• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Структура, значення

Поняття форми держави традиційно перебувало в центрі уваги юридичної науки з моменту її зародження. Сьогодні під формою держави розуміють спосіб організації та здій­снення державної влади. Поняття форми держави необхід­не для відповіді на питання: як створюються вищі органи держави, як вони взаємодіють між собою і населенням, як територіально побудована державна влада, якими метода­ми здійснюється державна влада.

Форма держави — це державно-правова конструкція, що складається з трьох елементів: форми правління, форми державно-територіального устрою, форми державного ре­жиму. Типологія держав залежно від їх форми здійснюєть­ся відповідно до цих елементів:

1) залежно від форми правління розрізняють монархіч­
ні і республіканські держави;

2) залежно від форми державно-територіального устрою
розрізняють унітарні, федеративні, конфедеративні і
регіоналістські (регіональні) держави;

3) залежно від форми державного режиму розрізняють
демократичні, авторитарні і тоталітарні держави.

Широкий підхід до форми держави привів до того, що, спираючись на традиційні елементи форми держави, запро­поновано виділяти три основні форми держави: монокра-тичну (моністичну), сегментарну та полікратичну (плюра­лістичну)¹ .

Монократична форма держави має високий рівень централізації. Державну владу зосереджує одна особа або

'Чиркин В.Е. Указ.соч. — С.132-136.

орган, ні розподіл влади, ні автономія в територіальному устрої, ні місцеве самоврядування фактично не допуска­ються. Ця форма пов'язана з обов'язковою ідеологією, одержавленням економіки, соціальної сфери та культури, украй елітарним характером державної влади. Демократич­ні інститути, парламент, самоврядування використовують­ся в демагогічних цілях.

Сегментарна форма держави значною мірою носить олігархічний характер, посідаючи проміжне становище між монократичною і полікратичною формами держави. Тут допускається розподіл компетенції між різними орга­нами державного управління, елементи автономії та місце­вого самоврядування. Домінує виконавча влада.

Полікратична форма держави реально використовує розподіл влади, систему стримувань і противаг, кілька центрів влади в державі (президент, парламент, суд), авто­номію в територіальному устрої, розвиток місцевого само­врядування, демократичні методи здійснення державної влади. У багатьох полікратичних країнах існує монархічна форма правління (парламентарна монархія). Вона сумісна з президентською, парламентарною, змішаними республі­ками, може бути унітарною державою або федерацією.

¹ 4.2. Поняття і види форм правління

Форма правління— це організація, порядок утворення та взаємодії вищих органів державної влади (глави держа­ви, парламенту і уряду). Розрізняють два різновиди форми правління — монархію та республіку.

Монархія— це така форма правління, коли главою дер­
жави є особа, яка одержує і передає свій пост і титул, як>
правило, у спадок і довічно. Ознаки монархії:'■■

1)влада глави держави (імператора, короля, великого
герцога, еміра, султана) існує історично і не делегується
йому народом;

2) влада монарха здійснюється безстроково (довічно) і
передається, як правило, у спадок; ^;

3) монарх не відповідає за ухвалені ним політичні рі­
шення.

Різновиди монархій:

1) абсолютна монархія (Бахрейн, Кувейт, Оман, Сау-^Г дівська Аравія). У руках монарха зосереджена вся повнота

влади, він є законодавцем, призначає всіх вищих посадов­ців держави. Уряд несе відповідальність тільки перед ним;

2) дуалістична монархія (Бутан, Бруней, Тонга). Вла­
да ділиться між парламентом і монархом. Парламент
приймає закони, але у монарха є право абсолютного вето
(заборони на введення закону до дії). Уряд призначається
монархом, підкоряється йому і несе відповідальність тіль­
ки перед ним;

3) парламентарна монархія (Бельгія, Велика Британія,
Данія, Іспанія, Малайзія, Нідерланди, Норвегія, Таїланд,
Швеція, Японія). Монарх юридично є главою держави, але
участі в управлінні країною фактично не бере. У парламен­
тарній монархії глава держави або не має права вето щодо
законопроектів, або фактично не застосовує вето. Головна
відмінна риса парламентарної монархії — формування
уряду парламентом і відповідальність уряду перед ним.

Ряд монархій займає проміжне становище між дуаліс­тичними і парламентарними (Йорданія, Марокко, Непал).

Республіка— це така форма правління, нри якій главою держави є президент, що обирається громадянами на пев­ний строк. Республіка має такі ознаки:

1) влада глави держави і вищих державних органів де­
легується їм народом;

2) повноваження глави держави обмежені певним стро­
ком;

3) глава держави несе політичну відповідальність за свою
діяльність.

Більшість сучасних держав — республіки. Прийнято поділяти республіки на такі різновиди:

1) президентська (Бразилія, Грузія, Мексика, США).
Президент у такій республіці, як правило, обирається пря­
мими виборами (винятком є США, де президента обирає
колегія вибірників, обрана виборцями). Він очолює не тіль­
ки державу, а й уряд. Уряд призначається президентом і
відповідає тільки перед ним;

2) парламентарна республіка (Угорщина, Індія, Італія,
Німеччина). Президент обирається так, щоб він не одержу­
вав свій мандат безпосередньо від громадян: парламентом
або особливими зборами, що формуються виключно для
виборів президента. Президент не є главою уряду і не віль­
ний у його формуванні. Фактично главу і склад кабінету
визначає парламент, точніше, партія, що перемогла на

парламентських виборах і має більшість у парламенті. Уряд несе відповідальність перед парламентом;

3) змішана (президентсько-парламентарна) респуб­ліка (Білорусь, Україна, Перу, Росія, Франція). Цей різно­вид республіки сполучає риси парламентарної та президен­тської республік. Вибори президенти проводяться всена­родним голосуванням (як у президентській республіці), але президент не очо'лює уряд (як у парламентарній республіці). Уряд призначається президентом, але призначення прем'єр-міністра вимагає згоди парламенту (або навпаки — мініст­ри та прем'єр-міністр призначаються парламентом, але. останній — за поданням президента). Уряд несе відповідаль­ність перед президентом, але й парламент має право вира­зити йому недовір'я, що тягне за собою відставку. Для змішаної республіки є характерним виведення поста пре­зидента за тріаду законодавчої, виконавчої та судової влади: президент має самостійний статус.

Поряд із монархією та республікою існують змішані форми правління, що сполучають деякі риси обох.

Так, Малайзія є виборною (ротаційною) монархією. Главу держави — монарха — обирають на п'ятирічний строк. Він обирається Радою правителів штатів, до складу якої входять не всі глави штатів, а лише султани дев'яти з тринадцяти штатів. Глави чотирьох штатів не є спадковими султанами і тому участі у виборах глави держави не беруть. Звичайно на пост монарха — глави держави обираються султани штатів по черзі, для чого в Раді правителів ведеть­ся особливий список.

Елементи виборності існують і в Об'єднаних Арабських Еміратах. Ця держава є колективною монархією, очолю­ваною Радою емірів. Еміри семи еміратів, що об'єдналися, обирають на п'ять років голову Ради емірів (монарха най­більшого емірату Абу-Дабі, який займає 86% території держави), якого нерідко називають президентом.

До нетипових республік можна віднести республіки з довічним президентством (Уганда, Індонезія, Корейська Народно-Демократична Республіка) і республіки без офі­ційного глави держави (СРСР, Китай, Куба).

4.3. Поняття і види форми державно- <е" територіального устрою

Форма державно-територіального устрою — це порядок взаємин між державою та її окремими частинами. Розріз­няють унітарні, федеративні, конфедеративні, регіоналіст-ські (регіональні) держави.

Унітарна держава — це єдина держава, що складається з адміністративно-територіальних одиниць (областей, про­вінцій, губерній). Ознаки унітарної держави:

1) наявність єдиного центру та єдиної системи органів
влади і управління;

2) наявність єдиної системи права.

Сьогодні більшість держав світу — унітарні держави (наприклад, Болгарія, Угорщина, Греція, Польща). У ба­гатьох унітарних державах (Іспанія, Україна, Фінляндія) є автономні утворення.

Автономія — відносно самостійна у здійсненні держав­ної влади територіальне утворення в межах держави. Статус автономії надається територіальним фракціям держави, для яких характерні історичні, географічні, національні особливості (Країна Басків у Іспанії, Аландські острови у Фінляндії). Статус автономії визначається, як правило, основним законом держави. Автономія має власні законо­давство та органи влади, але суверенітету не має.

Різновиди унітарних держав:

1) централізовані. Регіональні органи цих держав фор­
муються шляхом призначення зверху (Нідерланди, Казах­
стан, Франція);

2) децентралізовані. Регіональні органи утворюються
незалежно від центру, як правило, за допомогою виборів
(Велика Британія, Нова Зеландія).

Федерація — союзна держава, що складається з держав-членів або державоподібних утворень (суб'єктів федерації). Ознаки федерації:

1) наявність кількох правових систем, з яких одна (сис­
тема федерального права) має верховенство щодо права
суб'єкта федерації;

2) наявність двох рівнів державної влади. Федеральна
влада (влада держави в цілому) має всю повноту зовнішньо­
го суверенітету та значну частину внутрішнього суверені­
тету. Влада суб'єкта федерації має обмежений внутрішній
суверенітет.

Різновиди федерацій: територіальні (США, Німеччи­на, Бразилія); національні (Бельгія, Індія); змішані (Ро­сія).

Тепер у світі існує 24 федеральних держави, більшість з яких — великі та середні за територією та чисельністю населення (Індія, Мексика, Нігерія, Росія, СІЛА, Німеччи­на).

Конфедерація — це тимчасовий союз держав, створений для досягнення конкретної мети (наприклад, завоювання незалежності). В такому випадку держави об'єднують лише окремі напрями своєї діяльності (наприклад, оборона, зо­внішня політика, зовнішня торгівля). Розвиток конфеде­рації підпорядкований «залізному закону»: конфедерація або розпадається на окремі держави, або еволюціонує у федерацію.

Риси федерації та/або конфедерації мають деякі між­народні об'єднання, наприклад, Співдружність Націй (на чолі з британським монархом), Європейський Союз.

Специфічною формою державно-територіального устрою є регіоналістська (регіональна) держава. Вся територія такої держави, а не окремі частини, складається з авто­номних утворень (Італія, Шрі-Ланка, Південно-Африкан-ська Республіка). Цим вона відрізняється і від унітарної держави, і від федерації, оскільки автономії не є суб'єктами федерації. Конституюється вона як унітарна, але має деякі риси федерації у вигляді ширшої, ніж в унітарній державі, компетенції місцевих властей. Територіальні фракції регі­ональної держави не приймають власних конституцій, але мають власні обрані громадянами збори і власну адміні­страцію. Збори мають право приймати закони із ряду міс­цевих питань: як правило, це охорона природи та культур­ної спадщини, сільське господарство, туризм тощо.

Історично відома ще одна форма державно-територіаль­ного устрою — імперія. Вона складається з нерівноправних частин: метрополії — центру держави, в підпорядкуванні якої є колонії. Владні повноваження належать виключно метрополії. Для правового статусу як колонії, так і її на­селення, характерна дискримінація — обмеження в правах. До найбільших за площею та впливом імперій належали Британська, Французька, Іспанська імперії. Національно-визвольний рух у колоніях привів до появи нових націо-інальних держав та розпаду імперій.

4.4. Поняття і види форм державного , ,_£>,₁,,_і;

режиму * "'■''■

Форма правління і форма державного устрою дають уявлення про організацію держави, її зовнішню форму. Реальна ж сутність інституту держави, дійсний стан демо­кратії знаходять вираз у понятті державного режиму.

Форма державного режиму — сукупність прийомів, методів, форм та способів здійснення державної влади.

Державний режим є функціональною характеристикою влади, яка ніколи прямо не визначається в конституціях держав (незважаючи на вельми поширені вказівки на їхній демократичний характер), проте завжди безпосереднім чином відображається на змісті конституції.

Державний режим — найбільш рухомий, мінливий еле­мент форми держави. Характер державного режиму визна­чається не тільки правовими нормами, а й існуючою в країні політичною системою, рівнем політичної та правової культури населення. Проте визначальним чинником слу­жить характер державної влади.

Існує безліч класифікацій державного режиму. За ха­рактером органів, що визначають політику держави, роз­різняють цивільні та військові режими. Залежно від вза­ємин між державою і церквою розрізняють світські та теократичні режими. Але найбільш поширеною є класи­фікація, заснована на рівні захисту прав і свобод громадян та ступеня допуску населення до управління державою. За цими ознаками розрізняють:

1) демократичний режим, для якого характерні: реаль­
ність політичних прав і свобод громадян; політичний та
ідеологічний плюралізм; формування органів влади шля­
хом вільних загальних виборів; розподіл влади; діяльність
і влади, і опозиції в строго конституційних рамках;

2) авторитарний режим. Його характерними ознаками
є: обмеження об'єму політичних прав і свобод; обмежений
політичний та ідеологічний плюралізм (наприклад, дозво­
ляється існування тільки двох партій); фактична, а деколи
і формальна відсутність розподілу влади; недемократичний
характер виборів (відсутність реальної можливості вибору).
Відмінною рисою авторитаризму є сильна виконавча влада,
як правило, заснована на особі лідера. Авторитарний режим
може бути заснований на праві, моральних засадах, але
його не можна все ж таки віднести до режимів, де населен-

ня бере участь в управлінні, а влада здійснюється найбільш ефективним способом. Яскравий приклад тому — режим Наполеона за часів Першої імперії у Франції;

3) тоталітарний режим. Його характерні риси: прин­ципова відмова від ідеї прав людини і громадянина; пріо- • ритет партії або держави в системі соціальних цінностей; однопартійна політична система і заборона на існування опозиції; наявність загальнообов'язкової державної ідео­логії; формальність і декоративний характер виборів; прин­ципова відмова від розподілу влади; вождізм, точніше, сакралізація (обожнювання) лідера, який підноситься як наймудріший, непогрішимий, найсправедливіший, який невпинно думає про благо народу. При тоталітаризмі вста­новлюється повний (тотальний) контроль над усіма сфера­ми життя суспільства. Держава прагне буквально «злити» суспільство з собою, повністю його одержавити. Приклада­ми тоталітарного режиму є нацистська Німеччина, фашист­ська Італія, сталінський Радянський Союз, маоїстський Китай.

Іноді в окремі групи виділяють деспотичний і лібераль-' ний режими, хоча ці типи режимів мають швидше історич-ний, ніж актуальний характер.

Для ліберального режиму характерні: визнання авто-^! номії (незалежності) людини від держави, захист природ­них прав людини, причому пріоритет надається особистим правам перед соціальними, конституційне обмеження втру­чання держави до сфери економічних відносин, розподіл державної влади, верховенство закону.

У сучасній державній практиці ліберальний режим збі­гається з демократичним. Відмінність між ними полягає перш за все в рівні забезпеченості соціальних прав трудя­щих. Ліберальний режим, як правило, покладає це завдан­ня не на державу, а на установи громадянського суспільства (наприклад, доброчинні організації, недержавні пенсійні фонди і тощо).

Для деспотичного режиму характерні: ніким і нічим не обмежена влада правителя над усіма членами суспільства, його цілковите свавілля, крайня централізація влади і без-правність підданих. Класичні деспотії — стародавні (Вави­лон, Ассирія, Єгипет) і середньовічні (Османська імперія, імперія Великих Моголів) держави.

К ЧИ . ■ ' ) ГОЙ

Питання, завдання та тести для самоконтролю

1. Дайте визначення: форми держави; форми державно­
го правління; форми державного устрою; форми державно­
го режиму.

2. Складіть схему «Форма держави та її елементи».

3. Знайдіть відповідність між стовпцями таблиці «Різно­
види монархій».

4. Знайдіть відповідність між стовпцями таблиці «Різно­види республік».

5. Знайдіть відповідність між стовпцями таблиці «Фор­ми державного устрою».

6. Складіть порівняльну таблицю рис основних типів державних режимів.

7.Знайдіть відповідність між стовпцями таблиці «Типи державних режимів» (кожній літері має відповідати кілька цифр).

11. Вибори носять нерівний, та/або невіль­ний характер. Призначення складу органів державної влади та посадових осіб відбува­ється без урахування думки народу

Д. Тоталітар­ний

12. Конституційно закріплені і на практиці
реалізуються міжнародні стандарти прав
людини ___________

8. Користуючись текстом Конституції України, охарак­
теризуйте форму держави України.

9. Користуючись довідником «Правовые системы стран
мира» або «Юридичною енциклопедією», заповніть наступ­
ну таблицю.

Читайте також:

1. DIMCLRE (РЗМЦВЛ) - колір виносних ліній (номер кольору). Може приймати значенняBYBLOCK (ПОБЛОКУ) і BYLAYER (ПОСЛОЮ).
2. I визначення впливу окремих факторів
3. II. Визначення мети запровадження конкретної ВЕЗ з ураху­ванням її виду.
4. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
5. II. Фактори, що впливають на зарплату при зарубіжних призначеннях
6. Iсторичне значення революції.
7. Ne і ne – поточне значення потужності і частоти обертання колінчастого вала.
8. Ocнoвнi визначення здоров'я
9. S Визначення оптимального темпу роботи з урахуванням динаміки наростання втоми.
10. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
11. Автокореляція залишків – це залежність між послідовними значеннями стохастичної складової моделі.
12. Автоматизація процесу призначення IP-адрес

Переглядів: 1135