Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Народні свята весняного циклу

У давніх слов'ян рік починався навесні, березневе літочислення зберігалося до 1409 р. (За цим літочисленням Нестор-літописець розпочав «Повість временних літ»). Новий трудовий рік починався з відродження навколишньої природи, з першою оранкою і сівбою.

Весняні свята та обряди відбувалися з початку березня до кінця червня. Головними тут були зустріч весни, вітання пробудженої природи, звертання до землі, щоб дала добрий урожай.

Початку березня чекали з нетерпінням. Справжній прихід весни пов'язували зі святом Явдохи, яке припадає на 14 березня (за старим стилем — на перше). До цього дня випікали обрядове печиво, так звані веснянки. Дівчата і хлопці брали їх у долоні і з простягнутими руками йшли на околицю села, щоб закликати в гості весну-красну. Цей ритуальний хід супроводжувався піснями, поетичними діалогами та обрядовими сценами. В Україні був широко відомий звичай — у березні робили з соломи опудало, що ніби уособлювало собою Зиму, його вдягали в лахміття, вивозили з села, топили в річці або спалювали. Назад в село привозили Весну і Літо. Це означало, що весна остаточно переборює зиму.

Для весняного циклу характерні звичаї та обряди, пов'язані з певними змінами в поведінці тварин. Наприклад, першою ознакою приходу весни вважався посвист байбака. Вдосталь виспавшись, тварина, відчувши тепло, вилізає з нірки, стає на задні лапки і, настороживши вуха, піднімає голову й голосно сповіщає про свою появу під сонцем. Люди спеціально ходили в степ, щоб не пропустити голос живого провісника тепла. «Посвистів байбак, — казали в народі, — ховай у затінок сіряк!»

Другою ознакою весни був приліт вівсянок — найперших перелітних птахів.

З Кононового дня — 18 березня — починався весняний сонцеворот, день уже переважував ніч. З цієї нагоди влаштовували цікаві дитячі забави — заклички птахів. Діти юрбами виходили за село, несучи в долонях фігурки випечених з тіста жайворонків та голубків, і голосно декламували:

Пташок викликаю

З теплого краю.

Летіть, соловейки,

На нашу земельку!

Спішіть, ластівоньки,

Пасти корівоньки!

Дівчаточка — вороб'ята,

Радьмося!

Та виходім на травицю —

Граймося!

Та виходім на травицю —

В добрий час.

Нема таких співаночок, Як у нас!

Якщо хтось уперше побачив ластівку, то брав грудочку землі і жбурляв їй услід, примовляючи: «На тобі, ластівко, гніздо, а людям на добро».

Астрономічний прихід весни вважався на Олексу (30 березня). Цей день в Україні так і називали — Теплий Олекса, на якого «щука хвостом лід розбиває», тому навіть у лісових озерах починає скресати крига. В особливій пошані серед пасічників був Теплий Олекса. У цей день годилося винести з омшаників вулики й виставити їх на пасіки, щоб бджоли зробили перший обліт.

Остаточним утвердженням весни вважалося Благовіщення, яке припадає на 7 квітня за новим стилем, а за старим — на 25 березня. З цього дня вже можна було починати ранню оранку.

Культом новолітування, що супроводжувалося обрядами, вважалося рівнодення. До речі, сучасна астрономічна весна також настає 21 березня о 6 годині 52 хвилини ранку.

Добре відомо, що назва «березень» і похідна «березоль» чи «березіль», на думку багатьох учених, пов'язана з давнім промислом — заготівлею березової золи та кори, а також кленового чи березового соку.

Рідину, заготовлену з дерев, що планувалися під зруб, зливали в діжку, заправляли смаженим ячменем або сухофруктами і тримали у прохолодному місці. Такий напій міг зберігатися протягом трьох — чотирьох місяців, був дуже смачний і корисний.

У лісі на галявинах молодь весело зустрічала весну і в останні дні березня поряд з іншими іграми та забавами, хороводами починали заплітати першого «шума»(дерева і кущі вкривалися ніжними бруньками і першими молодими листочками: зеленіли верба, вільха, береза та ін.).

Великодня обрядовість має в Україні давні традиції і різноманітну регіональну специфіку. За тиждень до Великодня в Україні святкують Вербну неділю (пальмову, квітну, цвітоносну, шуткову, Васькову). Це пам'ятна дата в'їзду Ісуса Христа до Єрусалима. Перед тим він відіслав двох учнів до найближчого села, щоб привели осла. Ісус сів на нього й урочисто в'їхав до цього великого міста, а десятки тисяч людей вийшли йому назустріч: одні стелили свій одяг на дорозі, інші ламали пальмові віти й кидали перед Ісусом, а діти співали.

На пам'ять про цю знаменну подію у наших храмах освячують вербові гілочки, прикрашені квітами, стрічками, а в південних країнах святять пальмові віти.

Є кілька традицій, пов'язаних із Вербною неділею. Так, великими галузками легенько б'ють знайомих, промовляючи: «Баська б'є, а за тиждень паска є», «Верба красна — б'є даремно, верба біла — б'є за діло», «Будьте дужі, як вода, родючі, як земля, веселі, як весна, а красні, як сонце».

Інша традиція: після освячення верби кожен член родини повинен з'їсти один вербовий котик, що ніби дасть здоров'я. В деяких регіонах України вербові гілочки використовували згодом для вигону худоби на пасовиська, застосовували як ліки.

Останній тиждень перед Великоднем називається білим або чистим. Найважливішим днем цього тижня є Чистий четвер (Великий четвер, Страсний четвер).

Богослужіння Чистого четверга присвячене згадкам про Тайну вечерю, яка, згідно з Євангелієм, була влаштована учнями Христа в домі одного з жителів Єрусалима на честь зустрічі єврейської Пасхи. Тут Ісус передбачає зраду Іуди, зречення Петра і свою мученицьку смерть. Вечеря стала подією, яка послужила основою для встановлення християнською церквою таїнства причастя: «Як вони споживали, Ісус узяв хліб і дав своїм учням і сказав: «Прийміть, споживайте — це Тіло Моє». А взявши чашу, подав їм і сказав: «Пийте з неї, бо це Кров Нового Заповіту, що проливається на відпущення гріхів».

За народною традицією вважається, що Чистий четвер — це день весняного очищення. В Україні до цієї дати обов'язково вичищалися оселі, мастилися, розмальовувалися хати та печі. Столи застеляли гарними рушниками, діставали зі скринь найкраще вбрання. У Чистий четвер допомагали митися старим, немічним та хворим. Останні прагнули помитися рано, до сходу сонця, доки ворон діточок не скупав. За народним повір'ям, хто випередить ворона, той обов'язково одужає. По всій Україні побутувало повір'я, що попіл, вибраний з печі у Велику середу, четвер, п'ятницю або суботу,оберігає капусту від шкідників. А якщо такий попіл винести у курник, кажуть, що він впливає на несучість курей. Збіжжя, посіяне у четвер, буде чисте, вільне від бур'янів.

Після вечірньої служби в четвер з церкви несли страсні свічки, випалювали ними хрест на дверях, що мало оберігати від нечистої сили. Вогонь очищання був жаданим у кожній оселі. Вважалось, якщо страсної свічки вистачить на 12 разів,то щаститиме. До того ж вірили, що освячені на Чистий четвер свічки відганяють від оселі грім та блискавку, за що й називали їх громничками або громовицями. І третю назву мав четвер на «білому» тижні — Навський Великдень, бо, за давніми переказами, цього дня навідуються померлі родичі. Подейкували, що можна також побачити відьму за осиковими ворітьми або осиковою бороною.

У Страсну п'ятницю віруючі нічого не їдять до винесення плащаниці з вівтаря. Вважається, що робити в цей день також нічого не можна, за винятком садіння капусти і цибулі та випікання пасок. Все, що стосувалось паски, мало дуже велике значення: крихти не можна було викидати свиням чи курям, лише рогатій худобі; вершечок від паски, висушений і залишений про запас, мав, за повір'ям, лікувальні властивості не лише для людей, а й для худоби.

Багато уявлень про паску пов'язували з городніми роботами. Наприклад, коли паску садили в піч, треба було садити в землю цибулю, бо добре вродить. Одну паску тримали на столі цілий тиждень — до Проводів, «щоб добре родила пшениця і всяка пашниця».

Печуть паску з пшеничного борошна на опарі, додаючи молоко, цукор, яйця та різні прянощі — корицю, шафран, ванілін. Хвилюється господиня: чи сходить тісто, чи вдадуться паски? Напалюють піч дровами, які по поліну, протягом Великого посту, щочетверга скидали на горище. У хаті не можна голосно розмовляти, обговорювати паску. Вчинене в діжі, макітрі або дерев'яних ночвах тісто розкладають у спеціальні форми — пасківники. Місять, дають підійти тісту кілька разів і саджають паску в піч з молитвою, щоб діти були такі пишні, як вона. За п'ятницею надходить Великодня субота — день виготовлення крашанок і писанок.

Про виникнення цієї традиції існує переказ, що Марія Магдалина, якій першій явився воскреслий Христос, прилюдно засвідчила на Пасху в римському амфітеатрі про своє християнство, даючи імператорові Тіберію червоне яйце зі словами: «Христос Воскрес!». Цей приклад і став основою Великоднього привітання християн. Яйце — загальнолюдський символ життя, весни, сонця.

В Україні яйця не лише фарбують (крашанки), а й розписують (писанки). Існує легенда, що коли Ісус Христос ходив з святим Петром по землі проповідувати, якось зупинилися в селі, де жили іудеї. Побачивши Христа, вони почали кидати в нього камінням, грудками землі, і як торкався камінь Ісусової одежі, то робилася з нього писанка, а як торкалася грудка, то перетворювалась на крашанку. Святий Петро позбирав все те до кишені, а пізніше людям роздав. З того часу ніби пішов звичай готувати писанки та крашанки на Великдень.

Крашанки красять переважно в червоний колір — колір вогню, життя, крові Спасителя. Для фарбування з давніх часів наш народ використовував рослинні барвники — лушпиння цибулі, кору дуба або молодої яблуні, проліски, бузину.

Крім писанок і крашанок у деяких регіонах України виготовляли мальованки, шкробанки, крапанки, з якими пов'язувалось багато вірувань і повір'їв. Наприклад, вважалося, що писанка гасить пожежу, відганяє нечисту силу, зцілює від хвороб. На Великдень і в наступні дні всі вітали одне одного яйцем. Великодні яйця обов'язково приносили на кладовище, таким чином христосуючись з померлими.

Для дітей великодні яйця були предметом захоплюючих ігор. Наприклад, відомий звичай качати яйця був пов'язаний з вірою стародавніх слов'ян у демонів. Люди вірили, що, качаючи яйця, можна примусити злого духа танцювати, стрибати, а це спричиняло йому нібито великі страждання. Часто старші діти заздалегідь готували собі мацаки — міцні яйця, які фарбували і на свята використовували для гри навбитки. Той, чиє яйце розіб'ється, мусить віддати його переможцеві.

За українською традицією Великдень — найвеличніше свято року, тому з ним пов'язано багато народних звичаїв. Старі люди кажуть, що на Великдень як зустрінеш якого чоловіка, хоч і незнайомого, поклонись, привітайся. Гріх не вітатися в цей день навіть з ворогом. У давнину в народі вірили: якщо на Великдень вийдеш з хати на вулицю, що перше побачиш, тим і займайся — буде вдача.

Велику силу в народному уявленні мають слова «Христос Воскрес!». Існує цікава народна легенда, що від дня свого Воскресіння Спаситель посадив у підземелля під тією скалою, де була його труна, головного сатану і наказав йому гризти 12 залізних ланцюгів, 12 залізних дверей і 12 залізних замків. Якщо сатана перегризе все це від одного Великодня до другого, настане кінець світу. Сатана спочатку перегриз замки, потім двері і ось-ось мав перегризти останній ланцюг — ще тільки один раз треба було стиснути зуби. А тут як заспівали люди «Христос Воскрес!», так всі замки, двері і ланцюги відразу поновилися, і нечистий мусив гризти все спочатку. А якщо настане такий час, коли люди перестануть співати «Христос Воскрес!», тоді сатана перегризе останній ланцюг і прийде кінець світу.

На Великдень люди ідуть до церкви. Горять вогнища, що нібито допомагають сонцю розігрівати землю. У гарно прибраній хаті ніхто не спить, мерехтить свічка; всі чекають, коли задзвонять дзвони.

Вдома родина, помолившись до образів, пригощається. Починають із свяченого яйця, паски, а потім їдять інші страви. Господар обходить обійстя — дає тваринам покуштувати свяченого. У цей день відпочивають, провідують могили. А молодь, діти збираються біля церкви — водять гагілки, веснянки, граються крашанками та писанками в котючки або в навбитки. У великодній понеділок (волочильний) ходять у гості, обмінюються гостинцями. Хрещеники носять хрещеним батькам пироги. Відбуваються поминки на могилах. У народі є повір'я, що в цей день покійники тужать за землею. Великодній понеділок також ще має назву поливальний, бо хлопці обливають дівчат водою, а ті віддаровуються писанками чи крашанками. На третій день Великодня збиралися в корчмах — виряджали свято.

У велику середу після обіду хазяйки печуть кукуци — малі хлібини з житнього борошна. Того дня ходять малі діти за кукуцами, тому і звуть їх кукуцарі. Стануть вони під хаткою рядком під вікнами й кличуть всі в один голос: «Грійте діда! Дайте хліба! Аби вам овечки, аби вам ягнички, аби вам телички!» Кричать доти, доки хтось не вийде з хати і не дасть кукуци. Через тиждень після Великодня наставала провідна неділя,коли (за народним повір'ям) до своїх домовин спускалися душі предків. Як і на Великдень, пекли паски, розмальовували писанки. Усе це несли на могили для спомину рідних.

З початку березня і до кінця червня відзначали весняні свята та обряди. Головними тут були зустріч весни-красни, вітання пробудження природи, забезпечення родючості землі. Відбувалися спалення зими-Мари, ритуальне обливання водою, розваги юнаків, дівчат. Кульмінацією весняних святочних дій виступали зелені свята, коли зеленню прикрашали помешкання, водили «куща» (вбрану в зелені віти дівчину).

Зелений тиждень починається з четверга. В цей день дівчата йдуть на луки, на левади, в ліс і там «завивають» вінки, співаючи:

Ой зів'ю вінки та на всі святки,

Ой на всі святки, усі празднички.

У деяких місцевостях України дівчата ходять по селах з вінками на голові. Вінки в'ють з конвалії, незабудки, василька, чебреця, вплітають і полин. Ставлять стіл під березою, а на стіл частування, й обов'язково яєчню.

У деяких селах, переважно у східних районах України, зберігається звичай завивати берізку. В четвер із самого ранку дівчата печуть пироги, різні солодощі, готують яєчню. В полудень починається головна дія. Посеред двору стоїть зрубана молода деревина, а під нею — горщик із водою. Дівчата ходять по двору або сидять на лавах, на призьбі... Хлопці тримають у руках заготовлену їжу, відра з пивом на палицях. Одна з дівчат підходить до дерева і перекидає горщик з водою, а потім бере дерево в руки й заспівує пісню... Всі інші підтримують її у співі. Ворота відчиняються, і весь гурт, оточивши дівчину з деревом, рухається по вулиці, прямуючи до лісу. В лісі розстеляють обрус, сідають навколо і починають пригощатись. Після пригощання дівчата розходяться по лісу й вибирають одну з берізок для завивання на ній вінків. Берізку вибирають такої висоти, щоб можна було дістати гілля, стоячи під деревом. Розділившись по двоє, кожна пара кумується: подає через вінок жовту крашанку. Після цього приступають до вибору старшої куми: скручують хустки, кидають їх угору, і чия хустка підлетить вище, та з дівчат і буде старшою кумою.

Після завивання вінків дівчата повертаються до села. В неділю, в день Трійці, дівчата йдуть у той самий ліс, де завивали вінки, щоб тепер розвивати їх. Кожна пара оглядає свій вінок: зів'яв чи ні. По цьому визначають своє щастя чи нещастя.

На Харківщині та Полтавщині в зелений тиждень дівчата водили колись «тополю». Для цього вони з-поміж себе вибирали найвищу дівчину, яка й повинна зображати тополю. Дівчина піднімала руки догори, з'єднувала їх над головою, на руки їй одягали намисто, стрічки, барвисті хустки.

Вбравши «тополю», дівчата водили її не тільки по селу, а й по полях, де на той час колосяться жита. Зустрівши людей, «тополя» їм низько вклонялася, а господарі частували дівчат і давали подарунки «тополі» на стрічки. Водячи «тополю», дівчата співали:

Стояла тополя

Край чистого поля.

Стій, тополенько,

Не розвивайсь,

Буйному вітроньку

Не піддавайсь...

У суботу перед зеленими святами (Трійцею) гілки тополі разом з гілками інших дерев втикали у ворота, щоб відігнати нечисту силу. В тій хаті, де народилася дівчинка, на видному місці біля обійстя садили маленьку тополю.

Серед рослинного світу тополя — найвиразніший жіночий символ. Порівнюючи з гнучким деревом вроду і ставність дівчини, у народі кажуть: «Струнка, як тополя», «Тонка, як тополя».

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
УКРАЇНСЬКІ НАЦІОНАЛЬНІ СВЯТА ТА ОБРЯДИ	\|	Народні свята літнього циклу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.