Його погляди – філософія романтизму. Розумів світ як продукт творчої діяльності Бога. Основний принцип – натурфілософія Шелінга – єдність. Людина – вища мета природи. Сенс історичного процесу здійснення свободи. Поза свідомим сторонам історичного процесу властива необхідність. Свідомим сторонам властива свобода. І перший шлях, і другий ведуть до однієї мети. « Свобода – усвідомлена необхідність».

Георг Гегель (1770-1831). Обєктивний ідеаліст. Представник німецької класичної філософії. Політичні погляди суперечливі. Політичний вплив на його світогляд французька буржуазна революція, був її прихильником. Але в період реакції став твердим послідовником монархії. Розвинув ідею розуму, свободи, і права як моральне ціле. Тому, державу створюють не люди, а зовнішня божественна сила. Вищим проявом розумності, втіленням абсолютної ідеї для Гегеля була прусська монархія. Ідея розумної правової держави базувалася на обмеженості держави правом недоторканості приватної власності, прав свободи особи які випливали цією приватною власністю.

Вчення Гегеля про державу і право викладено в « Філософії права» 1817 року. Згідно Гегеля, сам зміст знання, форми логічних понять, діалектично розвивається в повну і внутрішньо зв’язану систему. Наука – само творчість розуму. Держава – вищий прояв об’єктивного духу, втілення розуму у житті людства. Смисл історії – прогрес у усвідомленні історії. Тільки в ідеальній державі можливе здійснення свободи кожного в єдності всіх. «Кожен народ має ту конституцію, на котру заслуговує» Сформулював загальну ідею конституційної держави:

1)момент общности

2)момент подведение конкретного под. общественое

3)момент целестной личности( королевская власть)

В релігійному плані вища мета розвитку ідей – Бог. В політичному плані – ідеальна держава.

На початку 20 століття створено товариство «Любомудро». Популярним в Росії був фур’єризм. Фурє(1772-1837) мріяв побудувати людство нереволюційним, а мирним шляхом. Ідея Фурє – держава, це зло, бо в державі завжди існує примус. Вона повинна бути замінена вільним союзом спільних організацій.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Методи історичного дослідження.	\|	Позитивізм

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.