Визначення процедури державної реєстрації на місцевому рівні

Висновок: спрощення процедури реєстрації згідно з Законом №755, не може бути реалізоване, у зв’язку із вимогами цивільного законодавства про порядок переходу права власності на частку в товаристві з обмеженою відповідальністю.

Приклад правової колізії

Згідно з Законом №755, підставою для здійснення державної реєстрації змін в установчих документах є або заява учасника (засновника) про вихід із товариства, або відповідний договір (правочин) згідно з яким відбувається відчуження частки (перехід прав від старого учасника (засновника) до нового). Тобто здається, що договору про відчуження частки достатньо для здійснення державної реєстрації змін до статуту, які пов’язані із зміною учасника. Але чинне цивільне законодавство передбачає обов’язкову наявність заяви учасника, який відчужує свою частку, загальним зборам учасників (іншим учасникам), як підстави для розгляду загальними зборами товариства питання про відчуження таким учасником частки. Відповідно, для дотримання вимог законодавства при відчуженні частки, оформлення заяви про вихід, є необхідним кроком.

Другий аспект полягає у вирішенні набагато більшого кола питань, аніж технічні, – це вироблення всієї системи реєстрації бізнесу, в тому числі ознак такого бізнесу. Зокрема, до таких можна віднести:

• унормування податкової системи (Єдиний соціальний податок (ЄСП), вирішення долі ПДВ). Зокрема, введення ЄСП дозволить спростити процедуру реєстрації та зменшити витрати на адміністрування;

• відміна печаток і штампів. В багатьох країнах Європи печатки і штампи вже не застосовуються і все більше країн відмовляється від них;

• уникнення явища подвійної реєстрації. Існує багато типів підприємницьких одиниць, які необхідно зареєструвати у декількох органах, перш ніж ставити на облік. Необхідно, щоб офіс державного реєстратора став єдиним органом, який здійснюватиме реєстраційні дії. На місцевому рівні можна або утворити новий орган, який матиме виняткові повноваження в сфері реєстрації на місцях, або виділити відповідні структурні утворення у адміністраціях та виконкомах у окремий орган.

• Законодавче врегулювання процедур створення та реєстрації органів державної влади та місцевого самоврядування.

• Законодавче врегулювання припинення діяльності.

• Вирішення долі ГКУ. Взагалі цей кодекс став доволі суперечливим елементом вітчизняного законодавства. Цей кодекс відрізняється за суттю від ринкового курсу України і повертає нас до планової економіко-правової системи. Крім того, до цього додалася ще й низька юридична техніка даного кодексу – він термінологічно абсолютно відрізняється від українського законодавства і тому створює проблеми, як загальнотеоретичного рівня, так і практичного.

Постановка на облік здійснюється у електронному форматі. Тобто, отримавши від особи документи, державний реєстратор, окрім власне реєстраційних дій, надсилає також необхідну інформацію (яка передбачена законодавством) до відповідних органів, які на підставі неї здійснюють постановки підприємницької одиниці на облік. Цей етап абсолютно не потребує участі підприємницької одиниці, що реєструється, і здійснюється в електронному режимі.

Наступним етапом є отримання печатки та відкриття рахунку у банку. Ці дві процедури єдині, що випадають з електронного процесу і вимагають безпосередньої участі заявника. При запровадженні дії єдиного вікна реєстрації, виникає проблема повідомлення номеру рахунка підприємців в банку, при постановці на облік в податкових органах. Відповідно подолання цієї проблеми можливе двома шляхами. Перший – банки самостійно повідомляють відповідні органи про відкриття рахунка підприємницькою одиницею. Другий – підприємці, здаючи перший звіт, самостійно повідомляють цю інформацію.

Печатки можуть виготовляти лише спеціальні суб’єкти, котрі мають дозвіл від МВС на здійснення такої діяльності. Вони зазвичай, разом із виготовленням печатки, можуть отримати для підприємницької одиниці (за її бажанням) дозвіл на виготовлення печатки чи/та штампу в органах МВС. Така процедура займає певний час (в середньому тиждень), її вартість та відповідний документообіг визначені законодавчо і не дають можливості для спекуляцій. Відкриття рахунку у банку чітко регламентоване і за своєю суттю є договором між підприємницькою одиницею та банком.

Процедура державної реєстрації на місцевому рівні має певні особливості, проте в основному регулюється загальнодержавним законодавством – процедура як така, розроблена на загальнодержавному рівні, тому, відповідно, на місцевому рівні (актами місцевих органів) не може бути внесено якихось змін. Основними актами місцевого самоврядування, які частково регулюють процедуру державної реєстрації, є положення про структурний підрозділ, котрий здійснює реєстрацію, наприклад: Тимчасове Положення про відділ державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації (тимчасове, тому що немає типового положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України); Посадова інструкція державного реєстратора відділу державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації (регулює завдання, обов’язки і повноваження державного реєстратора). Розмір оплати праці та кількість штатних одиниць державних реєстраторів частково регулюється законами та підзаконними актами (розмір посадового окладу визначає Постанова Кабінету Міністрів України № 2288) про бюджет на відповідний рік та місцевими бюджетами.

Державний реєстратор, згідно з чинним законодавством, як посадова особа, яка здійснює дії з державної реєстрації суб’єктів господарювання, знаходиться при місцевих органах влади – виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації. Усі зазначені документи, окрім бюджету та особистих актів (наказ про призначення на посаду або звільнення з посади), є схожими і не мають великих розбіжностей. Проте такі документи не у всіх місцевих органах існують.

Положення про структурний підрозділ (реєстраційний відділ) у адміністраціях затверджується відповідним розпорядженням, яке підписується головою у державних адміністраціях, а у виконавчих комітетах – міським головою. Як такого типового положення ще немає, проте воно має бути розроблено і прийнято на рівні Кабінету Міністрів України. У такому положенні про реєстраційний відділ) як правило визначається:

• його структурне положення в органі;

• його структура та чисельність;

• законодавча основа діяльності;

• перелік функцій, які виконуються відділом;

• права та обов’язки;

• керівництво (його права і обов’язки).

Посадова інструкція державного реєстратора підписується начальником такого структурного підрозділу і затверджується головою. Цей документ визначає безпосередні вимоги до працівника – державного реєстратора. Типової інструкції немає, тому у кожному територіальному органі вони приймаються самостійно. У ній як правило зазначається:

• завдання державного реєстратора;

• права державного реєстратора;

• обов’язки державного реєстратора;

• повноваження державного реєстратора;

• вимоги до посади державного реєстратора;

• необхідний рівень знань державного реєстратора;

• кваліфікаційні вимоги до кандидатів на посаду державного реєстратора

Фінансування діяльності державних реєстраторів відбувається через бюджет відповідної територіальної одиниці – розмір фінансування затверджується радами. Процедура прийняття та змісту бюджету (місцевого бюджету) врегульовано бюджетним законодавством.

В організації діяльності державних реєстраторів на місцях існують дві проблеми. Перша – у Законі № 755, визначено що процедуру реєстрації має здійснювати саме державний реєстратор, проте його знаходження територіально закріплене у певних місцевих органах (ст. 5). На виконання цього положення Закону у місцевих органах влади була запровадження посада державного реєстратора, але подвійність виконавчих органів на місцях (з одного боку є виконавчі комітети рад, а з іншого – місцеві державні адміністрації) створює проблеми з підпорядкуванням державних реєстраторів. Зараз з’явилися ініціативи щодо проведення адміністративно-територіальної реформи, яка допоможе вирішити дану проблему. Це можливо двома способами:

• завдяки реформі на місцях буде лише один виконавчий орган, якому і підпорядкуватиметься державний реєстратор;

• органи державної реєстрації будуть виведені з-під підпорядкування місцевим виконавчим органам і реформовані у відділення Служби державної реєстрації.

Друга проблема – це правова база діяльності структурних підрозділів місцевих виконавчих органів, котрі здійснюють державну реєстрацію на місцях. Без прийняття Типових положень діють лише тимчасові положення.

Питання державної реєстрації на місцевому рівні має набути технічного та правового оформлення. До проблем першого характеру слід віднести питання організації процесу реєстрації. Адже в залежності від регіону, в якому розташовані офіси реєстрації кількість реєстраційних варіюється. Крім того, із запровадженням ЄДР основне навантаження щодо реєстраційних дій та роботі з людьми ляже саме на плечі державних реєстраторів. Тому видається логічним принцип врахування місцевих особливостей, і в залежності від ситуації передбачити невелику кількість державних реєстраторів де невелике реєстраційне навантаження, а де воно велике – збільшити кількість посад державних реєстраторів. Однак досі в правовому плані дана логіка не закріплена. Щодо правового оформлення, то правові норми діяльності щодо державної реєстрації на місцях мають регулюватися індивідуалізованими актами, пов’язаними з трудовим правом. Такими, наприклад, є накази про зарахування на посаду конкретної особи.

Окремо слід зазначити про створення спеціальної служби реєстрації. Створення посади державного реєстратора у виконкомах та РДА було обумовлено їх географічним розташуванням. Проте існує думка, що через юридичну природу реєстраційних дій, було б доречно утворити загальнодержавну службу реєстрації. При належному фінансуванні та організації процесу це може значно покращити організацію державної реєстрації на місцях, а саме: була б побудована державна спеціалізована вертикаль (спеціалізація державного управління, на відміну від нинішньої ситуації, коли є лише спеціально уповноважений орган та реєстратори), було б встановлено централізований процес фінансування (виведення фінансового забезпечення офісу державної реєстрації із залежності від розміру місцевого бюджету), систематизовано навчально-методичний процес, а також організовано відповідний контроль за реєстраційною діяльністю.

Одним з експериментів щодо утворення такої служби в майбутньому можна вважати створення „реєстраційних офісів”. Законодавчо це питання не врегульовано, проте Держпідприємництво 19 липня 2005 року розробив методичні рекомендації стосовно діяльності таких офісів, їх можна знайти на сайті www.dkrp.gov.ua.

Ще одна проблема державної реєстрації на місцевому рівні пов’язана з територіальним устроєм Автономної Республіки Крим, де немає міст обласного значення, а є міста республіканського значення (Сімферополь, Алушта, Армянськ, Джанкой, Євпаторія, Керч, Красноперекопськ, Саки, Судак, Феодосія, Ялта). Правове забезпечення реєстраційної діяльності в даних містах чітко не визначене законодавством.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Державна реєстрація суб'єктів господарювання: поняття, принципи, порядок	\|	Установчі документи суб’єктів господарювання.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.