Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






ЖИВОПИС

СКУЛЬПТУРА

У мистецтві стилю бароко важливу роль відігравала скульптура. її широ­ко використовували в оздобленні фаса­дів та інтер'єрів архітектурних споруд. Розквіт скульптури в Україні припа­дає на XVIII ст.

У Західній Україні цей вид образо­творчого мистецтва традиційно був більш розвиненим ніж у Східній. Видатний його представник – львівський скульптор Йоанн Пінзель (роки народження і смерті невідомі). Його статуї прикрашають собор Святого Юра у Львові, ратушу в Бучачі. З-поміж створених ним образів окрім міфоло­гічних та біблійних героїв привертає увагу український козак, сповнений високої людської гідності. У доробку майстра багато витворів з дерева, ви­конаних з віртуозною майстерністю. Фігури ніби перебувають у динамічно­му русі, найнесподіваніших ракурсах. У позах, жестах, виразах облич пере­дано бурхливі почуття. У своїх творах втілити дух бароко динаміку, мінливість, експресію, Творча манера Пінзеля вплинула на розвиток мистецтва скульптури в Галичині та за її межами.

На Придніпров'ї та Лівобережжі де­коративна скульптура перебувала під впливом народного мистецтва. До са­мобутніх творів свого часу належали мідні фігури архангела Михаїла - пок­ровителя Києва і богині правосуддя Феміди, встановлені на будівлі київ­ської ратуші.

Скульптура була тісно пов'язана з мистецтвом різьблення по дереву, яке у XVIII ст. досягло своєї вершини.-Яскравий приклад цього - декоративні оформлення іконостасів багатьох укра­їнських церков і соборів, що вражають майстерністю виконання, складністю композицій, пишнотою й розмаїттям елементів і форм.

Живопис доби бароко - особлива сторінка української культури. Як і архітектура, він розвивався під впли­вом європейського та народного мис­тецтва. Ці два джерела сформували не­повторне обличчя української націо­нальної школи живопису, яка досягла довершеності у XVIII ст.

Як і в попередні епохи, в Україні розвивався монументальний і станко­вий живопис. Монументальний живопис переважно пов'язаний із розписами культових споруд. До на­шого часу дійшло дуже мало його пам'яток, а ті, що збереглися (на­приклад, фрагменти фресок Троїцько­го собору Густинського монастиря поблизу Прилук), свідчать про значні зміни в цьому виді мистецтва. Україн­ські художники вирішували нові творчі завдання: опановували засоби реалістичного мистецтва, долали тра­диційну площинність, прагнули ство­рити ілюзію відкритого простору та руху. Настінними розписами прикрашали не лише муровані, а й дерев'яні цер­кви. Найранніші їх пам'ятки (середи­ни та другої половини XVII ст.) збе­реглися в Західній Україні. Це розпи­си храмів Святого Юра та Чесного Хреста в Дрогобичі, Святого Духа в с. Потеличі (нині - Львівської облас­ті). У них знайшли відображення сві­тогляд та художні смаки міщан, селян, ремісників. Ці розписи, виконані в де­що наївній манері народного мистец­тва, сповнені щирих почуттів. Постаті й обличчя святих та інших персонажів нагадують звичайних українських лю­дей.



Интернет реклама УБС

Настінні розписи в дерев'яних цер­квах - самобутнє явище, що не має аналогів у мистецтві жодного іншого народу.

У станковому живопису, як і за попередньої доби, провідну роль про­довжував відігравати іконопис. Це ще одна особлива сторінка в історії укра­їнської культури. Видатними іконопис­цями свого часу були західноукраїн­ські художники Іван Руткович та Йов Кондзелевич. їхні життя і творчість пов'язані з містом Жовква, яке було на той час значним культурним осеред­ком.

Іван Руткович(рік народження не­відомий - 1708) наприкінці XVII ст. створив величні іконостаси у Волиці-Деревлянській, Волі-Висоцькій, Скваряві Новій. Відчутний вплив на його творчість справило тогочасне західно­європейське мистецтво. І не випадко­во. Адже художник, створюючи свої композиції, використовував гравюри німецьких та голландських митців. Деякі ікони майстра - «Христос і Маг-далина», «Втеча до Єгипту», «Дорога в Еммаус», «Христос у Марії та Марфи» та ін. - більше нагадують світські жанрові картини. На них зображено реальних людей у реальному оточенні, на тлі -реальних пейзажів або ін­тер'єрів, які займаються повсякденни­ми справами. Барви на іконах яскраві, насичені, лики Христа, Марії та свя­тих привітні, ласкаві й радісні. Відчу­вається, що художник був справжнім життєлюбом і зумів поєднати у своїх творах любов до життя земного з лю­бов'ю до Бога.

Йов Кондзелевич (1667 - близько 1740) - автор славнозвісного Богородчанського іконостасу в с. Манява Іва­но-Франківської області. Чим же його живописна манера відрізняється від манери І. Рутковича? Образи Й. Кондзелевича вражають високодуховною красою, вони сповнені глибокої внут­рішньої зосередженості та величі. Ху­дожник з великою майстерністю ство­рював урочисті багатофігурні компози­ції, зображував пишні інтер'єри з архі­тектурним оздобленням у стилі баро­ко. Загальному настрою ікон відпові­дає їх колорит. Він стриманіший, ніж у Рутковича, тонко згармонізований та вишуканий.

У XVIII ст. розвиток українського іконостасу досяг свого апогею. Він став невід'ємним явищем українського ба­роко, органічним компонентом синтезу мистецтв в українській церкві. В іко­ностасі представлено різні види мис­тецтва: живопис, декоративну скульп­туру та архітектуру. Характерна його ознака - поєднання яскравого живопи­су із вишуканим різьбленням, динаміч­ним рухом архітектурних деталей. Визначною пам'яткою мистецтва є ве­личний іконостас з Преображенської церкви у
с. Великі Сорочинці на Пол­тавщині - резиденції гетьмана Данила Апостола. У цьому іконостасі якнай­повніше втілено дух українського ба­роко з його динамікою, емоційністю, стрімкістю руху. В колориті ікон пере­важають різні відтінки жовтого кольо­ру, що створює ефект сяйва, світло­носності. Фігури також динамічні, у них відтворено різноманітні моменти руху людського тіла. Суто земна краса образів поєднана зі щирим духовним прагненням.

Отже, в українському живопису зміцнюється світський напрям, дедалі поширюються засоби реалістичного відтворення дійсності. Про це красно­мовно свідчать дві ікони з м. Коното­па. На них зображено великомучениць Варвару й Катерину та Анастасію й Уляну в образах молодих жінок у пишному, барвистому вбранні. їх авто­ри втілили український народний іде­ал земної жіночої вроди, що водночас не суперечило глибокому духовному змісту творів.

У часи великих випробувань особ­ливо шанованими в Україні були ікони Покрова Божої Матері. У цьому святому образі український народ вба­чав свою покровительку та заступни­цю. Ікони дістали назву «ко­зацьких Покров, тому що їх дуже шанувало козацтво. Часто на цих іконах зображували велику кількість людей. Отже, художникам доводилося вирішувати складне творче завдання: компонування багатьох фігур і груп людей. Під покровом Богоматері зби­ралися персонажі далекої історії (на­приклад, візантійський імператор) і сучасники (зазвичай представники ду­хівництва і козацтва). Так, на одній з «козацьких Покров» із с. Дашки на Київщині зображено Богдана Хмель­ницького. Подібні ікони сприяли роз­витку портретного жанру в Україні.

Ікони українського бароко сповнені святкового, піднесеного настрою. їх автори використовували яскраві ко­льори, барвисті квіткові візерунки. Золоте орнаментоване тло поєднува­лося із зображеннями архітектурних споруд та природи. Богоматір, святих та інші персонажі часто малювали в пишному одязі, з привітними, ласка­вими обличчями, втілюючи в них на­родні уявлення про красу. Таке тлу­мачення образів зовсім не суперечило релігійному змістові ікон. Порівняно з епохою середньовіччя це було нове емоційне співпережиття християн­ської віри як джерела радості, втіхи та надії.

З другої половини XVII ст. порт­ретний живопис, що вже мав значні досягнення в Західній Україні, поши­рюється на Придніпров'ї та Лівобе­режжі. За словами сирійського ман­дрівника Павла Алеппського, україн­ські художники були «вельми спритні в зображенні людських облич з цілко­витою подібністю та мають велику ви­гадливість у відтворенні людей таки­ми, якими вони є».

На знак ушанування особливих чес­нот видатних осіб їхніми портретами прикрашали стіни церков і соборів. Наприклад, на стінах київської церкви Спаса на Берестові було написано пор­трет митрополита Петра Могили, в со­борі Густинського монастиря на Черні­гівщині - портрет гетьмана Івана Самойловича, в Успенському соборі Києво-Печерської лаври - цілу гале­рею образів князів, гетьманів і царів.

Улюбленим персонажем портрети­стів другої половини ХУІІ-ХУИІ ст. був уславлений гетьман Богдан Хмельницький. Взірцем для них слу­гувала гравюра гданського художника В. Гондіуса, створена за життя геть­мана в 1651 р. У свою чергу, Гондіус скористався малюнком голландського митця Авраама ван Вестерфельда, який було виконано з натури. Один із кращих портретів гетьмана зберігаєть­ся в Національному художньому му­зеї України. Невідомому авторові цього твору вдалося втілити узагаль­нений образ народного героя, якому притаманні такі риси, як гідність, ро­зум, простота.

Упродовж XVIII ст. великої попу­лярності набуває так званий парадний портрет. Його функція - показати певну особу в усій її красі та значу­щості. Зазвичай українські портрети­сти (на відміну, наприклад, від поль­ських) зображували людей ідеалізо­ваними (тобто кращими, ніж вони бу­ли насправді). Приклад такого твору - портрет отамана війська донського Данила Єфремова, написаний одним із майстрів Києво-Печерської лаври. Пишне вбрання, поважна поза, про­мовистий жест рук, родовий герб, па­радне оточення - ось ознаки, типові для таких портретів. Водночас худож­ник майстерно відтворив індивідуаль­ні риси та характер свого героя.

Ці та інші приклади є свідченням того, що українські майстри зберігали вірність народним традиціям та сма­кам. Завдяки особливому художньому вирішенню, монументальному звучан­ню, декоративній барвистості україн­ський портретний живопис став само­бутнім національним явищем культу­ри. До визначних творів цього жанру XVIII ст. належать портрети Василя Гамалії, переяславського полковника С. Сулими та його дружини, князя Д. Долгорукого та ін.

У зазначений період в Україні набув поширення також жанр народної кар­тини, героєм якої був так званий Козак Мамай (козак-бандурист). Перші такі картини з'явилися в XVII ст. У XVIII та в першій половині XIX ст. Козак Мамай став найпопулярнішим образом народного живопису, який можна було бачити і в багатих маєтках, і в бідних хатах. Малювали його не лише на по­лотнах, а й на дверях, скринях, вікон­ницях, стінах і навіть на вуликах.

Композиція більшості картин побу­дована за однією схемою: козак сидить під деревом (найчастіше - дубом), «по-турецьки» підібгавши ноги, і грає на бандурі чи кобзі. Поруч його вірний товариш - кінь, довкола - речі, з яки­ми козак нерозлучний - шабля," руш­ниця або пістоль, люлька. Часто подіб­ні картини супроводжували написами, сумними або веселими, з добірним на­родним гумором. На картинах іншого типу Козак Мамай виступає як герой різних сюжетних сцен у взаємодії з ін­шими персонажами: паном, корчмарем та ін. Автори цих картин залишилися невідомими. В колоритних образах козака-бандуриста знайшов мистецьке втілення ідеал народного героя: врод­ливого і дужого, безстрашного й вина­хідливого, байдужого до смерті, муд­рого й веселого водночас.


Читайте також:

  1. Архітектура та живопис 18-19 ст.
  2. Архітектура. Живопис.
  3. Види та жанри живопису
  4. Вплив на живопис
  5. Живопис
  6. ЖИВОПИС
  7. ЖИВОПИС
  8. Живопис
  9. Живопис
  10. ЖИВОПИС
  11. Живопис




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
АРХІТЕКТУРА | ГРАФІКА

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.