Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Українські землі у складі I Речі Посполитої

Литовсько-польська доба).

Лекція 3. Українські землі у другій половині XIV – I пол. XVII ст.

План.

1. Загарбання українських земель іноземними державами у XIV – XV століттях.

2. Виникнення українського козацтва і його визвольна боротьба у кінці XV- на початку XVIIст.

3. Українські землі у складі I Речі Посполитої.

 

Література.

1. Антонович В. Моя сповідь. Вибрані історичні та публіцистичні твори. – К.,1995.

2. Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків. – К.,1991.

3. Боплан Гійом де. Опис України. – Львів.1990.

4. Вернадский Г. Русская история. – М.,1997.

5. Голобуцький В. Запорозьке козацтво. – К., 1994.

6. Гумилев Л. От Руси к России. – М.,1994.

7. Любавский М. Очерк истории Литовско-Русского государства до Люблинской унии включительно. – Гаага,1966.

8. Пашуто В. Образование Литовского государства. – М.,1959.

9. Яворницький Д. Iсторія запорізьких козаків. – Т 1-3. – Львів,1990-1992.

 

1. Загарбання українських земель іноземними державами у XIV – XVст.

 

У XIV – XV століттях, на думку більшості вітчизняних вчених, інтенсивно йшов процес формування української народності, яка характеризувалася спільністю етнічної території, спільною мовою, культурою і ментальністю, а також складанням єдиного господарського життя. Хоча Михайло Грушевський і відносив цей процес на тисячу років раніше, до IV століття, все ж загальновизнаним є міркування, що український народ, як і російський, і білоруський, почав формуватися в умовах монголо-татарського іга, яке було фактором прискорення цього процесу. В XIV столітті українці, які називали себе в той час русинами, втратили політичну організацію – державу і опинилися перед загрозою поглинення іноземними загарбниками. До речі, назва “Україна” вперше згадується в Київському літописі у 1187 році і походять, здається, від слова “окрайна, або украйна”, яким у той час називали Переяславську землю. Спочатку ім’я “Україна” закріпилося за Середнім Подніпров’ям, а потім поширилося на всі етнічні землі. Уже з XV cтоліття ця назва фігурує в офіційних литовських і польських документах, художній літературі і фольклорі. Вперше Україна як етнополітична назва згадується у 1672 році в Бучачському мирному договорі між Османською імперією і Річчю Посполитою. У XIV ст. з’являється і назва “Мала Русь”, що відомо з грамоти останнього галицько-волинського князя Юрія II Болеслава (1323-1340), який титулував себе – “король всієї Малої Русі”.



Интернет реклама УБС

Пізніше назва “Мала Русь” або “Малоросія” здебільшого вживалася в офіційних російських документах.

Саме в цей час посилюються сусідні держави: Польське королівство, Литовське і Московське князівства. В 1349 році польський король Казимир Великий після тривалої війни з литовцями і українцями захопив Галичину і частину Волині, а у 1387 році, внаслідок династичних угод з Угорщиною, королева Польщі Ядвига остаточно приєднала Галичину і Закарпаття.

В середині XIV ст. Литовське князівство, яке утворилося на вік раніше за часів князя Мендовга, значно посилилося і почало експансію на українські і білоруські землі. Князь Гедимін (1316-1341) приєднав Волинь, північну Київщину і майже всю Білорусію, зробивши у 1323 році столицею Великого князівства Литовського місто Вільно (сучасний Вільнюс). Наступний князь Ольгерд (1345-1377) продовжив завойовницьку політику свого попередника і приєднав до Литви у 60-ті роки XIV століття Чернігово-Сіверську землю, Київщину, Переяславщину, українське Полісся і Поділля (землі між Південним Бугом та Дністром). Ці землі були приєднані майже без опору з боку місцевого українського населення, яке бачило у литовцях союзника в боротьбі проти татарського іга. Коли справа дійшла до зіткнення між військом Ольгерда і татарською ордою, українці підтримали литовського князя, який розбив татарів у битві біля річки Сині Води (притока Південного Бугу) у 1363 році. З цього часу монголо-татарське іго на українських землях було ліквідовано і більшість їх ввійшла до складу Великого князівства Литовського, в якому перебували майже 200 років. Литовська держава, яку інколи вчені називають Литовсько-Руською, була в XIV-XV ст. найбільшою в Європі і на 90% складалася з українських і білоруських земель. Руські князі входили до складу великокняжої ради, мали величезні земельні володіння, посідали високі пости у війську і адміністрації. Руська мова була офіційною, державною, українська культура вільно розвивалася і впливала на литовську. “Руська правда” стала державним кодексом і основою правової політики. Православна руська церква була в суспільстві домінуючою. Досить сказати, що десять (з 12) синів князя Ольгерда були православними. Однак в другій половині XV ст. ситуація змінюється. В цей час посилилася експансія Польщі на Україну і Литву, зміцніла пропольська партія, почалася полонізація (ополячення) давніх руських князівських родів і їх окатоличення. На українських землях затверджуються польські магнати (великі землевласники), шляхта і польські порядки.

На XIV століття припадає і піднесення молдавської держави, яка при господарі Стефані в 1359 році стала самостійною. До їх складу ввійшла Північна Буковина, більшість населення якої становили українці. В кінці XV ст. Молдавське князівство потрапило в залежність від Османської імперії (Туреччини).

Внаслідок роздробленності Золотої Орди в 1449 р. від неї відокремилося Кримське ханство, де встановилася династія Гиреїв, зі столицею в Бахчисараї. Але в 1475 році воно потрапило у васальну залежність від Османської або Оттоманської імперії, яку європейці називали Портою. Це значно посилило Кримське ханство, і воно встановило контроль над усім Північним Причорномор’ям та Приазов’ям, використовуючи ці території як пасовиська і як плацдарм для загарбницьких походів на Україну, Польщу, Московію. Особливо згубним таке сусідство було для українців, які страждали від щорічних набігів кримчаків. Десятки тисяч українців були захоплені у полон (ясир) і продані у рабство, землі у нижній течії Дніпра, Південного Бугу, Дністра знелюдніли. Ні Польща, ні Литва захистити українців від масового знищення не могли. Вони самі мали дбали про свою безпеку.

 

.

Процес формування і зміцнення Великого князівства Литовського співпав за часом з посиленням німецьких рицарських орденів і Московського князівства. Ці агресивні сусіди загрожували існуванню Литви і штовхали її на зближення з природним союзником – Польщею. У 1385 році литовський князь Ягайло одружився з польською королевою Ядвігою і уклав в місті Крево (біля Вільно) унію (союз) з Польщею, згідно з яким він став польським королем, залишаючись великим князем Литовським. Литва зберегла свою незалежність, але з цього часу польський вплив на неї став вирішальним. Саме тепер на українські землі, які входили до складу Великого князівства Литовського, почала просуватися польська шляхта, захоплюючи великі землеволодіння, закріпачуючи селян і насаджуючи католицтво. Однак об’єднання дало можливість Польщі і Литві спільними зусиллями розгромити німецьких хрестоносців у вирішальній битві біля Грюнвальда у Прусії в 1410 році і посилити тиск на Московське князівство. За умовами Островської (1392 р.) і Городельської (1413 р.) уній позиції Литви значно послабилися, що дозволило полякам фактично окупувати Поділля та Волинь.

У кінці XV століття починається занепад Литовської держави, яка не могла вже опиратися експансії Польщі і зростаючій силі Московського князівства. На початку XVI ст. Москва захопила Смоленські і Чернігово-Сіверські землі і просувала свої кордони все далі на захід і південь. У 1558 році почалася тривала Ливонська війна, в якій литовські війська зазнали ряд поразок від московської армії і примушені були звертатися по допомогу до Польщі. Поляки її надали, але виставили умову об’єднати обидві країни, зрозуміло, під зверхністю Польщі. 1 липня 1569 року у польському м. Люблін була укладена унія, внаслідок якої утворювалася нова держава під назвою Річ Посполита, що означає “Республіка”. Це, дійсно, була шляхетська республіка з єдиним виборним королем, сеймом (парламентом), спільною зовнішньою політикою, монетою, однаковим маєтковим правом. Однак Велике князівство Литовське зберігало певну автономію: уряд і адміністрацію, суд, фінанси, військо, але тепер до Польщі відходили всі українські землі, що раніше належали литовцям.

Це була перша в історії Польщі Річ Посполита – найбільша держава в Європі. Її територія становила 815 тис. кв. км з населенням в 7,5 млн. чоловік, з яких майже 2 млн. були українці. Українські землі у складі Речі Посполитої були поділені на шість воєводств, які очолювали воєводи – польські адміністратори з необмеженими правами. Українські феодали були зрівняні у правах з польською шляхтою і денаціоналізувалися. Більшість з них спольщилася і перейшла в католицтво. Український народ, таким чином, втратив свою еліту, що стало згубним фактором його політичного життя. Натомість, в Україні виникли величезні землеволодіння і маєтності польських магнатів – Потоцьких, Конєцпольських, Калиновських, Замойських і ін. Вони заснували тут кріпосницькі, комерційно орієнтовані господарства – фільварки, на яких запровадили виснажливу панщину, що сягала трьох-чотирьох днів на тиждень, тоді як в XV столітті вона не перевищувала 14 днів на рік. Правною, законодавчою основою в Речі Посполитій був “Литовський статут”, що мав своім джерелом “Руську правду”. Його редакції 1529, 1566, 1588 років свідчили про ескалацію кріпацтва і посилення феодально-кріпосницького гніту. Економічну і соціальну експлуатацію України підсилювала політика полонізації (ополячення) і окатоличення. Українці на своій землі стали людьми нижчого гатунку – “бидлом”, “худобою”, повинні були забути свою мову і історію, втратити людську гідність і честь. Православна релігія була об’єктом гонінь як схизматична – невірна. Зрозуміло, що польсько-шляхетська експансія викликала могутній опір українського народу. Виникнення і боротьба козацтва, козацько-селянські повстання, створення церковних братств – все це риси і форми національно-визвольного руху. Щоб протидіяти йому, польська королівська влада і римська церква проголосили з’єднання православної церкви з католицькою в унію на Брестському церковному соборі в 1596 році. Так виникла уніатська, або греко-католицька церква, яка підлягала Ватиканові, визнавала католицькі догмати, але зберігала свої обрядові і канонічні особливості. Більшість українців, однак, її не визнала, і почалася тривала релігійна боротьба, яка послаблювала, і сьогодні послаблює, єдність українського народу.

 


Читайте також:

  1. III. Українські ліберальні партії.
  2. Адміністративний поділ, площа і населення українських земель у складі Речі Посполитої в першій воловині ХVІІ ст.
  3. Аналіз юридичних складів злочинів, що пов’язані з порушенням чинних на транспорті правил та в пошкоджені магістральних трубопроводів
  4. Антоніми в українській мові
  5. Архіви центральних установ Великого князівства Литовського та Речі Посполитої. Литовська та Коронна метрики. Волинська метрика
  6. Асиміляції приголосних в українській мові
  7. Багатозначність слів у сучасній українській мові
  8. Біосфера Землі, її характерні властивості
  9. Боротьба, яка розпочалася в середині XVII ст. на українських землях, насамперед мала на меті звільнення українського народу з-під панування Речі Посполитої.
  10. Будова Землі
  11. Величина доходу від використання праці, землі й капіталу визначається величиною їхнього граничного внеску у виробництво певних товарів чи послуг.
  12. Види складів адміністративних правопорушень

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Галицько-Волинська держава. | Виникнення українського козацтва і його визвольна боротьба у кінці XV – I пол. XVII ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.