МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||||||||||||||||||||||
Висновок по третьому питаннюЯк підсумок зазначимо, що одним із основних видів соціальних змін під час трудової діяльності є соціальна мобільність, основним різновидом якої є адаптація, що включає в себе психофізичну, соціально-психологічну та професійну адаптацію.
IV. Соціальні зміни в процесі розвитку етносів.
Взаємодія етносів, що веде до зміни їхньої сутності, називається етнічним процесом. Він може проходити двома шляхами: еволюційним і трансформаційним. Еволюційний етнічний процес – це значна зміна кожного з елементів етносу, насамперед мови, культури, соціальної структури, його складу за статтю та віком. Трансформаційний етнічний процес охоплює зміни, що ведуть до заміни етнічної приналежності. Завершальним етапом його є зміна етнічної самосвідомості. Він буває двох типів: поділяючий і об'єднуючий. Останній, у свою чергу, підрозділяється на: 1)к о н с о л і д а ц і ю – злиття декількох самостійних родинних за мовою народів у єдиний, новий, більш великий э т н о с (міжетнічна консолідація); або внутрішнє зімкнення народів за рахунок згладжування розходжень між окремими групами (внутрішня консолідація). Приклад першої – слов'янська консолідація IX – XII ст., другої – стирання граней між німецькими народностями в середні століття. 2)а с с и м і л я ц і ю – розчинення одного етносу чи його частини в іншому, звичайно більш численному. В результаті втрачаються споконвічні етнічні властивості і здобуваються інші (Італія, Англія, Данія). 3)і н т е г р а ц і ю – взаємодія усередині держави чи на міждержавному рівні декількох народів, що значно розрізняються по мові і культурі, що веде до появи в них ряду загальних рис. У результаті складаються не нації, а етнічні спільності, Але вони не міцні. Прикладом може служити історія Австро-Угорщини, Чехословаччина, Югославії, СРСР. Слід зазначити, що навіть у США, країні емігрантів, політика стирання міжетнічних граней визнана неефективної. У завершення слід зазначити, що всі ці етнічні процеси протікають з різною швидкістю і результативністю. 80-і – 90-і р.р. стали переломними в розумінні проблем етнічних взаємин у нашій країні. Виросло розуміння їхньої значимості, була переглянута точка зору, що з розвитком індустріального суспільства стираються мовні і національні розходження.
Висновки по четвертому питанню Отже, соціальні зміни в процесі розвитку етносів можуть проходити двома шляхами: еволюційним (значна зміна кожного з елементів етносу, насамперед мови, культури, соціальної структури, його складу за статтю та віком) і трансформаційним (зміни, що ведуть до заміни етнічної приналежності).
V. Еволюційна і революційна теорії соціального розвитку суспільства.
Існує два методологічно різних підходи до вивчення процесу розвитку суспільства: соціальний еволюціонізм і соціальний революціонізм. I Соціальний еволюціонізм – це спроба глобального осмислення історичного процесу як частини загального, нескінченно різноманітного й активного процесу еволюції космосу, планетної системи, Землі, культури.
Найдокладніше теорія еволюціонізму розроблена в системі англійського соціолога Г.Спенсера (XIX в.), що розглядав соціальний еволюціонізм як частину універсальної еволюції і формулював історію розвитку людства як зміну стадій, як розвиток від простого до диференційованого, від неосвіченості до освіченості, від суспільства з ручною технологією до суспільства з машинною технологією тощо. Відповідно до цієї теорії суспільства поділяються на традиційне й індустріальне (у XX в. ця теорія розроблена французьким соціологом Ароном (60-і рр.) і американським У. Ростоу, що у 1960 р. випустив книгу «Стадії економічного росту»). Традиційне суспільство – це аграрне суспільство з натуральним господарством, становою ієрархією, які засновані на традиційних засобах регуляції. Це примітивне родоплемінне, рабовласницьке і феодальне суспільство. Для нього характерні низькі темпи розвитку виробництва, що могли задовольнити потреби лише на мінімальному рівні; велика інерційність, несприйнятливість до нововведень. У традиційному суспільстві суворо регламентуються норми, соціальні структури, соціальні інститути, звичаї, поводження індивідів. Соціальні освіта, освячені традиціями, вважалися непорушними. Для індустріального суспільства, що визначається безпосередньо рівнем технічного, індустріального розвитку, характерні: - розвинута і складна система поділу праці в суспільстві в цілому при сильній його спеціалізації в конкретних сферах виробництва і управління; - масове виробництво товарів на широкий ринок; - механізація й автоматизація виробництва і управління; - науково-технічна революція (НТР). Наслідком цих процесів є: - висока розвиненість засобів транспорту і комунікацій; - високий ступінь мобільності й урбанізації; - якісні зрушення в структурах національного споживання. Таким чином, з погляду цієї теорії, основні характеристики великої промисловості (індустрії) обумовлюють форму поведінки не тільки в сфері організації і керування виробництвом, але і у всіх інших сферах громадського життя. Поняттю «індустріальне суспільство», як більш об'ємному, варто надати перевагу у порівнянні з поняттям «капіталізм», тобто капіталізм – це суспільство, де індустріальне виробництво (переважна форма економічної організації) знаходиться в приватній власності, де підприємець відразу і власник і головний суб'єкт керування трудовим процесом і працівниками. Але цей збіг тимчасовий. З ростом масштабів індустрії власність на капітал надалі не гарантує контролю над системами влади й авторитету на підприємствах. Промислове виробництво все більше починають контролювати менеджери-адміністратори. Основні положення теорії індустріального суспільства такі: - найзначиміші історичні зміни в сучасному світі пов'язані з переходом від традиційного аграрного суспільства до індустріального. Цей процес називається модернізацією. - Існує визначена логіка індустріалізації, що веде людське суспільство до збільшення подібності в основних інститутах: чим більш індустріалізовані суспільства, тим більша їхня однаковість (теорія конвергенції). - І Н Д У С Т Р І А Л І З А Ц І Я – прогресивний рух в історії. В індустріальному суспільстві зникають станові перегородки, спадкоємні привілеї, проголошуються рівні цивільні права, демократизація суспільно-політичного життя. Це відбувається внаслідок розширення соціальної мобільності, загального доступу до освіти, рівності можливостей. Тобто відбувається прогресуюче усунення зовнішніх, соціальних за походженням, нерівностей. - Конфлікти і напруга в індустріальному суспільстві мають тенденцію до урівноваженості. - Відбувається зміцнення національної ліберально-демократичної держави. Розвитком системи ідей щодо індустріального суспільства (60-і рр.) у 70-і рр. стає теорія постіндустріального суспільства (американські соціологи Д. Бэлл, Дж. Гэлбрейт, Зб. Бжезінский, А. Тоффлер). В основі цієї теорії лежить поділ усього суспільного розвитку на три етапи: - доіндустріальні (аграрні) суспільства; - індустріальне суспільство; - постіндустріальне суспільство (технотронно у Бжезінського). Умовами виникнення цієї теорії є: 1) структурні зміни в економіці і культурі найбільш розвинутих країн; 2) різке зростання знань і інформації. Тобто маючи необхідну освіту і маючи доступ до новітньої інформації індивід одержує переважні шанси в просуванні по сходам соціальної ієрархії. Творча праця стає запорукою успіху.
Усі три типа суспільств припускають розвиток суспільства на основі технічних і технологічних нововведень у сполученні з різними психологічними мотивами діяльності: - націоналізмом; - духом підприємництва і конкуренції і тощо. Важливо відзначити, що технологічні перевороти спричиняють перевороти в інших сферах громадського життя, але вони не супроводжуються соціальними конфліктами, соціальними революціями. Розглянемо тепер теорію революційного перетворення суспільства, засновниками якої були К.Маркс і Ф.Енгельс. О с н о в о ю теорії є формаційний підхід до історичного розвитку. Відповідно до цієї теорії, людство проходить у своєму розвитку п'ять стадій (формацій): - первісне суспільство; - рабовласницьке суспільство; - феодальне суспільство; - капіталістичне суспільство; - комуністичне суспільство. Перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої здійснюється за допомогою с о ц і а л ь н о ї р е в о л ю ц і ї. Економічною основою соціальної революції є конфлікт між ростом продуктивних сил і застарілою, консервативною системою виробничих відносин. Цей конфлікт виявляється в загостренні класової боротьби між панівним класом, зацікавленим у збереженні існуючого ладу, і пригнобленим класом. Соціальні революції здійснюються в кілька етапів: 1) завоювання політичної влади; 2) здійснення перетворень у всіх сферах громадського життя; 3) формування нових соціально-економічних відносин. Еволюційна і революційна теорії ґрунтуються на ідеї суспільного п р о г р е с с а, тобто затверджують можливість спрямованого розвитку суспільства, що характеризується переходом від нижчого до вищого, від менш досконального до більш досконального. Поряд з ними існують теорії, що заперечують можливість прогресивного розвитку суспільства. Одна з них – теорія культурно-історичних типів.
III. Суть теорії культурно-історичних типів полягає в такому твердженні: розвиток суспільства не однолінійний, а багатолінійний. Раніше розглянуті концепції виходять з того, що Європа – центр світового історичного процесу, а сам світовий процес з'являється односпрямованим закономірним процесом прогресивного розвитку. Автори ж даної теорії затверджують, що є народи «неісторичні» – тупікові гілки в розвитку суспільства, що не в змозі самі вирішувати свою долю, виробляти свою державність тощо, і «історичні», самостійні. Останніх нараховується 13 типів, у тому числі: єгипетський, китайський, індійський, грецький, римський, романо-германський, слов'янський тощо. Автором даної теорії є російський учений Данилевський Н.Я. Відповідно до даної теорії кожен культурно-історичний тип проходить чотири стадії розвитку:
1) несвідому; ці два періоди найбільше 2) державного становлення; тривалі. 3) розквіту цивілізації; ці два періоди дуже короткі 4) занепад цивілізації. два-три сторіччя. За допомогою цієї теорії може пояснити історію розвитку і загибелі цивілізацій Сходу (Китаю, Індії, Єгипту і тощо.), Рима й ін. держав. Крім Н.Я.Данилевського одним із творців теорії культурно-історичних типів був Питирим Сорокін. Найважливішої в його теорії була ідея про становлення єдиної цивілізації на всій планеті. Сьогодні ця ідея набула широкого розвиток у вигляді усвідомлення глобалізації соціальних і культурних процесів у сучасному світі (від лат. глобус – земля, куля.).
Читайте також:
|
||||||||||||||||||||||||||||
|