Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Джерела права

Термін «право» вживається у різних значеннях. У теорії права він має юридичний зміст, оскільки йдеться про юридичне право. У юридичному праві слід розрізняти право об’єктивне з його різними проявами, що в цілому характеризує стан сукупності охоронюваних державою суспільних відносин і тенденції їх розвитку, й право суб’єктивне, яке належить окремим особам та полягає в наявності в кожного з них певних правових можливостей.

У сучасній юридичній науці термін «право» використовується в декількох значеннях.

По-перше, правом називають соціально-правові домагання людей, наприклад, право людини на життя, право народів на самовизначення тощо. Ці домагання зумовлені природою людини та суспільства і вважаються природними правами.

По-друге, під правом розуміється система юридичних норм. Це - право в об’єктивному розумінні, через те що норми права створюються і діють незалежно від волі окремих осіб.

По-третє, цим терміном визначають офіційно визнані можливості, якими користуються фізичні або юридичні особи, організації. Так, громадяни мають право на працю, відпочинок, охорону здоров’я, майна та ін., організації користуються правами на майно, на діяльність у відповідній сфері державного і суспільного життя тощо. В усіх цих випадках мова йде про право в суб’єктивному розумінні, тобто право, яке належить окремій особі - суб’єкту права.

По-четверте, термін «право» використовується для позначення системи всіх правових явищ, що містять природне право, право в об’єктивному і суб’єктивному розумінні. Тут його синонімом виступає термін «правова система».

Право слід розуміти як основану на уявленні про справедливість міру свободи й рівності, що відображає потреби суспільного розвитку, яка у своїй основі склалася в процесі повторюваних суспільних відносин і визнається й охороняється державою (визначення за М.В. Цвіком).

Право - система норм (правил поведінки) і принципів, установлених або визнаних державою як регулятори суспільних відносин, котрі формально закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечуються всіма заходами легального державного впливу аж до примусу (визначення за О.Ф. Скакун).

Право – це система загальнообов’язкових правил поведінки, встановлених або санкціонованих державою, які відображають волю домінуючої частини або всього соціально неоднорідного суспільства, є спрямованими на врегулювання суспільних відносин і забезпечуються державою.

Ознаками права є:

- нормативність;

- вираження в законах та інших джерелах права, які встановлюються державою;

- державне забезпечення;

- міра свободи людини, критерій її поведінки у
суспільстві;

- загальнообов’язковий характер.

Принципи права- керівні ідеї, що характеризують зміст права, його сутність і призначення в суспільстві.

Принцип справедливості - відповідність між діями і їх соціальними наслідками. Мають відповідати одне одному: праця та плата за неї, шкода та її відшкодування, правопорушення та покарання. Закони, що виражають цю залежність, відповідають принципу справедливості.

Принцип поважання прав людини. Цей принцип означає, що в більшості демократичних конституцій закріплені природні права людини (право на життя, право власності тощо).

Принцип рівноправності - рівний правовий статус усіх громадян, тобто рівні конституційні права і єдина для всіх правосуб’єктність. У ст. 24 Конституції України зазначено: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом». Це положення не припускає будь-яких привілеїв і передбачає рівність громадян України перед судом.

Принцип законності - відповідність підзаконних нормативних актів законам, а останніх - Конституції. Конституція має вищу юридичну силу. Тому закони України повинні відповідати її Конституції. Що ж стосується підзаконних нормативно-правових актів (Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України тощо), то вони мають відповідати законам.

Принцип правосуддя - захист суб’єктивних прав у судовому порядку. Стаття 55 Конституції України передбачає: «Права і свободи людини та громадянина захищаються судом». Лише суд, як третя гілка державної влади, має легальне право на застосування сили до порушників прав і свобод осіб.

Зазначений перелік принципів не є вичерпним. Можна назвати також принципи демократизму, гуманізму та низку інших.

Функції права - основні напрямки впливу права на суспільні відносини і поведінку людей, що дозволяють дати узагальнюючу характеристику «дії» юридичних норм. Призначення функцій полягає в тому, щоб визначити роль права у громадянському суспільстві з позиції його впливу на суспільні відносини між людьми.

Розглянемо низку функцій права.

Загальносоціальними функціями права є виховна, інформативна, управлінська, пізнавальна.

Суспільно юридичними функціями є:

Регулятивна функція здійснюється шляхом владного правового впливу з метою забезпечення суспільного правового порядку, що ґрунтується на чинних нормах права.

Охоронна - характеризується застосуванням примусових засобів з метою реалізації порушених прав і свобод, власності, об’єднань громадян, охорони суспільства в цілому.

Оціночна - право виступає як критерій правомірності або неправомірності чиїхось рішень і вчинків (правові знання дозволяють визначити, чи мала право на певні дії та чи інша посадова особа, чи ні).

Система права - це єдність усіх чинних юридичних норм певної держави і розподіл їх за галузями та інститутами права.

Галузь права - це сукупність правових норм та інститутів права, що регулюють певну сферу суспільних відносин.

Поділ усієї сукупності норм права на галузі здійснюється залежно від предмета та методу правого регулювання. Існують такі галузі:

Профілюючі (конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне, трудове право).

Спеціальні (фінансове, сімейне, виправно-трудове право, право соціального забезпечення).

Комплексні (право прокурорського нагляду, сільськогосподарське, екологічне, банківське, залізничне, гірниче право).

Виділяють ще системоутворюючі, методоутворюючі та предметоутворюючі галузі права.

Джерело права - це сукупність способів зведення в закон волі політичних сил, що знаходяться при владі. По суті, саме джерело права у формальному значенні (або юридичне джерело права) можна вважати формою права. До цього типу джерел належать: нормативно-правовий акт, правовий звичай, юридичний прецедент, нормативний договір, правова доктрина.

Історично першою формою права є правовий звичай.

Правовий звичай- це санкціоноване державою історично сформоване правило поведінки, що міститься у свідомості людей і стало звичним у результаті багатократного повторення тих самих дій та вчинків, які приводять до правових наслідків.

Зібрання звичаїв та їх подальше державне санкціонування є одним із перших способів утворення правових звичаїв. Проте це не єдиний спосіб. Так, сьогодні існує ще два способи державного санкціонування звичаїв:

1.Відсилання до звичаю - шляхом указівки на звичай у нормативно-правовому акті.

2.Використання звичаю як нормативної основи судового рішення.

В українській правовій системі роль правових звичаїв як джерела права незначна. Проте вони існують. Так, після розлучення батьків, у котрих є неповнолітні діти, останні залишаються з матір’ю: саме такі рішення, як правило, виносять суди з цивільних справ. Це - звичай, який ніколи не фіксувався в законодавстві, проте його досить широко використовують українські судові органи.

Останнім часом зросла роль правового звичаю в міжнародному приватному праві. У 1980 році Віденською конвенцією ООН про міжнародну купівлю-продаж товарів правовий звичай офіційно визнаний джерелом міжнародного права.

Через 10 років, у 1990 році, було прийнято останню редакцію Міжнародних торгових термінів - ІНКОТЕРМС, де були закріплені базиси постачання, що були не чим іншим, як правовими звичаями.

У країнах Океанії, Азії та Африки звичай став частиною загальнонаціональних систем права, на їх основі здійснюється правосуддя, реалізується діяльність вищих державних органів і посадових осіб. Так, у країнах Тропічної Африки існує так званий звичай трайбалізму. Цей звичай полягає в наданні привілеїв вихідцям із певної племінної групи; представник її, що став, наприклад, президентом, призначає на державні посади переважно своїх одноплемінників.

Юридичний прецедент. На відміну від звичаїв, що являли собою багаторазове повторення однакової поведінки в аналогічних ситуаціях, не передбачених раніше нормами права, прецедент - це вирішення будь-якого питання в окремому випадку, що служить зразком для наступних рішень в аналогічних справах. І якщо звичай складався переважно стихійно, без навмисної свідомої творчості окремих людей, спрямованої на його створення, то прецедент виникає як результат обміркованого навмисного ставлення індивідів до своїх дій.

Як джерело права юридичний прецедент був відомий ще в Стародавньому Римі. Це було так зване «преторське право».

У сучасних умовах юридичний прецедент - це виражене зовні рішення органу держави в конкретній справі, обов’язкове при розв’язанні всіх наступних аналогічних справ.

Юридичний прецедент поширений переважно в країнах загального права: Великобританії, США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії та ін.

Судовий прецедент - це рішення суду, що виноситься з конкретної справи і стає правилом, обов’язковим для всіх судів тієї ж або нижчої інстанції при вирішенні аналогічних справ.

Нормативний договір. Ще одним джерелом права є нормативний договір.

Найбільше значення нормативний договір має для трьох сфер права. Це насамперед міжнародне публічне право, де договори між державами завжди є нормативними. Нормативний договір є джерелом у сфері державного (конституційного) права, де існують такі договори, як конституційний та федеративний. Третьою сферою є трудове право, джерелами котрого є колективні договори.

Міжнародний договір - це угода між двома або більше державами чи за участю інших суб’єктів міжнародного права (наприклад, міжнародних організацій) про встановлення, зміну або припинення взаємних прав та обов’язків у міжнародних відносинах.

Нормативно-правовий акт. Норма права закріплюється в нормативно-правовому акті, що є основним джерелом права в Україні, Росії, Туреччині та країнах континентальної правової сім’ї.

Нормативно-правовий акт можна визначити як офіційний письмовий акт-документ компетентного органу, у якому закріплено забезпечуване державою формально визначене загальнообов’язкове правило поведінки.

Проблема класифікації нормативно-правових актів є досить актуальною. Так, існує поділ нормативно-правових актів за юридичною силою на закони і підзаконні акти; за дією в часі - на постійні й тимчасові; за дією в просторі - на загальнодержавні, регіональні, муніципальні та локальні.

Закон - це нормативний акт вищої юридичної сили, який регулює найважливіші суспільні відносини.

Закони можуть бути конституційними або звичайними. До конституційних законів належить Конституція, закони, що вносять зміни і доповнення в Конституцію, а також закони, необхідність прийняття яких передбачена самою Конституцією. Прикладом останнього є передбачений у ст. 59 Конституції РФ закон, що проголошує право громадян Росії на альтернативну цивільну службу.

Щодо звичайних законів, то вони можуть бути кодифікованими і поточними. До кодифікованих законів належать кодекси, Основи законодавства тощо. Поточними визнаються закони, що не мають глобального, кодифікованого характеру й вирішують поточні ситуації, які постають перед державою. Прикладом такого закону є Закон України «Про національні меншини в Україні» від 25 червня 1992 року.

Підзаконний нормативний акт - це правовий акт, який видається на основі та відповідно до законів, проте має меншу юридичну чинність, ніж останні.

В Україні вони такі: нормативні укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів, інструкції та нормативні накази міністерств і відомств, рішення органів місцевого самоврядування й місцевих органів виконавчої влади (наприклад, рішення облдержадміністрацій), нормативні накази, що діють на підприємствах, установах і організаціях.

Правова доктрина.Правова доктрина - акт-документ, що містить концептуально оформлені правові ідеї, принципи, розроблені вченими з метою вдосконалення законодавства, усвідомлені суспільством і визнані державою як обов’язкові.

Правова доктрина не в усіх країнах є джерелом права, хоча значення наукових праць юристів для формування моделі правового регулювання визнається законодавцями багатьох країн. Правова доктрина служила безпосереднім джерелом права в англо-американській правовій системі: при вирішенні справи судді посилалися на праці вчених; а також у релігійно-філософській правовій системі: іслам, індуїзм, іудаїзм мають у своїй основі правила загальнообов’язкової поведінки, почерпнуті з праць видатних юристів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Норма права: поняття, ознаки та види

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.