Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Засоби милозвучності української мови

Милозвучність мовлення

Для української мови, як і всякої іншої, характерна евфонічність, або милозвучність. Видатний учений І. Срезнєвський у позаминулому столітті відзначав, що українська мова – “це мова поетична, музикальна, живописна”. Мелодійністю української мови захоплювалися Л. Толстой, А. Чехов, В. Cамійленко, А. Метлинський та інші. Нині мелодійне українське слово чарує всіх, хто слухає або читає його. Досягається це насамперед милозвучністю української мови.

Евфонія – галузь фоностилістики. Вона вивчає здатність фонетичної організації мови до мелодійного звучання, створення звукозображення у висловлюванні відповідно до його змісту та призначення.

Милозвучність української мови досягається чергуванням окремих голосних і приголосних звуків, спрощенням у групах приголосних, рухливим інтонуванням та наголошуванням, повнозвучним, неприглушеним кінцем слова, використанням паралельних форм слів тощо.

Українська мова уникає збігу голосних звуків. Тому ми говоримо ріка й озеро (а не ріка і озеро), були в Олега (а не були у Олега). Небажаним також є важкий збіг приголосних. Тому ми говоримо використовують у промисловості (а не використовують в промисловості), запишеш усе (а не запишеш все). Дотримання правил поєднання голосних та приголосних звуків забезпечує милозвучність мовлення, як і розвинена система варіантів різноманітних мовних елементів, що чергуються: прийменників (у – в, з – зі – із, над – наді, під – піді, перед – переді), сполучників (і – й), часток (би – б, же – ж), префіксів (від- – віді-, над- – наді-, об- – обі-, під- – піді-, в- – у-), постфіксів (-ся – -сь), початкових та кінцевих звуків у словах (ужити – вжити, іти – йти, знову – знов). Уживання того чи іншого варіанта визначається його звуковим оточенням.

Розглянемо докладніше деякі засоби милозвучності української мови.

1. Чергування у – в та і – й

Звуком [і] завжди починається речення;

звуком [у] починається речення, якщо далі йде приголосний: І враз усе стихло. У високості сухо шелеснуло. І ліс осяявся синьо... І одинока тополя хитнулася стиха (Г. Тютюнник). В одну мить розстебнувся кожух (П. Мирний);

між приголосними вимовляються [у] та [і], що передаються на письмі буквами у та і. Наприклад: Потім у день чи два дні такі вітри подули, що дерево з коренем вирвало (В. Стефаник). Берка рип у хату! Я до його, кажу йому, що так і так, будь ласка, зарадь, зарятуй (І. Нечуй-Левицький);

між голосними вимовляються звуки [в] та [й] і на письмі передаються відповідними буквами: росла в Одесі; Василько й Оленка;

якщо між словами робиться пауза, то на стику їх вимовляються голосні [у], [і]. Наприклад: Сонце сходило і оглядало землю.

Немає чергування при зіставленні понять. Наприклад: Дні і ночі. Батьки і діти.

Не чергуються [у] – [в], [і] – [й] тоді, коли зміна звука викликала б зміну значення слова: вправа і управа, вклад і уклад, вступ і уступ.

Немає чергування у власних назвах: Україна, Врубель. У поезії та розмовному мовленні допустимою є форма Вкраїна.

У переважній більшості інших випадків українці уникають немилозвучних поєднань, вимовляючи після приголосного перед голосним [і], [у], а після голосного перед приголосним [й], [в], наприклад: Ніде бідному козакові-нетязі стати й коня попасти. Таки ж недурно прозиває козацька голота оцю старшину кармазинниками! Розжилися, набралися добра в походах, загарбали всі землі... (М. Пригара).

Незалежно від закінчення попереднього слова перед наступними в, ф, льв, св, тв, хв вживається у: Сидимо у вагоні. Велике значення у формуванні характеру має самовиховання. Одягнена у хвою, шумить дрімуча тайга.

Порушення правил чергування спричинює нагромадження неприродних для нашої мови звукосполучень і зводить нанівець її милозвучність: З’їзд екологів проходив в Криму; Мале суденце довго плавало у океані.

2. Чергування часток би – б, же – ж

Частки, що закінчуються на голосний, уживаються після приголосних: сказав би, сказав же, він би, він же.

Частки, що складаються з приголосного звука, уживаються після голосних: сказала б, сказала ж, вона б, вона ж.

3. Чергування прийменників з – зі – із

Прийменник з може мати форми зі, із. Варіант зі вживають, коли наступне слово починається зі збігу приголосних: зі мною, зі школи. Із уживають між приголосними, коли в наступному слові наявний збіг: пив із джерела, дістав із скрині.

В інших випадках уживають прийменник з: приїхав з міста, приїхала з міста. Зрідка вживається прийменник зо: разів зо два.

4. Чергування прийменників над – наді, під – піді, перед – переді, у – уві та аналогічних префіксів

Варіанти, що містять голосний, уживаються у випадку збігу приголосних у наступному слові: наді мною, піді мною, переді мною, уві сні.

В інших випадках уживають варіанти без кінцевого голосного: над полем, під дахом, перед вами.

Подібним чином уживаються префікси. Порівняйте: відкинути – відібрати, надкусити – надібрати, обгорнути – обігріти, підшити – підірвати, усунути – увійти.

5. Чергування постфіксів -ся – -сь

Перед приголосними вживаються форми дієслів на -ся, перед голосними – на -сь: навчалася в інституті, дивлюсь у воду.

6. Чергування приголосних фонем

Чергування приголосних фонем у сучасній українській мові зумовлюються переважно, як і чергування голосних, історичними змінами в системі консонантизму і вокалізму, виявляються в заміні однієї фонеми іншою (в межах однієї морфеми) та відбуваються при словозміні і словотворенні. Поширеними в українській мові виступають:

а) чергування задньоязикових |к|, |х| і глоткового |г| із стверділими передньоязиковими шиплячими при словозміні та словотворенні:

у кличному відмінку іменників чоловічого роду з основою на [г], [к], [х]: юнак – юначе, козак – козаче, друг – друже, луг – луже, пастух – пастуше;

у дієслівних особових та дієприкметникових відмінкових формах: кликати – кличу, берегти – бережу – збережений, колихати – колишу, ткати – тчу;

в іменникових формах множини: вухо – ушей, око – очей;

при творенні слів: рука – ручка, нога – ніжка, книга – книжка, друг – дружба, знак – значок, міх – мішок, берег – побережжя, всякий – всячина, рука – рушник, жінка – жіночий, пісок – піщаний, запах – запашний, пастух – пастушка, сміх – смішний – смішити, рух – рушати, ворог – ворожий, тітка – тітчин;

б) чергування задньоязикових |к|, |х| і глоткового |г| з м’якими передньоязиковими свистячими:

у відмінкових формах (давальний і місцевий відмінки однини іменників жіночого роду) перед закінченням і: балка – балці, жінка – жінці, нога – нозі, рука – руці, муха – мусі, книга – книзі, повага – у повазі;

у місцевому відмінку однини іменників чоловічого й середнього роду: барак – у бараці, молоко – у молоці, сміх – у смісі;

при словотворенні: турок – турецький, грек – грецький, чех – чеський, відмінник – відмінниця, робітник – робітниця;

в) чергування твердих передньоязикових зубних із стверділими шиплячими. До цієї групи чергувань належать поширені в сучасній український літературній мові зміни [д] – [дж], [д] – [ж], [т] – [ч], [з] – [ж], [с] – [ш], [ц] – [ч]. Названі чергування спостерігаються здебільшого при словозміні в системі дієслівних форм:

особових (1 особа однини): садити – саджу, радити – раджу, крутити – кручу, возити – вожу, носити – ношу, писати – пишу;

інфінітивів із різними відтінками значень: садити – саджати, виносити – виношувати, закрутити – закручувати.

При словотворенні:

іменників: носити – ноша, прядуть – пряжа, світити – свічка;

дієприкметників: носити – ношений, зосередити – зосереджений;

у поодиноких іменниках відбувається чергування [ц] – [ч]: яйце – яєчко, серце – сердечко, сонце – сонечко, лице – личко.

7. Чергування голосних

Сучасна українська мова, як і російська та інші слов’янські, успадкувала і зберігає чергування голосних, що сягають доісторичної слов’янської, а то ще й дослов’янської доби та відбивають індоєвропейські кількісні та якісні чергування голосних.

Найважливішими з них є такі:

Чергування о – а: гонити – ганяти, котити – качати, ломити – ламати, клонитися – кланятися, допомогти – допомагати, схопити – хапати, стояти – стати. Це чергування відбувається в коренях низки дієслів, змінюючи їх значення. Дієслова з о звичайно позначають тривалу, нерозчленовану дію або одноразову, закінчену; дієслова з а – повторювану, багаторазову.

Чергування е – і: гребти – загрібати, летіти – літати тощо.

Чергування і – и: ліпити – липнути, вінок – вити та ін.

Іншу групу історичних чергувань становлять активні чергування, що відбуваються при словотворенні та формотворенні й пояснюються історичними процесами у фонетичній системі давньоруської та давньоукраїнської мов: чергування о – і; е – і; е – о; е, о – фонемний нуль тощо.

Чергування о та е з і

У сучасній українській мові звуки о та е (у відкритих складах) часто чергуються з і (в закритих) при словозміні (кінь – коня, водопій – водопою, Київ – Києва, Харків – Харкова, Фастів – Фастова, Чернігів – Чернігова, Петрів – Петрова) та словотворенні (будівник – будова, підніжжя – нога, зілля – зелений).

Правило це, за нечисленними винятками, поширюється на всі українські слова, а також на глибоко засвоєні нашою мовою запозичення: колір – кольору, папір – паперу, Антін – Антона, Прокіп – Прокопа, Сидір – Сидора. Новіша лексика іншомовного походження вживається без такого чергування: балкон, футбол, телефон, кіоскер, режисер і под.

При творенні нових українських слів треба орієнтуватися не на згадані нечисленні винятки, а на правило. Порівняно нові, але вже широко використовувані лексеми кросівки (від крос), вітрівка (од вітер) виникли за зразком криївка, мандрівка, щедрівка. У деяких газетах замість нормативних форм вітрівка, кросівки вживають суржикові вітровка, кросовки.

Не відбувається це чергування в деяких словах книжного та церковного походження: Бог, пророк, словник, прапор, закон; у прикметниках, утворених від власних імен на -ов, -єв: Ростов – ростовський, Малишев – малишевський, Павлов – Павловський, але в прикметниках, утворених від імен на -ів, -їв зберігається і (ї): Гаврилів – гаврилівський, Гатаїв – гатаївський.

Чергування о та е з фонемним нулем

У сучасній українській мові, як і в російській та білоруській, звуки [о], [е] можуть чергуватися з нулем звука. Наприклад: суфікси-ок, -ець, -ень постають у варіантах -к-, -ц-, -н- вінок – вінка, замок – замка, гурток – гуртка; мовець – мовця, палець – пальця, кравець – кравця; березень – березня, в’язень – в’язня, велетень – велетня. Так само чергування може відбуватися в коренях деяких слів: весь – всього, день – дня, сон – сну.

Чергування е – о після шиплячих приголосних та після й

Це чергування зумовлене тим, що колишні шиплячі звуки, які були м’якими, в українській мові стали вимовлятися твердо.

Після стверділих шиплячих звук [е] перейшов в [о], якщо, в наступному складі стояв твердий приголосний.

Щоб легше визначити, який (твердий чи м’який) приголосний звук був колись, треба вимовити слово російською (російська мова зберегла м’яку вимову приголосних звуків перед голосними переднього ряду). Отже, в українській мові маємо: слово жонатий ([о] після [ж], бо далі йде твердий приголосний [н]) і слово женити ([е] залишився після [ж], бо далі колись вимовлявся звук [н] м’яко); так само вимовляємо (і пишемо) слово його замість давнього его [йего], де колишній [е] перейшов після [й] в [о], бо далі йде твердий [г].

Однак в окремих випадках зустрічаються винятки з цього правила. Наприклад, у слові щока колишній [е] закономірно змінився на [о], бо далі вимовляється твердий приголосний [к]. Однак і у формі давального та місцевого відмінків залишається [о], хоч далі приголосний [ц] вимовляється м’яко: щоці, на щоці. Пояснюється це вирівнюванням з іншими формами: щоки, щокою, щоками.

Вирівнюванням з іншими словами, у яких [е] та [о] вимовляються не після шиплячих, пояснюється поява [о] на місці [е] в прикметниках свіжої, гарячої, безкрайої (за подібністю до таких, наприклад, слів: довгої, молодої); нашої, першої (подібно до такої, другої – [о] не після шиплячих); посаджений, порушений (як ведений, плетений); більшості, безкрайності (як вічності).

В окремих, словах, наприклад: женоподібний, печера, решето, щезати, черга, пащека, – потрібно звіряти запис зі словником. Вимовляються ж усі шиплячі твердо й у таких словах.

Інші правила вимови та змін приголосних і голосних звуків ми розглядали в попередніх темах.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Зміни приголосних при збігу їх	\|	Наголос

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.