МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Індустріалізація та колективізація в УРСР
На кінець 20-х років партії і її керівному ядру треба було зробити вибір між двома варіантами соціалістичного індустріального перетворення суспільства. Один варіант припускав збереження товарно-грошових основ НЕПівської економіки і проведення порівняно планової, так сказати, органічної індустріалізації, у якій темпи задаються сполученням промислового росту з ростом добробуту і поступовим добровільним кооперуванням селянства. Другий варіант представляв план форсованої індустріалізації, у якій основний натиск робиться на високий темп промислового розвитку, і заради цього визнається можливість зниження життєвого рівня, можливість стрімкого проведення суцільної колективізації за допомогою будь-яких засобів, доцільність переходу від економічних до командно-адміністративних методів керування. Після нелегкої і складної боротьби вибір був зроблений на користь форсованої індустріалізації. Основними джерелами індустріалізації були: націоналізація промисловості, збільшення прямих і непрямих податків, використання трудового ентузіазму трудівників і примусової праці політичних в’язнів, колективізація сільського господарства, конфіскація церковного і монастирського майна, прибутки від зовнішньої торгівлі і ін. На відміну від розвинутих країн світу індустріалізація в СРСР здійснювалася не для задоволення споживчих потреб населення, а для промисловості. Важливою передумовою індустріалізації країни стала масова електрифікація, що розпочалася згідно з планами ДАЕЛРО у 1926–1928 рр. Важливим етапом в розвитку енергетичної бази країни стало будівництво нафтопереробних заводів, були закладені десятки вугільних шахт в Донбасі, Сибіру, Підмосков’ї та реконструйовані старі. Ідустріалізація протікала в сполученні з командно-адміністративним плануванням, що включало суцільну колективізацію. Перехід до колективізації підштовхнула криза хлібозаготівель 1927–1928 рр. За умов зростання ринкової ціни на хліб селянство відмовлялося продавати державі хліб за нижчими цінами. В січні 1928 р. Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення щодо примусового вилучення у селянства зернових надлишків та необхідність форсованої колективізації сільського господарства. Початок колективізації показав, що селяни не бажали вступати до колективних господарств (колгоспів). Адже усуспільнювались не тільки засоби виробництва, а й продуктивна худоба, птиця. Досягти цього вдавалося лише шляхом грубого насильства. Ті, хто не вступав до колгоспу, прирівнювалися до ворогів радянської влади і злочинців. У 1928–1932 р. в Україні було винищено майже половину стада поголів’я худоби. У багатьох випадках проявлялися відкриті селянські протести, які нерідко переростали у збройні повстання, що охоплювали цілі райони. Внаслідок розпаду Австро-Угорщини по закінченні І світової на її терені відтворили свою незалежність Польща і Чехословаччина, до складу яких потрапила більша частина західноукраїнських земель. Як і до І світової війни господарство краю продовжувало носити колоніальний характер. Понад 80 % населення займалося сільським господарством, яке, як і в Польщі в цілому носило відсталий екстенсивний характер. Читайте також:
|
||||||||
|