Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






А) Капітал підприємства, його кругообіг та обіг.

У будь-якому процесі виробництва, незалежно від його суспільної форми,

беруть участь матеріальні й особисті фактори виробництва. Якщо розглядати їх поза конкретною соціальною формою, то вони виступають як звичайні засоби створення корисного продукту, споживної вартості, тобто того, що є природним результатом цілеспрямованої трудової діяльності людини. І в цій своїй якості засоби виробництва, створюючи матеріально-технічну основу виробництва, виступають як його виробничі фонди.

Основною метою соціально-економічних реформувань, що здійснюються на сучасному етапі в Україні, с реставрація капіталістичних відносин. Тому виробничі фонди ми розглядаємо не просто як засоби для виробництва матеріальних благ, а як капітал, тобто як вартість, яка повинна принести додаткову вартість (прибуток).

Капітал, обслуговуючи всі стадії виробництва, знаходиться в постійному русі. В економічному розумінні цей рух - це процес створення, збільшення і реалізації вартості. З точки зору організаційної, рух капіталу - це його кругооборот.

Життєвий шлях капіталу історично і логічно починається з грошової форми. Історично капітал скрізь протистоїть іншим формам багатства, як грошове майно купців і лихварів. Але, як нам уже відомо, гроші самі по собі не є капітал. Щоб перетворити гроші в капітал, їх необхідно авансувати, зробити знаряддям експлуатації найманих працівників і створення додаткової вартості. Тому підприємець із своїм грошовим капіталом (І) спочатку звертається до товарного ринку і ринку праці. Тут він купує засоби виробництва (3В) і робочу силу (РС). Цей акт руху капіталу можна виразити формулою:

ЗВ Г-Т РС

 

Виконуючи функцію купівельного засобу й засобу платежу, гроші виступають як грошова форма капіталу. Причому відбувається не просто купівля звичайних товарів за гроші, а авансування вартості зі грошовій формі для придбання факторів виробництва, у процесі якого в майбутньому повинна бути вироблена додаткова вартість. Саме це й перетворює грошову форму капіталу на продуктивну. Перетворення грошового капіталу на продуктивний - це перша стадія руху капіталу. Вона протікає у сфері обігу.

Після цього процес обігу капіталу переривається, хоча рух його продовжується. Куплені підприємцем у сфері обігу фактори виробництва, повинні бути застосованими. І це застосування відбувається в процесі виробництва, яким починається друга стадія руху капіталу.

У процесі виробництва в результаті поєднання робочої сили із засобами виробництва відбувається продуктивне їх споживання, в якому робітники своєю конкретною працею переносять на продукт, що виробляється, вартість засобів виробництва, що споживаються, а абстрактною працею створюють нову вартість, причому більшу, ніж вартість робочої сили. Тому вироблені товари відрізняються від товарів, що були куплені підприємцем на першій стадії, по перше, своєю натуральною формою (був, наприклад, бавовник, а стала пряжа), по-друге, за вартістю (бо не тільки відшкодовують авансовану на першій стадії вартість, але включають в себе ще й додаткову вартість). При цьому капітал знову змінює свою форму - з продуктивної він перетворюється на товарну (Т).

Проте й на цьому рух капіталу не припиняється, бо ж створена в процесі виробництва додаткова вартість поки що "річ у собі". Тому вона прихована у вартості нового виробленого товару (Т). Тому підприємець знову повертається на товарний ринок, але вже не як покупець, а як продавець. У цьому акті капітальна вартість скидає з себе товарну форму й набуває первісної грошової форми.

Товарний капітал знову перетворюється на грошовий. Це третя стадія руху капіталу. Здійснюється вона у сфері обігу і виражається формулою Т' - Г'.

Таким чином, капітал у своєму русі послідовно проходить три стадії і тричі змінює свою форму.

б) Основний і оборотний капітал. Як було показано вище, рух капіталу не припиняється із завершенням одного кругообороту. Для того, щоб вартість продовжувала зростати як капітальна вартість, вона повинна повторювати цей кругооборот.

Кругооборот капіталу, що визначається не як окремий акт, а як періодичний процес, називається оборотом капіталу.

Тривалість цього обороту визначається сумою часу його виробництва й обігу. Отже, час обороту капіталу охоплює проміжок часу від одного періоду кругообороту всієї капітальної вартості до наступного; він відмічає періодичність у процесі життя капіталу.

Час обороту індивідуальних капіталів неоднаковий. Він визначається конкретними сферами прикладання капіталу. Так, будівництво великого корабля вимагає декілька років, у текстильній промисловості час обороту капіталу визначається тижнями, а виробництво, наприклад, взуття триває хвилини. Тому для виміру потрібно мати якусь загальну міру. Такою мірою прийнято вважати рік. Загальна міра часу обороту дозволяє встановлювати швидкість оборогу будь-якого капіталу, одним і тим же способом порівнювати швидкість обороту одного індивідуального капіталу зі швидкістю обороту іншого.

На швидкість обороту капіталу впливають різноманітні обставини, з яких вирішальною є склад продуктивного капіталу. Продуктивний капітал, як відомо складається з постійного і змінного капіталу, тобто з вартості функціонуючих засобів виробництва і робочої сили. Оборот цих різних частин продуктивного капіталу відбувається не однаково. Капітальна вартість, авансована на засоби праці (фабричні будівлі, споруди, машини, обладнання і т.д.) зберігає в процесі виробництва свою певну натуральну форму в якій вона виступає впродовж ^ усього періоду функціонування. Наприклад, кам'яні фабричні будівлі можуть служити 50 років і більше, не перестаючи бути фабричними спорудами; машини не перестають бути машинами навіть після 10-20 років служби і т.д.

Таку особливість цієї частини продуктивного капіталу зумовлює той факт, що засоби праці вступають в обіг поступово, по частинах, в тій мірі, в якій їхня вартість (у вигляді амортизаційних відрахувань) переноситься у вартість того товару, що виробляється. Завдяки такій особливості ця частина капіталу набуває форми основного капіталу.

Отже, основний капітал - це та частина продуктивного капіталу, яка повністю бере участь у виробництві й тривалий час зберігає свою споживну вартість, а вартість його переноситься частинами на продукцію, яка виробляється, впродовж усього періоду використання і повертається до свого власника теж по частинах, в міру реалізації готової продукції.

Інакше обертається капітальна вартість, авансована на предмети праці. Вартість придбаної сировини, допоміжних матеріалів і палива входить повністю у вартість товару, що виробляється і при реалізації повністю повертається у грошовій формі до підприємця. Ця частина постійного капіталу набуває форми оборотного капіталу. До оборотного капіталу відноситься і змінний капітал, тобто та частина капіталу, яка авансується на придбання робочої сили.

Отже, оборотний капітал - це частина продуктивного капіталу, яка впродовж одного періоду виробництва втрачає свою стару споживну вартість, а її вартість повністю переноситься у вартість товару, що виробляється, і повністю повертаються до свого власника у грошовій формі після реалізації товару.

Поділ капіталу на основний і оборотний властивий лише для продуктивного капіталу. Грошовий і товарний капітали, які функціонують у сфері обігу, такого поділу не мають. В основі поділу капіталу на основний і оборотний лежить спосіб участі різних частин продуктивного капіталу в процесі перенесення вартості. Поділ же капіталу на постійний і змінний в основі своїй має спосіб участі ріпних частин авансованого капіталу в процесі виробництва додаткової вартості.

в) Фінанси підприємства. Фінансова система України складається з трьох рівнів: фінансів підприємств і організацій, загальнодержавних фінансів, фінансів населення. Фінанси підприємств і організацій поряд із загальними рисами, властивими фінансам загалом, мають специфічні ознаки, які пов'язані з характером та особливостями відносин розподілу доходів і реалізації продукції, формуванням фонду заміщення спожитих засобів виробництва, валового доходу, створенням та використанням різноманітних фондів грошових коштів, які забезпечують виробничо-господарську діяльність підприємств.

Фінанси підприємств, організацій і галузей народного господарства — це система економічних відносин, яка пов'язана з формуванням і розподілом грошових доходів і нагромаджень, утворенням і використанням фондів грошових коштів, за допомогою яких забезпечуються поточна господарська діяльність, виробничий і соціальний розвиток. Організація фінансів закладів некомерційної діяльності суттєво різниться. Насамперед вони надають різноманітні послуги соціального характеру, управління, охорони громадського порядку, оборони та ін. Тому тут фінансові відносини складаються навколо таких проблем: а) грошові відносини даної галузі з бюджетом. На їх основі формуються галузеві грошові фонди освіти, охорони здоров'я, культури, мистецтва тощо; б) грошові відносини між галузевими органами управління і підвідомчими їм закладами, а також внутрі останніх. Вони супроводжуються використанням галузевих фондів і формуванням грошових фондів цільового призначення (заробітної плати, капітального ремонту та ін.). Всередині організацій і закладів фінансові відносини виникають з нагоди формування й використання фондів заробітної плати і економічного стимулювання, а також перерозподілу грошових коштів цільового призначення; в) грошові відносини між суб'єктами господарювання, в тому числі й пов'язаних із формуванням і використанням позабюджетних фондів, і грошові відносини між споживачами послуг і спонсорами.

Фінанси підприємств і організацій забезпечують формування й використання доходів первинної виробничої структури, регулюють розподільчі відносини на мікроекономічному рівні і формують базову підсистему фінансової системи. Саме на підприємствах створюється валовий національний продукт, що стає об'єктом фінансового розподілу і перерозподілу, формуються грошові доходи й нагромадження, утворюються і використовуються фонди грошових коштів, що допомагають забезпечувати нормальну поточну господарську діяльність, виробничий і соціальний розвиток.

Фінанси підприємств мають такі самі соціально-економічні ознаки, як і фінанси взагалі. Поряд з цим їм притаманні специфічні ознаки, пов'язані з особливостями функціонування фінансів у різних сферах суспільного виробництва. Зокрема, в галузях матеріального виробництва, де виробляють товари, основу організаційної структури складають підприємства і їх об'єднання, що формують такі різноманітні групи фінансових відносин: по-перше, грошові відносини щодо формування первинних доходів і цільових фондів внутрігосподарського призначення — статутного фонду, фонду розвитку виробництва, заохочувальні фонди та ін.; по-друге, відносини між підприємствами, пов'язані з платежами й отриманням штрафів при порушенні договірних зобов'язань, здійсненням пайових внесків членами різних об'єднань, їх участь у розподілі прибутку від кооперації виробничих процесів, інвестування коштів у акції та облігації інших підприємств, отримання з них дивідендів і процентів; по-третє, відносини страхування, отримання банківських позичок і їх погашення, сплати процентів них, а також надання банками у тимчасове користування вільних грошових коштів за певну плату;

по-четверте, відносини з державою у зв'язку з утворенням і використанням бюджетних і позабюджетних фондів; по-п'яте, відносини підприємств з вищими управлінськими структурами галузі, що передбачають платежі до різноманітних внутрігалузевих фінансових ресурсів.

Множинність форм фінансових відносин підприємств сфери матеріального виробництва розширюється наявністю різних форм власності, дією природнокліматичних факторів з галузевими особливостями. Їхньою матеріальною основою виступають виробничі фонди, що обслуговують кругооборот і оборот виробничих фондів і забезпечують неперервність даного процесу. Специфіка фінансів підприємств пов'язана також із особливостями й характером відносин розподілу виручки і реалізації продукції, особливостей формування фонду заміщення спожитих засобів виробництва і валового доходу.

Головною умовою комерційного розрахунку є отримання прибутку і достатньої рентабельності для самофінансування. Якщо фінансово-господарська діяльність не забезпечує цього, то даному суб'єкту господарського життя загрожує банкрутство. Тому найхарактернішими рисами фінансів підприємств, що діють на основі принципів комерційного розрахунку, є:

по-перше, справжня фінансова незалежність. Підприємства самостійно розподіляють отриману виручку, формують і використовують на свій розсуд фонди виробничого і споживацького призначення. Та це не означає, що підприємство не має ніяких обов'язків і обмежень. Вони є і навіть більш вагомі, ніж були раніше. Але нині ці права та обов'язки оформлені в систему чинного законодавства, виконання положень якого є обов'язком для всіх;

по-друге, фінансові відносини підприємств, що діють на засадах комерційного розрахунку, вільні від дріб'язкової опіки держави. Вона може лише за допомогою економічних важелів регулювати фінансово-господарську діяльність, тобто держава проводить відповідну податкову політику амортизації, експортно-імпортну, валютну тощо. Проте ні держава, ні її органи не можуть перерозподіляти фінансові кошти між підприємствами;

по-третє, суб'єкти фінансових відносин несуть реальну економічну відповідальність за фактичні результати своєї діяльності, своєчасне виконання зобов'язань перед постачальниками, державою, споживачами, банками та ін. Відповідають власним майном, штрафами, фінансовими санкціями. І не можуть розраховувати на покриття своїх збитків коштом державного бюджету чи інших підприємств. Граничною межею відповідальності є ... банкрутство;

по-четверте, у підприємств на засадах комерційного розрахунку складаються різноманітні взаємозв'язки з банками, страховими компаніями, державою. Вони спрямовані на зміцнення комерційних засад, на рівноправні партнерські стосунки, що вигідні усім її учасникам. Кожен суб'єкт комерційного розрахунку чітко усвідомлює, що ніхто й нічого безплатно не дає. Пільги, якщо й надаються, мають досить обмежений характер. Завдяки комерційному розрахунку на підприємствах формуються нові організаційно-правові відносини, впровадження яких здатне піднести ефективність виробництва на 25-30%.

Для досягнення розширеного відтворення і високої результативності фінансово-господарської діяльності та фінансової стабільності підприємства на засадах комерційного розрахунку здійснюють виважене й продумане планування, яке базується на все сторонньому врахуванні тенденцій ринкової кон'юнктури, маркетингу і соціальної орієнтації виробництва. Головна мета плану — досягнення високої ефективності виробничо-збутової діяльності шляхом урахування реальних можливостей перетворення як власних, так і залучених коштів у продуктивний капітал. При цьому чітко й точно прораховується лише той період часу, у якому надійно визначено виробничо-збутову поведінку підприємства. А довготривалі процеси прогнозуються з урахуванням вірогідності різних сценаріїв і варіантів рішень. Поряд із старою базою розрахунків все ширше застосовуються економічно-математичні методи і моделювання.

Фінансово-економічні процеси в межах одного року відображаються у балансі доходів і видатків. Це найважливіший документ підприємства у його стосунках з партнерами, банками, податковою інспекцією, місцевою владою, аудиторами тощо. Складання балансу доходів і видатків підприємства здійснюється на основі аналізу і врахування рівнів віддачі затрат і строків їх окупності, збалансування ризиків і забезпечення ліквідності, врахування динаміки інфляційного процесу тощо. Вся сукупність проблем збалансування доходів і видатків групується у такі чотири розділи балансу підприємства: по-перше, доходи і надходження коштів; по-друге, видатки і відрахування коштів;

по-третє, кредитні взаємовідносини з банківськими закладами; по-четверте, взаємовідносини підприємства з бюджетом і позабюджетними фондами.

Специфіка організації фінансів підприємств значною мірою залежить від форми господарювання. Так, за орендної системи фінансові відносини складаються на основі договору, в якому зафіксовано розмір орендної плати. Вона включає амортизаційні відрахування на повне відновлення основних фондів, обов'язкові платежі в бюджет, відрахування на розвиток виробництва, науки й техніки. Якщо при промислових підприємствах створено кооперативи, то в них формування доходів здійснюється відповідно до Закону про кооперацію та статуту кооперативів. Усі інші відносини з підприємствами вони регулюють на основі укладених договорів. У бюджет кооперативи платять податок з прибутку, ставки якого диференціюються залежно від виду кооперації та вкладу у задоволення потреб населення, умов матеріально-технічного постачання, ціноутворення тощо.

Промислові підприємства також самостійно вступають у договірні стосунки з іноземними партнерами й формують спільні підприємства. Договором визначаються такі принципові питання, як право власності у спільному підприємстві, формування й використання резервного та інших фондів, сплата податку з прибутку, а також умови обкладання податком тієї частини прибутку, яку іноземний учасник хоче перевести за кордон.

Перспективи розвитку фінансів підприємств органічно пов'язані з роздержавленням та приватизацією. Принцип тут один: взяти все, що можна, у державних бюрократичних структурах і віддати людям, а вони, включившись у вільне підприємництво й конкурентну боротьбу, знайдуть найефективніші способи функціонування підприємств на благо всього суспільства.

Отже, фінансова політика України, спрямована на збалансування державного бюджету і здійснення структурних змін, має сприяти збільшенню доходів товаровиробників усіх форм господарювання, стимулювати вільне підприємництво та зростання маси прибутку.

г) Підприємство: суть і функції. В умовах ринкової економіки будь-яка

економічна діяльність в кінцевому результаті скерована на отримання максимального прибутку. Водночас висока прибутковість досягається не сама по собі, а є результатам певної активної діяльності суб'єктів ринку. Така діяльність отримала назву підприємництва. Що це таке?

У най загальніших рисах підприємництво можна визначити як організаційно-господарське новаторство на основі використання нових можливостей. Більш конкретно зміст підприємництва розкривається в Законі України "Про підприємництво", де сказано: "Підприємництво - це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою отримання прибутку". Неодмінним компонентом підприємництва є персональна економічна, а не колективна адміністративна відповідальність за результати роботи, при якій практично неможливо було знайти як конкретного винуватця за збитки, так і того, хто найбільше сприяв успіху. Тому підприємництво несумісне з втратами, некомпетентністю, розгільдяйством, крадіжками на робочому місці.

Підприємництво в усіх формах власності - це в сучасних умовах найефективніший шлях відходу від моно власності (державної), її роздержавлення, подолання відчуження людини від власності. Розвиток підприємницьких структур, разом із заходами державного, адміністративного регулювання, в майбутньому має послужити інструментом демонополізації нашого господарства, а саме підприємництво - стати справжнім двигуном розвитку економіки й посприяти процвітанню всіх сфер життєдіяльності суспільства в умовах ринкової економіки.

У нашій країні протягом десятиріч не визнавалася роль підприємництва, через що велика кількість людей позбавлялася можливості знайти застосування своїм природним нахилам і здібностям, або ж спонукалася діяти незаконно (тіньова економіка, службові зловживання). У результаті не використовувався з достатньою ефективністю найважливіший з усіх ресурсів - людський потенціал. Країна все більше відставала в своєму розвитку від передових держав Заходу. За останці роки ситуація докорінно змінюється. Підприємництво починає відігравати все більшу роль в економіці.

Світовий досвід свідчить, що ринкова економіка працює менш ефективно там, де підприємницька діяльність скована або надмірним держаним регулюванням, або багаточисельними соціальними обмеженнями, а також низьким рівнем культури й освіти населення. Саме ці фактори найбільше рельєфно проявилися в нашій країні, як наслідок багаторічного панування командно-адміністративної системи. Отже, розвиток підприємництва, а відповідно й ринкових відносин, повною мірою в Україні можливий лише за умови нейтралізації дії цих факторів.

Хто ж може займатися підприємницькою діяльністю? Згідно з Законом України "Про підприємництво" суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) на території України можуть бути: громадяни України, інші держави, необмежені законом у правоздатності або дієздатності; юридичні особи всіх форм власності, передбачених Законом. Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, служби безпеки, внутрішніх справ, держарбітражу, державного нотаріату, а також Органів державної влади й управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Не можуть бути зареєстровані як підприємці і виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в них керівні посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини.

Хто ж може бути віднесений до категорії підприємців? Підприємець - це той, хто займається підприємницькою діяльністю з метою отримання прибутку. Саме це відрізняє його від інших учасників економічного життя. Лікувальні заклади, заклади освіти, культури тощо теж, наприклад, можуть заробляти гроші, отримувати прибуток. Але останній не є їхньою метою. Клуб, школа, вищий учбовий заклад не е підприємцями. Тому законодавство, яке регулює підприємницьку діяльність, на них не розповсюджується повною мірою, а прибуток цих закладів може використовуватися лише на внутрішні потреби.

У нашій свідомості підприємець, як правило, асоціюється 3 ділягою, людиною, для якої основна мета - отримання прибутку будь-якого ціною. І таке уявлення про підприємця не випадкове, тому що більшість наших "підприємців" такими і є. Водночас справжній підприємець, хоча й має за мету в кінцевому результаті отримати прибуток, розглядає свою діяльність не лише як засіб заробітку, але й як засіб самоутвердження, самовираження, задоволення своїх амбіцій тим, що веде власну справу. Тому сучасний підприємець, як правило, не розглядає швидке збільшення особистого споживання як першочергове завдання. Більшу частину прибутку він вкладає у розвиток найбільш перспективних напрямів господарської діяльності. Ініціативний підприємець, таким чином, виступає в ролі розвідника, який зондує майбутню структуру господарства, намічаючи шлях для майбутніх структурних зрушень.

Дуже поширеною є думка, що підприємець - це власник того майна (засобів виробництва), за допомогою якого він здійснює підприємницьку діяльність. У дійсності ж він може або бути таким власником, або ж лише користуватися цим майном (користувачем). Приклад. Припустимо, будь-який власник капіталу заснував підприємство, але він погано орієнтується в підприємницькій діяльності. У цьому випадку він може за договором найняти менеджера, в якості керуючого, який і буде здійснювати підприємницьку діяльність, тобто буде підприємцем. Таким чином власник і підприємець розділилися. Хоча, як говорилося вище, підприємець і власник можуть бути і в одній особі.

Підприємець - завжди самостійний товаровиробник або той, хто надає послуги. А це означає, що він нікому не підлеглий, поняття "вищестоящий орган" зникає з законодавчого обороту. Більш того, власник майна підприємства, якщо він не є підприємцем, не має права втручатися в діяльність підприємства після укладення договору з підприємцем (менеджером), якщо це не передбачено договором, статутом і чинним законодавством. Якщо підприємець самостійний, він сам відповідає за кінцевий результат своєї роботи. Давати безвідповідальні вказівки, як слід діяти в тих чи інших господарських ситуаціях, ніхто не має права. Якщо ж. Припустимо, власник або державний орган втручаються в діяльність підприємця, то вони повинні брати на себе й відповідальність за результати своїх дій. У вітчизняному законодавстві підприємницька самостійність регламентована Законом України "Про підприємництво", у ст. 3-й якого записано: "Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійну будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству." Отже, підприємництво передбачає широкий простір для прояву ініціативи, спритності, вміння і в той же час забезпечує певну особисту свободу, незалежність підприємця від будь-яких вертикальних чи горизонтальних економічних і політичних структур.

Всі види підприємницької діяльності з точки зору того, хто бере в ній участь, можна класифікувати як індивідуальне, колективне або державне підприємництво. Кожен з цих видів підприємництва здійснюється в певній організаційній формі. В розвинутих країнах з ринковою економікою існує три форми організації підприємництва.

Одноосібне господарство - така форма організації, коли один власник приймак одноосібні рішення й несе особисту відповідальність за всі справи. Перевагою одноосібного господарства є повний контроль за веденням справ з боку господаря-власника, а недоліком - незначна, як правило, величина капіталу, а також те, що власнику доводиться нести особисту відповідальність за збитки, втрати й борги. У США, за деякими оцінками, в середині 80-х років нараховувалося 7млн. одноосібних господарств (без фермерських). В Україні на сучасному етапі формування капіталістичної економіки - це основна форма, в якій зароджується новий клас власників.

Партнерство - форма організації підприємництва, коли два або більше підприємців приймають рішення спільно й несуть солідарну відповідальність за всі справи. Партнерство допомагає подолати перший недолік, властивий одноосібному господарству (незначна величина капіталу), але повна відповідальність для партнерів у випадку втрат, збитків і, т.д. залишається. Існують партнерства з обмеженою і необмеженою відповідальністю. В першому випадку в разі банкрутства вони ризикують втратити (через судовий розпродаж, наприклад) лише капітал підприємства, а в другому, - і свій особистий капітал (особисте майно). Партнерство в основному розповсюджене в таких галузях, як юриспруденція, медицина, брокерство.

Корпорація - форма організації підприємництва на основі акціонерної власності, в якій підприємець, як правило, відокремлений від власності, а його фінансова відповідальність обмежена. Переваги корпорації полягають в тому, що вона може залучити значний капітал шляхом продажу акцій. Акціонери не несуть матеріальної відповідальності по зобов'язанням фірми, вони можуть втратити лише вартість своїх акцій у випадку банкрутства. Корпоративна форма довела на практиці свою раціональність там, де необхідні великі капітали, велике масштабне виробництво.

Названі типові форми підприємницької діяльності в різних країнах, згідно з існуючими правовими нормами, трансформуються у форми конкретні. Зокрема, в Україні вони виступають у вигляді найрізноманітніших господарських товариств (Див. Закон України "Про господарські товариства").


2. Первісне нагромадження капіталу. Перетворення грошей у капітал. Наймана праця.


Читайте також:

  1. I.1. Порядок збільшення розміру статутного капіталу АТ за рахунок додаткових внесків у разі закритого (приватного) розміщення акцій
  2. II.2. Збільшення розміру статутного капіталу АТ за рахунок спрямування прибутку до статутного капіталу
  3. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
  4. III. Капітальні інвестиції
  5. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
  6. А) Грошовий обіг. Закони.
  7. Активи підприємства, їх кругооборот і оборот
  8. Акціонерний капітал і акціонерне товариство.
  9. Акціонерний капітал і акціонерні товариства
  10. Акціонерні товариства випускають облігації на суму не більше 25 % від розміру статутного капіталу і лише після повної оплати всіх випущених акцій.
  11. Альтернативні джерела формування підприємницького капіталу




Переглядів: 2242

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
А) Заробітна плата її форми та системи. | А) Заробітна плата, її форми та системи.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.006 сек.