Основні мотиви лірики Некрасова

Коло мистецьких інтересів поета охоплювало «селянську» та «міську» теми, питання громадського обов’язку, сатиричне зображення привілейованих верств російського суспільства, тему поета і поезії, світ інтимних почуттів, героїчне минуле країни та думки про щасливе майбуття.

Російська столиця в поезії Некрасова постала як похмуре, брудне, хаотичне місто, в якому розігруються жорстокі людські драми. За будь-якою з міських сцен, зображених поетом, приховано «петербурзьку драму», драму соціальних контрастів. Вперше в поезії запанували теми бідності, що «згубніша за всяку заразу», беззахисності й безпорадності «маленької людини», недолі дітей - нещасних рабів, прикутих до фабричних станків... «Ввижається мені усюди драма», - писав Некрасов.

Урбаністична лірика Некрасова демонструє також цілком нові для літератури жанрові форми: віршові нариси, куплети, фейлетони. «Важливим для поеми є стиль, відповідний до теми», - наголошував поет, а тому вільно використовував у своїх творах мову та фольклор міських низів, канцеляризми, бюрократичні «штампи».

Поет уперше в літературі надзвичайно широко й багатогранне зобразив людину з народу, сповнену пристрастей, мрій, думок; показав її у зіткненні з різними людьми, з природою, з містом.

У галереї створених Некрасовим образів простолюду є чимало таких, що стали ідеальним втіленням національного характеру. Деякі з них набули всеслов'янського значення. Так, своєрідний «гімн» російській селянці в поемі «Мороз, Червоний ніс» уславлює «тип величавої слов'янки» - її вроду, поведінку, вдачу.

Некрасовська «муза помсти і печалі» знаходила відгук у багатьох українських авторів, зокрема Панаса Мирного, Лесі Українки.

«Поет і громадянин» (1856)

Вірш відкривав збірку «Поезії»(1856) і став свого роду сповіддю поета. В ньому Некрасов виклав свої погляди на призначення мистецтва: «оспівувати страждання» народу, який прикро вражає поета своїм терпінням, - у цьому вбачав Некрасов свій обов'язок і покликання, тема народної долі ставала символом громадянського обов'язку. Сувора декларативність вимоги: «Поетом можеш ти не бути - громадянином мусиш буть», - постала в поезії Некрасова як висновок з аналізу суспільного життя.

«Роздуми біля парадного під'їзду»(1858)

Вірш «Роздуми біля парадного під'їзду» був написаний під живим враженням сцени, яку поет спостерігав із вікна квартири свого друга. Двірники і городові виганяли селян, що намагались зустрітись з вельможним паном, графом Муравйовим. У вірші конкретний факт має символічне узагальнення. Композиція вірша тяжіє до поеми: жоден селянин не описаний окремо, але всі вони мають образ однієї людини, що контрастує з образом вельможі. Третя частина містить широкі узагальнення, яке відрізняється від попередньої оповіді навіть стилістично: відсутній ораторський пафос, вірш наближується до пісні.

Тема народу, яка займає центральне місце у всій творчості Некрасова, звучить у цьому вірші. Поет нагадує своїм сучасникам про те, що Росія - це країна селянська й основну масу населення становлять саме ті мужики, яких міські мешканці бачать лише «біля парадного під'їзду» вельмож. Селяни довго, сумирно і покірливо очікують «прийому», але дарма - столичне начальство «не любить обідраної черні», і безнадійні ходаки мусять ні з чим повертатися додому...

«На Волзі»(1858)

Сільський маєток, у якому народився і зростав Некрасов, був розташований на «перехресті» двох страшних доріг. З одного боку пролягала сумнозвісна Владимирка - поштовий тракт, яким гнали в Сибір арештантів. З іншого боку - бурлаки тягли линву берегом Волги, потопаючи в піску і супроводжуючи свою нелюдську важку працю «розміреним похоронним криком». «Стогін цей у них піснею зветься», - писав Некрасов, уособлюючи в бурлаках долю і характер усього народу. Тому могутня Волга, символ Росії, колиска поетового дитинства, названа у вірші «рікою рабства й туги». Слова Некрасова про «покоління людей», що живуть і гинуть на цих берегах «без сліду і без уроку для дітей», супроводжуються дошкульним риторичним запитанням до вічно «смутного, похмурого» бурлака: якби він був менш терплячим і покірним, то чим гіршою була б його доля? Однак бурлацькі сини так само покірно, як колись їхні батьки, ступають під ярмом із тим самим болісним приспівом: «Раз та два, ой!..» Спогад автора вірша «На Волзі» про свої дитячі сльози і клятви не забути побаченого й почутого різко контрастує з цією незворушністю звичного, спадкового терпіння.

«На смерть Шевченка» (1861)

Вірш «На смерть Шевченка», присвячений памяті великого українського поета, написаний улюбленим некрасовським розміром — суворим і сумним дактилем. У вірші немає гніву і проклять, смерть великої людини зображена як звичайний факт, навіть бажаний для російської дійсності. Автор наголошує на закономірності долі народного заступника, недоречності його запізнілого каяття: суспільна жалоба лише виявом лицемірства. «Божа милість», «руських людей провидіння грайливеє», «Бог же позаздрив йому» - так із гірким сарказмом говорить Некрасов про причини загибелі українського генія. Про дійсні причини трагічних поневірянь Шевченка, звичайно, не можна було говорити вголос.

Характерно, що автор сприймає Шевченка як учасника загальноросійського визвольного руху.

«Панаєвський цикл»

Цикл був вміщений у четвертій частині збірника «Поезії»(1856) і присвячений важкій любові Некрасова до А.Я.Панаєвої. Дослідники часто порівнюють його із «денисьєвським циклом» Тютчева, адже поети створили вірші, що вражають своєю відвертістю, драматичністю переживань, описом складних взаємостосунків. Новаторство Некрасова виявилось в діалогічності лірики. Його ліричний герой – типовий різночинець, людина з важким характером, невпевнена у своєму праві на щастя. Лірична ж героїня – жінка горда і незалежна. Обоє вони вразливі, тому любов героїв стає справжнім випробуванням, бо супроводжується ревнощами, підозрами і сварками.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Особливості лірики	\|	Функції протоколу ІР.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.