Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Навчання у сучасній вищій школі

Лекція 4

Спеціалізація, зміст та планування і організація

1. З історії спеціалізації вищої освіти.

2. Курсова і предметна системи організації навчального процесу.

3. Кредитно-модульна система організації навчання у внз.

4. Навчальний план і навчальні програми як вихідні державні документи планування та організації навчального процесу у вищій школі. Розклад навчальних занять.

Спеціалізація вищої освіти є її характерною рисою. Вже перші університети середньовічної Європи мали у своєму складі такі структурні підрозділи, як богословський, медичний , юридичний факультети ( т. зв. сарші факультети, на відміну від підготовчого, який вважався молодшим і був обов’язковим для всіх, хто бажав слухати лекції на одному із старших факультетів.

У Києво-Могилянській академії (1631-1817) спеціалізація не була визначена, хоча далеко не всі випускники готувалися до релігійної діяльності. Києво-Могилянська академія – це був загальноосвітній університет.

В історії вузів Росії спеціалізація вищої освіти пов’язана з Московським університетом, заснованим у 1755 р. М.В.Ломоносовим. Університет започаткував створення наукових шкіл та спеціалізацій у системі вищої освіти.

У XVIII-XIX ст. в Росії створюються гірничі, сільськогосподарські та інші профільні вузи. Однак, до п. XX ст.. вища школа Росії готувала енциклопедистів. Причиною такого становища було те, що в економіці країни переважали невеликі промислові підприємства з недостатньо спеціалізованим виробництвом. Суттєві зміни у цій сфері сталися лише на п. XX ст. Важливим кроком на шляху до спеціалізації стало створення у 1903 р. Московського вищого технічного училища.

У 20-х рр.. в Росії вже були відкриті вузи з сотнями нових спеціальностей, а у 30-х рр. до вузівського навчання було введено загальнонаукові і загально інженерні дисципліни.

У повоєнні роки відбувався процес розширення профілю підготовки фахівців, їхньої загальнонаукової і загально інженерної підготовки за рахунок скорочення годин на спеціальні дисципліни. У другій половині 50-х рр.. з ряду спеціальностей були введені спеціалізації. Наприкінці 70-рр. була зроблена спроба запровадити кваліфікаційні характеристики зі спеціальностей, однак ця спроба через формальний підхід до цієї спроби зазнала невдачі.

2. Курсова система навчання передбачає організацію навчального процесу по курсах, роках навчання та семестрах. Заняття при цьому будуються з урахуванням комплексного взаємозв’язку між циклами наук (загальнонаукові, суспільні, природничі,, загальноосвітні, профілюючі чи загально професійні та спеціальні), а також між окремими дисциплінами. Кожний семестр закінчується заліково-екзаменаційною сесією. Відвідування занять, своєчасне виконання курсових та дипломних робіт, передбачених навчальним планом, є обов’язковим для всіх студентів, за винятком тих, хто переведений на навчання за індивідуальними планами.

Студентам заочної форми навчання дозволено складати іспити й заліки, виконувати курсові та інші роботи протягом усього навчального року за власним вибором, керуючись принципами предметно-курсової системи навчання.

У вищій школі дореволюційної Росії й СРСР діяла курсова система навчання. Періодично її піддавали суворій критиці із-за надмірної регламентації, жорсткості, що проявлялося в обов’язковому складанні іспитів та заліків у точно встановлені строки.

Критики звинувачували курсову систему навчання також у тому, що іспити не раз виступали лотереєю для студентів і не ставали серйозним стимулом для систематичної самостійної роботи.

Прихильники курсової системи убачали головну заслугу цієї системи у тому, що вона забезпечує певну однорідність академічної підготовки і тим самим сприяє досягненню певних стандартів, визначених світових еквівалентів у набутій освіті.

Після революції 1917 р. курсова система навчання певним чином позбавилася недоліків революційної системи. Практикувалися ділові, товариські взаємини між студентами та викладачами, але ці позитивні традиції у період культу особи були втрачені.

У 60-ті рр. XIX ст., а також у період революції 1905-1907 рр. у частині вузів Росії відбувся перехід на т. зв. предметну систему навчання. Її провідні ідеї полягали у складанні індивідуальних планів самостійної роботи студентів і оцінюванні знань студентів у вигляді так званих залікових одиниць.

Залікова одиниця – це максимальна оцінка кожного предмета, яка визначається при складанні навчального плану і в процесі навчання присвоюється кожному студентові з відповідним поправочним коефіцієнтом, враховуючи успіх (рівень) засвоєння ним даної навчальної дисципліни в даному семестрі. Обчислений у такий спосіб рейтинг зростає відповідно до зарахованих дисциплін і може бути підвищений студентом лише за рахунок вивчення додаткових навчальних предметів із числа дисциплін за вибором. З методичної точки зору така система не була достатньо розроблена. Не вистачало навчальної літератури. Не слухаючи лекцій, студенти не могли самостійно планувати вивчення нового, незнайомого для них за змістом, ступенем важливості та складності матеріалу. При цьому нерідко порушувалися послідовність вивчення навчальних предметів, складання іспитів та заліків. Студенти нерідко готувалися до іспитів за самими лише підручниками, а то й за чужими конспектами. Все це спричиняло, в більшості випадків, поверховість їх знань. Студенти поділялися на 2 категорії:

1-ша – т.зв. «вічні» студенти, які вчилися 7-10 років;

2-га – студенти, які надмірно поспішали із закінчення вузів.

Тому предметна система навчання закінчила своє існування після революції 1917 р. Але дана система навчання мала ї позитивну сторону – оцінювання знань студентів у вигляді залікових одиниць. На даний позитив неодноразово звертали увагу педагоги-дослідники вищої школи.

3. Кредитно-модульна система організації навчального процесу (КМСОНП) –це модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (залікових) кредитів.

Кредит – це величина навчального навантаження студента, необхідного для завершення навчального розділу (наприклад, засвоєння навчального предмету). Кредити є системою вираження еквівалентності (обсягу) існуючого навантаження.

Заліковий кредит – це одиниця виміру навчального навантаження необхідного для засвоєння змістових модулів або блоку змістових модулів. Іншими словами – це кількість годин відведена в навантаженні викладача для викладання того чи іншого курсу. До залікового кредиту входять лекційні години, години, відведені на практичні, лабораторні роботи, самостійну роботу студентів. На сьогодні один заліковий кредит в Україні дорівнює 54 годинам. У рамках Болонського процесу кількість годин одного кредиту є дещо іншою і розраховується наступним чином:

1) навчальний рік нараховує 35-40 робочих тижнів майже у всіх країнах;

2) робочий тиждень нараховує 40-42 години, у межах навчального року – це від 1500 до 1880 годин;

3) згідно з принципами Болонського процесу академічний рік містить 60 кредитів;

4) один навчальний кредит у рамках Болонського процесу нараховує, таким чином, 25-30 годин. Кількість «офіційних» годин ділиться на кількість кредитів. Середнє значення – 25-26 годин на один кредит.

Модуль – це задокументована завершена частина освітньо-професійної програми (навчальної дисципліни, практики), що реалізується відповідними формами навчального процесу.

Змістовий модуль – це система навчальних елементів, що поєднана за ознакою відповідності певному навчальному об’єктові. В даному випадку мова йде про те, що навчальна дисципліна може складатися з двох і більше змістових модулів.

Метоювпровадження КМСОНП є підвищення якості вищої освіти фахівців і забезпечення на цій основі конкурентоспроможності випускників та престижу української вищої освіти у світовому освітньому просторі.

Основними завданнями КМСОНПє: адаптація ідей ECTS (європейської системи перезарахування кредитів) до системи вищої освіти України для забезпечення мобільності студентів у процесі навчання та гнучкості підготовки фахівців, враховуючи вимоги національного та міжнародного ринків праці; забезпечити можливості навчання студентові за індивідуальною варіативною частиною освітньо-професійної програми, що сформована за вимогами замовників та побажанням студента і сприяє його саморозвитку; стимулювання учасників навчального процесу з метою досягнення високої якості вищої освіти; унормування порядку надання можливості студенту отримати професійну кваліфікацію відповідно до вимог ринку праці.

Навчальний процес здійснюється у відповідності до структурно-логічної схеми підготовки фахівців згідно з навчальним планом студентів. Індивідуальний навчальний план складається зі змістових модулів, передбачених для засвоєння студентом, об’єднаних у блоки змістових модулів (розділи навчальної дисципліни). Формування індивідуального плану студента відбувається під керівництвом академнаставника (куратора) групи.

Куратором може бути науково-педагогічний працівник випускаючої кафедри, як правило, професор або доцент, ґрунтовно ознайомлений із вимогами відповідних галузевих стандартів освіти.

Модульний підхід до побудови й вивчення навчальних курсів набув великого поширення у провідних вузах розвинутих країн і оцінюється як останнє слово сучасної методики вищої школи.

Отже, під модулями звичайно розуміють самостійний розподіл курсу на частини, у межах яких вивчаються одне чи група споріднених фундаментальних понять, законів, явищ. Суть модульного підходу до вивчення предметів полягає у тому, що:

1. Академічний курс навчального предмета розподіляють на модулі, за кожним з яких складається програма, що визначає:

а) які параграфи, розділи підручника (чи підручників) студенти повинні опрацювати;

б) які лабораторні чи практичні роботи вони мають виконати;

в) які завдання вирішити.

2. Визначено теми лекцій, які будуть прочитані в межах даного модуля.

3. Складено графік консультацій.

4. Подальша поведінка студента визначається за принципом «вільному воля». Вважаєш, що можеш самостійно виконати всі навчальні завдання – виконуй. Виникне запитання – тебе проконсультують.

Цю систему навчання називають модульно-тьюторською. Вона покликана забезпечити демократизацію навчального процесу, у якому б студент виступав не об’єктом, а суб’єктом навчального процесу.

Засвоєння модуля починається оглядово-установчою лекцією. Наступний етап – індивідуальна самостійна навчальна робота, консультації. Потім проводяться кілька тьюторських занять за опрацьованими джерелами, вони впроваджуються замість традиційних семінарських занять і у своїй сукупності складають зміст модуля.

Кожне тьюторське заняття включає в себе 3-4 види навчальної роботи, серед яких 2 є постійними (невелика письмова робота та дискусія за змістом опрацьованих джерел), інші – змінними (аналіз ситуацій, розв’язання педагогічних задач, рольові та ділові ігри тощо).

Студент може достроково вивчити і скласти «звіт» з матеріалу, що входить до того чи іншого модуля. Звіт вважається складеним, якщо студент під час співбесіди з викладачем продемонструє розуміння головних ідей модуля і аргументовано викладе їх письмово чи усно. Для студентів, які засвоїли матеріал і відзвітувалися з усіх модулів до закінчення семестру, екзамен з даного предмета відміняється. Якщо студент не зміг з певних причин вчасно скласти звіт за змістом чергового модуля, він має змогу зробити це за домовленістю з викладачем під час консультацій. Наявність конспектів при цьому не впливає на оцінку якості навчальної праці студентів. Виконання навчальних завдань оцінюється певною кількістю залікових одиниць або балів. Наперед відомо скільки балів треба набрати, щоб отримати відповідно оцінки «5», «4», «3». Остаточна оцінка успішності вивчення предмета визначається підсумовуванням залікових одиниць, які були отримані студентом за виконання усієї сукупності навчальних завдань.

З метою стимулювання навчальної активності студентів за підсумками кожного навчального року визначається десятка найкращих студентів з предмета.

Позитивні риси модульної системи:

1. Змінюється психологія студента – він працює самостійно й ініціативно.

2. У викладача відпадає потреба переказувати в лекціях тему за темою – кожна лекція має бути прочитана на рівні останніх досягнень даної галузі наукового знання, не повторюючи підручника. З урахуванням підготовки студентів така лекція перетворюється з монолога на діалог, в іншому випадку на таку лекцію ніхто не піде, адже відвідування занять вільне.

3. Студент при бажанні може закінчити вивчення окремого курсу (дисципліни) на рік раніше.

4. Кінцевий іспит відбувається у вигляді співбесіди кожного студента з групою провідних викладачів кафедри чи факультету. Тут екзаменаційна «лотерея» знімається.

4. Визначення системи навчальних дисциплін та формування навчально-методичної документації у сучасній вищій школі проходить певні етапи:

Перший етап – вивчення вимог, які ставляться виробництвом, конкретними галузями професійної діяльності майбутніх фахівців (виробництво, культура, наука, освіта, мистецтво) до рівня їхньої освіти й визначення основних напрямів їхньої підготовки.

З цією метою застосовують різні методи, зокрема:

– метод експертних оцінок;

– аналіз результатів стажування молодих фахівців;

– методи моделювання професійної діяльності за конкретних умов виробництва.

За допомогою предметно-функціонального аналізу діяльності в різних галузях н/г визначається, що саме повинен знати і вміти молодий фахівець для виконання поставлених перед ним завдань. Система таких вимог дає можливість скласти професійний образ т.зв. сукупного фахівця з тієї чи іншої спеціальності. З цих позицій визначають профіль спеціальностей та складають загальну схему навчального плану, в основу якої покладений опис профілю підготовки кадрів. Опис профілю дає можливість визначити загальну схему дисциплін навчального плану, оволодіння якими необхідне фахівцю для успішної праці в даній сфері професійної діяльності.

Другий етап –власне складання навчального плану за конкретною спеціальністю. Тут необхідно дати перелік дисциплін, що будуть вивчатися і їх раціональне співвідношення, а також поділити дисципліни за окремими циклами.

Третій етап – складання навчальних планів і на їх основі навчальних програм. Працівники вищої школи вважають навчальні плани стратегією, а навчальні програми тактикою навчального процесу.

Навчальний план – це державний нормативний документ, який визначає навчальне навантаження студентів, його розподіл за семестрами, відділеннями, спеціальностями, тобто встановлює перелік навчальних предметів, кількість годин, відведених на даний предмет, кінець і початок навчального року.

Навчальна програма – це державний документ, в якому розкривається зміст освіти з кожного предмета і визначається система наукових знань, світоглядних і морально-етичних ідей, практичних умінь і навичок, якими необхідно оволодіти студентам.

Існують типові та індивідуальні навчальні плани. За індивідуальними планами працюють найбільші університети та інститути країни. Вони складаються для спеціальностей даного вузу.

Освітньо-професійні програми навчання постійно вдосконалюються і оновлюються відповідно до нових вимог виробництва, культури та освіти, з урахуванням досягнень сучасної науки і техніки. Основою оновлення змісту освіти у вищій школі є моделі відповідної професійної діяльності та кваліфікаційні характеристики фахівців з вищою освітою. На цій основі створюються державні стандарти вищої освіти для кожної спеціальності на різних рівнях (бакалавра, спеціаліста, магістра).

Освітньо-професійна програма будь-якого рівня передбачає насамперед перелік обов’язкових для всіх студентів навчальних предметів, визначення обсягу навчальних годин для їх вивчення, а також дисципліни за вибором. Перша частина (обов’язкова) є нормативною і визначається відповідним державним стандартом освіти. Нормативні навчальні дисципліни складають близько 75 % обсягу годин, визначеного освітньо-професійною програмою. До складу нормативних навчальних дисциплін входять:

– цикл гуманітарних та соціально-економічних дисциплін;

– цикл фундаментальних дисциплін;

– цикл професійно-орієнтованих дисциплін.

Обсяг годин для вивчення циклу гуманітарних та соціально-економічних дисциплін визначається у межах 26 % нормативних навчальних дисциплін. Даний обсяг годин залежно від фахової підготовки студентів навчальних закладів може бути збільшеним за рахунок зменшення годин інших циклів.

Обсяг годин за вибором визначається як різниця між загальним обсягом годин і обсягом годин нормативних навчальних дисциплін і складається з:

– циклу професійно-орієнтованих дисциплін;

– циклу дисциплін за вибором внз;

– циклу дисциплін за вибором студента.

Освітньо-професійна програма встановлює мінімальний обсяг годин для засвоєння дисциплін, вільно обраних студентом, – не менше 10 % загального обсягу годин. Дотримання назв дисциплін та вказаних мінімальних обсягів годин є обов’язковим для навчальних закладів.

Освітньо-професійна програма розробляється науково-методичною комісією за певним професійним спрямуванням і затверджується МОН України.

Навчальні програми – це системне уявлення про той чи інший предмет. Вони містять науково обґрунтовані пропозиції щодо змісту, структури та обсягу конкретної наукової дисципліни. Чинні у внз навчальні програми затверджуються на рівні кафедри або факультету чи на рівні міністерств.

Навчальні плани та навчальні програми – це державні документи обов’язкові для виконання. На основі навчальних програм на кафедра складаються робочі програми викладачів.

Розклад навчальних занять – це документ внз, який регламентує академічну роботу викладачів та студентів на основі чинних навчальних планів і програм. Важливою вимогою до розкладу є забезпечення методично правильної послідовності навчальних занять. У світовій практиці для складання розкладу занять успішно застосовують ЕОМ.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
У вищій школі	\|	Методи навчання у вищій школі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.