Юридичний прецедент

Юридичний (судовий або адміністративний) прецедент — рішення судового або адміністративного органу в конкретній справі, якому надана нормативна сила і яке служить зразком для вирішення аналогічних справ.

,236

Ознаки юридичного прецеденту.

1) юридичний прецедент є волевиявленням правоза-
стосовчого органу, що має право формулювати юридичні
норми; він містить норму або принцип права;

2) має письмову юридичну зовнішню форму виразу;

3) виникає за наявності прогалин у нормативно-право
вому регулюванні;

4) застосовується при розгляді аналогічних справ і по
ширює свою дію тільки на них;

5) має обов'язковий характер, що забезпечується дер
жавою.

Юридичний прецедент є однією з основних форм права в Англії, США і деяких інших країнах — колишніх колоніях Великої Британії. Розрізняють судові та адміністративні прецеденти.

Судовий прецедент — це загальне офіційне правило, яке встановлюється судом при рішенні конкретної справи, тоді, коли він виявив, що зі всіх чинних правових норм жодна не підходить до цього випадку. Це загальне правило стає частиною чинного права, стає обов'язковим і підлягає застосуванню судами, рівними за статусом цьому суду, а також усіма нижчими суднами.

Правила застосування судових прецедентів:

1) суд, що розглядає справу, зобов'язаний звертатися до
справ, які розглядалися судами раніше;

2) згідно з принципом stare decisis (стояти на вирішено
му) суди не мають права переглядати прецеденти на свій
розсуд;

3) прецедентом є тільки та частина рішення суду, яка
відображає позицію більшості суддів, що розглядали спра
ву у складі колегії. Якщо думки суддів розходяться, то
судді, що залишилися в меншості, висловлюють свою дум
ку окремо, і вона вже не є прецедентом;

4) рішення суду складається з двох частин, які мають
неоднакове значення: ratio decidendi (мотив рішення) і
obiter dictum (випадкове зауваження). Ratio decidendi — це
частина рішення, в якій виражена норма або принцип
права, на підставі якої/якого була вирішена ця справа.
Вона є обов'язковою для вирішення наступних аналогічних
справ. Obiter dictum — це зауваження суду з питань, які
безпосередньо не входять до предмета судового рішення.
Воно має характер додаткового, але не обов'язкового аргу
мента.

Обов'язок підшукати необхідний прецедент лежить на адвокатах сторін, а результати пошуку повинні бути представлені суду. Але суд може посилатися й на інші авторитетні джерела права, про які адвокати не заявили. Крім того, суд може відхилити пред'явлений йому прецедент, якщо він не повною мірою відповідає фактичним обставинам справи.

Види судових прецедентів в англійському праві:

1) обов'язкові прецеденти. Вони формуються, як пра
вило, тільки рішеннями Вищих судів (Палата лордів, Ви
сокий суд, Суд корони та Апеляційний суд);

2) переконливі прецеденти. До них належать: obiter
dictum, рішення Палати лордів; всі рішення нижчестоячих
судових інстанцій; рішення судового комітету Таємної
ради; рішення судів Шотландії; рішення, прийняті судами
загального права інших держав; прецеденти і думки, ви
кладені в класичних юридичних роботах; рішення, вине
сені паралельними судовими інстанціями, якщо вони не
вважаються юридично обов'язковими, або не є ratio decid-
endi; рішення судів Європейського Союзу.

Прецедент може бути переглянутий (знову визначений) прямою вказівкою статуту (нормативно-правового акта) або рішенням вищого суду.

В американській правовій системі обов'язковими вважаються прецеденти федеральних судів усіх інстанцій і вищих судів штатів; рішення судових органів інших штатів розглядаються всього лише як переконливі прецеденти. Верховний Суд США та вищі суди штатів не зв'язані власними попередніми рішеннями. Так, у 1896 р. Верховний Суд США в рішенні у справі «Плессі проти Фергюссона» визнав законною сегрегацію (розділення послуг, установ, шкіл за расовою ознакою). Через багато років, у 1954 р. Верховний Суд США прийняв, як вважається, найзнамен-ніше і велике за значенням рішення у своїй історії — рішення у справі « Браун проти освітянської ради міста Топе-ки» — яким визнав сегрегацію в школі неконституційною і, відповідно, такою, що підлягає скасуванню.

Адміністративний прецедент — рішення органу виконавчої влади у конкретній справі, обґрунтування якої стає правилом, яке застосовується при рішенні аналогічних справ. Сфера застосування адміністративних прецедентів є вужчою, ніж у судових прецедентів. Як приклад можна навести «прецедент Вашингтона»: коли Джорджа Вашингтона другий раз обирали президентом США, він заявив, що

цей другий строк повноважень буде одночасно й останнім для нього. На основі цього склався прецедент, що протримався більше 100 років: одна і та ж особа не може бути обрана президентом більше двох разів підряд.

Юридичний прецедент як форма права має як свої переваги, так і вади¹. Переваги прецеденту полягають у наступному:

1) визначеність. Прецедент забезпечує одноманітність
судової практики;

2) здатність до розвитку. За допомогою прецедентів
право може оперативно оновлюватися;

3) конкретність. Оскільки прецедент створюється на
основі конкретної справи, він дозволяє врахувати деталі,
які вислизають при абстрактному формулюванні правових
норм;

4) практичність. Створюються тільки дійсно необхідні
норми, котрі регулюють уже виниклі відносини;

5) гнучкість. Ratio decidendi може поширюватися на
значну кількість реальних ситуацій.

Вади юридичного прецеденту як форми права:

1) строгість. Відхилення від прецеденту не допускаєть
ся, навіть якщо він помилковий або застарілий;

2) небезпека непослідовності. Судді, які не бажають
додержуватися прецеденту, можуть мотивувати своє рішен
ня нібито виявленими ними тонкими відмінностями. Це
призводить до наростання нелогічності права;

3) громіздкість і складність. Обсяг прецедентів в анг
лійському праві такий великий (понад 350 тис), що розі
братися в них може далеко не кожен юрист-професіонал,
не говорячи вже про звичайних людей;

4) повільність змін. Виникнення прецеденту залежить
від розгляду конкретної справи. Тому розробка нової норми
права може затягнутися на роки, якщо ситуація, що ви
магає врегулювання, не опинилося у полі зору суду/адміні
стративного органу;

5) ізольованість ratio decidendi. Ця вада пов'язана з
тим, що власне право виявляється ізольованим від того
судового контексту, в якому воно розвивається. Тому в тих
випадках, коли ratio decidendi встановити складно, це не
додає праву визначеності;

6) певна суб'єктивність при виборі прецеденту. Вибір
прецеденту залежить від оцінки, яку дає суддя фактам, що

¹ Романов А.К. Правовая система Англии: Учеб.пособие. — 2-е изд., испр. — М.: Дело, 2002. — С.176-178.

лежать в основі справи: він може виходити зі строгих логічних побудов або із прагнення до справедливості.

В Україні, яка тяжіє до романо-германської правової сім'ї, офіційно судовий/адміністративний прецедент не визнається формою права. Разом з тим усе більшого значення набувають правозастосовчі прецеденти (тобто усталена судова та адміністративна практика вирішення певних категорій справ) і правороз'ясняюючі прецеденти (рішення Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищого Господарського суду України, що містять тлумачення правових норм).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Джерела і форми права	\|	Нормативний договір

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.