Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

Загальновживана лексика

З ТОЧКИ ЗОРУ ВЖИВАННЯ

Тема 11. ЛЕКСИКА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

 

План

1. Загальновживана лексика.

2. Лексика обмеженого вживання:

територіально обмежена лексика;

соціально обмежена лексика.

3. Стилістичне використання лексики обмеженого вживання.

 

Література

 

1. Коваль А. П. Практична стилістика сучасної української мови. – К., 1987. – С. 73-85.

2. Жовтобрюх В. Ф., Муромцева О. Г. Культура мови вчителя: Курс лекцій / За ред. О. Г. Муромцевої. – Х., 1998. – С. 68-69.

3. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. – К., 1992. – С. 98-103, 109-111.

4. Сучасна українська літературна мова: Підручн. / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; За ред. М. Я. Плющ. – К., 2000. – С. 132-134.

5. Сучасна українська літературна мова: Стилістика / За ред. І. К. Білодіда – К.,1972. – С. 71-77.

6. Українська мова: Енциклопедія. – К., 2000. – С. 31, 134-136, 163-164, 167, 172.

Лексика української мови неоднакова за сферою вживання. Одні слова входять у загальнонародний фонд, який знають і використовують усі його носії незалежно від місця проживання, професії, суспільного стану, освітнього рівня тощо. Такі слова належать до лексики загальнонародного вживання (загальновживаної). Слова цієї лексики зустрічаються не тільки в усному, а й у письмовому мовленні, виражають важливі, життєво необхідні поняття. Це назви:

1) спорідненості, свояцтва, родинних стосунків: баба, дід, батько, мати, діти, дочка, син, внуки, дитина, тітка, дядько, дядина, жінка, чоловік, зять, невістка, племінниця, племінник, прабаба, прадід, свекор;

2) частин організму людини і тварини: голова, очі, вуха, ніс, щоки, рука, нога, долоня, живіт, зуби, губи, кістка, коліно;

3) тварин: кінь, корова, вівця, вовк, їжак, лисиця, олень;

4) птахів: ворона, голуб, горобець, ластівка, орел, перепілка, синиця;

5) риб: лящ, окунь, короп, лин, щука;

6) рослин: верба, калина, береза, горох, овес, жито, коноплі, малина, ожина;

7) предметів, явищ природи: берег, вітер, град, дощ, камінь, мороз, ріка;



Интернет реклама УБС

8) понять часу: весна, .осінь, зима, літо, день, ніч, вечір, ранок;

9) знарядь праці, засобів пересування: вила, граблі, сапа, пила, віз, човен;

10) житла й частин його: хата, стеля, поріг, вікно, двері, піч, сіни та ін.;

11) предметів харчування і страв: молоко, м’ясо, мед, хліб, борщ, куліш;

12) одягу і взуття: сорочка, кожух, хустка, шапка, чоботи, черевики;

13) предметів домашнього вжитку: віник, відро, ложка, миска, ліжко, лава, стіл:

14) почуттів і психічного стану людини: спокій, радість, жаль, гнів, страх;

15) дій і трудових процесів: нести, пекти, варити, різати, косити, згрібати, тесати, читати;

16) кольору, смаку, розміру, ваги тощо: жовтий, зелений, солодкий, кислий, широкий, великий, важкий, легкий;

17) військових понять і зброї: військо, битва, куля, оборона, рушниця;

18) понять і предметів культури, мистецтва: дума, живопис, опера, книга, бандура, струна, пісня;

19) суспільно-політичні: держава, народ, селянин, господар;

20) числових понять: два, дванадцять, двадцять, сто, тисяча;

21) службові слова: і, та, з, до, на тощо.

Використання таких слів нічим не обмежене. Називаються такі лексичні одиниці загальновживаними і складають базу для творення найрізноманітніших слів, що робить можливості розширення словника української мови практично невичерпними. Так, від слова сніг утворилося багато простих і складних слів: сніговий, снігозатримання, снігур, сніжний, сніжечок, сніжка, сніжина, сніжинка, сніжиночка, сніжити, сніжистий, сніжисько, сніжник, сніжниця, сніжно, сніжок, сніговик, сніговій, снігоочищення, снігоочищувальний, снігопад, снігоподібний, снігоприбиральний, снігоприбирач, снігорозорювач, снігорозтавання, снігоступ, сніготанення тощо.

 

Лексика обмеженого вживання

 

Крім основного лексичного складу української мови, є слова, користування якими обмежене або територією, або тією чи іншою суспільною групою – представниками окремих галузей науки, мистецтва, техніки й виробництва.

Серед лексики обмеженого вживання розрізняють територіально обмежену (діалектну) лексику та соціально обмежену.

 

Територіально обмежена лексика

 

Діалектна лексика, або діалектизми (від грец. ‘наріччя’), у своїй основі є засобом усного спілкування людей певної території. Українська мова має три наріччя – північне, південно-західне та південно-східне, які різняться між собою, а також від літературної норми фонетичними, граматичними й лексичними ознаками.

Діалектизми – це слова, поширення яких обмежується територією певного наріччя (діалекту). Діалектизми бувають лексичні, етнографічні, семантичні.

Лексичним діалектизмами вважаються слова говору, що називають поняття, для позначення яких у загальнонародній мові використовуються інші назви. Найбільше таких слів серед повнозначних частин мови: бараболя – ‘картопля’, когут – ‘півень’, блават – ‘волошка’, тайстра – ‘торба’, ляскавиця – ‘грім’, таний – ‘дешевий’, банітувати – ‘лаяти’, банувати – ‘шкодувати’, ачей – ‘може’, борзо – ‘швидко’, киря – ‘сокира’, веселуха – ‘райдуга’, вомпити – ‘кричати’, пиняво – ‘мляво’.

Етнографічні діалектизми є назвами місцевих реалій, невідомих або невикористовуваних за межами певного говору. Як правило, це назви одягу: гуня – ‘жіноча свитка’, каптур – ‘очіпок’, черес – ‘широкий шкіряний пояс’, бебешка – ‘вид кофти; назви страв місцевої кухні: жур – ‘страва з вівсяного борошна’, каварма – ‘страва з баранини’, потрібка – ‘страва з подрібненої печінки’; назви житлових і господарських приміщень та їх частин, знарядь праці, предметів побуту тощо: папера – ‘великий кошик з верболозу на овочі’, підря – ‘полиця під покрівлею в гуцульській хаті’, колиба – ‘чабанська або лісорубська хатина’; назви, пов’язані з місцевим мистецтвом: дримба, трембіта, флояра; з місцевою демонологією: мольфар – ‘чаклун’, арідник – ‘злий дух’, мавка – ‘лісова русалка’.

Семантичні діалектизми – слова загальнонародної мови, які в місцевих говорах відрізняються значенням: вино – ‘виноград’, масть – ‘жир’, квасок – ‘щавель’, базар – ‘майдан’, губа – ‘гриб’, струк – ‘перець’, гірчиця – ‘перець’, ноша – ‘одяг’.

Літературна мова виникає на основі якогось одного діалекту чи групи споріднених діалектів, але вона вже на початку свого становлення виходить за межі основного говору, починає залучати й елементи (особливо лексичні) з інших говорів. У період формування нової української літературної мови багато письменників використовували діалектизми, що згодом не закріпилися в лексичному складі нормованої мови:

Як ворон, небо почорніло,

Шварнула блискавка – грім грюкнув і загув.

(Є. Гребінка).

Нехай лиш відтіль уплітає

І Рима строїти чухрає, –

А то заліг, мов в грубі пес.

Коли ж він буде йще гуляти,

То дам йому себе я знати, –

Оттак сказав, скажи, Зевес.

(І. Котляревський).

У Т. Шевченка невмотивованих діалектизмів зустрічаємо далеко менше. Ще менше їх у його наступників – І. Нечуя-Левицького, М. Коцюбинського, Лесі Українки, що вдавалися до діалектизмів здебільшого як до стилістичного засобу. Західноукраїнські письменники І. Франко, О. Кобилянська, Л. Мартович, В. Стефаник, М. Черемшина, Н. Кобринська орієнтувалися на мову наддніпрянців, але не могли цілком відірватися від стихії південно-західних говірок. Творчість цих майстрів слова сприяла розширенню діалектної основи української літературної мови.

 

Соціально обмежена лексика

 

Поряд із загальною та локальною системами лексики національної мови існують і соціальні підсистеми. Словник лікаря й інженера, металурга й харчовика, продавця й водія, студента консерваторії чи інституту легкої промисловості – у лексиконі представників кожної з названих груп населення є специфічні слова, властиві тільки їм. Це лексеми, обмежені у своєму функціонуванні. Тобто мовлення окремих професійних і соціальних груп населення має специфічні риси в доборі в використанні слів. Тому лексичний склад мови треба розглядати й у соціальному плані.

Обсяг лексикону певної соціальної або професійної групи визначається ступенем відособлення її від решти носіїв мови. Цей лексикон убирає в себе якусь кількість повнозначних слів – іменників, прикметників, дієслів, прислівників, рідше – числівників та займенників. Специфічних службових слів (сполучників, прийменників, часток) у складі таких відгалужень від загальнонародної мови немає.

Наприклад, одним із відгалужень від загальнонародної мови є так звана “дитяча мова”. Цей словник охоплює невелике коло понять, що ними оперують діти на початку свого свідомого життя: моня, коко, папа (‘хліб’), биця (‘теля’), киця, паця (‘свиня’), ціпа (‘курча’), льоля (‘сорочка’), дюдя (‘холод’), жижа (‘щось гаряче’), хоха (‘щось страшне’), гам (‘їсти’) та ін. Відмінності в користуванні лексичними засобами мови залежать і від загальноосвітнього рівня її носіїв: словник людини освіченої багатший і вишуканіший, ніж у того, хто не має освіти. На лексичні особливості мовлення впливає рід занять людини, коло її інтересів, середовище, з якого вона вийшла чи до якого належить, навіть те, з ким і де відбувається розмова. Отже, факторів, що зумовлюють соціальне або професійне розшарування лексичного складу мови, чимало. Лексика обмеженого функціонування поділяється на три групи: професіоналізми, жаргонізми й арготизми.

Професіоналізми (від латин. ‘заняття, фах’) – це слова та словосполучення, властиві мовленню певної професійної групи людей. Лексика різних професійних груп характеризується низкою специфічних рис. Це в основному назви знарядь виробництва та їх частин, назви трудових процесів, різних ґатунків сировини, спеціальні професійні вислови тощо. За межами даного професійного середовища ці слова не завжди зрозумілі або не становлять інтересу. З-поміж професіоналізмів можна виділити науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні.

Значна частина професіоналізмів – неофіційні розмовні замінники термінів. Професіоналізми не становлять чіткої системи, тоді як терміни є систематизованими (кодифікованими) назвами понять. У термінів образність, як правило, стерта; у професіоналізмів вона зберігається довше, бо підтримується контекстом. Професіоналізми дуже різноманітні щодо семантичних характеристик. Вони виникають у тих галузях, де заскладна, або навпаки – не зовсім сформована термінологія, там, де особливої термінології не може бути. Здебільшого професіоналізмами є слова загальнонародної мови, вжиті у специфічному значенні: вікно у мовленні вчителів та викладачів – ‘незаповнений між уроками (лекціями) час’; човник – ‘деталь швейної машинки’ і под. Професіоналізми творяться також усіченням основ: термояд (‘термоядерна реакція’), кібер (‘кібернетик’); скороченням слів та словосполучень: білоколоска (‘білоколоса пшениця’), мовник (‘викладач мови’ або ‘студент мовно-літературного факультету’), мехмат (‘механіко-математичний факультет’). Часом професіоналізми відрізняються від термінологічних та загальномовних варіантів наголосом: атóмний, компáс, рапóрт, суфíкс (професійні наголоси) – áтомний, кóмпас, рáпорт, сýфікс (нормативні наголоси).

Професіоналізми деталізують мовний словник, розширюють його там, де є на це потреба. Скажімо, в житті мешканців середніх широт, сніг не відіграє такої ролі, як у народів Крайньої Півночі. Тому в українській мові, наприклад, є лише одне слово на позначення цього поняття, а в чукотській мові розрізняються сорок видів снігу, на кожен із яких є назва. Так само й професіоналізми, наприклад, із галузі гончарства. Гончарі називають такі частини глечика: дно – ‘нижня частина виробу’, утір – ‘лінія, що окреслює дно’, пук – ‘середня опукла частина виробу’, вінця – ‘краї виробу’, пелюстка – ‘частина виробу від пука до вінець’, плечі – ‘верхня частина опуклості’, карнизик – ‘виступ під вінцями у вигляді кола’. Інакше кажучи, фахівці розрізняють у глечикові деталі, яких людина, не пов’язана з гончарним виробництвом, не виділяє. Це використовують письменники, зображуючи роботу гончаря: “Замісював круто глину. Кидав добрий вальок на дерев’яне вичовгане коло, перед тим розкрутивши його, обережно наближав до шматка глини свої широкі долоні, і глина тяглася вгору, вивищувалася, оживала, з веселою покірливістю йшла за долонями. Слова тут були марні. А вже згодом вступали в дію дідові пальці, мовби вигравали на гнучкій податливості глини, і з тої мовчазної музики народжувалися то гарне горнятко, то високий глек, то місткий дзбан, то химерна посудина на тонкому стоянці. І все без слова й без мови” (П. Загребельний).

Професіоналізмами часто є слова літературної мови в незвичній для них формі, наприклад, абстрактні та речовинні іменники в множині: жири, масла, солі. У загальнонародній мові такі іменники мають дише форму однини.

Найчастіше професіоналізми застосовуються в усному неофіційному мовленні людей певної професії. Тут вони виконують важливу номінативно-комунікативну функцію, бо точно називають кожну деталь виробу чи технологічного процесу й у такий спосіб сприяють кращому взаєморозумінню. У писемній формі професіоналізми вживаються у виданнях, призначених для фахівців, наприклад, у буклетах, інструкціях, порадах: “Швидким обертанням лівої руки навколо повної котушки очищаю її від пуху, захоплюю кінець рівниці. Тією самою рукою перекидаю кінець рівниці через верхній дротик товарноїрамки від себе й перехоплюю його знизу. Правою рукою вставляю котушку в верхній отвір рівничної рамки, а потім у підп’ятник” (буклет для прядильниць); “Шлакування поворотної камери котлів ТПП-312 Ладиженської ГРЕС стало однією з основних перешкод для несення блоками номінальногонавантаження. Змонтована й освоєна системарециркуляції димових газів, що відбираються за водяним економайзером, у верхню частину топки” (буклет для енергетиків).

Жаргонізми. На відміну від експресивно нейтральних професіоналізмів у розмовному мовленні будь-якого професійного середовища завжди є певна кількість емоційно забарвлених слів: бублик (‘кермо’), тачка (‘таксі’), пиляти (‘важко їхати’), свічка (‘вертикально вдарений м’яч’), ляп (‘груба помилка’), риба (‘набір слів, що точно відбивають розмір і ритм оригіналу – при перекладі тексту музичного твору’). Це професійні жаргонізми – емоційно забарвлені слова, які становлять спеціалізацію носіїв мови. Професійні жаргонізми мають експресивно нейтральні відповідники в загальнонародній мові. Вони належать до лексики обмеженого функціонування, для якої характерне забарвлення нелітературності. Охоплюють невелике коло понять і предметів. Жаргонна лексика дуже змінна в часі.

У ширшому значенні термін “жаргон” уживається в мовознавчій літературі для називання не професійного, а соціального відгалуження від загальнонародної мови. Жаргон (від франц. ‘базікання’) – лексикон розмовного мовлення людей, пов’язаних певною спільністю інтересів. Найчастіше, це спільність професійна, але також тривале перебування разом (армія, навчання), однакові захоплення (спортом, мистецтвом, колекціонуванням, картярством, пияцтвом тощо). Психологічною основою появи жаргонізмів є прагнення носіїв мови бути дотепними.

Дуже багато жаргонізмів виникає в молодіжних колективах, зокрема в студентських та учнівських: трояк (‘оцінка “задовільно”), плавати (‘показувати неглибокі звання на іспиті чи заліку’), читати по діагоналі (‘читаючи підручник, пропускати абзаци, а то й цілі сторінки’), ботанічка, географічка (‘учителька ботаніки або географії’). Отже, найбільше жаргонізмів – це слова загальнонародної мови, вжиті в специфічному значенні: ниряти, мерзавчик, свиснути, пописати (‘порізати’), фара (‘око’), злиняти (‘зникнути’), випасти в осад (‘заціпеніти від чогось незвичайного’). Крім того, це деформовані загальновживані слова маг (‘магнітофон’), велик (‘велосипед’), телик (‘телевізор’); запозичення з інших мов: фраєр (‘початківець’ – від німец. жаргонізму з тим самим значенням; калькування: провалитися (‘зазнати невдачі’) – від однозначного німецького.

Багато жаргонізмів і професіоналізмів має інтержаргонний характер. Наприклад, ажур у мовленні бухгалтерів означає ‘на сьогодні’, поза бухгалтерським середовищем – ‘усе гаразд’; пасувати в жаргоні картярів має значення ‘відмовлятися від гри до наступної роздачі карт’, у ширшому вжитку – ‘ухилятися від виконання своїх обов’язків’.

Арго – умовна говірка певної соціальної групи з набором слів, незрозумілих для невтаємничених у справи цієї групи. Якщо жаргон – суспільна забава, мовна гра, підпорядкована бажанню посилити експресію, то арго є засобом спілкування злодіїв, рекетирів, діячів мафіозного світу та інших антисоціальних елементів, що хочуть приховати свої наміри від решти членів суспільства. Це своєрідний мовний код. Колись існували замкнені соціальні групи (лірники, жебраки), для яких арго було знаряддям самозахисту й боротьби з кривдниками. В арго багато іншомовних слів. До створення арго доклали зусиль і бурсаки, внісши в цю “мову” чимало коренів грецьких слів: кимарити – від грец. ‘спати’, крисо – від грец. ‘м’ясо’, тирин – від грец. ‘сир’, мікрий – від грец. ‘малий’, крим – від грец. ‘гріх’.

Тепер арго в повному обсязі не існують. Спілкуються антисоціальні елементи загальнонародною мовою, пересипаною старими арготизмами, та арготизмами новоствореними для відбиття реалій сучасного життя.

 


Читайте також:

  1. Активна і пасивна лексика
  2. Безеквівалентна лексика і реалія
  3. Безеквівалентная лексика і лакуни
  4. Власне українська лексика, її фонетичні та словотвірні ознаки
  5. Діалектна лексика. Види діалектів
  6. Ділова лексика, її ознаки і групи.
  7. ЗАСТАРІЛА ЛЕКСИКА: архаїзми й історизми
  8. Іншомовна лексика у професійному мовленні
  9. Лексика іншомовного походження
  10. Лексика офіційно-ділового стилю.
  11. Лексика сучасної української мови з експресивно-стилістичного погляду

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Стилістичні функції книжної та розмовної лексики | Стилістичне використання лексики обмеженого вживання.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.169 сек.