Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Особливості лірики

Фет виходив з визнання високого призначення поезії, протисвлаячи її реальній дійсності. В пейзажній ліриці поета панують життєствердні і оптимістичні мотиви. Фет писав про те, що бачив, зупиняючи увагу на простому і звичайному, передаючи радше власні враження від побаченого, тому природа і почуття у нього нерозривно пов’язані, знаходяться в гармонії. Характерний стан ліричного героя Фета — це стан естетичної захопленості. Читач поступово прилучається до його переживань, а згодом і сам ніби стає учасником художньої дії. Пристрасне ставлення до природи вводить героя Фета у світ краси, визначає його романтичне відчуження від земного буття.

Вірші про природу стали неперевершеними зразками пейзажної лірики, поет вміє не тільки побачити красу російської природи, а й передати її мінливість наповнити свої ліричні мініатюри глибоким філософським підтекстом: «Цей ось листок, що відсох і обірвався, // Золотом вічним горить в піснеспіві». Фет широко використовує яскраві деталі, конкретні прикмети пори року чи часу, які викликають певні асоціації, (таку техніку надалі використають Чехов і Бунін).

Колір і звук, зорові й слухові образи у вішах Фета доповнюють один одного, багатьом були незрозумілими такі визначення, як «дзвінкий сад», «румяна скромність», «таюча скрипка», «серце квітує», але таку єдність всіх людських почуттів проголосять своїм гаслом символісти.

Безмежну владу над героєм має й жіноча краса. Споглядання чарівного обличчя коханої жінки дарує йому не меншу естетичну насолоду, ніж нескінченне милування природою. На відміну від віршів про природу, вірші про кохання у нього позбавлені конкретності, вони привертають увагу насамперед глибиною передачі почуттів, найтонших порухів людської душі. Основний мотив інтимної лірики Фета – життєствердне почуття кохання, завжди світле і радісне. Одухотворена і людяна любов стає у нього осяйним святом. «Мовою кохання» говорять пахощі квітів, солов’їний спів, місячне сяйво, людина чує її, бо сама закохана: «Як не розквітнути всевидющому маю // При ріднім відблиску очей таких!» Але зустрічаються вірші, сповнені особливої ніжності та глибокого суму: «Сонця промінь межи хмар…», «Давні листи», «Ти відстраждала, я ж іще страждаю…». В них тема кохання пов’язана не тільки зі спогадами про неповторну втрату, а втілює всі тривоги і негаразди людського життя. Поет використовує символи згасання і смерті, заходу сонця, вечірньої зорі, чорної мли.

Романтична концепція життя у пізній ліриці Фета набуває остаточного художнього завершення. Кохання вмирає, а без нього світ людей стає чужим, ворожим і страшним. Героя Фета засмучує туга за іншим, духовним світом, і поет надає йому змоги жити в цьому світі. Певною мірою на поета мала вплив філософія Шопенгауера, який порівнював любовну пристрасть з «демоном». Не менший вплив в цьому відношенні мав і Соловйов, який вважав кохання трагічним протиріччям між «божественим» і «земним», тобто «духовним» і «тілесним». Поет створює символічний образ небесного світу. Взагалі, багатозначність, відсутність чіткої межі між прямим і переносним значеннями слів у ліриці поета роблять його одним з попередників символізму.

Поезію Фета відзначають музикальність, розмаїття ритмів і звуків. Митець використав усі ритмічні можливості силабо-тонічної системи, істотно удосконаливши її метричні форми. Це удосконалення здійснено завдяки дивовижній погодженості метра і поетичного синтаксису, бо у Фета майже кожна стопа має свій синтаксичний аналог. У синтаксисі поета з'являються ритмічно подовжені склади, які створюють додатковий музичний ефект. Як результаті виникає особлива, фетівська музикальність, коли музична інтонація, народжена поетичним словом, набуває здатності жити поза ним, своїм окремим життям. Звідси і визначення стилю Фета як «наспівного стилю». Не дивно, що композитори Рахманінов, Чайковський, Римський-Корсаков знаходили у віршах поета велике джерело натхнення.

"Шепіт, лагідне зітхання…" (1850)

"Шепіт, лагідне зітхання…" — одна з найвідомшшх ліричних мініатюр Фета. Вона написана і надрукована 1850 р. у журналі "Москвитянин" ("Шепіт серця..."). У зміненому вигляді вірш з'явився 1856 р. і відразу полонив серця читачів. Його дванадцять коротких рядків пройняті сильним почуттям, слова підібрані так, що кожне з них є натяком, а об'єднані разом вони утворюють систему натяків, які мають підтекст і справляють особливе враження. Це свідчить про риси імпресіонізму в ліриці Фета.

Цей твір дуже подобався Л. Толстому, який з приводу кінцівки "В димних хмарках пурпур рози, відблиск янтаря..." сказав: "Це для невеликого гуртка ласунів у мистецтві". Ф. Достоєвський побоювався, що сучасники можуть недооцінити фетівського шедевру, але був упевнений, що нащадки поставлять авторові пам'ятник "за його чудові вірші взагалі і за "пурпур рози" зокрема", бо вони збуджуватимуть у їхніх душах естетичне захоплення і почуття краси".

Читачів і сьогодні не може не вражати те, що вірш, пройнятий рухом від початку до кінця, написаний без жодного дієслова, а з 36 слів, з яких він складається, 26 — іменники.

Поезія Фета звернена до вічного, природа і почуття у ній злиті воєдино. Поет тонко розкриває різноманітні відтінки переживань людини, зображує порухи душі, які важко передати словами:

Шепіт… Ніжний звук зітхання…

Солов’їний спів…

Срібна гра і колихання

Сонних ручаїв.

Ночі блиск… Тремтіння тіней…

Тіні без кінця…

Ненастанні, дивні зміни

Милого лиця…

У хмаринках – пурпур рози,

Відблиск янтаря…

І цілунків пал, і сльози,

І зоря, зоря!

Переклад М.Рильського

В останніх рядках вірш звучить як справжній гімн природі й любові.

А.Фет виступає новатором, зокрема він звертається до прийму каталогу: поезія становить перелік прикмет літньої ночі, яка завершується світанком. Відтворюється не тільки процес змін не тільки природи, а й обличчя коханої: саме в такій мінливості й полягає сутність краси. Поезія завершується повним злиттям ліричного героя і світу – він розчиняється в перших променях ранкового сонця. Колір і звук, зорові й слухові образи доповнюють один одного: «ніжний звук зітхання», «солов’їний спів», «тремтіння тіней».

"Я прийшов до тебе, мила..." (1843)

"Я прийшов до тебе, мила..." - зразок ліричного вірша, в якому одвічні теми кохання та природи тісно переплетені. Але в цій поезії вони пов'язані з темою поетичної творчості.

Я прийшов до тебе, мила,

Розказать, що сонце встало,

Що його живуща сила

В листі променем заграла, —

І у лісі щохвилини

Кожна брунька оживає,

І лунає спів пташиний,

І нове життя буяє;

Що до тебе з тим же палом

Б'ється серце, ллється мова,

Що душа пройнята шалом,

Вся тобі служить готова,

Що на мене повіває

Щастя, радість відусюди...

Що співатиму — не знаю,

Але співів — повні грудні

Переклад М. Вороного

Вірш вражає абсолютною єдністю форми і змісту. Здається, він створений "єдиним подихом". Захоплення природою і почуття кохання надихають поета на творчість, яка має бути вільною імпровізацією: "Що співатиму — не знаю, але співів повні груди!" Не зміст, а звук пісні стає у Фета найвищим ступенем на шляху до духовного. Розуміння музики як інтуїтивного осягнення прихованої сутності речей викликало зацікавлення до поезії Фета з боку російських символістів. Бачення світу крізь миттєві відчуття, враження і настрої характерне для імпресіонястичнрго мистецтва.

В оригіналі фетівського вірша велику роль відіграють повтори, які сприяють цілісності його сприйняття. Вороному вдалося передати бадьорий настрій і особливості ритмомелодики вірша, написаного чотиристопним хореєм з пірихіями та жіночими римами.

Афанасій Фет поєднував у собі, здавалося б несумісні риси особистості: Фета - військового і поміщика і Фета – митця і витонченого лірика, тому за життя поета часто не розуміли і насміхались над його практицизмом. Поет, сприраючись на філософію Шопенгауера й сам розділяв повсякденне і піднесене, життя і красу. Можливо, відчуваючи внутрішню роздвоєність, він намагався втекти у світ природи і кохання, які стають головними темами його лірики.

Не дивлячись на посилений інтерес громадськості 40-50-х рр. до громадянської лірики, вірші Фета викликали захоплення у справжніх шанувальників ліричного слова, зокрема таких тонких художників як Толстой, Некрасов, Тургенєв, Блок, а романси на його слова, за словами Салтикова-Щедріна, співала майже вся Росія.

М.О.Некрасов (1821-1878)

Микола Олексійович Некрасов – самий значний російський поет другої половини ХІХ ст. Дворянин за походженням, він зрікся свого середовища, щоб присвятити своє життя служінню народу. Некрасов був не тільки поетом-громадянином, його творчість мала загальнонаціональне і загальнолюдське значення, адже вірші поета містять біль, любов, надію, відчай. Нова система художніх принципів, засвідчена поезією Некрасова, справила потужний вплив на всю російську культуру. Згадаємо хоча б демократизацію лексики в його творах, оновлення через наближення до народної форми віршування тощо. Незвична широта, кінематографічна точність і динамічність відтворення життя, вміння будувати у віршах драматичні, емоційно насичені сюжети, картини, завдяки чому поезія наблизилася до розповідної прози, - усім цим література завдячує Некрасову.

Народився Некрасов на Україні в містечку Немиров (Вінницька область). Батько, російський офіцер, через три роки після народження сина вийшов у відставку і разом з сімєю переїхав до себе на батьківщину – на Волгу, в Ярославську губернію. Тут майбутній письменник провів дитячі і юнацькі роки і почав писати вірші, оспіваши пізніше Волгу, російську північ, матір, яка багато витерпіла через сувору вдачу чоловіка. Батько мріяв, щоб син став військовим, але син вирішив навчатись у Петербурзькому університеті, за що батько позбавив його матеріальної допомоги. В університет Некрасов так і не поступив, а бути вільним слухачем не міг через брак коштів, починаються перші проби пера майбутнього письменника.

Творчий шлях Некрасова мав тривалий шлях учнівства: за власний кошт він видає збірник віршів «Мрії і звуки», який не має успіху. Тоді молодий Некрасов починає писати оповідання і повісті, водевілі, але становленню його як поета сприяла зустріч з Белінським, що згуртував навколо себе молодих письменників і зміцнив уявлення Некрасова про громадське призначення поезії, її соціальну спрямованість та зв'язок із загальнонародним життям. Разом з Белінським він видає декілька збірників, з 1847 року стає редактором журналу «Соврємєннік», а після його закриття «Отєчєственних записок», які зіграли величезну роль в історії російської літератури й стимулювали увагу Некрасова до болючих питань суспільного життя.

В 1856 році побачила світ збірка «Поезії», що мала величезний успіх у читачів і визначила подальший розвиток російської літератури. Збірка побудована за чітким планом. Перший розділ складають вірші про народ, другий – сатиричні вірші, в третьому опублікована поема «Саша», в четвертому – ліричні вірші.

В 60-ті роки революційно-демократичний рух переживав важкі часи: заарештовано Чернишевського, помирають Добролюбов і Шевченко, Писарєв. Некрасов присвячує їм вірші, в яких передає моральну красу цих людей, патріотичний пафос діяльності. Водночас стрімко зростає його популярність. В зазначений період була створена знаменита поема «Мороз, Червоний ніс», яка наповнена роздумами про російське життя, про долю російської жінки. Розпочата також робота над поемою «Кому на Русі жити добре», де Некрасов дає огляд російського життя очима його народу і висловлює мрії про загальне народне щастя.

З 1868 року Некрасов працює одним із редакторів часопису «Вітчизняні нотатки».

В 1877 році уже важко хворий поет видає книжку «Останні пісні». Помирає М.Некрасов 8 січня 1878 року.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Життєвий шлях	\|	Основні мотиви лірики Некрасова

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.