МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Кільця НьютонаСмуги однакової товщини Нехай на клин, кут між боковими гранями якого малий, падає плоска хвиля, напрямок поширення якої збігається з променями 1 і 2 (рис. 2.6). Напрямок поширення інтерферуючих хвиль, які виникають внаслідок відбивання світла від верхньої і нижньої поверхонь клина зображено відповідно променями і та і . Якщо джерело хвиль розміщене далеко від поверхні, а кут досить малий, то оптична різниця ходу променів і визначається за формулою , (2.16) де – середня товщина клина на ділянці АС; – показник заломлення клина; – довжина падаючої світлової хвилі; – кут падіння світлової хвилі. Оскільки значення i, n та сталі, то однаковим значенням dm відповідають однакові оптичні різниці ходу. В (2.16) беруть знак “+”, якщо показник заломлення середовища є більшим ніж показник заломлення матеріалу клина і “–“, якщо показник заломлення середовища є меншим ніж показник заломлення матеріалу клина. При певному положенні лінзи і клина промені та збігаються в деякій точці M на екрані та інтерферують. А всі промені, які падають на поверхню клина товщиною , будуть в результаті інтерференції утворювати інтерференційну смугу. Інтерференційні смуги, що виникають внаслідок відбивання від ділянок клина з однаковою товщиною, називаються смугами однакової товщини. Оскільки верхня та нижня грані клина не паралельні між собою, то промені і та і перетинаються поблизу поверхні клина. Лінія перетину всіх променів проходить через вершину O клина. Отже, смуги однакової товщини локалізовані поблизу поверхні клина. Для утворення кілець Ньютона паралельний пучок світла направляють нормально на плоску поверхню BC з великим радіусом R кривизни плоскоопуклої лінзи, яка дотикається в точці M до плоскої скляної пластинки (рис. 2.7). Після відбивання від опуклої поверхні лінзи і дотичної до неї поверхні пластини світло поширюється у зворотному напрямку паралельним пучком. При накладанні відбитих хвиль виникають інтерференційні смуги однакової товщини. Оскільки результат накладання двох відбитих хвиль залежить від товщини прошарку між лінзою і скляною пластиною, то для всіх точок, що знаходяться на однаковій відстані r від точки M, тобто тих, що утворюють коло, буде однакова умова для інтерференційного максимуму, або мінімуму. Нехай d – товщина повітряного прошарку на відстані r від точки M (рис. 2.7). Оптична різниця ходу Δ між променем, який відбився від межі поділу повітряний шар – скляна пластина, і променем, який зазнав часткового відбивання на межі поділу опукла поверхня лінзи – повітряний шар, дорівнює , (2.17) де доданок враховує втрату півхвилі при відбиванні світла. Так як лінза і пластина виготовлені зі скла, показник заломлення якого більший від показника заломлення повітря, то буде зі знаком “+”. Якщо прийняти , то можна показати [1], що радіус m–го світлого кільця Ньютона, виходячи з умови інтерференційних максимумів для відбитого світла, становить ; (m=1, 2, 3,…) (2.18) а радіус m-го темного кільця для відбитого світла визначається з умови: ; . (2.19) В прохідному світлі ; (m=0, 1, 2, 3…), ( ) а ; (m=1, 2, 3…). В співвідношеннях (2.18), (2.19), (2.20) і (2.21) –довжина монохроматичної хвилі у вакуумі; – радіус кривизни опуклої поверхні лінзи. 10.Принцип Гюйгенса-Френеля. Метод зон Френеля. Дифракцією називається сукупність явищ, що спостерігаються при поширенні світла в середовищі з різкими неоднорідностями (поблизу границь непрозорих або прозорих тіл, через малі отвори) і які пов’язані із зміною напрямку поширення світлових хвиль (порівняно з напрямком, передбаченим геометричною оптикою). Дифракція, зокрема, приводить до огинання світловими хвилями перешкод і проникнення світла в область геометричної тіні. Явище дифракції пояснюється за допомогою принципу Гюйгенса: кожна точка, до якої доходить хвиля, служить джерелом вторинних хвиль, а обвідна цих хвиль дає положення хвильового фронту в наступний момент часу. Принцип Гюйгенса – суто геометричний спосіб побудови хвильових поверхонь – розв’язує лише задачу про напрямок поширення хвильового фронту, але не зачіпає, по суті, питання про амплітуду, а отже, і про інтенсивність хвиль, що поширюються в різних напрямках. Френель вклав у принцип Гюйгенса фізичний зміст, доповнивши його ідеєю інтерференції вторинних хвиль. Принцип Гюйгенса-Френеля можна виразити такими положеннями (див. також рис. 2.8): 1. Під час розрахунку амплітуди світлових коливань, що збуджуються джерелом в довільній точці М, джерело можна замінити еквівалентною йому системою вторинних джерел – малих ділянок dS будь-якої замкненої допоміжної поверхні S, проведеної так, щоб вона охоплювала джерело і не охоплювала розглядувану точку М. Вторинні джерела, які еквівалентні джерелу , когерентні між собою, тому вторинні хвилі, збуджені ними, інтерферують. Розрахунок інтерференції найпростіший у випадку, якщо S – хвильова поверхня (сфера радіусом ) для світла джерела , оскільки при цьому фази коливань всіх вторинних джерел однакові. 2. Амплітуда коливань, що збуджуються в точці М вторинним джерелом, пропорційна до площі dS відповідної ділянки хвильової поверхні, і обернено пропорційна до відстані r від неї до точки М і залежить від кута між зовнішньою нормаллю до хвильової поверхні і напрямком від елемента dS до точки М (рис. 2.8): , (2.22) де – фаза коливань в місці розміщення хвильової поверхні, a – величина, яка пропорційна до амплітуди первинних хвиль в точках елемента dS; монотонно спадає від 1 при до0 при (вторинні джерела не випромінюють назад); кут називається кутом дифракції. Результуюче коливання в точці М є суперпозицією коливань , взятих для всієї хвильової поверхні S: (2.23) Ця формула є аналітичним виразом принципу Гюйгенса-Френеля.
Метод зон Френеля За допомогою принципу Гюйгенса–Френеля можна обґрунтувати з хвильових властивостей світла закон прямолінійного поширення світла в однорідному середовищі. Френель розв’язав цю задачу, розглянувши взаємну інтерференцію вторинних хвиль, і застосував прийом, який отримав назву методу зон Френеля. Знайдемо в довільній точці М амплітуду світлової хвилі, що поширюється в однорідному середовищі від точкового джерела . Згідно з принципом Гюйгенса–Френеля замінимо дію джерела дією уявних джерел, які розміщені на допоміжній поверхні S, що є однією з хвильових поверхонь хвилі, яка поширюється від джерела (рис. 2.9).
Ця допоміжна поверхня є поверхнею сфери з центром в . Френель розбив хвильову поверхню S на кільцеві зони такого розміру, щоб відстані від країв зони до М відрізнялись на ( , де – показник заломлення середовища), тобто . Подібне розбивання хвильової поверхні S на зони можна виконати, провівши з точки М концентричні сфери радіусами ; ; ; ... .Точки сфери S, що лежать від точки М на відстанях ; ; і т.д. утворюють межі 1-ї, 2-ї, 3-ї і т.д. зон Френеля. Оскільки коливання від сусідніх зон проходять до точки М відстані, які відрізняються на , то в точку М вони надходять з протилежними фазами і при накладанні ці коливання будуть взаємно ослаблюватися. Тому амплітуда результуючого коливання в точці М , (2.24) де , , … – амплітуди коливань, що збуджуються 1-ю, 2-ю,…, m-ю зонами. В цей вираз всі амплітуди коливань від непарних зон входять зі знаком „+”, а від парних зон – зі знаком „–”. Величина залежить від площі m-ї зони і кута між зовнішньою нормаллю до поверхні зони в якій-небудь її точці і прямою, яка напрямлена з цієї точки в точку М. Із збільшенням номера зони m зростають кут і відстань від зони до точки М. Згідно із принципом Гюйгенса-Френеля це приводить до монотонного зменшення інтенсивності випромінювання в напрямку точки M. Тому . Загальне число N зон Френеля, які вміщуються на частині сфери, яка повернена до точки М, дуже велике. Тому можна вважати, що в межах не дуже великих змін m залежність від m є лінійною, і амплітуда коливань, яка викликана якою-небудь m-ю зоною, дорівнює півсумі амплітуд коливань, що викликані -ю і -ю зонами. Тобто . (2.25) Тоді амплітуда результуючого коливання в точці М матиме такий вигляд: , (2.26) оскільки усі вирази, що стоять у дужках, дорівнюють нулю. Тоді амплітуда коливань, що створюється в довільній точці М сферичною хвильовою поверхнею, дорівнює половині амплітуди коливань, що створюється однією центральною зоною. Дія всієї хвильової поверхні на точку М зводиться до дії її малої ділянки, меншої, ніж центральна зона. Отже, поширення світла від джерела світла до точки М відбувається так, немовби світловий потік поширюється всередині дуже вузького каналу вздовж M, тобто прямолінійно. У такий спосіб хвильовий принцип Гюйгенса-Френеля дозволяє пояснити прямолінійне поширення світла в однорідному середовищі. Інтенсивність світла в точці M можна значно збільшити, якщо закрити всі парні або непарні зони Френеля. Тоді результуюча амплітуда коливань відповідно дорівнюватиме: або . Екран, який перекриває всі парні або непарні зони Френеля, називається зонною пластинкою. Пластинка має складатися з прозорих або непрозорих кілець, радіуси яких дорівнюють . Радіуси прозорих кілець підраховують для m=0, 2, 4,…, непрозорих – для m=1, 3, 5,…. 11. Дифракція світла. Дифракція Френеля та Фраунгофера. Дифракційна решітка. Читайте також:
|
||||||||
|