Елізабет Грюнеліус. Вальфдорський дитячий садок. Виховання дітей молодшого віку.

Методика навчання Рудольфа Штейнера.

Рудольф Штейнер (1861-1925)

Один із засновників антропософії, австро-угорський учений, автор «Філософії сво6оди» (1894).

Р. Штейнер побудував свою педагогічну теорію і практику на засадах учення про єдність людського тіла, душі і духу. В 1919 р. У м. Штутгарті (Німеччина) він заснував вільну вальдорфську школу, в основу роботи якої покладено "положення про процес розуміння та пізнання людини». Він широко пропагував ідеї вальдорфської педагопки в різних країнах Європи, виступав з лекціями перед педагогами, лікарями, батьками. В книзі «Методика навчання і передумови виховання» (Москва, 1994) подано 5 лекцій ученого, прочитаних ним у рамках великої педагогічної конференції, що відбулася у квітні 1924 р. у м. Штутгарті. У цих лекціях висвітлено питання розвитку навчання і виховання дітей на різних вікових етапах, зокрема в дошкільному віці, який Р. Штейнер вважав віком виховання самостійності та формування індивідуальності людини.

Послідовниця Р. Штейнера Е. Грюнеліус створила перший дитячий садок за його системою, поклавши в основу положення про організацію виховання дітей до 7 років за допомогою прикладу та наслідування. В книзі «Вальдорфський дитячий садок» (1964) вона описала положення вальдорфської педагогіки щодо дошкільного виховання на прикладі роботи свого закладу.

У доповіді 1908 р. про виховання дітей Р. Штейнер зробив такий висновок: «Безумовно, справедливо те, про що пише Жан Поль, автор чудової педагогічної книги «Ьеуапа, або Вчення про виховання»: «Людина, яка мандрує світом, навчається у свої перші роки в годувальниці більше, ніж за всі роки всіх мандрів, разом узятих, — а потім він додає — але дитина вчиться не стільки шляхом настанов, скільки шляхом наслідування». Це висловлювання зацікавило мене. Відкривався погляд, який, усупереч звичайним поглядам на виховання, висвітлював усе по-новому.

... Я сказала собі: якщо дитина справді вчиться через наслідування, то найперше, що треба зробити дорослому в оточенні дітей, — це поводитися природно й очікувати, як на це зреагує кожна дитина окремо, а не починати з якоїсь методики або правил. Слід з внутрішньою увагою стежити за поведінкою та діями дитини, намагатись відчути натуру дитини, надаючи при цьому дітям повну свободу у сприйнятті та осмисленні життя.

Таким чином, я взяла собі за правило надавати дітям свободу дій, навіть якщо це не одразу приводило до належного результату, і втручатися лише тоді, коли це необхідно і коли досвід дорослого є передумовою правильних дій у певній ситуації. Так дітям надавалась можливість виявити те нове в індивідуальному процесі розвитку, перед чим ми самі стаємо учнями, які відчувають благоговіння перед

природою людини.

Більш ніж тридцятирічний досвід підтвердив судження Р. Штей-нера. За такого виховання дитина в перші сім років життя може шляхом вільного наслідування засвоїти все, що їй необхідно для орієнтації в навколишньому середовищі, якщо в неї є відповідні приклади для наслідування. Тоді можна відчути, як розквітає і розвивається природна сутність людини.

Заснована на цьому праця вихователя не обмежується певною системою, навпаки, йому надають необмежені можливості в свободі дій, і тут в повному обсязі треба закликати на допомогу індивідуальну ініціативу і безпосередню особисту активність вихователя, який діє з любов'ю до своєї роботи і дітей.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Нова французька школа	\|	Повчання Володимира Мономаха дітям.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.