Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема 18. Підприємство як товаровиробник. Підприємництво

1 Підприємство як суб’єкт ринкової економіки

2 Основні види підприємств у ринковій економіці

3 Організаційно-правові форми підприємств

4 Капітал підприємства, його структура і джерела формування

5 Організація підприємницької діяльності

І. Головними суб’єктами ринкової економіки є різні підприємства. Вони є основною, первинною організаційно-економічною ланкою національного господарства. До підприємств належать заводи, фабрики, шахти, електростанції, ферми, банки, магазини, університети, інші заклади, які є самостійними суб’єктами господарювання. Вони створюються для виробництва потрібних суспільству матеріальних благ та різноманітних послуг. Стимулом для створення підприємства як суб’єкта підприємницької діяльності є одержання прибутку і використання його для задоволення суспільних та особистих потреб. Підприємства є головними товаровиробниками, які визначають ділову активність національної економіки. Від ефективності їхньої господарської діяльності залежать темпи економічного зростання і добробут населення.

Згідно з ГКУ, підприємство – самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення господарської діяльності в порядку, передбаченому законодавством.

Залежно від мети функціонування і характеру діяльності підприємства можуть створюватися як для здійснення комерційної діяльності, так і для некомерційної господарської діяльності.

Комерційні підприємства – підприємства, характер господарської діяльності яких базується на одержані прибутку.

Некомерційні підприємства – суб’єкти господарювання, діяльність яких спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку

Стратегія підприємства – передбачає створення комплексної системи заходів, спрямованих на досягнення перспективних параметрів ефективності, реалізацію головної мети підприємства.

Тактика підприємства – засіб, який забезпечує реалізацію обраної стратегії. тактика визначає конкретні короткострокові завдання, які забезпечують постійне наближення до поставленої мети.

Підприємство як самостійний суб’єкт господарювання виконує ряд функцій, в яких втілюються головні принципи його діяльності:

· Виробничо-технологічна;

· Економічна;

· Соціальна;

· Зовнішньоекономічна.

Кожне підприємство як суб’єкт підприємництва незалежно від форм власності, розмірів, сфер діяльності, та інших критеріїв має в результаті своєї господарської діяльності отримувати прибуток. Для цього вона має діяти на принципах комерційного розрахунку та комерційного ризику. Такими основними принципами є:

1. самоокупність затрат (беззбитковість) і прибутковість.

2. самофінансування.

3. матеріальна зацікавленість.

4. грошовий контроль.

5. економічна відповідальність.

6. господарська самостійність.

ІІ У країнах з розвиненою ринковою економікою існує безліч різноманітних підприємств, які класифікуються за різними критеріями:

1. Залежно від форми власності:

· приватне;

· підприємство колективної власності;

· комунальне (муніципальне);

· державне;

· змішане підприємство.

2. Залежно від способу утворення та формування статутного фонду:

· унітарне.

· корпоративне.

3. Залежно від кількості працівників та обсягу валового доходу розрізняють малі, середні та великі. У світовому господарстві найважливішими критеріями, за якими класифікують малі підприємства є:

Трудовий критерій – середньооблікова кількість працівників на підприємстві.

Фінансовий критерій – обсяг валового доходу від реалізації продукції чи послуг, обіг капіталу тощо.

· Малі підприємства (незалежно від форми власності) .

· Середні.

· Великі.

4. За національною приналежністю:

· Національні;

· Закордонні;

· Змішані.

ІІІ Важливою формою підприємництва в умовах ринкової економіки є державні та комунальні унітарні підприємства. Функціонування цих підприємств ґрунтується на державній власності, яка має два рівні: загальнодержавний і комунальний.

Державне унітарне підприємство – підприємство, що утворюється компетентним державним органом в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини держаної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Воно не несе відповідальності за зобов’язаннями власника і органи державної влади, до сфери управління якого входить це підприємство.

Згідно чинного законодавства, державні унітарні підприємства можуть діяти як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.

Державне комерційне підприємство – суб’єкт підприємницької діяльності, діє на основі статуту на принципах підприємництва і несе відповідальність за наслідки своєї господарської діяльності усім належним йому майном, яке закріплюється за ним на праві господарського відання.

Вони зобов’язані приймати та виконувати доведені до них державні замовлення і завдання, а також враховувати їх при формуванні виробничої програми.

Казенне підприємство – створюється за рішенням КМУ у галузях національної економіки

Комунальне унітарне підприємство – утворюється компетентним органом місцевого самоврядування на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Майно такого підприємства є комунальною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання або оперативного управління. Таке підприємство не несе відповідальності за зобов’язаннями власника (відповідної територіальної громади) та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно належить.

Залежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та міри відповідальності за своїми зобов’язаннями поділяються:

· Товариство з обмеженою відповідальністю;

· Товариства з додатковою відповідальністю;

· Повні товариства;

· Командитні товариства;

· Акціонерні товариства (АТ) можуть бути двох типів:

· Відкрите акціонерне товариство – акції можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах;

· Закрите акціонерне товариство – акції розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки та купівлі-продажу на фондовій біржі.

Особливою організаційно-економічною формою підприємства є кооперативи.

Кооперативне підприємство – добровільне об’єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Можуть створюватися у різних галузях. Характерною ознакою є особиста участь кожного учасника у спільній діяльності, використання власного або орендованого майна.

Виробничий кооператив – добровільне об’єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об’єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні кооперативом та розподілі доходу між його членами відповідно до їх участі у діяльності підприємства.

Споживчі кооперативи – добровільні об’єднання громадян не з метою одержання прибутку, а з метою надання допомоги своїм членам.

У кооперативному підприємстві працюють такі керівні органи:

· Правління;

· Ревізійна комісія і спостережна рада;

· Загальні збори

Орендне підприємство – підприємство, яке створене орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства чи майнового комплексу виробничого структурного підрозділу цього підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності.

Світовий і вітчизняний досвід господарювання свідчить, що в умовах ринкової економіки підприємства можуть на добровільних засадах об’єднувати свою господарську діяльність, тобто утворювати об’єднання підприємств.

Об’єднання підприємств – господарська організація з правами юридичної особи, яка утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової, комерційної та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

За організаційно-правовими формами розрізняють такі добровільні господарські об’єднання підприємств:

· Асоціація;

· Корпорація.;

· Консорціум;

· Концерн;

· Картель;

· Синдикат;

· Трест;

· Холдингова компанія;

· Промислово-фінансова група.

ІV Структура власного капіталу підприємства відображає закон взаємозв’язку різних елементів, систему їх взаємодії у межах єдиного цілого.

Капітал підприємства – засоби виробництва, інші матеріальні цінності та фінансові ресурси, які створюються і використовуються у відтворювальному процесі для забезпечення його життєдіяльності.

Залежно від характеру обігу, перенесення своєї вартості на створювану продукцію капітал, що перебуває у виробничий формі, поділяють на основний і обіговий.

Основний капітал – засоби праці, які повністю і багаторазово беруть участь у процесі виробництва, тривалий час зберігають цілком або частково свою натурально-речову форму, а їхня вартість переноситься на вироблений продукт частинами в міру їх зношування.

До основного капіталу зараховують виробничі приміщення і споруди, машини устаткування, комп’ютери, інструменти. Перенесення частини вартості основного капіталу здійснюється шляхом амортизації і утворення амортизаційного фонду. Елементи основного капіталу у виробництві виконують різні функції і поділяються на:

Активні елементи.

Пасивні елементи.

Обіговий капітал – частина продуктивного капіталу, яка цілком споживається у кожному циклі виробництва, при цьому свою вартість повністю переносить на виготовлений продукт за один кругообіг і яка повністю повертається до підприємця у грошовій формі після його реалізації

За джерелами виникнення розрізняють капітал підприємства

1. власний.

2. залучений, у тому числі, позиковий капітал.

V В економічній теорії поняття «підприємництво» виникло на початку ХVІІІ ст., його ввів у науковий обіг англійський вчений Ричард Кантильйон (1680-1734). Неоднозначне сприйняття підприємництва породило виникнення різноманітних концепцій, які можна об’єднати у дві основні групи.

1. класичні концепції підприємництва ( А.Сміт, Д.Рікардо, Ж.-Б.Сей, С.Мілль, А.Маршалл, П.Друкер тп ін.).

2. сучасні концепції

Сутність підприємливості визначаються наступними функціями:

· прояв ініціативи поєднання факторів виробництва якого-небудь товару чи послуги, що обіцяє бути прибутковою справою;

· прийняття основних неординарних рішень управління підприємством, які визначають успішну його діяльність;

· впровадження інновацій шляхом виробництва нового виду продукту або вдосконалення і радикальні зміни виробничого процесу;

· підприємець – людина, яка ризикує, несе відповідальність за економічний ризик. Йому не гарантований прибуток і загрожує банкрутство.

Згідно ГКУ підприємництво – самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Сутність підприємництва виражається у функціях:

· інноваційна;

· ресурсна;

· організаційна;

· соціальна.

Головними принципами, на основі яких здійснюється підприємництво такі:

· вільний вибір підприємцем сфери і видів господарської діяльності;

· вибір постачальників і споживачів вироблюваного продукту;

· залучення необхідних матеріально-технічних, фінансових, інформаційних, інтелектуальних, природних та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом;

· вільний найом працівників, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

· комерційний розрахунок та власний ризик;

· вільне розпорядження прибутком, що залишається після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

· самостійне здійснення підприємцем ЗЕД, використання належної йому частки валютного виторгу на свій розсуд.

Згідно ГКУ суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути:

1. господарські організації;

2. громадяни України, іноземці та особи без громадянства;

3. філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій, утворені ними для здійснення господарської комерційної діяльності.

Важливою і бажаною умовою є створення бізнес-плану

Відповідно до законодавства забороняється здійснення підприємницької діяльності таким категоріям громадян: військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державних арбітражу і нотаріату, а також органам державної влади й управління, органам місцевого самоврядування, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємців.

Господарська комерційна діяльність може здійснюватися в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця. Порядок створення, державної реєстрації, діяльності та ліквідації суб’єктів підприємництва окремих організаційних форм визначається чинним законодавством. Підприємницька діяльність характеризується певним змістом, послідовністю операцій. Залежно від змісту діяльності та її зв’язку з основними стадіями процесу відтворення виділяють:

· виробниче підприємництво;

· комерційне підприємництво;

· фінансове підприємництво;

· посередницьке підприємництво;

· страхове підприємництво.

Особливе значення підприємництва полягає у тому, що воно:

1. створюючи інноваційне середовище, є могутнім чинником структурних перетворень у національній економіці;

2. забезпечує здорову конкуренцію;

3. сприяє ефективнішому використанню матеріальних і нематеріальних ресурсів;

4. забезпечує належну мотивацію високопродуктивної праці;

5. підвищує економічну і соціальну ефективність суспільного виробництва шляхом раціоналізації та постійного оновлення.

Основними напрямами прискорення підприємництва в Україні є:

1. створення сприятливих умов для розвитку підприємництва;

2. удосконалення кредитної політики;

3. удосконалення податкової політики;

4. посилення державної підтримки малому і середньому бізнесу;

5. стимулювання розвитку підприємництва у наукоємних галузях;

6. створення єдиної автоматизованої системи державної реєстрації суб’єктів;

7. створення мережі навчальних центрів з підготовки підприємців з безробітних;

8. посилення відповідальності органів виконавчої влади, державних службовців за виконання відповідних законів щодо розвитку підприємницької діяльності, зокрема малого бізнесу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ТЕМА 17. Система аграрних відносин та сучасні особливості їх розвитку	\|	Автотранспорт

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.